Шон Маклех. Чернокнижник

С украинского http://www.proza.ru/2014/02/16/2058

«Все, что не Бог, в этом пламени духа сгорает дотла…»
(Уильям Батлер Йейтс)

Когда-то, перелистывая страницы печальных ирландских хроник XIV века, я случайно наткнулся на догадку одного чернокнижника из Коннахта – Домналла О’Коннора, больше известного как аббат Хомонд. Мне только сейчас удалось найти среди манускриптов архива Тринити-колледжа отрывок из его «Книги Чёрной Коровы» - остальные его рукописи канули в небытие. Это была оборванная страница, написанная ирландской скорописью – немного смахивающей на витиеватые буквы «Книги Келлс». В этом отрывке, кроме раздумий о тщете людской славы и пустоте титулов, я обнаружил его мечту взмыть в небо – за облака. И тогда я понял, что я тоже чернокнижник – потому что пишу в самое тёмное время суток, и сами собой появились такие строки:

Я тоже чернокнижник –
Обложки моих книжек потемнели
То ли от времени, то ли от усталости,
То ли просто эта ночь
Заглянула между строк
Печальных слов нашей истории,
Или коснулась каждой летописи,
Каждой ирландской хроники
Своими темными пальцами,
Шелковыми рукавичками пространства –
Каждой легенды
Об отчаянных королях
Да безумных вождях кланов.
Все мои рукописи
Писаны черными чернилами,
Черным пером древнего ворона.
Я тоже чернокнижник –
Мои корявые фразы и высказывания
Никто не понимает –
Даже месяц,
Что заглядывает ночами
Бледным еретиком
В мои откровения затворника,
Что больше напоминают плачи
Или причитания
Давно умершего певца-кельта.
Я тоже чернокнижник –
Мои творения темны
Даже для Тёмного Патрика,
Что сошёл со страниц
Смешной до слёз сказки
То ли с холмов Донегола,
Что тоже были страницами
Печальной книги-легенды,
Которую кто-то (только не я)
Назвал «Erin go Bragh».
Я тоже чернокнижник –
Время моё на костре…

***

Чорнокнижник

            «Все, що не Бог, у цьому полум’ї духу згорає в прах…»
                (Вільям Батлер Єтс)

Колись, гортаючи сторінки сумних ірландських хронік XIV століття, я випадково натрапив на згадку про одного чорнокнижника з Коннахта – Домналла О’Коннора, більш відомого як абат Хомонд. Мені тільки нині  вдалося знайти серед манускриптів архіву Трініті-коледжу уривок з його «Книги Чорної Корови» - решта його рукописів канули у небуття. Це була обірвана сторінка, писана ірландським скорописом – трохи схожим на закручені літери «Книги Келлс». У цьому уривку, крім роздумів про марноту людської слави і порожнечу титулів,  я натрапив на мрію злетіти в небо – за хмари. І тоді я подумав, що я теж чорнокнижник – бо пишу у найтемніший час доби і мимоволі склалися ось такі рядки:

Я теж чорнокнижник –
Палітурки моїх книжок потемніли
Чи то від часу, чи то від втоми,
Чи то просто ніч
Зазирнула поміж рядків
Сумних слів нашої історії,
Чи то торкнулася кожного літопису,
Кожної ірландської хроніки
Своїми темними пальцями,
Шовковими рукавичками простору –
Кожної легенди
Про відчайдух-королів
Та несамовитих вождів кланів.
Всі мої рукописи
Писані чорними чорнилами,
Чорним пером старезного крука.
Я теж чорнокнижник –
Мої кострубаті фрази і речення
Ніхто не розуміє –
Навіть місяць,
Що зазирає щоночі
Блідим єретиком
У мої одкровення самітника,
Що нагадують більше плачі
Чи то голосіння
Давно померлого співця-кельта.
Я теж чорнокнижник –
Мої твори темні
Навіть для Темного Патріка,
Що примандрував зі сторінок
Смішно-сумної казки
Чи то з пагорбів Донеголу,
Що теж були сторінками
Сумної книги-легенди
Яку хтось (тільки не я)
Назвав «Erin go Bragh».
Я теж чорнокнижник –
Час мені на вогнище…