Рецензия на «Про сороку та сову» (Петро Домаха)
Вибачаюсь, але я російською... Полтавский диалект - тепло то как, хоть и очень по мужски - без сентиментов и литературных эпитетов. Познавательно очень и интересно. З доброю посмішкою Белая Полярная Сова 15.05.2012 14:41 • Заявить о нарушении
Дужко дякую!
Дивовижні створіння – сови! Не тільки своїм довершеним летом, мужньою красою та вражаючим поглядом, іноді розумнішим за людський. Але слух! Вихопити із какофонії близьких, настирливих звуків пищання миші чи шурхотіння лемінга під метровим шаром снігу... за сотню метрів. Якась незбагненна, неймовірна річ! Ех, нам би такі вуха! І тоді, навіть у найбільших мегаполісах, серед гамору, люди змогли би налаштовуватися й легко вихоплювати своїх коханих із натовпу... По ледь означеному, неповторному окрасу стукотіння їхніх сердець. Петро Домаха 15.05.2012 17:48 Заявить о нарушении
А слово то слово.... річенька
Ось воно чоловіче та письменне З повагою, уклін Вам! Белая Полярная Сова 15.05.2012 18:16 Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |
