Ганна Осадко. Пёрышко невесомое

С украинского http://www.proza.ru/2012/08/15/1432

Спрятаться б в этом городке, как в вязаной рукавичке,
Где камни дышат теплом, где у цветов - девичья память,
Простыни влажные и белые, чудн`ой чужой язык гортанный,
Голубые голуби подбирают хлеб любви - весь, до крошечки...
Чёрные кирхи нацелены в небо, ещё полшага – и проткнут тучи,
Цвет кожи здешних женщин - моккачино и капля рома,
Ни по дому не грустить, ни писем не писать - зачем?
Только ветер, и только площадь, и рыбины ручные под мостом...
Угнездиться бы в этом городке, как на бабушкином диване,
Там, где ангел держит потолок, отгоняет лихих гаргулий,
В гербарий листья собирать, набивать очередные шишки
И полушёпотом «гули-гули», и не дыша «сердце моё»...
Дождаться зимы влажной, с моря запах сладкий тины,
И герани приспаны снегом, и в стихах – как комья - комы*,
Спрятаться в этой любви-бомбоубежище как в последний раз,
Мокрая чайка на чёрный камень сбросит пёрышко невесомое...

__________________________
*Кома - запятая (укр.)

***


пiрячко невагоме

Заховатись у цьому місті, як у плетеній рукавичці,
Де каміння дихає тепло, де у квітів – дівоча пам'ять,
Простирадла вогкі та білі, дивна  мова чужа, гортанна,
Голубі голуби збирають хліб любові – увесь, до крихти...
Чорні кірхи стримлять у  небо, ще півкроку – прохромлять хмари,
Колір шкіри жінок тутешніх – мокачіно і крапля рому,
Ні за домом не сумувати, ні листів не писати – пощо?
Тільки вітер, і тільки площа, і рибини ручні під мостом...
Умоститись у цьому місті, як на бабциному фотелі,
Там, де ангел тримає стелю, відганяє лихих горгулій,
У гербарій збирати листя, набивати чергові ґулі,
І півпошепки «гулі-гулі», і півподихом  «моє серце»...
Дочекатись зими вогкої, з моря запах солодкий твані,
і герані приспались снігом, і у віршах – як грудки - коми,
Заховатись у цій любові_бомбосховищі_як_востаннє,
Мокра чайка на чорний камінь кине пір'ячко невагоме...