Ганна Осадко. Good morning, city

С украинского http://proza.ru/2012/10/05/823

Эти традиционные – 7.00 - мои ранки* –
Как запущенные ранки,
что за ночь затянулись корочкой затвердевшей бурой крови…
Дзинь! –
будильник привычным, отработанным взмахом сдирает
– сколько же можно! –
душу запеченную, отреченную_или_обреченную,
убаюканную снами рая,
и советует:

«Скорее, милая, ну же, сорвалась с кровати – и на третий круг,
цок-цок, лошадка взмыленная, на старт & внимание – марш!!!»

(Для семьи – завтрак, для себя – не успела в душ,
душит, точно галстук, петля осознания
потери времени,
а больше – себя и тебя в нём, – таком странном,
неуверенном и скользящем,
как шёлковый платочек, что снова падает с плеч…)

…В автобус заскакиваешь белкой безумной, не поднимая глаз,
плюхаешься у окна – на реалити-шоу «Good morning, city»…

…Город, как у пушкинского деда, что у моря закидывает сети,
и вытягивает – не рыбку, не серебристую-не золотую,
а сонный планктон, что плывёт на службу –
на простую, или божью –
кому как выпадет, впрочем...

…Носишься с мечтой в сердце (с водой в решете),
держишь её – заветную – точно камушек во рту…

…Телефон. Скороговоркой в трубку – «Да-да, я уже на работе».

…Отмечаешь наконец - цветут каштаны – в октябре! –
а с ветки соседней шоколадный шарик слетает…

…Попарно, как звери из ковчега, выходят свидетели,
бредут аллеями, словно садами рая,
никуда не спешат.
Спокойные в своей уверенности – «all inclusive» на небе, всё забронировано и оплачено.
Куда спешить?

…где-то непроизвольно – и вольно – растут зелёные самшиты,
где-то ждёт меня камин, словно пёс, и море
тоже ждёт, я знаю, ведь ночами об этом рокочет
голосом нездешним – грудным, глубоким,
«я приду» – обещаю – ещё_два_шага, или ещё_три_года –
и загар, как руки на плечи, как ангел, ляжет…

…- Эй, алё, ваша остановка. Выходите. С пляжа!
_______________________
* ранки - (укр.) утра (мн.ч.), ранок - утро.

***

Ці традиційні – 7.00 - мої ранки –
Як задавнені ранки,
що за ніч затяглися  шкоринкою затверділої бурої крові…
Дзень ! –
будильник звичним,  відпрацьованим рухом здирає
– бляха ж ти муха ! – 
душу запечену, зречену_чи_приречену,
 заколисану снами раю,
і нараює:

«Швидше, люба, алярм, от зірвалася з ліжка – й на третє  коло,
цоки-цоки, конячко замилена, старт &  увага – руш!!!»

(Для родини – сніданок, для себе – не встигла в душ,
душить, буцім краватка,  туге усвідомлення
втрати часу, 
а більше – себе і тебе у ньому, – такому дивному,
непевному і слизькому,
як шовкова хустинка, що знову тікає з плечей…)

…У автобус заскакуєш  білкою божевільною, не піднімаєш очей,
гепаєшся побіля вікна – на реаліті-шоу  «Good morning, city»… 

…Місто, як пушкінський дід, у море кидає сіті,
і витягає – не рибку, не срібну-не золоту, 
а сонний планктон, що пливе на службу –
чи просто, чи божу –
кому як виходить, врешті...

…Носишся з мрією в серці (з водою в рЕшеті),
тримаєш її – заповітну – ніби камінчик у роті… 

…Телефон.  Скоромовкою в слухавку – «так-так, я уже на роботі».

…Помічаєш нарешті - цвітуть каштани – у жовтні! – 
а  з гілки сусідньої плід злітає… 

…Попарно, як звірі з ковчегу, виходять свідки,
бредуть алеями, ніби садами раю,
нікуди не спішать.
Спокійні у своїй певності – «all inclusive» на небі, все заброньовано та оплачено. 
Куди спішити?

…  десь повільно – і вільно – ростуть зелені самшити,
 десь на мене чекає камін, ніби пес, і море,
теж  чекає, я знаю, бо щоночі про це говоре 
голосом нетутешнім – грудним,  глибоким,
«я прийду» – обіцяю – ще_ два_ кроки, чи ще_ три_ роки –
 і засмага, як руки на плечі, як ангел ляже…

… - Ей, альо, ваша зупинка. Виходьте.  С пляжа!