Одна мить в свою увагу

 Коли не будь я помру веселим штрихом.
 Я напевно буду вмирати панком, рокером чи Куртом Кобейном, що з рушницею на руках сам вирішив свою долю..На жаль.... Я буду залишати вас таким, що любить рок і метал музику, таким, що хотів би зататуювати мабуть все тіло красивими малюнками, ескізи яких грунтувались все моє життя. Буде це в років 59... а можливо й пізніше, так як я не хочу здаватись... тай душа моя ніколи не постаріє... це я відчуваю точно. Не головне як просив життя, головне достойно померти, і в цьому немає нічого страшного й грішного. Це все природно , як секс, як їсти засмажену картоплю вранці, чи сідати в метро на станції Святошин. До тітонькі смерті потрібно відноситись як до сонця що вранці лоскоче наші обличчя.... я в котрий раз буду повторюватись, але це природньо...
  Коли душу свою буду готувати до землі, десь на Хрещатику сотні хлопців та дівчат будуть цілуватись з язиком, палити якусь цигарку й пити портвейн. Буде лунати музика з концерту Діми Карташова, що завітав в Київ. Так, це хлопець, що виконує пісні в стилі ліричного хіп-хопу... Я навіть в землі буду слухати деякі його композиції. І дивно якось зійшлось в моїй голові два направлення музики, і я однаково їх люблю.
  Доки будуть пити по чарці за моє вже нездоров'я, я буду сидіти на камені біля моря й палити Rothmans... Я не палю, але саме біля моря я буду палити , а заманеться, то й відкрию пляшку горілки й сам вип'ю декілька чарок. Там вже буде все рівно...Там перегару не відчувають. Я піду з цього світу саме в той момент, коле ще не встигну вам надокучити. А ви всі будете мене згадувати словом схожим на весну...добрим словом, так як я не насолив вам по повній. І в цей от період життя нашого, десь стара ворона буде чистить пір'я сидячи на високій сухій сосні, бригадир будівельників страшно матюкатиме п'яних хлопців, в небі летітиме літак сполученням Львів - Цюрих і все буде звичним і нормальним. На Землі все завжди залишатиметься правильним. Таким, що не виходить за рамки оригіналу.
   От тільки такі як я, все життя намагались зламати той стереотип моди. Я ніколи не був згідний з тим, що два плюс два буде чотири, а не вісім... Мені більш подобалось їздити на автомобілі задом спершись правою рукою на пасажирське крісло, а не тупо годинами витріщуватись на номери автівок, що їдуть спереду. Я не погоджувавсь з годинником, який диктував мені мій сон і їжу. Й цей список мого дурня безкінечний.
   На рок-гітарі залишилось навчитись лабати, збити якийсь гурт з п'яти чоловік і зробити на тому фоні якусь одну пісню, що підкреслила б всю душу тої ненормальної людини . Так дуже хочеться саме закоханим в рок музику залишити всіх. І якщо я матиму на той час папугу в клітці, я знайду найвищу будівлю міста й зберусь на дах. Там випущу його на волю... Дам волю хоч пташці, хоч десь в куточку серця буду надіятись , що його хтось зловить й забере собі. Це дуже важливо для моєї душі.
   Надихатись можливо тільки повітрям. Кохати можливо тільки один раз. Тож і помираємо ми один лиш раз...
   Дощ тоді буде йти.
Теплий дощ з приємним ароматом пилюки.
І деякі з вас точно будуть робити обличчя мокрим по мені... Та не потрібно мою любі, це абсолютно лишнє...
                ми з вами ще ж побачимось . . .