Центр наших відносин це велике ліжко. Зашироке навіть для зали в старовинному будинку. Нереальне ліжко. Але постійно існуюче нашій уяві. Уява хворобливо потребує зєднання гені талій. А коли, це таки станеться…От в чім штука, я завжди заздрила людям, що стрибають у ліжко волаючи, а після нас хоч потоп, чи повінь..Брехня не буде навіть повені. Хто мае бажання топити землю в сльозах лише з-за двох недоумків. Я хочу тебе, шалено хочу, як ще нікого не хотіла..Знов брехня, хотіла звичайно, але все було зовсім по іншому. Ти знаєш, у мене завжди буває, тільки велике почуття, і цього разу це ти. Скажи куди мені пертись? Я не ображусь, я слухняно вибачусь. Я вмію вибачатись. Я завжди вибачаюся. Я егоїстка, я не хочу почувати себе винною. Я хочу трахатись с тобою! Тільки з тобою! А що ти від мене хочеш? Що ти думаєш, коли я котячими очиськами дивлюсь на тебе. Наші зустрічі, це суцільний Март. Я тебе не кохаю. Це запізно. Кохання буває у сімнадцять. Я вже занадто розумна, аби говорити, що жити без тебе не можу. Звичайно можу. Дихати, спілкуватися , переходити дорогу, ба навіть переводити бабусь, через складні перехрестя.
Вперто думати про тебе, щось одне й те саме. Задовбати себе, своїми ж думками. Розпанахати собі груди, видряпати серце, зїсти його ранком з вівсяною кашею.
Ну , і що воно тепер буде, я буду бити склянки, порцеляну, і вкладатимуся голою спиною, на колюче простирадло. Ти дмухатимеш на каву, занадто гарячу. Занадто, для тебе все занадто. Занадто почуттів, занадто прикрощів. Ти хочеш щастя!Я хочу щастя !Давай візьмемося за руки , випьему отруту з найближчого продуктового, і будемо волати до Бога. Повинен почути! росто повинен. Як же інакше. Твої руки не хочуть тримати мої долоні, вони віддають перевагу сідницям. Мене плющить, тебе ковбасить. Хіба це не одне і те саме.
Ми ідемо на вокзал . Купуемо квитки, і сідаемо у потяг, не заради того , аби кудись поїхати, але щоб покурити у тамбурі. У тамбурі сніг. Провідники сплять. Провідники нас ненавидять. Ми розбурхуемо їх і вимагаемо дві склянки гарячого чаю. Кава нехай буде кава. Ми згодн, ми на все згодні, аби тільки нам дали, чаю, і спокій. Зачинитись у двох в купе. Зачиняемося. Мене лихо радить. Мені трусить, усе тіло. Я перший раз з тобою на одинці. І я не знаю . що робити. Це тіло робить свій звичайний підйоб перехід від повного блудства до цілковитої незайманості . Я роздягаюся, як дівчинка, плутаючись у ґудзиках, молніях і ременцях, твоїх і моїх, ти теж плутаєшся. Банальщина. Тебе турбує едине питання . Як же можна, у живу людину, тоб то мене, ***м. Мене вже нічого не турбує. Я чекаю. Я вже навіть не знаю чого хочу. Скільки в тебе було дувучок. Десять , двадцять , щонайменше двадцять… Бля я себе таки ловлю на думці, що все повинно бути інакше, ну як там троянди, морозиво, машинка у подарунок, інакше не любов. Це западло. Я коли закохуюсь, то вже цілком наплювати на трояндочки. Мені треба дати.А ти починаеш думати. Ти читав мої вірші. Там кохання і більш ніж достатньо, і сексу, не до тебе, не з тобою. Тобі подобаються мої вірші. Але ти бажав би аби вони зявилися після тебе. Зрештою здерши з себе одяг ти кладеш мене на полицю, і сам вкладаешся зверху. Не так. Я ж не прошу зізнань у коханні. Лише нормального сексу. Звірячого, аби тіло рвалося на клаптики . Ти не можеш так ти лагідний всі ви лагідні до незмоги. І якщо я зараз скажу, щось типу злазь з мене, ти мені більше не друг , брат, вчитель, як там тебе ти образишся.
Якщо Вас бажають покласти на ліжко з троянд, попередьте , аби там були лише пелюстки. Я завжди попереджаю я не йог. Я дівчина . Потяг різко зупиняеться. Ми падаемо на підлогу, продовжуючи робити фракції. Яка нетипова пристрасть. Ми приросли одне одного. Так як мої вуха до слухавки на початку нашого знайомства.Боже, як ми схожі. Ти вчепився в мое тіло, як стадо безумців, як у рятувальне коло, як риба за гачок, як я.Ось тепер тільки я розумію, що ти мене не кохаєш. Я твоя іграшка. Ти моя іграшка. З коханими можна жити на різних континентах, і обмінюватись імейлами .Кохання може існувати на відстані.Існує лише на відстані. Я буду поряд з тобою…
Зрештою по фіг , що творилося в світі до нашого народження. Наші батьки пили чорний доктор. В лабораторіях гралися з піддослідними кроликами. Хтось упивався війною, і трощив афганців по їх рідних аулах. Хіпі ностальгію вали по сімдесятим.Твій батько робив бабки на півночі. Ми спали у великих животах, і зрештою, нам те було не цікаво. Чому потрібно цікавитись цим зараз. Ну, потрібно ж про щось говорити. ..
Я маю кота, ти маеш кота. Ми будемо жити разом. Створимо Велику пристрасть і ще більшу котоферму. Я буду писати великі романи в проміжках між траханням і менструаціями.
Стоп, ми все ще катаемося по підлозі в купе. Хтось грюпае у двері. Спочатки не сильно, немов дитячим кулачком, потім чоботами. Нас цікавить лише одне питання куди їде потяг?
Напевне ми приросли один до одного. Я майже нічого про тебе не знаю. Хто і де на тебе чекає ?Ти можеш сказати про мене те саме. Зрештою ми піднімаемося з підлоги , намагаемося одягтися. Кожен однієї рукою тому, по якійсь несуттєвій причині не можемо розчепити рук. І не відчиняемо двері хай йому грець. Будемо жити в цьому вагоні разом. Ти засовуєш руку в кишеню, дістаеш папіроси. Запалюеш циліндрика «справжнім»Zippo. Виглядаєш у вікно, ще трохи, і я Лусну від сміху. Ми в Івано-франківську.
Цікаво, що ми будемо робити далі. Знімемо кімнату у бабусі. Купимо ковбаси, порножурнал, і сбірку Діснеевських мультів. Загубимо пакунок, с придбаними речами. Цілуючись на кожному перехресті, це легко. Це у мене дах їде від твого голосу. Я –єрогенна зона. Суцільна, безкомпромісна і виваженна. Я не хочу засинати, я хочу бачити тебе кожної миті. Не втрачаючи ані секунди. Я жадаю тебе запам’ятати.
Для чого?
У мене в голові розміщено десант східних мислителів. Вони здіймають страшенний галас коли лаються між собою. Шукають мені другу половинку, або ще чорт зна що. Це діагноз.
Я схожа на маленького доброго фея. Я багато чого роблю гарного, милого і затишного у твоєму житті. Але відчуваю себе людиною, лише тоді коли плюю на підлогу. Це діагноз.
Ти до біса красива потвора, з геніальним цинізмом, і блискітками в очах. Кожна твоя поява призводить до феєрверку моєї цікавості. Це схоже на дитяче бажання зїсти усе крем-брюле в світі. Все до останнього. Я хочу знати тебе до молекул і атомів, до останньої пилинки , що приростає до твого одягу. Що я буду робити, коли дізнаюся.
Здаеться тобі світить пам’ятник в моїй колекції. Там вже нічогеньке кладовище геніїв.
Цікаво, хтось колись ставив мені пам’ятник.
Ні , я вже так не можу. Якщо постійно говорити сам с собою голова лусне давай знайдемо, якесь файне місце і там поснідаемо. Але перед цим, заходимо до музею Мистецтв. Під такоїю на перший вигляд пристойною вивіскою. Ховаеться справжня експозиція Сатанізму. А як ше інакше назвати янголяток з відрубаними крильцями, потрощеними головами, в переміжку з сучасним живописом. По залі Великими кроками ходить людина, котра приблизно раз на три хвилини підходить до нас якнайближче, і не кажучи ні слова робить улесливу пику. Коли на мене так дивляться в транспорті, я зазвичай пильно слідкую за своїми речами. І не марно. Втім з рештою виявляеться, що цей типчик таки претендує на мій гаманець. Але замість того аби його чесно вкрасти, хоче втюхати мені, ще пару своїх полотен. Ти тягнешся за гаманцем, даеш йому якійсь гроші. Я вже знаю де я повішу цю картину с фіолетовими плямами. В кладочці. Там їй і місце. Втім ми цим же вечором даруємо її бабусі, що здае нам кімнату. І вона пригощае нас варениками.
-Навіщо ти купив той непотреб?
-Ну він же художник, йому треба..жити.
-Щоб малювати фіолетові плями?
-Можливо він придбає за ці гроші, якусь іншу фарбу.
Хто зрозуміє художника? Я ? Та ніколи. Ну переваг у житті більш менш пристойного маляра зазвичай багато. Майстерні куди можна водити ****ей.Друзів. Ну іще синячити там коли стає дуже сумно. Я чесно кажучи, не знаю чому люди купують картини. Кожна річ у домі повинна мати своє призначення. Ти сиди, і слухай, роби вигляд , що тобі цікаво. Щось молочно кавове- закипае. Розбурхуеться на плитці. Радіо мовчить. Воно давно впевнилось , що я зовсім не люблю новітній рок. Радіо спить. Я не вішаю у свої оселі картини, ну хіба що , коли в лом робити ремонт . То можна звичайно накупити абстрактних полотен вони дірки в стінах файно прикривають. А коли я виливаю на них томатний сік ненароком, то всі думають, що так воно і треба. Палити, чи не палити? Палити звичайну. Підштовхую тобі попільничку. І в повітрі майже зразу запахне димом.
А ще,картина це непогана ширма, коли холст Великий і в солідній рамі. Електрика майже не світить, якщо дещо примружити очі, можна подумати, що знаходимося в Третьякові. При денному світлі можна побачити, що ти до біса грошей витрачаєш на рами.
Ти не зрозумів, я люблю мистецтво, але не можна бути закоханим у огірки , коли ти з року в рік солиш їх у великій бочці. Митець же чекае, для свого створіннячка, якоїсь великої долі. Розуміє , що визнання прийде до нього тільки після смерті. І запопадливо коситься на нічим не прикритий гачок для люстри, який здаеться тільки і промовляє . Хочеться-вішайся!
Мій приятель художник регулярно дарує мені картини. І я згоджуюсь на подарунки.
Я приходжу в його майстерню , неспішно перегортати дні, що нам відпущено прожити разом. Тут майже безпечно, і я радо ховаюсь у його помешканні. Від життя і спогадів. Від страху щезнути назавжди з твоїх карих снів.З солоної води твоеї прози. І тихо сиджу в кутку на дивані заплітаючи важкі по жіночому коси. Приходжу бачити своє зображення на папері. Дивитися на себе у Велике дзеркало бачити у ньому твоэ зображення. Нікого крім тебе не бачити .У кожному обличчі тебе.Приходжу згадати про життя до того, як ми перетворилися на кроленят. Діагноз винятково затрахані.
Країна дитячих мрій й іграшок
Спить до різдвяних свят.
Кінь, що не кум твоому королю провокує на мат.
Я голю лезом щоки і горло
Їду за страхом . Кожної ночі зявляеться стерво
Хоче йти на х**й
Спи, і не заздри моїм посівам
суди по врожаю
Якщо. не збуджує моє насіння
То хоч налий мені чаю.
Це випещене загодоване літо. Вокзал, потяги. Ти на мене чекаєш. Я бачу, ще з вікна в вагоні твое схвильоване обличча. Зтурбоване обличча, зматерівшого єссесовця. Я бачу тебе наскрізь. Допоки, ще я буду божеволіти від підрісших Гітлер югенд. Я в захваті від своєї закоханості. Просто , як метелик злетіти на перон. Вибрати губами твою бліду чисто виголену щоку. Ой, знаю зайде небо за небо. Ось я твоя лови мене, бери мене.Далі з мене романтичної девучкі не виходить. Я плюхаюсь на сидіння в твоєму авто.
Хто ще злиже з мого носа абрикосове варення?Я подарую тобі світ і зірочку з френча мого прадіда. Світ, усвідомлення самого себе, твое персональне щастя.Тебе –тобі. Щастя зазирае у вікно потворним сонячним зайчиком, спостерігає за кожним твоїм рухом, провокує уяву. На повірку виявляється безпечним онаністом , що третій день поспіль споглядає на тебе в бінокль з балкону навпроти…Але тобі ще рано знати про онаністів.
Я поступово освідчуватимусь тобі у коханні, не гальмуй, запам’ятовуй,як це робить жінка. Твоя мати все життя працювала коровою на молокозаводі, ти мав молодшого брата, і кота бісексуала. Ти не пив молоко, і не любив котів. Ти мріяв стати водієм камаза. Твій Здоровий і сексуально обдарований дід забезпечував сухість і комфорт твоїх пелюшок. Ти не спав удень, і рюмсав уночі. Ти заплющував очки лише у рухомому транспорті, і тому дитинство пройшло на руках у діда. Великі сильні руки, на великому бублику керма. Тобі спокійно, тобі нічого не загрожує. Але все одно не спиш , бо розглядаєш календ арики, вперше тобі стає відомо , як виглядає по справжньому гола жінка.Жінка чи піхва? От в чому питання. Чому ти завжди заводиш кота якого ненавидиш.?
Що трапляеться , коли ти з пустими відрами перебігаєш дорогу чорній кішці. Що буде якщо зв’язати разом вкрадені в парок клубочки.
Я дихаю.Кожен мій видих і вдох. Будь-яке слово до тебе і про тебе. Ти кидаєш в мене помаранчами і цілуєш у вухо, я не вмію на тебе ображатися. А ти так любиш Єллу Фіджеральд , а я Мері Попінс. Мене оточують хлопчики так схожі на підарасів, і кішка завжди спить на моїй ковдрі. Ти ревнуеш.
Вже третій день ми харчуемося помаранчами, і мріемо щоб президентом Сполучених штатів став директор компанії кока-кола. Ми взагалі багато мріемо, про подорож на кубу.Кепку Чегевари і революцію, яка зробить світ чистішим. Але ми так зайняті коханням, що нам не вистачае часу. Навіть прибрати в нашій кімнаті.
Ми стоїмо на балконі. Ти дихаеш мною, моїм тілом , моїми сигаретами.Ти заварюєш мені чай. Ти водиш мене під руку.Чи є в тебе щось особисте.Чи був ти до того, як зустрів мене.Я сказала;Тобі потрібно знімати кіно, і ти почав його знімати.Ти виеш без мене вовком.А я не знаю, скільки хвилин життя, я готова присвятити лише тобі.
І навіть якщо я втечу на край землі. Підліток що живе в твоїй душі віднайде мою адресу
Навіть не дивлячись на те потрібна я йому чи не потрібна . Просто ти завжди знаходиш потрібні адреси.
-Ти так сильно хочеш дізнатися, що таке смерть?
Зараз, ти ляжеш я доторкнусь середнім пальцем до кінчика твого носа, буду рахувати до чотирьох з половиною, потім відніму палець, і настане кінець твого беззмістовного існування.
-Чому до чотирьох з половиною?…За звичай рахують до трьох.
- Зайві дві секунди життя варті, набагато більше, ніж ти думаєш.
Втім у тебе, ще буде шанс в цьому переконатися…Слухай, як розкладается цей ідіотський диван.
Мої губи стають терпкими на смак, і сухими.
Ми цілуємося, потім палимо.
Якось спеціально для того аби забути і позбутися Скіфа, я почала вивчати французьку. Ніколи не ставилася до повної ізоляції, як до єдино вірного вибору. Але, я повністю заплуталася в приводах , і привидах, що літали навколо нас, і відверто потребувала допомоги. А , що тобі сказати , іншомовний алфавіт, промивае мозок, навіть краще психіатра.Нові слова, також складно впихувати в голову, як і нудні психіатрові нотації, але нові слова на кшталт корисніше.
Ніж думати
Qui ?там поряд з тобою
De qui твої Фрейдові сни?
A qui ти підеш в ліжечко сьогоднішньої ночі
avec qui ти проводиш свої солодкі дні?
Sur quoi ти мене зміняв
Qui ти , взагалі робитимеш без мене
quel вже день я насолождуюсь життям без тебе
lequel з моїх жертв ті залиишився живим, і незакоханим
qu де я зараз знаходжусь
D'ou ти такий взявся
quand caме я зійшла з глузду
combien і кому я повинна молитися
comment мені з цього виплутатися
і pourquoi це так по-ідіотськи сталося!
Ти розуміеш, що нічого гарного з моєї спроби , поліглотства, як психотерапії не вийшлё
Подружки мене потім доконували..Чому ж ти магіею не скористалася, а я скористалася,. Я вчила і думала, ось довчу цю группу слів, а Скіф ногу зламае…Я довчила, він зламав, але мені теж добре не було, він в той час японську вчив, і таеєквондо займався, коротше кажучи прийшов до мене просити пробачення
-Тенезо ти памятаеш, як ми познайомились, Скіф ніжно цілуємені у шию, і язиком малює на ній иєрогліф кохання.
-Звичайно. Був новий рік, і девять відносно знайомих людей, запхнулися в старий фольцваген в пошуках пригод, або хоч якогось пристойного бару, а в ідеалі поєднання першого і другого. Втім з баром не склалося… до бару нас пустили лише в двох,, бо всі інші були надміру під шофе. Далі були покоцані нігті , скусані губи, старті, а потім знову набрані номери телефонів, твої проколоті шини, і мої пальчики в мазуті. Пройшов рік , але Скіфе, скажи мені чесно , що змінилося за цей період.
Змінилося , тільки Скіф нічого про це істотного не скаже,Це я пам’ятаю , як в’язала вузли на чорній, і червоній свічках, це я змлтувала нитку так, щоб вона вилася трьома окремими лініями пов’язуючи нас мозком , тілом і спільним шляхом. Це мій вчитель французького заволав несамовитим голосом побачивши рук моїх творіння Монтре муа селя Сильву пле, кес ке си..Скажіть мені буль ласка, що це таке..Що я могла сказати, що це те що дає мені змогу і досі вчити життя і французьку, це моя остання, і повсякденна надія, це те і я.
-Як, ти можеш таке казати, -ображено дивится на мене Скіф
-Я не кажу, я думаю, і ти думай перед тим , як лізти в чужий мозок зі своєю телепатією, можна знайти зовсім не те що хочеш..
-А просто не треба так гучно думати…
-Угу…
-Я знайшов те що хотів, але це неймовірно, що жінка, яка під час кожної сумісної трапези, вимагае від тебе ,не говорити, не чавкати, і не стукати ложкою по тарілці, може бути в тебе закохана.І ти ще зажадала мене причарувати?
-А що було важко мені це зробити, ніхто у світі не володіе чаклунством , краще за мене.Лише я знаю дієве слово і маю вправні руки..Та й без чар, чит и знайдеш скіфе кращу за мене, солодших вуст за мед моїх , тепліших грудей , аніж в мої пазусі, нуде більше немає такої радості.Але й мені потрібно згадати навіщо ти мені потрібен
Щось починає літати в повітрі дзижчить і псує настрій. Мухи, чи ін фор мація
- Я ніколи не знаю, как реагувати на твої слова, це компліменти, або матюки , це образа, або хвала, що , як богу молитва. Я гублюся в пвутині, що сплітае твій язик на моїх вух, і думаю, а може мені, і зовсім загубитися .
Жити? Життя? Існувати? За яких умов я можу підтримувати свою життедіяльність? Блюсти Великий пост, усі сорок днів? Можу вести авто по гірському серпантину в нетверезому стані? Манікюри ти ногті, і сісти на дієту , включає в себе виключно Фуа-гра.Людина помирає лише тоді коли їй стає нудно жити. А мені нудно ластівко.
-Від цього є прості ліки?
-Яку саме?
-Для цього потрібно прокинутися на сході сонця. Вдягти кросівки, і спортивного костюма, бажано дідового, з радянських часів ще. Щоб був синій, і з білими штрипками вздовж кінцівок, і бігти.
-Куди?
-Туди куди сонце сходить, і ні на що не зважати, ні на людей, ні на авто навкруг, і бігти треба , яж поки сили в ногах будуть, аж поки земля тримає, а коли не витримае впасти там де падаєтся, і проспати поки спится. А коли настане наступний схід сонця ти прокинешся найщасливішою людиною у світі.
-Ти взагалі , памятаєш, що є навкруги тебе?
Ага, добре памятаю, бандити, з пістолетами, і ппш, яким , я винен, машина, без гальмів, вибух на бензоколонці , Ти бачиш у якому стані моє тіло?
-Бачу, але єдине рішення, яке ти можеш прийняти зараз, це жити.
Я не знаю, як саме, те, що дає адреналін массі громадян світу для мене , як наплювати собі на капці?Можна, неприємно, і потім я це давно вже зробив.
-А ти згадай! Скіфе не треба видумувати велосипед , потрібно просто згадати. Ньютона , по голові вдарило яблуком, а чим потрібно вдарити тебе?
-То я повинен за хвилину стати геніем?
Ні тобі просто потрібно згадати, як ти їм був.
-Що я повинен згадати?
-Скіфе, відключи мозок, і користуйся кремом для гоління в тебе, а ж надто суха шкіра, і якась блякла…нічого скоро буде мокра, колір стане радісний і фіолетовий.Зроби навколо себе коло, і працюй з тим , що вже маеш..
-Тенезо, чому ти стала відьмою.
-Я не люблю мафії, і криміналу…Я вважаю ,щовсі важливі питання потрібно і можливо вирішувати на кшталт простіше.
Немовля мале і беззахисне, зав’язане у пелюшках, і тенетах батьківської любові. Пелюшки , і батьківське опікунство обмежують його рухи, але без них він поки що жити не в змозі.
-Та що т кажеш?
-Те що тобі необхідно запам’ятати!
Звертай увагу на звуки! Кожне немовля чує будь -який звук в десятеро ураще за дорослого. У нього , це бодай едине джерело інфомації. Будь -який звук, це сигнал. Сигнал моде означати, що мама прийшла, а може значити, те що прийшов якийсь незнайомий дядько приперся. З цілями всілякими нехорошими, типу маму вкрасти, а його самого знищити. До речі, це важливо, маляті, глибоко плювати, куди подінется дядько піспя того , як зробить свою не хорошу справу. Поїде на Канари, кариби, чи банально сяде у вязницю. У дорослої людини присутне перспективне мислення , і звідти усі проблеми. Дороосла людина, це така потвора, що часто -густо не піде на якійсйсь бойові мистецтва, впевненна у тому, що їй десь по пиці не надають. Лище тому, що її закон захищає. Тому усі секції повні тими, кого вже побили у підворітті, і вивчати карате,після тичка по пиці розумно, але відносно піздно.
Если они чересчур рассердятся на него, то могут его уничтожить. Кроме того, у младенца отсутствует взрослое понимание времени. Если он голоден или замерз, а Мама не приходит, то, возможно, она уже не придет никогда, а это означает смерть. Или это может означать нечто более страшное, чем смерть, – что ты навсегда-навсегда остался один.
Друже, мені підфартило. Замість того,щоб народитися на Півночі дикій, де сходить з розуму навіть дика тварина, і думки заперзають на шляху від мозку до серця. Я маю честь народитися тут у помірно не континентальному кліматі неньки України. Де кожний пересічний гопник на вулиці спитае :Гроші є? просто так з цікавості, а ти йому с задоволенням скажеш :Пішов ти на! І він таки піде.. Додому, дивитися реалеті–шоу, читати безкоштовну газету. Слухати Рок –оперу Ісус Христос Супер –зірка без перекладу. Він все розуміе, і так.
В цій країні кожен гопник мріє стати Христом.
І нехай нам трохи не пощастило з Єрусалимом. Зате Содом і Гомора в нас справжні. І киньте в мене камінь , якщо це не так.
-Як би там не було, починае говорити Скіф, якого бісять мої ліричні відступи.
-Ти занадто сентиментальна Терезо, таке враження , що в тебе в голові покопались інопланетні гості, вивернули з тебе весь твій цинізм , і довго ставили досліди.Після, яких ти не можеш існувати у світі адекватно. А лише приходиш до нього кожного ранку, як фанат театру у глядацький зал. І з перманентною цікавістю, дивишся, що там нового покажуть. Ти критикуєш акторів, знаєш зміст пьеси краще за них, але грати відмовляєшся, мотивуючи це любов’ю до театру. Невже ти так впевнена, що якщо ти вилізеш на сцену, то будеш кращою за всіх?
Ми знаходимося зі Скіфом на території сумнівного закладу, де готують сумнівну каву. Але сумнівів в тому, що ми сюди прийшли, заради того, аби врятувати людство у нас чомусь не має.
ТЕНЕЗА- Скіфе, рятування людства , це повна абстракція!
Скіф; Я згоден.
Тенеза:А чого хочеш, насправді!
Скіф: А ти?
Тенеза: Я не хочу я бачу, і уявляю.Солнце на обрії, щоб це найближчим дне відбулося. Дитину-шоб мені цікаво було сприймати ситуацію. Коня, щоб вона мене несла, Прапор- Це щоб сексуальна єнергія мала гідну сублімацію, і несла мене в верх.
Скіф, як у тебе все складно..
Тенеза;Нічого складного, Це просто стан, настрій, у який потрібно війти , і ти туди потрапиш, ось і все. А , якщо детальніше
Великої їдеї, але насамперед грошів.Щоб цю саму ідею забезпечити матеріально, так би мовити надати її тіло.
Скіф:Хочеш створити Супер людину?
Тенеза :Якби я хотіла створити супер –людину, народила б дитину, але і супер людину теж… Скоріше супер-релігію, супер державу.
Скіф:А яка ідея?.
Тенеза :Ідеї може бути тільки дві, або віра в Пантеон Богів, вона ж демократія, або віра в єдиного Бога, читай тоталітарна система, вона ж монархія, далека від конституційної, вона ж комунізм.
Скіф: Якщо дивитися з цього боку демократія, не така вже й погана штука.
Розумієш, просто у цій країні є своєрідний портал, двері. Куди можуть зайти всі, ну крім людей перегруженних інтеллектуальним вантажем. Чоловіки, і жінки міняють душу на матеріальні статки, і цим задоволені…
-Понти, це Скіфе, у мене коли хтось так говорить свербіж під шкірою починаеться, або менструація, а ще я відчуваю занадто жадібною людиною
Дивно, замислено хмикає Скіф, у мене , чогось, нічого не починается, особливо менструація. У чому кайф Тенезо?
-Кайф в тому, аби лівою ногою збивати всі таблички на яких написано; «Обережно», «Небезпечно», «Вхід суворо по перепускам» Проходити у будь які двері, без зайвих папірців…І ще, щоб тобі завжди приносили сигари і вогник всюди, а особливо в тих місцях, де заборонено палити
-А особливо на бензоколонках- сміется Скіф.
-Особливо на них , тупає ніжкою Тенеза, але ж правда ти мене розумієш?
«
Скіфе , а чому ти не зайдеш у ті самі двері , ти що в нас інтелектуально перегружений? Збиткуюся я- Чи тобі просто статки не потрібні.
-Потрібні… але не тільки в цьому справа..Мене просто завжди цікавила інша штука. Справа в тому,що моє тіло , тільки заважало заробляти гроші. А ще більше воно мені заважало ..ю ну наприклад граба нути банк, і полетіти на своїх крилах у Нову Зеландію, або південну Каліфорнію.
-Чому Саме туди?
-А там найкращий клімат.
Янгол з лівого плеча:А , якщо, я росскажу Вам , як навчитися літати, граба нути банк, і без проблем махнути в Нову Зеландію, що мені за це буде?
-Ми тебе уважно слухатимемо…
-З паршивого барана, хоч хутра трішки мені на светрик,))
Отож слухайте мене і не прослухайте.
І ти не прослухай мене демоне мертвих, пробуди себе від без дії, яякий ти не є, харе дивитися телевізор , і бавитися в фантики. Нам реально потрібна твоя допомога. Підніми свої прекрасні полу сфери, і піди на будь-яке місце на будь –яку вулицю, у всякий дім, і принеси саме те, що мені зараз потрібно.
Щось, у мене напевно сталося з очима. Я раптом побачила стару селянську хату, лавку на лавці сидит
- Почекай Скіфе, не лізь мені в душу, по темному, а тим паче , коли я сама цього не хочу!Почекай. Там іржаві думки, запилена філософія, і до біса літератури, і високо технічної арматури. Вивозюкаешся, по темному, як асенізатор.
Вечеря з Відьмою
-Ти був колись у казино?
-Ні, але я кожного вечора спілкуюсь з тобою. Хочеш розповісти мені щось новеньке?
-Актуальне…Ти ж знаєш, що від програшу ніхто не застрахований, так?
-Так.
-Але казино ніколи не програє, так?
-Ну, щось у цьому є.
-Але може програти круп’є..
-Припустимо.
-Один, два, три загалом всі круп’є можуть програти Казино, і тоді воно розлетится,д о бісової мами, так.
-Так поки не наберуть нових…
-Я знаю, але час , це фора, і потім їх ще треба знайти, і навчити..
-До чого ти ведеш?
-Люди, це гравці, Бог, це казино, смерть, це круп’є.
-Але круп’є заборонено грати.
- А смерті заборонено жити.
-Смерть живе серед нас, але не кохае, не радіє життю.
Не мріє про інші світи, Не жадає тепла. В неї все це було.
Скіф сміється: Зате, ти мрієш про тепло.
Вчора, ти була королевою всіх мясних рядів. Священною коровою наших вулиць
Ти витратила всі наші гроші на фінську коров’ячу дублянку. Ой, а ти у нас виходить саме життя?
Зате, я на відміну від тебе можу сказати про світ пару добрих слів.
Скіф зачаровано дивится на мене:Боже, як же тобі йде.
-Що саме? Ця дублянка?
-Та боже збав! Відмахується від мене обома руками поганий хлопчисько: Дивитись на мене..Мовчки, коли ти просто, сидиш, мовчиш, і дивишся… ти така гарна. Коли ти просто дивишся на мене, не пам’ятаєш минулої ночі, і скоро забудеш про наступну. Жінка з плоті і крові, поза, білизна платтячко, гарна картика не більше, те ж саме у камені. це витвір мистецтва.
Скіф мріє стати художником, писати мое тіло. А я вношу його у список чоловіків, що так безнадійно, і по дитячому бажають влізти в мою душу, і не тільки.
-Скіфе , ти в списку, я і тебе порахувала.
-Бюрократка.
Смерть- це і є бюрократія.
Зрештою, кому потрібне твое життя? Кому ти заважаєш? Я їм м'ясо з великої тарілки, але ножа чомусь тримаю у напрямку Скіфа.
-Не знаю… Тягне Скіф слова, позіхаючи, як маленьке теля.
-Розумієш Скіфе, колупанням в носі можна тільки собі завадити, так, що нічого гнати на смерть. Вона твій єдиний порятунок, від твого ганебного тіла , і мозку…
Скіф не помітив розтавленою пастки. Коли Ви відчуваете, що людина з Вами глобально не згоден…змініить тему, і спитайте його про приемне, щось таке, наприклад, чому він і досі гризе нігті, не чистть зуби, спить з плюшевим ведмедиком під подушкою… Настрій Ви співрозмовнику не поліпшите, але понтів у нього стане на кшталт менше.
-Можливо самими нормальними людьми були стародавні Кельти.Вони вірили в зародження життя із смерті, а пояу смерті, розцінювали, як появу життя.
А ще вони святкували Хеллоуин.
Скіф замовчав на хвилину, і занурився з носом у тарілку зі спаржею, він напевно став би трошки щасливіший, якби я зробила теж саме.
Але я не можу так просто замовчати.
-А ти мовчи не порушуй моїх ілюзій. Хіба ти не бачиш?Я йду на твій запах. Любити тебе, або одружуватись на кожній пересічній громадянці нашої землі. Я з’їм тебе, як цей стейк зараз
- Скіфе, Ти впевнений, що це можна назвати стейком…-Сміется Тереза. Офіціант, принесіть, і мені шматок цієї соевої яловичини.
-А ти швидко вчишся. Скіф дивится мені прямо в очі, і стискае мою долоню в своїй руці.
-Чому? Вчуся, розбиратися в яловичині?
-Препарувати душі.Ти й досі хочеш від мене, ще й тіла?
-Скажімо так снідати я люблю, полуничним фрешем, обідати яблуками..Вільною для кулінарних експериментів залишается вечеря. Але її, якщо я правильно пам’ятаю, потрібно віддавати ворогові.
Кафе. Якійсь люди. Тенеза. Раптом зявляется Скіф.
Тенеза.-ти дістав?.
Скіф-з відносним успіхом, гітару, і таблетки від щастя. Але на гітарі грати соромно, таблетки, теж можна їсти лише у крайному разі.
-Тому, що нікуди не полетиш?
-Ні тому, що звідти не повернешся.
- І заради цього, я була без тебе цілих пів-години
Ну, я розвідував...
Що саме?
Наприклад, де знаходятся кордони, і переходи
Між кордонами?
Між світами!
Міг би далеко не ходити, я знаю один , але надійний.
Який саме?
Підземний, самий надійний.
Ти шуткуєш?
Ні. Скажи мені Скіфе, що буде зараз?
-Зараз буде клево, але скоро здаеться з нами будуть прощатися ..
Чому?
Ну хоча б тому Тенеза,що ми сидимо в пристойномі місці поклавши ноги на рояль
Скіф підходить до офіціанта, і вимагає ще мартіні. Офіціант, рекомендує залишити машину на стоянці на ніч. Скіф його не чує. Ви хочете, щоб я у такому стані йшов додому пішки.…Фантазія малює йому, яскраву картинку. Там де мартіні в’язень,а пляшка Бастилія. А для Тенези на під питку, нема кращого заняття, ніж звільнення несправедливо увязненних .
-З тобою , щось сталося, каже Скіф.
-Що саме, ти якась сьогодні на диво гарна, і ще живі стільки не пють .Тобто пьють, але на відміну від тебе пяніють
Тенеза, в тобі говорить не бажання напитися, в тобі жадоба до крові говорить. Тобі ж хочеться зараз побачити мої страждання, хочеться крові ворогів, і був би зараз сезон, я б не побоявся з тобою на ведмедя піти...але зараз не сезон, і прийдется задовольнятися кровавою мері. Ти расскажеш мені врешті, що сталося?
-А я тобі розкажу. Мені сьогодні сон на снився. Про те, що я можу виконати будь-яке свое бажання. І воно сбудется за хвилину після сказаного.
-І , як, тобі сподобалася!
-Знаешь, я дуже здивувалася, але ні. Я прокинулася від свого дикого крику!Кошмар, Бог залишив мене без оргазму. Скіфе, я померла вчора! Я кохаю тебе.
Наше зі Скіфом кохання, має відтінок буйного дитячого садизму..Маркіз де Сад плаче, і нервово палить в коридорі.
Як би ми були б обидві дівчинки. Давно б повискубували одна одній волосся. Але Скіф двометровий амбал двометрового зросту. І до того ж важае, що ладно виголена голова, це неодмінний атрибут розумного, красивого , і сильного чоловіка. І І є повновладним володарем цього чудового атрибуту.
На вихід!
Ми вийшли з ресторану, я пам’ятаю, під ногами був асфальт, потім земля, потім калюжа. Краплини брудної води на моїх чобітках від кутюр. Потім теплий, занад-то теплий салон машини. Я заснула. Коли прокинулась, перше, що я побачила, це спідометр, на якому було 260 км за годину.
-Тобі подобается ?спитав мене Скіф. Тобі подобаеться?
-Ми кудись поспішаемо?
-Тобі страшно?
-Що ти , хіба мене злякати швидкістю!Просто, скажи мені, куди ти метешся?
-По-перше в нас гарні номера, по друге завтра поставлять круті штрафи, по-трете, я хочу , щоб ти мене оцінила. Ага таки боїшся!Смерті боїшся?
-Боюся більше ніколи тебе не відчувати. Боюся, що доведется йти в монастир, якщо з тобою щось станется, а зі мною ні. Скіфе про що ти зараз думаєш?
-Про твою ніжну шию, пружний живіт, занад-то тонку талію. Про перехожих, що бачать тебе, і заздрять мені.Щоб їхати тихо, і відчувати себе при цьому задоволеним, потріно бути товстим, лисим , шепелявим, і трошки ідіотом, а я так не вмію.
-Що для тебе швидкість?
-Багаторазова втрата цноти. Що ще може бути приємніше
-Скіфе ким ти хотів стати в дитинстві?
-Плазуном, Пластуном!Скільки себе пам’ятаю ліз у пляшку. Набивав собі ціну, коли всі інші набивали собі дозу, і стягували широченні вени. Я плазував, по землі , і теж шукав вену, не з кров’ю, але з нафтою.
-Довго… я кокетливо ,мружусь у дзеркало заднього виду. Довго, але поетично.
Слухай, а що буде, якщо ми розіб’ємося, що буде?
-Я наприклад не буду більше думати, як саме міні покінчити життя самогубством, і ти доречі теж. Твій внутрішній голос тобі нічого не підказує?
-Мій внутрішній голос знає, що це гидко блювати в унітаз, а потім вести машину, але він мовчить.
Йому не хочется йти пішки до самого ранку, на моїх ногах, що хитаються, і тому внутрішній голос не протестує. Кладу руку Скіфові на коліно.
-Ти, до мене ..це натяк-Не розуміє мене Скіф
Не повіриш, сьогодні зранку хотілося до когось доторкнутися. Я навіть в ліфті просила дозволу погладити сусідського бультерьераю Таку білу маленьку свиню в сірі пятнушка. Чесала його за вухом , раділа…
-Тю, подзвонила б мені. Я давно хотів , аби ти мене погладила , і не тільки за вушком.
-Я взагалі люблю ніжність. І закохуватись люблю, без кохання, нічого і не буде,навіть віршів, і рима не стоїть, не встане, як треба , і не встае ніяк…
=а в мене , якраз встає!!!!!
-От ні фіга ж собі, а я й не думала, що ти вірші пишеш!
…Життеві цілі.
-Скіфе, які в тебе цілі в житті?
-В мене…Спіонерити 50 мільйонів, і податися, куди небудь подалі звідси.Разом з тобою звичайно.
-А чому саме п’ятдесят?
- ну як тобі сказати, це така середня сума , яка мені подобається по двом пунктам
-???
-Пункт 1 За неї не посадять
Пункт 2 А мені більше , і не треба.
Я напружую свій зір, і діловито шукаю в небі зірку, яка падає. Нарешті знаходжу, і з полегкістю загадую бажання.
-Скіфе, слухай, а є ще пункт третій! Ти його не врахував!
-Який це?
-Ну, там де написано, що нас можуть просто прибити!
-Я все продумав, навряд чи комусь прийде до голови полювати за нами з срібними кулями, і осиновими кілками.
-Слухай, може потрібно прийняти , якійсь інші міри.
-Які, ще міри, Я самотужки вирубав всі осини під нашими вікнами.
І, ще я подаруночок тобі придбав.Жіночний такий. Витягує з пакета, дає мені в руки. Важкеньке таке
-Скіфе, це ж не атласне платтячко..
-Я знаю, це бронежилет. Приміряй.
Я приміряю, я не хочу його ображати, я покладу в шафу, і більше ніколи звідти не дістану, як весільне плаття.
В моїх думках, так рідко зявляется тато полковник ВДВ, але тут, чітко всплила, можлива сама важлива для мене в житті фраза;
-І ніколи в житті не носи броне-жилет , а особливо при перестрілці. В ньму надто некомфортно бігати.
Скіф гарний солдат , гідний солдат мого серця. Стежки до нових держав протоптані, території мають бути завойовані. Жінки, і діти будуть плакати.Чоловіки лежати в могилі. А лелеки зівьють гнізда весною, і як завжди принесуть всім щастя
-
Скіфе, коли ми повернемося в Портленд!Клянусь я стану на коліна, і попрошу в тебе пробачення.
Але зараз, начувайся…
-Лаятись будеш ?, обережно питає мене скіф .
-Буду кажу я…Я його вилаяла один раз тільки, і то дуже обережно, щось було на зразок того, що А нехай твою ж..роздере на американський прапор, це коли, я думала, що я вагітна , а він мені радив йти на аборт…Я Виявилася не вагітною, а він все зрозумів, коли на слідучий день зіткнувся з Камазом, вилетів з машини, і пролетів шість метрів в повітрі, два метри по асфальту … на м’якому місці звичайно.
Іноді бувають моменти, коли у Скіфа видно тільки очі, і зараз ці очі наповненні страхом.
Ти сиди і не бійся. Далі я поведу . Ясно
- Я-с-но.
Він , ще не знає чого треба насправді боятися, І не встигне навчитися.
Побачу сльозу в твоїх очах
Жаль, що , через десять хвилин , я зможу спостерігати твое тіло лише в руках величної ритуальності І між нашими пальцями, між нашими зімкнутими до крові суставами, буде рости трава, буде колоситися пшениця, і рож, над нашими кістками з тієї сторони землі бігатимуть діти. Діти, матері , яких кидали нам в спину прокляття. Матері, які мріяли, що їх діти стануть володарями всесвіту. Матері, яких старі дурепи, не Варто було відпускати своїх дітей бавитись , так близько від провалля.
Скіф і янгол з лівого плеча
Зелений дощ гвалтуе дах, і сьогодні мені так радісно. Я в картатих панчохах і синіх трусах обіймаю тебе…І сам до себе вмираю від заздрості!Оце ти моя доля, до якої й губами торкнутись боявся…Я став героем лише поцілувавши твої пяти, гай –гай, а що буде потім.Дощ б” по мізках маленькими гвіздками, роблячи мене майже Христом розіпяти в мозок, і все на світі, навіть ти радість моя є причиною для мого розпяття. Я завжди боявся доторкнутись до тебе, тому я цілую скло розбите дощем, на вустах зявляется кров, тепер і ти можеш поцілувати мене, це моя жертва нашому коханню, це твоє причастя. Я не знаю, що станется з нами завтра, і якщо розумник Дарвін сказав, що люди пішли від мавп, ніхто не знає на що ми перетворимося під кінець світу. Поки , що тихо.І тіло твое королівство, і я в ньому можновладець до смерті…Твоеї? Моеї? А якщо в нас дихання, сердце і навіть печінка на двох, як я можу не вірити, в можливість щастя померти разом. Я ховаю обличча від сонячного світла , не люблю срібла , і осини, але більше для понту ніж з життевої необхідності.
Я тупаю ногою по підлозі. Беру зі столика вранішню газету. Знаходжу в ній портрет Буша молодшого, і червоним маркером домальовую на ньому роги. Чомусь ця процедура, дае мені неабиякий приплив єнергії.
-Ти його дуже не любиш?-питає мене янгол з лівого плеча
-Він мені набрид- відповідаю я йому, якимось не дуже хорошим улесливим голосом.
Втім він корисна людина. Чесна, і сумлінна праця будь-якого президента, або маніяка.дає працю журналістам, письменникам, юристам, патологоанатомам. Але мені особисто Він набрид.
Янгол з лівого плеча- Я розумію президент будь-якої країни немає нічого спільного з естетикою, і тому швидко тобі набридає. Маніаки ж мають свою естетику, але ж вони і існують довше!!Слухай, а ти сам собі не набрид? Це ж нереально, побачити в іншій людині, те чого немае у тебе всередині.
-Він тупий, і не думае.
-А ти про що ти думаєш ?З дитинства і по сьогоднішній день. Можеш назвати найкращу думку, що прийшла тобі в голову за цей період?
- Я? В дитинстві, я задовбав себе думками про поліпшення світу.
-Поліпшив?-не втихае янгол з лівого плеча.
-Лише себе, але піся того, світ став здаватись мені приемним
Я все вже вирішив давно, Я люблю тебе доброго янгола, люблю її, ну ти знаееш про кого я.
Життя не лайно. Мінус на мінус буде плюс, але що буде , якщо додати плюс до плюса, ага знаю, а тебе ніколи не нудило, від надміру позитивного кінофільму.
-Тяжке в тебе було дитинство- Майже співчувае мені янгол, розправляє крила, а сам мабуть думає про той час, коли він сам був маленьким жмутком піря.
-Нормальне було в мене дитинство. Можно сказати супер-дитинство. Ходив у жовтневій зірочці на коричневому піджачку, ходив у піонерській краватці. Ходив в антисовецьких штанах, ходив до комсомолу, один раз вступати, і ще два пояснювати, чому мене туди не взяли. В мене дід був крутий юрист, що засадив до каталажки досить гарних українських письменників, тому в домі було багатсько єлітної літератури, а мама в ресторані робила. Тому у мене в домі завжди був оселедець під шубою, і бутерброди з шинкою, і червоною ікрою. Я колись по дурості взяв такий бутерброд в школу, так його там по ікринці розібрали. А маму викликали в школу, і назвали розбещеною буржуйкою. А ще був рок-н-ролл, закордонны виъзди предків, вечірки в мене дома, дівчата, джинси.А ще я їздив якось до Чудської долини збирати гербарій. А потім я закохався. Вон любила Маркса, і з презирством дивилася на мої антисовецькі штани, тобто джинси. Дивлюсь по фоткам , Вона була страшна, як Надійка Крупська, але мені чомусь тоді так не здавалася, Тай зустрічалися ми в основному у кіно, а там не дуже видно. Але не дивлячись, ні на що у нас з нею було багато спільного. Вона була повністю прогресивна, і за свободу нравів, хоча до мене бачила чоловічі причандали лише в музеї на пам’ятникові Давиду, що поборов Голіафа, навіщо було це робити з голими яйцями, я так і не зрозумів, але тим не менше, уся сексуальна освіта наших дівчат починалася , і іноді закінчувалася на цьому зображенні
Я оптиміст. З усією життерадістністю людини, що встигла зайві пів-години пролежати в деревяному ящику під землею. Я не знаю ,чи є в світі єлєксір молодості , але я точно знаю, що повертає мене до життя раз у раз, де б я не був,-це твоя присутність у світі.
Тенеза і янгол з правого плеча
Не дивлячись на мою любов до хеппі-єндів. З неба не перестає капати вода. Настирно, так капати. А за хвилину злива не по-дитячому розійшлася, ще трохи і зроблю ритуал на…Янголи з натуральною цікавістю спостерігають за моєю поведінкою
Я одягаю на спину рюкзак, беру в руку косу, у рот цигарку. Ставлю косу на підлогу, поправляю волосся зачесане в косу надягаю на голову шапку з зірочкою. Сьогодні, я не жінка, я науковець з питань ідіотського вигляду населення.
- А скоріше збиратися не можна?Чого ти вовтузишся –волають на мене з різних сторін два янгола.
- Я не можу так швидко, я сумніваюся!
-О Боги, волає янгол з правого плеча, вона і досі сумніваеться!!!Подайте їй знак!
За стіною лунає звук пострілу, це сусід –параноїк застрелився, він вже давно хотів.
-Так, я не зрозуміла, цей знак означає так, чи ні.
-Виходь, ти ж не хочеш, жертв.
Жертв я не хочу, але щось підказує, що моє бажання не має тут вирішальне значення.
Витираю піт з лоба. Виходжу з підїзду, підпалюю цигарку
Я не вбивця, я лише смерть. Так принаймі чесно. І з першого погляду моторошно , а з другого погляду нудно
- А ти хочеш лаври супер –героя?
- А чом би і ні, Якщо і вбивати когсь, то за справедливість , честь, щастя на всій землі. А тут , як лікар, монотонно , по запису. На кожного від двох годин до двох років….
Янгол з лівого плеча віднімає від моїх вуст сигарету, і кидае її на бруківку, через моє праве плече:
-Слухай, я тут одне парі виграти збираюсь, допоможи мені…
-Я б рада, а що саме потрібно робити?
-Все легко, просто скажи правду.
-Яку саме правду?
-Правд, не так багато… Як саме ти стала смертю?
-Схоже на інтерв'ю, хочеш отримати гонорар в якійсь вранішній газетці.
-А ти проти?
-Та ,ні , я навіть буду вболівати за публікацію цього матеріалу!Всіх його абзаців , і буквочок, а особливо)) того абзацу, де буде написано, що текст написав янгол з некерованою психікою, і відповідальності, за матеріал не несе.
-Так, ти розкажеш мені, чи ні?
-- Давай , це ж элеменарно, тільки, я вже тоді нікуди не піду.Я тобі швиденько прочитаю по памяті університецький курс по східній філософіі, потім ми швиденько поїдемо і знайдемо Атлантиду, Потім на байконур…
-А Байконур навіщо здався?
-Ну, картопельку на місяці посадити, легше легкого.швиденько повернемося склеемо руїни Помпеї за допомогою ПВА, а потім по поверненні я тобі розкажу , як я стала смертю, бо найважчі справи , я намагаюсь робити так би мовити на десерт.
- А , якщо серйозно?
-Це серйозно!Знаеш, э речі про які не говорять вголос, тим більше малознайомим людям.
-Овва, то я вже мало знайомий.
І потім ти ж памятаеш, що було між нами…
-Пам’ятаю, але часом я всерьйоз думаю, що хтось , ну Великий босс, що там зверху, він має на мене серьйозний зуб, якщо поставив тебе моїм напарником.
Янгол з лівого плеча чеше собі голову;
-То я нагадаю ? Твої плаття на люстрі, спалена яєчня на кухні. Твої панчохи на пательні, разом з підгорілою яєчнею. До речі за життя мені й в голову не приходило довідатись , як тебе звати.
-Мене, теж цікавило, як буде звучати мое імя, за умови твоеї картавості.
-Єффекті моеї фікції , це удар нижче пояса.
-Ну, тоді , це претензії до твоеї мами, куди тебе не бий , все одно нижче пояса влучиш. Втім, ти діеш мені на нерви!
-Ні я просто витираю твое минуле трохи запиленою шваброю…
Мої рухи незграбні, мої неправильні руки, що хотять ніжно обійняти тебе, мої упереджені губи , що жадають поцілувати тебе в шию, моє тривіальне тіло, що хапаює і цілує тебе за дупу.
І ніщо в моему житті не викликало такого, збудження, хіба, що гоп стоп після шкільної дискотеки, і крик ментів :
-Стояти гади, стояти!!!
-Ти вже випив?
-Ні, уявляєш, я не можу пити тут зараз , тому, що мені потрібно летіти, і пити Там в ввечері, а зараз давай поговоримо
-Ти, хочеш, щоб згадати , як ми спали, чи, все ж таки, щоб я розказати про інше?
-Про інше… гладить мене по волоссю янгол.
-Ну, спочатку, я прийшла на роботу!
-Гарний початок, хорошої справи!
-А то! І одяг на мені був, якийсь довгий і фіолетово –чорний.Під очима мішки, і проспала ще на пів години..
-Лише на пів-години збиткуєтся з мене янгол.
-Так лише на пів години.
-Чому ти запізнилася,? Це важливо.В тебе було побачення, гулянка, чи то сімейні проблеми або негаразди, янгол примружився, чи просто критичні дні…
-Ну ..як тобі сказати?
-Так і кажи.
-У мене в домі потекли труби, і я пішла в ЖЕК шукати слюсаря, десь під вечір, я його знайшла..Хоча настрій в мене був, після проходження по всім колам соціального пекла…Коротше кажучи мені був потрібен вже не слюсар, а пістолет. А потім в мене було побачення з шефом.А шеф наш запізнень не любить, змусить пояснювальну записку писати, преміальні знов познімає,
-Навіть за вечерю в ресторані?
-Він може!
Ну, і уяви собі пів-години до побачення, я гола але в панчоха і туфлях на шпильках бігаю по квартирі. В повітрі, немов метелики літае білизна, косметика, і дизайнерські шмотки.
Зрештою, я розумію, що запізнююсь.
Дзвоню Валентину:
-Розуміете Валентине Ігнатовичу, Я не прийду.
-Я чекаю на тебе. Я вже налаштувався на побачення.
-Ну хочете, я пришлю кого небудь замість себе. Скажіть, Вам підійде , яка не будь студентка…
-Я за тобою заїду.
Він любив мої вибрики, і коли я кричала, тупала ногами, чи била посуд, він був найуважнішим чоловіком на світі. Таким, що хотілося стати доброю , і лагідною. Та куди там. Щоб відносини трималися на висоті, я повинна була кожного дня придумувати причини для істерик. Це він так хотів, не я…
-Розкажеш, це містечковому психіатру, він покепкує-посміхается крилата істота. Що далі було?
А далі мені було наплювати! В мене був однокласник, і сусід Вася Пупкін, а у нього чудовий розкладний диван, і за умови наявності дивана у Васі, пляшки мадам Кліко у мене, шеф здався мені чимось зайвим , і непотрібним..
За плечами шефа бувала, і краща зарплата, кохання з усіма секретарками нашої фірми. І зірка його підійшла до закату. Коньяк, і єклер зробили чорну справу, і смерть, що мала зявитися за ним в той день мала залишити безліч лікарів без гонорару, Застарілий цироз без зайвих піклувань. А мене без шефа.
І от зранку я на роботі. Така собі постать з темного світу. Чашка з кавою в лівій руці, сигарета в правій. Являю собою готичну версію Батьківщини матері, хто скаже , що сигарета погана заміна мечу , хай спробує кинути в мене камінь, я в нього теж чимось кину. Директор, мій дуже в цю гру бавитись любив, йому особливо роль фашиста-загарбника вдавалася, наприклад мене без преміальних залишити, на пів-зарплати оштрафувати.
-О мила моя Терезочка, Ваші причини прогулів, і запізнень, це, як роман з продовженням! Завжди цікаво дізнатись, що ви придумаете наступного разу!Що в нас трапилось сьогодні?
-Розуміете, Валентине Ігнатовичу з шапіто, що стоїть зараз на Поштовій площі ,вчора втік двох метровий крокодил, якого звали Годзі.
-Дуже цікаво, цідить крізь губи Валентин Ігнатович.
-Ну я на пляжі була, вночі…
-Ви на пляжі? Шеф пару хвилин обмірковув інформацію. Ну судячи з Вашої «Засмаги» він скептично подивився на мое молочно біле обличча, ви дійсно буваете на пляжі тільки вночі. Ну так вересень , вода тепла, коротше самий сезон. Але ближче до діла.
- двое артистів цирку принесли рептилію на пляж, з замотаною скетчем пащею, і на повідку, аби його нормально викупати, і не вражати зайвим ультрафіолетом, і нервовою реакцією оточуючих.
-Ну?-нетерпляче спитав мене шеф.
-Я тоді саме купалася! А крокодил опинившись у воді, спокійно купатися не захотів, він пути розірвав…
-Ну?-тупнув ногою Ігнатович.
-І поплив за горизонт. І це добре, що він скотч розірвав, інакше помер би голодною смертю- ой щось мій словниковий запас в самий потрібний момент закінчуєтся.
-Я щось , не розумію, до чого тут все ж-таки Ви?
-Я, я…Валентине Ігнатовичу, це я алігатора спіймала, кажу я сама в захваті від своєї ж нахабності!
-А ось , як проводять час жіночки, що не приходять на мої побачення…
-Ну , і хай собі бісится
А у мене такий пофігізм, фізіономія, як у удава на якого Камазом наїхали.
Тільки зараз, я помітила , що шеф був в діловому костюмі, але босий, його обличча, час від часу сіпалося, ковролін кусав його босі п’яти. Звичайно, я його з душу витягла, і душу з нього витягнула, теж я .У нас на фірмі зранку можна хоч джакузі можна приймати, все одно, ані відвідувачів, ані співробітників. Тільки я, та шеф. Але все одно він жадав від мене достойної відповіді.
-Пізнання, це тяжка праця Валентине Ігнатовичу, особливо коли це пов’язано з справами давно минулих днів.
-Ага, підігрує мені Валентин Ігнатович, особливо коли ці дні називаются вчора , і позавчора…
А в мене на вухах плеер, а в плеері… ти ще не звик до ціею музики, то я нагадаю:Чорний такий хевіметел, сучасним готам зараз таке не сниться. В мене чорні грюндера, і широкий крок, господи, я так хотіла стати тендітною леді, носити криноліни.
-Стала, 45 кіллограммів, чим не леді, але, що за дурна звичка носити говнодави під криноліни.
Аж ось спів засновник, заходить, веселенький такий, і каже, Я все знаю.Ви мене тільки, що наштовхнули на думку.Якщо, у нас з нерухомість йде якось так траурно. То може нам відкрити, ще один напрямок діяльності, бюро ритуальних послуг наприклад.Принаймі наші спеціалісти, сказав шеф вказуючи на мене,мають до цього напрямку явну схильність, тим більше нікого в офісі більше не було..Всі розбіглися по халтурам, втомившись чекати невиплачених зарплат.
Я, посміхнулася шефові скромно опущенними вниз кутками губ.
Кава, мені терміново потрібна кава, і якихось життєрадісних маразматиків у навушники, бреговіча, АуКцИОна, чи щось таке украънське народне. Дайте мены нормальний музичний магазин, Інтернет, чи хоч покладіть якийсь диск в полі мого зору І я все куплю, скачаю, чи поцуплю на пару годин. Інакше ще пів години Лакрімази, і наша фірма почне таки успішно надавати ритуальні послуги, всім того не бажаючим, тому , що всі бажаючи звернуться до більш життерадістних похоронних бюро .
Але пити каву , як показав час, вже тоді було пізно…
Я не володар світу, гріх мене судити із пристрастю…Все так було збудовано, ще до нашого народження…Я покірно дивлюся в небо, налаштовую диктофон, приводжу в порядок косу, і виходжу з будинку під дахом небом на дорогу, що веде до зупинки третього тролейбуса.
Це була неабияка радість!Небо, повітря, ніхто не задає дурних запитань.Свято!!!Невже ця дивна новина була проголошена , лише сьогодні вранці. Здается, що я чекала її все життя. Не в париж звичайно їду, але…Це в решті прекрасна ідея поїхати на тролейбусі в Париж!
Я з цікавістю оглядаю вранішне місто. Відкорковую пляшку білого вина, розумно загорнутого в якійсь креслення, випиваю ковток, а все інше виливаю на перехрестя, винну калюжу, я мов лускою посипаю дрібними сріблястими манетками, І з насолодою йду геть від перехрестя. Щож будь яка велика путь повинна починатися з маленького жертвоприношення.
Назустріч мені йде громадянка створена за образом та подобою нашої країни. В рожевій перуці, і стоптанних кедах. Дівчина тримає обома руками вересневий арбуз диких розмірів ,вона йде бодрим кроком, але побачивши двері лікеро –горілчаного магазину раптово зупиняется перед ними , і починає блювати…
-Люди, які вражають мою уяву, це, або творчі особистості, або психічно хворі з яскравими симптомами. Ще не впевнившись до якої категорії належить , ця дівчина я вирішую їй допомогти
Я підходжу до неї, тихо беру за плече, намагаюсь відвести куди –небудь.Ну хоча б туди, де їй не дадуть за блювання по фейсу..Розумію , що не вдастся…Вона стоїть нерушимо , як скеля..Але на хвилинку вона перериває процесс, аби спитати мене.
-А ти хто? Ти що тут робиш?
Утримуюсь від відповіді на перше запитання:
-Я , що роблю, ну, як тобі сформулювати…Я тут заздрю..
-Що?Кому? не розуміє дівчина.
-Ну, як кому!Тобі , людям , цілому світові..Я тихо відходжу від неї, аби змінити місце дисклокації. І цілком вчасно, тому що дівчина знов продовжує свій потуги , причому з удвоенною силою
Статечному дядечку, що проходив повз неї, що проходив поряд з нею ,чомусь захотілося зробити теж саме, причому на абсолютно тверезу голову. Ну добре , я вже нікуди не йду, стою собі на місці, і спостерігаю. З магазину широкою ходою задоволеної життям людини виходить, Бородатий черевань. У нього в житті, явно все добре, але по очам видно, що спокійне життя його остаточно знудило. В очах дівчинки з кавуном , і дядечка в пенсне , він знаходить потенційну публіку, в ящику від пива, що лежить біля магазину трибуну…Далі все відбувается дуже швидко. Не встигаю я на хвильку відвернутись, як….Черевань відпустив себе. Він співає і пританцьовує. Що за штука, невже потрібно лише уявити, що пустий ящик , це трибуна, і вирватися з буденності. Ще трохи такого запального танцю і його смішний кєптарик стане чарівним капелюхом, з якого можна буде доставати білих кроленят. Ой прости мене Великий Боссе, але він зараз займає твое місце, нехай лише для дівчинни в рожевій перуці, і дядечка в пенсне…Але ні, тепер вже не тільки для них, натовп навколо дядечка збільшуется з кожною хвилиною. Черевань розважае їх, відволікає їхню увагу, робить все , щоб не дати їм часу задуматися над монотонністю життя. Не дає уяві зникнути і вмерти…Гай , гай справа запахла паленим.
Блазны , скоморохи , і актори завжди ходили в сантиметрах від вогнища..Великий Босс , знає ,любить, і вміє ревнувати свою публіку.
Я намагаюся таки сісти в щойно приїхавший на зупинку тролейбус
-Ви йдете, ви тікаете від нас волає мені услід черевань.
Його душа виривается з тіла, повзе по асфальту, і не вірить в життя без кохання.
-А якщо я помру без Вашої присутності?
П’яничка тягне до мене руки, намагаючись ляснути мене , чи то по плечах, чи то по сідницях. Це так тільки називается нахабство…Я дійсно не переношу тих хто мае думку, що на кшталт відрізняется від мого
-Руки геть!Жити будете…Я…обіцяю.. Ой яка в мене усмішка сяє, коли я говорю такі добрі слова. Якщо б сонце не висіло в зеніті, воно б неодмінно зійшло ще раз..Мені просто гарно зараз. Мокрий асфальт, свіже повітря…Знаєш, цей дядько звичайно п яний, але знаєш в чому його фарт, він помітив в мені жінку…А знаєш, я ще довго не зайду до нього в гості. Хлопців, що понад усе в житті хотять переспати із смертю я завжди обходила десятою дорогою.Не люблю знаете дурного поголосу.
-Йду! рішуче кричу я йому на прощання.
-О ну залиште нам хоч трішки себе!Маленький шматочок!Крапельку Вашої уваги , мало не плаче бородань!
-Трішки себе? Що ж для такого красеня нічого не шкода.
Стоп! – увесь голос протестує істота з лівого плеча. - Можливо, я щось не дочув, але здается Вона збирается перевищити свої повноваження…Та Стоп, же кому кажу!!!
Але вже піздно . Я нашвидкоруч відриваю собі вухо, хай йому грець, все одно нове назавтра виросте. Кладу маленьке скровлене вушко в його спітнілу долоню, і надягнувши шапку , аби не шокувати публіку сідаю таки в троллейбусс.
-І лише хвилин через п’ять розумію, що черевань напевно не звик , що на його репліки реагують так буквально. Я майже забула, що коли в 8-9 років коли мені говорили про смерть , це далеко-далеко
В 14-16 я мала дурість закортіти з нею зустрітися . в 17 я вперше стикнулася з нею обличча в обличча. А в 26 мені і варто лише подивитися на себе в дзеркало, аби її побачити. Не дивись так на мене…Слухай тебе дратує мій прикид..а ну так смаку немає, повна відсутність стилю…Ну ну кожного хто бачить смерть вона лякає своею, легковажність і дурістю..Настільки, що стае неважливим прийшла вона за тобою, чи за кимось іншим, від цього , ще страшніше
-Втім, бородань може вирішити,що вона була просто галлюцінаціею-розсудливо міркує мені на вух янгол з лівого плеча.
Як би ж то,- хитае головою крилата істота на правому. Відірване вухо не може бути галлюцінацією.
-А можна я скажу, я намагаюся ввернутися в їх розмову немов штопор, :Це так, і не так птахи мої в нього є ще якісь докази крім вуха?
-Звичайно, безжально каже мені янгол з лівого плеча:свідки, кров на асфальті, шматок твоеї анатомії, цього мало…Зрештою ти можеш сісти в троллейбус, аби все місто не думало, що то за дівка гуляє з косою по місту, відривае від себе шматки тіла і дарує їх всім бажаючим.
- А ти не міг мені видати грошей на таксі?
-Не міг поперше мені на пиво не вистачало, а по друге..Ну хто ще в історії відправляв смерть на першу справу на троллейбусі
-І останнім-ніжно шутку я, і змахую косою
Янголи чомусь починають мене боятися…І відлітають у невідомому напрямку , погрожуючи зустрітися зі мною, в людській подобі, ой боже мій, я вже боюся.
-А всетаки ти вульгарна дівка!Смерть так не робить, виховує мене жмуток піря з правого плеча.
-А ,я к вона робить? Я ж розумію ,що рівень вульгарності кожен розуміє по своему.
-Ну вона ніколи б вуха рвати не стала, принаймі собі. Або відразу в могилу, або ні. А так, як ти вчинила, то це вже не смерть, це вже Ван Гог якийсь.
Жмуток піря з правого плеча, взагалі дуже корректна істота.Він слідкує за моїми вчинками лише коли я його про це прошу. Він живее моїми пригодами, і хвилюется за мене, як бездітна жінка переживає за своїх племінників. І це іноді навіть більша ніж материнська опіка.
Але , і він нервово струшуючи пірями відлітає від мене.
Черевань пяний, ясна справа п’яний, але в нього просто немае вибору.Ну, що, а це теж спосіб.Местися до уявного світу з широко заплющеними очима, і братии все що дають: мальвін, і відьом, золото і підсрачники, наступати на скарби і граблі. Інакше , чогось не станется, а буде лише дві дороги , з роботи додому,і від ліжка до холдильника.
А я стою собі біля зупинки , вже третій тролейбус відїзжае без мене , вже й запізно кудись їхати, і хтось проживе зайвий день на замлі , і щось змінится безповоротно , і тихо.
Стоп, що і ти мій шановний читачу віриш, що в світі все змінюется від помаху крила метелика?
Коротше кажучи оратрорське мистецтво, едине що люди взяли від давніх цивілізацій.А всі ці палаци, алтарі, і камені для жертвоприношення. Всі ці скільптури, маски і барельефи.Імператори і королі, васали і піддані. Ця компашка біля магазину мала незрівнянну могутність.Знищити цілу цивілізацію самим лише незнанням про неї..
Янголи полетіли, і мені залишається спілкуватися лише з собою.Або, ще є випадкові співрозмовники. О Великий Боссе, ну чому коли зустрічаєш людину на вулиці, і вона готова тебе вислухати.То майже завжди, ця людина хоче випити?
Що ж Великі Цивілізації , які з презирством ставилися до зомбованних алкоголем і марудним життям істот вимерли, можливо їм просто не було з ким поговорити?
А зомбованні істати зосталися. Скажи мені у що ти віриш, і я скажу хто твій начальник. Ти можеш не вірити в Бога, але я просто не можу не вірити в свого Босса
Я стою, і просто млію, від граційною краси тролейбуса. Це ж скільки потрібно висидіти в замкненому просторі, аби в запльованому салоні відчувати себе так, як на «Французькій рівєрі». Зтих пір , як моє людське буття завершилося, і я почала БУТИ свідомою, і вільною пройшло лише три дні.І ейфорія, ще має завершитися. Але тут, і зараз, кожний день, кожна година, срібляста павутина в повітрі, гомін дітей, і суржик старших, все ідеально до останньої краплі. Боссе, яке ж Воно гарне , це життя і , що мені робити із своєю сутністю.
Якось все по-їідіотські вийшло. Пасажири в тролейбусі підозріло трусяться, чи то з холоду, чи то вгледівши в дівчині з косою в одній руці, і тібетською книгою мертвих у іншій, щось схоже, ну не знаю на Васілісу примудру наприклад.
-Пробачте, про що Ви тільки но говорили?
Ні, мене зовсім не можна випускати на вулицю без нагляду. Я одразу починаю чіплятись до людей. Ось наприклад, до цих двох хлопчисьок, які стоять на іншому кінці тролейбуса. Власне в хлопчиськах мене зацікавило те , що всупереч усім законам освітлення на них виразно падає моя тінь. Я підходжу до підлітків , швидко, як тільки можу, чіпляюсь косою за дах тролейбуса, на весь салон лунае зубовний скрежет метал об металл, але кондуктор тихо сидить на своему місці, тому мене ніхто не штрафує.
-Пробачте, але я б хотіла приєднатися до розмови.
Читаю думки в головах:
От чувіха!!!Але ж прикид прикольний! Чи може послати!!Чи не треба. Ні , це жир, така коса!
Але нарешті перший з них закінчує думати і каже:
-день добрий мене звати Армагедонн!
В мене нижня щелепа не відвисла, лише тому, що я її вчасно притримала, другого підлітка звали Авалонн
-Смерть, скромно відрекомендувалась я , справжня смерть.
-Смерть? Неповірив Армагедонн, ну з тобою принаймі весело.
-Тобі весело , не зі мною…Ти просто, завжди думав, що моя присутність обіцяє , щось цікаве…
-Ага, і страшне…А з тобою не страшно, з тобою…
-Весело!Так, тому , що сміх, це едине, що може виштовхнути страх із підсвідомості.
Аваллон, нікому і ніколи не признается, що розчарований, від зустрічі зі мною, навіть собі… Готи завжди чекають на смерть. У всіх звичайно різне уявлення, але у більшості уяви вистачає лише на появу гламурного скелета з смарагдами замість очей в чорному плащі з стразиками, і неодмінно під музику Бетховена… Таке враження, що небеса з цим дядьком контракт підписали…Принаймі варто смерті заявитися без супроводу Бетховена, готи огидно серуть прямо в колготи, і опаскуджують собі свято.
Це була осінь. Світла, дивна, з чисто вимитими дощами асфальтами ледь прикритими червоними листочками. В театр «Руської драми!» знов приїхав театр з Таганки. І більше за все мені хотілося стояти в черзі за квитками, а не їхати з ціею малечею..в..Коротше відвідати театр мені тепер доведется не скоро. Я вже встигла звикнути до ситого столичного життя, до мереживної білизни вдень ,і краплі французьких парфумів,що їх вдягаеш на ніч. Мені зовсім не хотілось вмирати.Смерті не страшно?Смерть вміє жити в свое задоволення, навчилася за сотні років, жити і вмирати доводится з кожним кого відводиш до врат.
Cтоп. Більше ніхто , нікуди не піде…
Все почалося з питання Армагедонна.
-Розкажи мені, а ,як саме ти вбиваєш, або, хлопчик винувато потупився, або продемонструй(голос його ставав все тихішим)
-Он на ньому наприклад, -сказав добрий парубок вказуючи лівою рукою на Авалонна.
-Я не можу вбити його, або тебе..
-М-Мм
-Я можу лише стати тобою або їм…
-І що тоді буде?
-Знаеш нічого цікавого: багато крику, і зайва оболонка…
-І довго ти потім носитимеш його подобу?
-Це , як випаде, днів 40, чи рік , або все життя.Ступінь матеріальності залежить від людини. Хтось вмирає тільки но народившись, але продовжує жити все життя.
-Ти живеш замість нього!А як же ти встигаеш на війнах , при єпідеміях…
Ну навіщо ж так волати, на нас вже весь тролейбус дивится.І той дядечкоь з добрим обличчям вже п’ять хвилин , як думає, чи нас потрібно серйозно лікувати, чи то просто побити задля профілактики.
-А, ти знаєш, що ти вбила мого татка?-каже Армагедонн.
-Я?
-Так Ти, він сказав, що коли мама піде,то це вбє його!А мама пішла!!!
Я швидко поглянула в долю Авалонна.
-Так він же живий!То ж він вижив, пережив це!
-Але ти ж сама сказала, що не обов’язково на кладовище, ну в ньому хтось живе , і таке інше.
-Так любий мій,хиве, але то якийсь інший біс. Смерть буває різною, але так як твій тато квасити гірку, то це жодна смерть не витримає. І ще вона намагается якомога рідше навідуватися, до алкашів , так би мовити за «справою».На кшталт цікавіше, просто зайти і поговорити. Сожливо тому в твого татка розвинулася така схильність до Філософії.
Зрештою ми виходимо з хлопчаками на найближчій станції, не доїхавши 5-7 зупинок до потрібних нам пунктів призначення. Купуемо в кіоскерші по морозиву, і продовжуемо нашу розмову міряючи асфальт широкими кроками. Морозиво змерзле, повітря осінне, але чомусь так добре йти жбурляючи зустрічні каштани ногами. Взагалі я не люблю дітей, підлітків тим паче, чужих особливо. Своїх не маю, тому можна вважати, що геть усіх.
Напевно тому, що коли людина йде за мною, вона постійно озирается назад, в дитинство….Але зрештою теми про сучасну музику, скейти, і таке інше вичерпуються. Вічне питання дорослих для дітей:Ким ти хочеш стати , коли виростеш?Мені ніколи не було цікавим. Друже, ну спробуй стати хоть на хвильку психологом. Ну навыщо мені з огляду на мій рід занять задавати такі питання. Але знааеш, ця історія з моею профессіею мала досить радісний початок. Одного світлого дня хлопчик зустрів дівчинку. І дівчинка поврила, що він Бог. Вона пішла за ним по всім дорогам.Їла з ним один хліб і спала на одних і тих же подушках і каменях. І хлопчик сказав, що буде з нею, і навіть смерть не розлучить їх. Проблема була в тому , що хлопчик дійсно був Богом, а смерть не могла розлучити їх, тому що їй назавжди судилося ходити за безсмертним мессією.
-Куди ми йдемо? Перервав мене Авалон.
До будинку комунальників 99
-Тьху, а я думав до пекла..
-У тебе застарілі уявлення про пекло..можливо я трохи засмутила хлопчиків, тому , що останню частину дороги ми йшли мовчки
Комунальна Квартира. Безліч коридорів, дверей, і дитячих іграшок розкиданих всюду. Дітей не видно.Натомість добре видно табличку гордо вивішену навпроти вхідних дверей. Я з підозрою дивлюсь на запилену підлогу, але ввічливість вимагае від мене зняти взуття. Одна з численних дверей розчиняеться, й з неї виступае жінка в драному рожевому халаті.
-Добрий день! – мій голос єхом котиться по квартирі, але на привітання ніхто не реагує, жінка продовжує стояти посеред квартири, і їсти мене очима.Щось мені підказує, що так вивчають антикваріат, який дістався у спадок, коли думають, чи віддати його на реставрацію, чи одразу на смітник викинути.
Але щось з цим мовчанням потрібно робити.
А що саме тут у аварійному стані?
Жінка в халаті дістае з кишені сливу, тягне до рота, відкусює половину, довго жує, і глибокодумним голосом нарешті відповідає: Все !!!
А , це вже нахабний плагіат, « все» це моя коронна фраза.
Ну звичайно жінка в халаті мене ненавидить. Причин багато,але одна з них критична, і непоправна ,в мене немае чоловічих геніталій.В мене нема могутніх рук, а в неї немає фантазій про те, як я стискаю її в обіймах.У жінки в рожевому халаті одвічна депрессія, депресію краще за все лікує секс, але мені потрібно конче з нею поговорити, тож доведеться вигадувати інший антидепресант…
О , так, я вмію лікувати від депрессії.Мій своерідний метод будуеться на суміші гламуру, оккультизму і матюків.
Я підхожу до жінки впритул стаю до неї обличчям до обличча, скрізь тканину плаття, відчуваю , як бється її серце. Чи може мое?
- Ти , саме Ти, хочеш до раю?
Втім вона не з лякливих, флегматиків не так вже й легко злякати, Вони навіть мруть швидше, за всіх носіїв психотипів, тому, що не помічають небезпеку.
А що таке рай ?засовуючи руки в кишені питає жінка
Зараз вона мене заріже, точно заріже.Вона дика, і в неї ніж, я знаю. Але скажіть мені , ну як так можна під час вагітності бути такою букою, дитина ж повним кретином виросте. Патрон недарма послав. Вона таки хапае ножа. І з повної сили штрикає мене в груди.
Фіня не вийде,Сорочку порізала дурепа.
Слухай ти взагалі чого не будь хочеш?- я, як не бувало продовжую розмову. Говорю тихо, щоб вона прислухалася
Хто тебе послав?
Я дійсно виконаю будь яке твое побажання.
Точно!
Точно!
Обіцяєш ?
Обіцяю?
Я хочу, щоб вмер, і той хто більше за все мене не любить.
Буде виконано!
І жінка в халаті впала замертво.Мені навіть два рази косу бруднити не прийшлось.
Тільки імбіцили вважають, що у їх проблемах хтось винен, окрім них самих Я виймаю з живота жінки в халаті дитину кладу її до себе в дірку дбайливо прорізану ножем. Змахую чарівною паличкою, і труп зникає, залишивши мені огидний рожевий халат. Мені , ще належить народити за неї дитину і вмерти в пологах. Бути Смертю, це означає жити і вмирати за інших.
-Ти звідки така взялася, питає мене Авалонн.
Вони з Армагежонном якось вписалися в цей дивний гуртожиток. Хоча , навряд чи в цій хатинці всі знають одне одного в обличча.Двома істотами менше , двома істотами більше , особливої різниці немає…Фігня не так. Таких хлопчиків важко не помітити. Але в цій комуналці, стільки поодиноких дівчат, що б було дивно, якби вони не розібрали моїх янголів по кімнатам…
Шановний читачу, якщо тебе щось дивує в тексті, перечитай уважно Біблію, там ясно сказано Едем знаходиться на землі, то чому б і пеклу не знаходитися тут же.
Тобі напевне буде цікаво дізнатись, що в пеклі теж живуть і вмирають, ще трохи і я змушу тебе перетрусити домашню полицю з классикою, на цей раз Данте, Божественну комедію.Тебе ніколи не цікавило, чому на кожен день творіння приходиться одне коло пекла?Хе-хе!Чорти і сковорідки, ну це щось схоже на правду. Але правда більш прозаїчна. Семикімнатна квартира, в кожній кімнаті живуть по три жінки. Менструація у них у всіх в один і той самий час, але таке враження, що завжди.Час від часу, хтось вибувае з менструації по причині практичної вагітності від теоретичного чоловіка.Та ні вам ще, далеко не зрозуміло що таке пекло , це жіночий гуртожиток МВД. І , якщо тобі серед білого дня нафекаліли в каструлю з супом, ти вже не скажеш сусідці я в міліцію звернуся…Звідси і мораль, коли людина не може звернутися за допомогою до Державних установ, вона починає вірити в янголів, і вищі інстанції…
Я вже давно вірю в Бога. Напевно, це крайня межа розчарування в державності. Демократія –це влада демонів. Слов'янин- від стародавніх символів янь і інь. Ой, я Вам не сказала . Моя головна слабкість лінгвістика…Словоблудство, і слово****ство…Заради красної мови підеш до смерті налови..ну що ж мені це не загрожує.
Точно так , як вірю , що якщо стіл витерти ганчіркою він буде чистим. … Вся площа стола в загальній кухні вкрита плямами різного походження. Плями , краще ніж карти Таро видають історії мешканців, і гостей будинку. Але кожна відьма зна
Розділ другий. В якому смерть пристосовується до життя.
Вечір. Місяць вилазить на небо спітнілим короваем. По телеку з сусідньої кімнати лунае футбол. Сусіди з тих людей, про кого кажуть : в голові вітер, дим з під хвоста, класні чуваки загалом. Дзвінкоголосий хлопчисько волає на все горло.
-« Наші помруть але матч виграють !»
Дивно , я не пам’ятаю, щоб моя присутність комусь допомагала виграти матч, хоча, ні пам’ятаю . 1942 рік. Едине спортивне змагання назване на честь мого імені.
Перед початком гри команди вийшовши на поле Привітали одна одну . Німці сказали : «Хайль» наші сказали « »Фізкульт –привет»Два глядачі на трибуні сказали “За прекрасних дам» і гра розпочалася. Народу було, ЦСКА від завидків вдавилося б. Стадіон нагадував подушку, що цільно набивають пірьям з одної сторони, а з іншого боку він уже починає тріскатися по швам. Люди стояли в проходах, як мавпи вилазили на дерева. Поліцаї задумливо подивилися на свої кийки, але резонно зрозумівши, що поки вони знімуть двох глядачів з одного дерева, то четверо залізуть на інше вирішили не марнувати часу.
Зведец абзац і єднання націй німецький солдат з киянином посеред другої світової сидять на ясені, і підтримуючи один одного руками аби не навернутися з гілку волають що сили, Один , щось про вермахт інший про « динамо» Але шнапс тим не менше пьють з одного термоса. А взагалі , то було щось на хразок зменшеної копії бою між Червоною армією і вермахтом.
І було всім добре, але не прапрадідам сучасних букмекерів.Вони народ згуртований , і від народження підозрілий .Загалом їм не сподобалося, що вболівальники , і совецькі, і германо –загарбники роблять ставку на одну й ту ж саму команду, причому на перемогу, що називается в суху.. Можна було б, це якось пояснити, психологічними факторами. Але букмекери, народ від філософії далекий, а тим паче від психології. Скінчилося це все тим, що букмекери залупилися, і на відріз відмовилися підіймати ставки.
Ну , і взагалі стадіон волав як скажений. Почулися крики :З загальним змістом, що треба винущавити бездарних німецьких футболістів, заради розквіту збірної Великої германіі, ну і таке інше. Німецькому начальству це не дуже сподобалося , зрештою повязали таки кілька фанатів –вболівальників. І почали стріляти з автоматів і пістолетів в невинне повітря. А взагалі дивакувато воно все виглядало.
.
Наша
футбольна сбірна проти німецьких хлопчаків , що в них самий серйозний матч у житті був на шкільному подвір’ї перед останнім шкільним дзвінком, а після цього дзвінка заголених в солдати. Гестапо ввічливо запропонували нашим програти. Наші ввічливо послали їх на х… Але, в данному випадку ніхто нікуди не пішов. Я потім , ще читала в якомусь журналі, що наших майстрів постріляли за перемогу над німецькими хлопчиськами. Фігня!!! Я зробила все , щоб їх врятувати, я навіть з гри в самому початку пішла, щоб ненароком нікого..ну Ви розуміете…Але ж від дурості людину врятувати ніхто не може…. Але я дуже постаралася з шістнадцяти футболістів «Старта» німці розстріляли лише чотирьох, …За парт –квитки, сверх –пайку від НКвдистів, і товчене скло підсипане в хліб для пораненних
Добровільно стати лейтенантом НКВД , коли знаєш про заград –загони і політику партії лейтенантами НКВД? Смерть часто рятуе ві д дурості, але дурість ніколи не рятує від смерті.
І вивчаючи історію, завжди пам’ятай. В Радянському союзі таки не було бога.І смертю таки володіли два Г. Гебісти і Гестапо. Вивчай алфавіт правильно. Абсолют, Бог, Воланд. Гебісти, Демократія???
В мене є безліч цікавих історій, про твою релігію, у щоб ти мій дорогенький не вірив…І навіть якщо на твої іконі намальований бутерброд перевернутий маслом униз не сподівайся, що ти винайшов щось оригінальне.
Дія друга.
В якій я приймаю участь у революції, яка мені нафіг не потрібна.
Радіо з кінця коридору волає– Чи ти записався в ТЕРОРИС
ТИ?
Скупчення домогосподарок рожевих халатах і бігуді. Волосся в них сине, зелене, і інших неприродних відтінків. Лише колір шкіри нагадує що вони належать до людської раси.
На стіні висить автомат Калашникова.
Домогосподарка 1- Автомата заряджено, шановні леді!!!
Домогосподарки
Ми виконаемо свій борг перед країною, Ми виконаємо його так, що країна сама залізе в борги!!!.
Видно, що домогосподарки добре озброені в кишенях їх рожевих халатів захований добрячий арсенал зброї: Манікюрні ножиці, пінцети, і дитячі скакалки. На стіні плакат «Жінки і діти за аборти,і проти голоду у Південній Африці» Плакат намальовано на червоному фоні під написом череп і кості.
РадіО з Кінця коридору
Вступай в рядіо жіночо-дитячої армії!Врятуй світ таким який він є!!! Служба гарантує триразовий харч домашнього виробництва, випрану постіль. І громадянство в будь –якій загарбаній країні світу. Бажаєш дізнатися більше ?
Виходить чоловік у залатаному блакитному халаті.Він близький всім жінкам з амбіціями ТЕРОРИСТОК, тому в подальшій історії буде іменуватися як чоловік загального користування, або ЧЗК.
В його уяві прокручуються майже реальні кадри бунту на кораблі, або пожежі в публічному домі чи ще гірше революціі в гаремі.
Невеселі думки летять на нього подібно до нейтронної бомби, але на цей раз бомба пролітає повз ціль.
Радіо з кінця коридору
Вороги відправили в нашу країну ще тонну зіпсованих презервативів, і таких самих християнських проповідників.
Жінка в найменш запранному халаті Це точно радіо
ЧЗК:І не сумнівайся,в тому кінці коридору знаходиться лише радіо, і вбиральня…Втім радіо і голос із вбиральні є речами однаково актуальними , не переймайся любонько.
Яскравий спалах світла спотворює напівтемряву в квартирі, це хтось з жінок ввімкнув телевізор.
Голова в Телевізорі
Але цього раз ми готові до спалаху тероризму. Тільки на планеті де людство бажає воювати народжуються здорові діти. Тільки там де право на життя потрібно завоювати не має суїциду. На цей раз ми готові. Гарні солдати народжуються лише в країні, яку пригнічують всі, кому лише треба. Зараз коли нас завоювали прибульці Оборона нашої планеты стала краще ніж будь коли. Акція! Стань солдатом, і отримати автомат, гірський велосипед і останній номер плейбоя з веселими картинками . Телефонуй.
Жінки– Чому? саме вони улюбленці нового часу?
По роздовбаному радянському телевізору йдуть кадри. З зображенням демонстрації:Дао понад усе!ДаО-наше світле майбутне. «Не буде новонароджених стане менше мертв”яків.» Не роби добра, і зла тобі не буде.Нехай у кожної людини буде один персональний ворог Він сам!
Жінки в халатах оточують телевізор.Знаходять десь пляшку мартіні, кожна знаходить в халаті швацький наперсток. Рідина розливается по тарі.Жінки в халатах починають пити , волаючи лозунги з щойно побаченної демонстрації, і штовхають телевізор ногами коли їм щось не подобается!Під час передачі про феміністок у телевізора вибухае кінескоп.
Темрява.
В темряві Видно голого чоловіка, що забавляє себе дивлячись порно на домашньому кінотеатрі.
Чоловік бере пульт, і порно на єкрані змінюється на передачу про тварин. Чоловік важко дихає.Не відриваючи погляд від єкрану починає роздягатися, поправляти простирадло на ліжку не встаючи з нього загалом готується до сну.В кімнату заходить домогосподарка з солодким бюстом. Вона вдягнена в аромат ванілі, і маленькі трусики.В неї явно округлий животик
Чоловік на ліжку:З якої причини такий ґвалт?
Домогосподарка:Ти ж бачив у нас революція!!!
Чоловік на ліжку;За аборти,заради життя. Цікаво, чому ти вирішила брати участь у цьому заході, будучі на восьмому місяці вагітності?
Нудьга, це єдине , що вганяе мене в пятий кут. Я така я к є, але світ змінює колір на сірий, у небі зявляються чорні дири і я вилітаю на х…холодні береги півночі, де мруть ві , а особливо павичі, що недоречно розпустили пір'я однієї місячної ночі, під час гарячечного поцілунку з температурою мозку в сорок спалюючи градусів.
Це такий небезпечний холод у тілі.Коли нічого не потрібно можно робити все що завгодно. Як у сні, де ти вхе знаєш, що це сон, і нічого тобі за це не буде.Можна стягнути одяг і пройти по вулиці голою, можна знайти сміт-вессені і палити в перехожих , можна лягти до тебе в ліжко, фарбою під пензель, рипою, під олівець, та хай йому грець, я напевно про щось забула, ну не може бути так, щоб мені вже зовсім нічого не хотілося!!! Я падаю в несвідоме. Коли чую дзвінок у двері. Біжу відкривати . Висну у тебе на шию, тикаюсь носиком у твою щоку. Тепер уже точно нічого зі мною не станеться.
Хвилинне мовчання. Провал у памяті, ось вона знову я !!!Жінка в трусиках, розгублено стоїть на килимі. Вмикае люстру. Мружиться під її світлом. Кокетливо посміхаться чоловіку на ліжку, трохи подумавши розуміе, що дарма кокетує.
Розумієш, не так все просто… Я дещо зрозуміла, поперше в мене є імя
Чоловік зацікавлено дивится на неї.
Ти впевнена, що я його запам’ятаю?
Якщо спитати мене, що я робив до часу свого зачаття.Можна отримати приблизно два варіанта відповіді
Якщо я буду у гарному настрою, я пригадаю білі хмарки, вересневе сонечко, Бо же не роспускай руки, мені і так затишно. Я пам’ятаю як мене втягнуло у цей світ, я не хотів сюди іти. Це все ВОНИ – і нащо було страхатися без кондома такого гарного сонячного дня. Я саме відпочивав на хмаринці. Раптом мене щось вдарилою Перше що я побачив, це генеталії чотирнадцятирічної дівчинки, ну і хлопчика з недуже вдалими розумовими показниками. Педафілія – то не дуже добре. Я звернувся до Бога, але судячи з його виразу обличча вибору у мене не було. Мене тягнуло світлом – а значить знову прийдекться таки знов рятувати світ – честно – Набридло!!! Я втомився. От давайте поговоримо про приємне. Про секс наприклад. Або про актуальне. Про політику. Або про приємне і актуальне: ну і скільки людям придеться трахатися з цією політикою.
Я міняв крила янгола на піонерську краватку. Нектар і амброзію на портвейн три сімки. Громи і молнії на автомат Калашникова.
Але я не стану себе втомлювати якимись зайвими балачками - одного твого погляду достатньо.
Я напишу тобі листа, і відішлю на крилах янгола, чи химерного привида,в листі важливий зміст образ поштаря неважливий. Я дам тобі відповідь, на всі питання, що не наважилися навіть зайти в твій мозок.Павутина моеї історії буде заплутаною, але тонкою, як усі твої ілюзії. В ній неможливо задихнутись, але від неї неможливо відчиститись.
Коротше кажучи я одягаю білий піджак, забуваю змінити хатні пантофлі на кеди, спускаюся, і після третьої калюжі не зважаю на зливу..Давлю дощинки мокрими ногами.
Ти чекаєш на мою правдиву відповідь. Але чи стануть слова істиною залежить, більше від мого співрозмовника, божественного настрою, і лунної фази в яку ці слова проголошено.
Я ще майже нічого тобі не написав. Я дивлюся з-під лоба на папір, чорнило, і миску з гарбузовим насінням на робочому столі.папір , і чорнило для листа,а миска з насінням, щоб всі знали, що я не інтеллегент.Але я просто так сидіти не буду д, я ходитиму по імнаті, і обїеднаюсь з головою, язиком, і чоловічими гордостями у фанклуб твого імені.
Привіт!Я чекала на тебе!Ми будемо разом, тепер назавжди !Обіцяю!
Напевно я кажу забагато , але слова самі вириваються з мене.
-Ти знову палиш?
Юнак, що сидить на ліжку поряд зі мною здается не чує мене, не дочуває, не відчуває, завтра він не пам’ятатиме мене, а значить можна говорити про все , що завгодно.
-Чуеш, дощик на вулиці? Про погоду завжди говорити легше, а ще про друзів, птахів, передачу : « в світі тварин» , головне, щоб не про себе. Раптом мені стає себе шкода. Стільки єнергії витраченої на марні справи, або самі потаемні справи. І жага тієї всесильної любові, яку потім так болісно втрачати.Ти будеш жити вічно, це я вмиратиму в тобі безліч мілліонів разів Я примітивна істота. Я твоє життя , я твоя смерть. Я підморгую тобі підфарбованими очима, і кепсько сміюся над твоїми жартами. Ти не був народжений смертною. Ти вже був породжений смертю.Я зостаюсь поряд з тобою. Цей світ бурхливий, і зовсім не схожий на зебру, скоріше на картату скатертину.
-Цікаво-Цікаво, врешті чує мене Скіф.І прититискается до мене. Таке враження, що з нього, нарешті, знялася , плівка?пристріт? Спяніння?
-Скіфе, ти більше не шуткуй так, ми ж не в дитячому Садку, і навіть не вдома.
-А де?
-А де б ти хотів бути?
-Я, ну скажімо десь на березі океану!Але вже піздно про це мріяти.
-Чому?
-Тому, що я вже загадав бути завди з тобою!Де б ти не була!
Всю ніч я душив її в обіймах . Хто б мені дав зрозуміти, примножуючи радісні події у своему житті чи подовжую я його термін, чи навпаки вкорочую собі віку. Вона дихала.І ніколи не говорила правду.
. Чи мені так здавалоя , чи може гумова лялька схожа на японську анімешку дихати? . Моя подруга, іноді називала мене збоч енцем, але мені було тільки приємно.
Не знаю, коли Тереза встигла прожити за мене декілька життів. Але враження, що вона спостерігає за мною вічно, ба навіть ні. Що моє тіло насправді є її тілом було у мене завжди.
Тереза викинула мою ляльку на ранок. Втім , я й купив її в секс-шопі, тільки для того аби трохи розсмішити мою панянку.Зрештою гарно жити з розумною дівчиною…Але зрозумійте мене правильно…Коли в тебе вранішня ерекція, ти обіймаеш у ві сні кохану…і відчуваєш, що її тіло холодне , як крига, а свідомість знаходится десь на березі річки Стікс, і буде там , що найменше до пів –на –десяту ранку.Ти увійди на хвильку у моє становище. Зрештою, хто , як не ти повинен мене зрозуміти, хтось же повинен.
Она смотрела на эту куклу, и тихо улыбылась характерно качая головой, немного наклоняя её почему то влево. Иногда я замечал, что она так делает корда думает о чём то важно или перед тем как написать каное-т ограндиожное стихотворение.
Ти зовсім нічого про мене не знаеш. Я твоя зустрічна полоса. З ризиком до життя на шаленій швидкості ти преш на мене, навіть не знаючи про мое існування. Я жінка твого брата по крові. Тому хлопцю робили переливання крові коли ти розбив йому черепа за дівулю загального користування на приміській дискотеці. Ти запропонував свою кров і вона підійшла. Ти не знав що ти насправді наробив того дня. До зустрічі зі мною ти не будеш мати жодного уявлення про містику.
Я сплю. Бачу тебе у ві сні ревную, як в дитинстві до мами білого ведмедика, і ображаюся на будь-які слова. Звичайно, це я, лише я і ти взагалі ні в чому не винен, тебе тоді було потрібно просто трахати, а не причаровувати. Але ж ти сидів з святим виразом обличча розповідав мені про французьке кіно, і возвеличував наше кохання, платонічне, хай йому грець)))І спати, Спати. Замовляти у місяця кожного разу сон про мене, сон для тебе:стояти мерзнути в червоних атласних капцях на балконі, волати в небо :Сон про мене, сон для мене , сон про раба божого такого то. Створити собі інкуба…Інкуб, це така нічна істота з крилами, що прилітае до жінки, що з будь-якої причини довго не мае близкості з своїм коханим) Колись інкуби паслися по домам по-военніх дівуль, чий коханий не повернувся з бою…Інкуб по суті янгол, що ночі він приймае твою подобу, і стукає до мене в вікно.Змушуючи мене вірити, що він, це і є насправді ти. Я не вірю, але йду до тебе…Куди мені ще йти…Хто з Вас мене осудить, чи б пак камінь кине. Хочеш знати, чим харчуется цей крилатий диявол? Мною, моїми прагненнями, моїм тілом. Його теж можна зрозуміти , він затусовує крила під червону футболку на якій написано фак USA і радить мені ніколи не просинатись.
Це тільки ти , можеш так цілувати мені долоньки переходячи на венки. Тоненькі, сині під білосніжною шкірою..Їх так легко перерізати небезпечним лезом для гоління, як там джілетт, для самогубців краще нет…А мені б ще трохи тебе, і я вивчила б польську, і пісень народних, і книжки б відкрівала з повагою, лише за верхній правий кутик. Я стану інтеллегентно –безкористливою мадам , я , саме я тій, що й два дойбле віскі буде мало. Я, я, я , викопуючи себе з глибин коллективного-піддослідного, я вже розумію, що це є – мистецтво бути сумирним, довго чекати, і відчувати по єстецьки, твій аромат, твій запах, коли ти приходиш до мене, від книжок, жінок,і фотографій з минулого. Ти вимагаеш від мене відчуття твого неповторного, непотворного запаху, точно так же, як через три –два роки захочеш, авторського борщу, і бездоганно випранних пелен. Ти зьявився, заради матеріалізації нашої дитини? Не можу не вірю… Носи мене на руках, співай мені колискові народжуй кожної ночі кохання до мене, чим я не краща?Я ж буваю ніжнішою, за карамельне печиво, легшою за зефірні хмарки, ніжнішою за вітер з вранішнього моря. Але тобі ніколи не судилося дізнатися яка я насправді, я зїла тебе з усім потрохом у час нашої першої зустрічі, з аппетитом дикої тварини , що тиждень не бачила мяса. З повним правом вважаючи вегетаріанство за божевілля))
Моє почуття, доступнее лише підліткам і блаженним, ти наливаеш у кахель, кришталь пєш, береш шматок ковбаси на закуску, решту віддаеш скаженим собакам… Здивовано дивишся на мене. Я тобі не дала, Я!тобі? не іграшка. Навіщо ж тоді я тобі у цей вечір, а значить , не просто так)))Тебе ще ніколи, ніхто по щоці, не гладив букетом первоцвітів, хто пив вино з твого лиця…Не знаеш, А я вбила б себе, якби був хтось, завжди ненавиділа вторинність, а надто в собі,а що довелось зустріти ЕДИНУ, давай подивимось …Ось, на тобі мікроскоп, дупла більше не буде… мое життя :Це цілий Світ будеш у ньому бог, цар у піщаному замку збудованому на соплях..Гай гай та чи буде тобі затишно, між моїми піснями і мантрами, сльозами і менструаціями. Тобі, тому, що зіпсував мою печінку на фіг паленим кагором, спитим Егором, (Вітчизняна оборона зе бест) І жодна свиня мене не зїсть, якщо буду обертатися так же швидко :Фігаро тут, Фігаро там, я нікому тебе не віддам розумієш? Ти ж стежиш зі мною, пам’ятай, місця де мене торкнулась твоя параноййя… Чи я тебе кохаю? От довбня , хіба ти не бачиш, мій танець на гілочці, мої стрибки на сходинах, веди мене вверх. Я ж не прошу від тебе нічого, окрім пам’ятати, на якій саме станції, я зійшла з глузду
Тенеза стала навколішки, і почала молитись просто посеред вулиці, навпроти Великого театру. Дихаючи смогом, і димом від цигарок перехожих. Обличча відьми вилучало стільки світла, чистоти, і пронизливої чесності, як у працівників Ген секретаріату, коли вони привселюдно палили свої парт квитки. Асфальт під ногами не став хмарою, але дощ скінчився…Від молитви до тебе і про тебе серце плавится, як фондю у горщику. Боже, Слава Богу, що ти її не чуєш.
Народ на «стимул;» реагирует разнообразно. Несложно отличить тех кто уже пробовал, от тех, у кого такое впервые. Вон под стеной парочка. Явно не новички. Молчат. Улыбаются. Осторожно прикасаются друг к другу. Сосредоточенные взгляды. Диалог мимики. Всё? Всё, пик терпения! Девушка снимает платье через голову. Расстёгивает на парне джинсы. Освобождает член. Взяла в рот… А вот совсем другой случай - комическая постановка «Клоп Чебурашка». Примерно посередине комнаты юноша (явный абитуриент). Сначала у него мегаудивление. Глаза на лбу. Учащённое дыхание. Озирание по сторонам. Потом, вероятно, почувствовав себя Лоэнгрином, он вскакивает. Хватает какую-то девицу (легко, как плюшевого медведя). Но на лице тут же гримаса отвращения. Девица падает на пол. И юноша начинает кричать: «Я видел! В натуре!! В пейзаже!!! Вагоны!… Перроны, рельсы, шпалы… ни за что!!!!… Ни-про-что!!!!» Цирк заканчивается, не успев начаться. Появляется
Ця жінка зїла мене. Але не зразу…з усією повагою, що приділяє удав до кролика. Вона натягла на мене маску цнотливого закоханого.Ввічливо спитала, чи то вона мені раптом не давить , та маска… і з усього маху заїхала мені по обличчу Важким гріндерсом. Знала ж бо що нікуди не подінусь. Характер ж бо пташиний, характер татковий. Грішити, аж поки в очах не поnемніе, а потім претендувати на кращий шматок раю. Я намагаюсь заспокоътись. Дістаю з кишені копчену курячу лапку загорнуту в блакитну серветку намагаюсь жувати
Повільно жую м'ясо потім трощу зубами кістку , і випиваю курячий кістковий мозок. Мозок мені зараз і потрібен, нехай, хоч і курячий. Якщо в людини немае мозку лишается лище кричати і плакати. І завжди з собою носити чисто випрані білі труси. Аби викидати білий прапор перед кожним бажаючимю
Раптом на мене нападає відчуття бездумної ейфорії!І я вже не хочу кричати і плакати. Я передумав.
І мені вже не до душі повна капітуляція.В мене в плеері Бах. В мене в душі Бог. І вже не можу думати тільки про твої ноги
Точно , так , як не можу навчити тебе жити посправжньому.
Бери відеокамеру і знімай! Як місто лежить на долонях піску, як скули рожевіють, від моїх пафосних слів, як груди годують сосцями із слів. Як, тече піт по моїй щоці. Коли я щасливий.
Але, якщо ти спробуєш втекти зі з німального майданчика в самій середині процесу. Щоб Закохуватись в когось іншого, знайомитись з громадянкою з косою, що кожного сезону носить чорний комбінезон…
Христос зійде з хреста , роздовбить твою кінокамеру, засвітить плівку, і скаже
Не знято!
А знаеш він буде правий. Злочинець той хто залишає історії недоказанними. Казки недочитаними.
Але якщо ти зробиш з свого життя тривіальну історію він тобі теж цього не подарує.
Я буду розповідати про свое кіно Гомерівським єпосом . Буду плутатися між часами і подіями. А ти дослухайся до моїх словесних ребусів. І буде тобі щастя в цю єру Водолія.
Його повісили на сході сонця. На самій верхівці осинового дерева. Повішений який більше за все походив на ляльку для велетенського малюка. Задригав усіма кінцівками й затих. Напівзаплющеними очами він спостерігав за кагалом, що привів його і запхав на гору за допомогою канату. Ну що ж поки вони тримають в руках кухлі з пивом, він буде тримати в руках корінь мандрагори.Ві н виживе..А що ,завжди в житті є якась надія, особливо коли тебе повісили не за шию.
А дідько їх забирай!Мене ще вистачить на тисячу життів і на тисячі страт. Але поки що потрібно дочекатися того як вони підуть. Спати коли, тебе підвісили за руки не зручно але обійнявши дерево за гілку ногами Підвішений зрештою знаходить більш –менш комфортну позицію, і провалюется в транс. Сон, Спогади, минуле життя, коли знаходишся між життям і смертю все як на долоні.Думки біжать швидко. Псевдо страчений, ще не знає кінця історії.В голові наростає шум, вереск нерозтавлених крапок і запятих розриває вуха.Він кусає губи, і щільно заплющує очі.Вважай що терпіння стане. На хвилину йому здаетсся , що він бачить Бога. Дай Боже не в останній раз.
Потім все було дуже цивілізовано Медсестри, і два статечних лікаря, методично боролися за мое життя. Спокійно так боролися, без зайвих нервів, і хвилювань. Лікарня, виписана з майбутнього була оснащенна по останньому слову техніки, але мала простояти в цьому просторі лише чотири години. Тож на обличчях людей в білих халатах червоним неоном світилося –зробити свою справу , як умога скоріше, і забиратия звідси. Важко хвилюватися за пацієнта, коли ти чітко знаєш, що за пів-години скальпель перетворится на гарбуз , а ти на пацюка.
Ми були завжди.Я народилася з твоеї посмішки, а не з ребра Адама.Я була раніше за світ, а ти був моїм Богом. І тільки перед тобою я перетворюсь із величної Ліліт в дурненьку Лоліту. Ти
Ексклюзивно знаеш Великі Богині , теж грають в футбол.
Хрест без зайвих понтів стирчав серед стерні і овечих кульок.І незнайомець, щось не мав особливого настрою на нього залазити. Проаналізував свое тіло. Руки і ноги в формі. Глова криво вивернута, але так , і буде. З мізками складніше, температура нормальна, але для кипіння,
А не для креатину.
зрештою зрозумівши, що дочекатись слушного часу, доки гвіздки заржавіють йому ніхто не дасть мовчки поліз на хрест.Едине, що було кайфове в цій ситуації, так це те , що з хреста відкривалася файна панорама на ріденькі деревця , скрізь які було видко рідкі будиночки гостинного селища, що так радо привітало нашого героя.
Вона є жінкою!!!
-Це, що прикольно?
Більш за все вона схожа на привида в червоному простирадлі.Коли хлопець розплющив очі вона сиділа біля його п’яток і голосно сміялася.
Це було неперевершено. Я , ще не сказав нічого смішного. Чи то після смерті я набув талант смішити жінок, не докладаючи зайвих зусиль.
Втім своя правда в тому є, мене зовсім не хвилює , як я зараз виглядаю. Не хвилює мене також той факт, що я не вмію пришивати гудзики, і на моїх джинсах , їх в цікавих місцях м’яко кажучи не вистачає.
На-жінка простягнула мені яблуко.
Пригощайся.
-Точно? Чомусь недовірливо спитав я.
-Ну все я образилася. Я прийшла сюди грати з твоїм сердцем, як з баскетбольним м’ячем, а ти навіть яблуко з моїх рук їсти не хочеш.
-Не парься кажу, я їй, я просто не люблю яблука
-Точно
-Так, точно , і взагалі розслабся і будь, як у дома будь як у дома.
Я , якось злізаю, з осини , і починаю збирати дрова, не самими ж яблуками нам харчуватись.
-
Пролог.
(Тут і зараз, в кімнаті затягнутій у червоний оксамит)
- Забудь про все живи справжнім! Кохання втомилося і втопилося!
- Де!!!???
- В озері Лох-несс…Там де всі Лохи топляться!
- Тоді в дупу кохання! Мені лише обьект потрібен!!
- Навіщо?
- Ти мені п’ять штук винен!
- Тоді забудь! Я взяв їх на похорон!
- Кого?
- Кого? Чого !Кохання звичайно
Високі, довгі, не зовсім чисті сходи. Відчуваю кожну сходину спиною, тому що лечу по ній у безвість. Тобт-то з третього на перший поверх. Доводится котитися тому що навкруги лунають постріли. Четверо пацанів дорвалися до нашого котеджу і уявили, що це палац«Зимній»
ГОЛОС сусіда справа: Ну зовсім з глузду зїхали. За п’ять кусків в людей стріляти!
Голос сусіда зліва- Зараз понти дорожче .Плюс честь поругана!Гей куди він біжить по пустирищі.
Вони вже на даху, і з оптикою його дістануть…Отак бігти, корисно , як в небо плювати) Втім перевіряе на собі.Слина назад не повертается
Відкриваеться ображене небо
Голос Бога
:Пацани куди Ви? Там дах сиплеться плюс ожеледь там..
Перші два хлопця видираються на дах, спотикаються об цеглини, ковзаються на замерзлому металі. Летять сторчака вниз. Мені зі сходинами, ще пофартило.
Чутно крик пораненого звіряти:Здается ногу зламав
Голос Бога: Я ж попереджав.
Я скинув з себе тяжкий шкіряний плащ, аби не заважав рухатися,і тут же пожалкував про це бо залишився в легких джинсах , і білій футболці, що її так добре видно, у темряві.І холод. Я великий, міцний,розумний. Але тобі Боже, вони явно більше подобаются. Бо вони кращі за мене єдиним. У них є револьвер, а в мене х… ні…Хто потім скаже, що в мене було на кшталт більше прав на життя чим у цих тупоголових хлоп’ят. Історію завжди пишуть переможці..
Ті двое що ще стоять на даху. Але вони вже мене не дістануть , і не догонять. Пацани, зайняті лише тим, аби не опинитися на мокрому снігу поряд зі своїми друзями.
Втім я теж не в кращому стані. «Чистовимиті» по словам хатньої робітниці сходини залишили на костюмі чорно –сірі, аж надто красномовні відбитки. У роті пісок, чи то пилюка, на руці трохи крові, напевно своеї. Піднімаю голову у верх , наді мною пливуть безтурботні зимові хмарки , чіпляючись за гілки дерев. Ліричний пейзаж..Ля..Ля..Ля/
Цікаво, що саме так мене дратує, сам факт того, що мене мало не вбили, чи те, що в мене насправді не має ціеї штуки, за якою прийшли ті хлопці? І що саме мерзенне, ніколи її не було.
Голос Бога:Так чому ти від них втікаєш? Вийди до них , скажи чесно, що вони помилились, вони тебе пробачать.
-Все так просто?Я так хочу в це повірити, що навіть не відчуваю іронії в його словахА в тебе був подібний досвід?
Г.Б-Ага, звичайно пробачатаь, якщо ні опинишся прямо в моїх обіймах.Зрештою, думаю вони оцінять твое нахабство і ціле обличча. Особливо після своїх зламанних носів на даху.А ще в них в службовий обов’язок входить довіра, і гуманне ставлення до людей…
До речі, що вони від тебе хотіли?
Тут вже й мені стае цікаво.Не дивлячись на пронизливий холод, я починаю задавати ідіотські питання. А ,що ще робити людині яка вже стільки разів втікала від діда, баби, лисики –сестрички, вовчика –братика, і братків з револьверами, і ще раз втекла, що правда лише наполовину…
Я.-Слухай, я в тебе спитати хотів В адама і Еви було два сини Каїн і Авель. А звідки тоді всі люди пішли?Я в дитинстві мало біблію очима не проїв, аж поки не повірив, що там не має поясненння.
Г.Б.-Тю..дурний Авель дівчинкою була…і ніхто її не вбивав до речі. А , що кров пролилася, так-то зовсім не та кров. На хвилину з-за хмарок зявилося пухкеньке бородате обличча з замріяними очима. Судячи з набряків під очима
Земля вогко дихае з під розталого снігу. Підозріло тихо. Ніхто не йде по моему сліду, аби врятувати, чи скоротити мое життя. Що ж і це достойний привід для оптимізму
Небеса розверзаються , і я чую до болі знайомий голос
-Я ж попереджав!!!
Попереду в мене ціле життя, і щоб навчитися на своїх помилках, мені ,ще потрібно їх зробити.Щось шебуршить біля мене в кущах. Я сахаюся мов ошпаренний. І бачу, як позаду мене біжить чорна кішка. Ну, це вже зовсім нечесно з його боку показувати мені погані прикмети заднім числом.
Я бачу цнотливо привідкриту хвіртку. Секунду думаю над тим, сховатись за нею чи не сховатись. Ще б пак сховатись, це хвіртка кладовища, це Вона придумала тут дім купити, ліс , свіже повітря, цвинтар поряд. Втім всі мої релігійні досягнення , це один похід в церкву на пасхальну всеношну. Марновірства, кішки, кладовища…Хтось би всрався з переляку, під час прогулянки по нічному кладовища, я б зараз і в домовину заховався..тому, що те, що зі мною планують зробити ці хлопці, особливо після вимушеного десанту з мого даху, о це ніяким мертвякам і не снилося
Я погрозливо тикаю пальцем у небо. І таке враження, що у світі знову зявляется звук.
Крик Вереск, попереджуючий, і разом з тим самозречений скрегіт автомобіля, що на фіг зривае з коренем дохле деревце, під яким я стояв. Мій здивований зойк. Мат-перемат водія. Я стою немов у медетації піднявши руки до неба. На мене направлене дебільне узі. Я не маю наміру рятувати жінок і дітей, поперше їх немае поряд. А подруге, якщо пощастить мені цікаво, що ж я таке скоїв)) В мене якийсь кармічний борг))? Ой щось мене ноги якось не слухаються. Стою на рівній землі, як на батуті, чи на болоті. Розмахую руками аби втримати рівновагу. Перед очима проноситься все життя. Двокімнатна квартира. Капітальний ремонт. Стара жінка, бабуся , мама, простягае до мене руки.
-Як гарно, що ти прийшов, якраз мені допоможеш. Ненавиджу самотність.
-Я теж її не дуже люблю пересохлими губами промовляю я , і розумію, що у квартирі зовсім немає вікон, жодного, бодай маленького віконечка, і не буде.
Вітер дув цілий тиждень, від нього не рятували , ні скло пакети, ані шарфи і куртки, сотні маленьких протягів наздоганяли мене. Перетвоюючи мое тіло на напів мертвого мамонта.Змушуючи заржавілу базуку памяті стріляти по потаемнім куткам душі. Ще десять хвилин назад протяг розривав мене навпіл зараз його не стало . Де я є?
Якийсь дядько, з черевом для пива, вже тягне крісло для мене, прадідусь, дідусь?Хто він? Увесь в побілці, і плямах від фарби.
-Це ми готувались, до твого приїзду, щоправда думали, що ти пізніше будеш.
-Гай, гай, так нечесно, з переляку бовкаю я . Ви все про мене знаете, а я про Вас нічого. Які в Вас плани?
Я ж до Вас ненадовго, не збирався мовляв. Моя жінка вже приготувала довгий спіч, що до того, що я знов запізнився на вечерю.
Стара жінка, дивиться на мене сумними розгубленими очима.
Сонечко, ти тільки не кажи таткові, що в мене тут інший чоловік. Він образиться дуже.
- То що ж робити будемо? Звернувся я до майже не знайомої жінки, яка поспіхом накривала на стіл витягаючи з холодильника, якісь пряно пахнучі незнайомі делікатеси
-Ти відпочивати будеш, за ремонт не хвилюйся дід його за два жні зробить, а тобі , ще сил набиратися, якщо звичайно хочеш повернутися назад.Хоча не раджу, Там від тебе реально небагато зосталось.Хоча вона тебе так кохае…
-Хто вона перед очима стоїть, розлючене Маринине обличча. Марина мене, мамо не смішіть мої капці.
-Відьма тебе кохае, хлопче,
-Ойлишенько ,а з цього моменту будь-ласка детальніше.
Я звичайно хочу додому, і згоден на будь-який транспортний засіб, навіть на поїзд, навіть їхати в загадженному тамбурі. Я звичайно не в Тамбові, але й сюди не ходять потяги, і не літають літаки.Витягти мене звідти може тільки чарівна паличка, так що відьма буде корисною…Закохана в мене відьма тим паче.
-Мамо, я її знаю?
Жінка мовчить, питання задано не правильно.. Мамо …Я не бачив її в свідомому віці. Мама покинула нас одразу ж після мого народження, ба навіть більше, мое народження стало причиною її смерті. Я так богато повинен сказати , але в голові, живе лише одне питання,
-Мамо, чи Бог існує насправді?
Тихо, мама мовчить. Десь у середині мого тіла бїется пульс, як самотня риба у дно корабля. Скривавлене дно, мого мозку. Я не чую слів, тому вимушений дослухатися до запахів. Запах троянд і риби. Мама відвернулась до мене спиною.І ось так відвернувшись в свою чергу питає мене:
-Скажи, яка риба в океані, співае оперним басом, коли рак на горі свисне?
Я вчуся пізнавати відтінки її голосу. Чому вчишся, усім наукам, лише тоді коли це потрібно було зробити лише вчора? Вона сміется з мене, чи плаче тихо, зливаючи сумну воду з очей прямо собі в душу. Втім, я починаю здогадуватися…Бог навіть, якщо він є, займає тут мансардний поверх, а ми живемо у підвалі…
Мама дивится на мене, всміхается-
Ти народився в футболці, на якій було написано Rоck-and-Roll, а я раділа , що народила принца, для якоїсь постсовдепівської Джульєтти, якою не стала сама, але так хотілося…В чотирнадцять років мені судилося лише видобувати гамми з піаніно, а не іскри з чоловіків.
Боже!
Я вже звик, що коли мама звертается до бога вона говорить вверх, у безнадійно відштукатурену скляну стелю, через яку навіть сонце не проступає…Я б їй сказав, що це безглуздо, але яйця курку не вчать, принаймі я і досі так думаю.
Ото ж мама каже:Боже, дай мені шанс народитися наново!Навчи розбиратись у брендах, і глянцевих журналах, правильно їсти суші, і танцювати гламурного стриптиза одягаючись. Нехай я зараз стопчу дванадцять постолів, і розітру в кров ноги. Дай мені щастя народитися в сукні від кутюр , і не читати Канта.
І замовкла, мабуть у цю секунду, їй не дуже була потрібна моя присутність.
Я теж мовчу, готую в голові розсол на спогадах і емоціях.В очах миготять криваві хлопчики. Мозок танцює гопки в залізних постолах на своїх же єкзестенціях, ну і нехай…Череп без мозку скорлупа горіха, і лускаеться навпіл легко, аж надто легко, щоб хтось засмутився по тому.
Я зустрів її, щоб побачити, що всі мої жінки були схожі на неї. Що заради них, а насправді заради неї, я жив, їв спав, стріляв у Афгані, і виживав під кулями, хоча найвірнішим вчинком було померти, і грітися її присутністю. Мама , коли я уявляв її в дитинстві, була схожа на прозору тканину, що огортае все присутне тихою веселковою любов’ю. І злегка плескае тебе по сідницях, коли ти робиш, щось не так, або по плечах, якщо все добре, і ти молодець)) Але її не було поряд, і я хлопав себе по плечах сам. Можливо то був такий різновид підліткового онанізму.
Жінка порается на кухні, часто обертаючись, але погляд її блукає повз мене.Я слухаю мелодію її повільних кроків.Для мене так приємно дізнатись про побутові традиції, що їх так свято сповідує мама у прибиранні квартири, і приготуванні їжі, точно так , як багатьом важко їх скинути.І я раптом розумію, чому жінка мовчить, не дивлячись на те що вона побачила сина, на якого чекала, і була впевнена, що буде чекати, ще багацько років. Вона зосталася такою ж одинокою, якою була. І навіть чоловік, що порпаеться разом з нею на кухні, не робить її веселішою. Дуже складно прикипіти до когось серцем, коли не боїшся його втратити.
Щож я не буду нав’язувати її питання мого, як най скорішого повернення до життя. Я повисну чорним светром на бильці крісла. І наматимуся разшнуровати її душу.З надіею, що серце є навіть у мертвих..Буду дивитись в її потемнілі очі-лазурь за жодною відсутністю білила, море припорошене дощем. І якщо є якась логіка в тому,що материнське серце може відпустити після довгої розлуки единого сина, у майже забутий ею світ. Логіка мені заоплодуе .
Мама спокійно любить мене, ось на столі зявляются млинці з медом, цукерки «червоний мак,» її і мої улюблені, кагор, червоні яблука…Саме ці продукти ми з батьком й носили їй на могилу..
-Мамо, а чим же ви харчуетеся у інші дні, не поминальні?
Обличча мами теплішае
-А кількість не важлива…Навіть якщо хтось кладе одну цукерку на могилу, її вистачае на цілий рік))Достатньо одного зернятка, аби з нього виросло поле))А ну що там в тебе в кишенях))
-Хм, жінка зі сміхом розглядае мої водійські права, паспорт, цукерочки рондо. І чісбургер, прихоплений поспіхом …Чісбургеру мама радіе найбільше.
-Ось бачиш, цього вистачить, аби відкрити тут філію Макдональдсу. В раю кількість не має значення. Важливе лише бажання примножити.
І тут вже мене починае ковбасити, то ми в раю?
-Це рай? я боюся смутою свого розчарування поранити, маму словами,але я давно навчився думати занадто тихо.
Я хочу додому..З кожною хвилиною сміливіше, і сильніше…Я хотів би цілувати цю жінку в обличча, але вона закутує його в хустку. Я згодився б на те що помер, і заслуговую тільки на пекло, трохи здивовано б радів, що чорти не печуть мені сідниці розжареним залізом. А якщо й печуть, то мені цього не видно і не боляче…
Але згодитися на рай у чотирьох побілених стінах?Господи хочеш я стану найкращим у світі лікарем, і зроблю так, аби люди жили одвічно. І навіть якщо ти не захочеш, я пройду по усім сходинам цього світу, я збудую мости через вогняні ріки, і харчуватимутьсь лише їх кисіль ними берегами. Звисну на всіх твоїх хрестах, але таки зримую життя з вічністю або вкраду у тебе ключі, від якогось іншого раю..
А ти мене Боже випустиш, повинен випустити, ти ж так любиш конкурентів, і агресивно налаштованих співрозмовників. Натомість зовсім не піклуючись своїми дітьми. І навіть, якщо я не чую зараз відповіді на свої запитання. Я вже бачу білу постать з ключами, що біжить до мене, майже відчуваю розпечений асфальт, що поглинае ці високі підбори, і не дають бігти , аж над-то швидко. Так у моему розумінні Бог завжди був жінкою.
За стіною лунають крики , оплески, і Бреговіч. Я наводжу погляд на чорну крапочку на білій стіні. І піднімаю з підлоги забутий кимось під час ремонту перфоратор. Я хочу додому прийняте мною рішення з самого початку не обіцяло нічого хорошого, ба я навіть не можу сказати, чи то крики реальних людей, чи то мої нереальні глюки. Можливо там величенький пласт землі, через який ніколи не продовбатися…Але коли не знаєш , що робити, роби все що завгодно і буде тобі щастя.Внутрішній голос каже :Ти куди кретин назад, але якось невпевнено. Дійсно, а що з людиною може трапитися гірше за смерть?
Перед моїми очима пропливають картинки безхмарного небя над всіма мегаполісами…Зелені дерева, купола церков. Я ще вмію мріяти, поки людина мріе вона жива.
Мама легенько торкає мене за плече.
-Ти куди , я з тобою!
І мені б хотілося взяти її, тиху , гарну , саму найкращу на світі жінку, але я занадто мало знав її за життя, тому не встиг її полюбити. Не можна приводити у світ людей яких ми не любимо , а надто приводити їх знову.
-Я не можу Вас взяти з собою
-Я піду з тобою!
-Я ж сказав «До побачення»
-Якщо я не піду з тобою, воно настане занадто скоро…Розумію, я тобі не дуже до вподоби в якості супутниці..Але я можу виглядати по іншому!
Вас коли не будь били молотком по голові?Мені теж до сих пір якось не щастило.Але вражень було , і іскри з очей, і рожеві слоненята під стелею літали. Але головне, що переді мною, замість літньої жінки( скоріше за все моеї матері. Стояло мое шкільне, вірніше позашкільне кохання дівчинка з рудими косами, років шістнадцяти, і заплаканими очима.
-Візьми мене будь –ласка з собою?
-Сонечко,подивимось, але я так і не наважився спитати, як тебе звати..
Як хочеш-промовила дівчинка, і зрештою, навіть довга дорога стає веселішою, коли ідеш з супутником.Хоча , той іде бистріше всіх, хто іде один.
Я просто розумію, що вона все одно піде за мною, і якщо мені не потрібні друзі, вона може стати мені ворогом.А зайві вороги нам не до чого.
-А що живі беруть в дорогу? Ми завжди вдягаемо у путь кофтинку з глибоким декольте, аби кожний бажаючий міг поглянути нам в душу, і впевнившись, що нічого злого ми в ній не тримаемо спокійно йти далі.
Я трохи вагаюся, що ж відповісти цьому невинному дівчиську.Згадую, якісь забобонні нісенітниці про хрестики, шпильки, срібні ложечки на щастя..Зазираю в її декольте, і розумію, що душа в неї не тільки чиста, але й велика.Я ще не знаю живий я чи мертвий. Але , хіба в мертвих бувае така ерекція?Хто зна, я ще не знаю, куди ми повинні дійти, якщо мені вдастця продовбати дірку у цій стіні, але знаю точно ми повинні зявитись там без запізнення. В гості до Бога звичайно не бувае запізнень, але ми й не дуже туди збираемося, хіба ,що зараз наше помешкання зальють води Стіксу. Але я надійно тримаю перфоратор в руках.Навколо нас ї дівчиськом багато пилу, бруду, і я вже нічого не бачу, бо пил розїдає очі. Але просто дупою відчуваю, що череватий дядько кудись зник.Теж саме відчуття підказуе , що ми його зустрінемо не скоро, але все одно це мені не сподобается.
Дівчисько ще більше розпанахує кофтинку у себе на грудях, але коли я нарешті наважуюся переконатися, що в неї на душі не має нічого поганого навпомацки перелякано відсахується від мене. Перелякане шайзе, ну і що я з тобою робитиму, у нас такий довгий шлях попереду…Втім роблю вигляд, що не надто вже й хотілося. А вголос кажу
-Дуже мені потрібно, лапати тебе за метастази…Кожна дівчина повинна перевірятися на рак.
-Навіть мертва? В очах моєї супутниці зявляется цікавість.
-Навіть мертва, якщо вона так нав’язливо претендує на життя.
Втім стіна таки піддается перфоратору, з неї мов керовано підземною вентеляціею починає сипатися труха, пил і пісок, але я й тому несказанно радий, бо втопитися в водах стіксу нам поки що не загрожує.З стіни життєрадісно виштовхуючи ковбаску грязюки виповзае великий черв, білий від сидіння під землею і п’яний від повітря. По-ідіотськи хіхікае…І завмирае, з надіею сказати нам щось розумне.
-Я звичайно не згоден з Вашою вірою у світле майбутне, але якщо вже ти, хлопче, почав довбати стінку у раю, поясни, що тягне тебе на землю-
виявляется черви розмовляють достоту приемним, і ввічливим голосом,
Але я відповідаю різко і сухо
-Клаустрофобія
Проте, черв не задоволений моею відповіддю, здается, тут нікому не подобаются мої слова…
-Не намагайся вікупитися дурними жартами…Навіть , якщо я допоможу тобі прокопати тунель у твій викоханий світ, тобі це не допоможе.Там тебе ніхто не любить…Едине, що ти вміеш робити, як найкраще, так це бути причиною массового неврозу…Але завдяки тобі вже аж занадто багато людей потрапили до псих лікарні, і ще більше туди потраплять…Так що твоя користь для суспільства вельми сумнівна…А що до неї…Черв злим поглядом зміряв мою супутницю, так я б краще промовчав.-Ну скажи, що ти ти там накоїла доброго..А я подумаю…
-Я мріяла стати гарною матір’ю , але мені не дозволили…
-Правильно, матірю потрібно ставати знаючи навіщо, а не тому, що так трапилось.Думати ,що народивши дитину ти б стала матірю, це велика помилка…В тебе ж до цього жодних інстинктів….
Втім в тунелі ростуть чудові фрукти, схожі на погнилу картоплю, але ж ми їмо не зовнішній вигляд, а смах в них дивовижний..Скуштуемо
Всі трое починають запихатися підземними яблуками. Вигляд у них кепський, запах, ще гірший…Причина їх задоволення невідома, смак звичайно, має значення, але скоріше за все вони просто голодні збоченці
Втамувавши апетит черв став спокійніший, і виражаючи дружне ставлення до мене, поклав мені на плече, ні зовсім не лапу, а добрячий шматок хвоста. Рожевий, ніжний, і не буду говорити на що схожий.
Я взагалі мовчати буду. Потім напишу спогади на чорнетці, і віддам видавцям, як милостиньку.Не все запишу, милостинька це і , щоб блаженного не зобидити, і себе жадобою не відчувати, і не дати більше, ніж є в моєї душі, щоб заплатити за останній купейний до раю…Я не мрію про славу, я її маю. Для цього потрібно лише навчитися пити коньяк залпом, палитм сигари, і мати кількисть коханок, і коханців, що наближается до тисячі. І не боятися старості, тому , що знаєш:В твоїй старості кожен рух мозкової звивини,вільно конвертуватимется у вільну і тверду валют. Я йду на запах життя по всім коло бродам світу за жінкою, чоловіком, рожевим червом, за ким завгодно, за умови того , що в якийсь ранок я прокинуся і скажу тобі ;дякую Господи , я нарешті щасливий, але, я звичайно припускаю такий варіант, що звертатися я буду не до бога.
Але ти правильно зробила, що змінила зовнішній вигляд…Отримаєш життя, тільки за те щоб у якості дружини компенсувати йому погану спадковість, й брутальну вагітність, головне, щоб йому дозволили.
В моїй голові одне за одним проносяться запитання. Ким була моя мати насправді, ще я уособлюю загрозу для суспільства, ну і які в мене, ще є гарні риси характеру. Я оглядаюся навколо, і мій одяг стає мокрим від холодного поту. А цигарки в кишені покриваються пліснявою.Навкруг стає повна темрява, і лише випадкові спалахи світла ріжуть простір лезами місячного мачете. Я ділюся з супутницею, мокрими цигарками, як першокласник підгорівшим тістечком , і мене, як того таки першокласника розпирає від нечуваної щедрості.
Я починаю згадувати, катаклізми, наїзди, і борги, що врешті призвели мене до цієї кімнати без вікон. Але раціональне питання;Бути чи не бути? Знаходиться далеко від мого мозку. Навіщо мені жити взагалі. Деякі живуть заради задоволення, а хтось заради єкстрімуу. Але кожен точно повинен знати, що він залишить після себе.Поки, що від мене окрім двох Макарових власного виробництва нічого не залишилося, тож я просто маю повернутися. До того ж , половина бугаїв , що були найняті стежити за мною, залишаться без зарплат і премій, по факту моеї випадкової смерті. На сто відсотків впевнений, що мене переїхав, якийсь випадковий цивіл, а не найнятий кіллер. Ще одна причина бугаям потрібні робочі місця, в них же діти…
Ну все розмріявся, я особисто , коли мрію, то відчуваю себе птахом. Птахом з великими такими крилами, ну Ви зрозуміли, що зовсім не яйцем, і не куркою.Хоча для Вас не секрет, що будь –яка курка в що забувши про все сиганула з даху оперного, може показати кращі результати пілотажу, ніж будь-який пілот без літака , і парашуту))
Боже, будемо з тобою чесними, я не знаю жодного слова, аби повернути назад свое життя, але я знаю за що можна вбити Людину.
Я бачив, і не раз втомленних підерастів, розпущенних покидьків, з матом на губах, і лайном у душах.Знаеш, що мене завжди вражало, що їх щоразу не вбивае грім і блискавка. Вони сидять по кнайпах, їдять полуничне морозиво…втім вони не гідні блискавки, зате її гіден я , той що кохного дня з року в рік, проводжу з ними переговори, хвалю їх обкусані манікюри, і щедро змащену коллагенном шкіру, рожеву, і здорову зовсім не від колагену…
Якщо пити багато крові…і не крові…Теж таку матимете, я ж бо надивився.
Можливо мені вже дійсно був час, я вже багато , що бачив. І як квіти ростуть, і як директор супермаркету пі сяє. ці квіти, знаю, що значать витатуйовані на дупі великі сині очі…Я приходив до них близько п’яти , пив зним чаї, іноді китайський, але частіше балтійський. Підписував документи, малював їх потрети на полях щоденника, іноді виривав сторінку і зоставляв їм на пам'ять, але бувало, приносив додому, і домальовував їм поросячі вуха.А знаєш, чого я зараз хочу, відкрити ноутбук і перевірити пошту. Я відчуваю, твій орфографічно-клавіатурний почерк на відстані, і отримую всі листи від тебе, навіть у раю, а можливо будь-яке місце в яке доходять твої листи , це рай.
І тут дівчисько витяга з кишені великий предмет загорнутий у газетний папір, і простягае мені.
Візьми в руки револьвер! Ось так правильно, обома руками, а тепер спародуй американського поліцейского, впусти його собі на ногу,дивись, як він красиво падае, і нехай тобі буде боляче . Не кричи, ти так жалісно, не все в житті скінчилося, у нас є ще два бургера, що втюхали нам працівники Макдональдсу. І пригода з мандруванням по інших світах, безумовно кращий варіант, ніж твої посиденьки в офісі з девяти до шести. Слідкуючи за змаганням дебету і кредиту, вдихаюче бридке дихання співробітників, твої коллеги мріють опинитись ав раю…Ти ж знаеш достеменно , що раю не існує, є лише квартири без вікон з капаючою зі стелі побілкою.
-Знаешь, а я не хочу повертатися у офіс, і в квартири без вікон не хочу, цікаво, а чи їснує якийсь варіант, аби зупинитися десь посередині…
-Ніяких , після довгої хвилини роздумів відповідає руда малеча..є туннель між світами, єе річечка, Стікс, яка уособлює кордон між живими і мертвми, але житии на її березі не найкращий варіант. Так, що прийдется нам впевненно крокувати по тунеллю, аби Ти зміг знову отримати статус живого, відмитися в душі, і вирішив чим ти хочеш займатися насправді.
-Мені вже ніколи не знайти справу, якою б я хотів займатися, більше за життя, з усмішкою кажу я рудій малечі.
-Акохання?Зі мною , наприклад, каже секс-збочене дівчисько …Кожна людина повинна в житті чимось займатись, коньяк пити, чи бити когось, ну якщо когось бити боязно, то хоча б баклуші…
-Знаеш, я ще не знаю, чи хочу опинитися на тому березі, але в одному впевненний на сто відсоків, я дуже хочу побачити Бога, не знаю навіщо, але дуже хочу
-Можливо тому, що то є единий спосіб тобі допомохти-хитро примружилося дівчисько.Ти ж спокійний і адекватний, лише тоді коли знаеєш в якому кутку на тебе чатує небезпека, а тепер коли небезпеки померти в тебе не має ти загубив своє місце у житті.
Розуміеш
Згадуй наші зустрічі покадрово, і так поки память не лусне від Нудьги і переповнення. І мозок твій змінить колір на червоно –фіолетовий з жовто-блакитного…А моя Нудьга за тобою, таким яким ти був раніше всмоктуется в землю багровими крокодилячами сльозами.
Настане час, і тобі більше не буде потрібно когось бачити. Саме тому в твої вікна, двері, телефони і айсикью буде ломитися нестерпна кількість бажаючих.
Ти будеш відкривати їм двері, здоровкатися за руку, і відчувати, як обличча відвідувачів здригаються від електричного стуменя, що б’є з твоїх рук.
І я теж буду вірити, що десь на сході, живуть люди, що видобувають вогонь тертям тіл, а не з китайської запальнички.В них замість крові-молоде вино, а «Так» , завжди означає «Так», і в очах їх мешкають глибоководні риби, але й вони не знають про дно.
Я стаю зовсім неахабним, і закидаю ноги на підземного черва, бутсаючи його ногами, як норовисту кобилу;Ану красунечко поїхали кататись!!!Дівчисько сідає позаду мене…Напевно, щось сталося, саме тут у раю, я розумію, що смерті не існує, і тому нашим тілам немає потреби лежати на кладовищі.
І навіть, якщо мені зараз не видадуть дозвіл на аудієнцію з богом. Я видумаю свою віру, і створю нові капища.Завдяки собі, заради себе. Бо той хто переміг смерть рівняется до Месії..Легенда ж бо одна й та сама. Читай біблію друже.А я переміг смерть , ну майже…
Можливо я перебільшив. Осідлати земляного черва, це здорово звичайно, а от вибратися на ньому з під землі…Якщо я зірвусь з нього, як з неприборканної коняки, ніхто навіть не обведе мій труп білою крейдою…Що ж на конкурсі живучих мертвих , нам світить перше місце на двох, і навіть другого і третього не буде за повної відсутності конкурентів.
Вона мовчить. А я , немов в лихоманці відшукую у ній, щось хороше, аби закохатися. Тому, що я завжди закохуюсь, а без цього не можу...
Глава 2 В якій я розуміюЯ маю право на життя
Знаеш, а я згадав, я таки був счасливий, від простих речей, навіть дивно згадувати яких, від шашликів з курячого мяса, на найзеленішій на світі галявині. Сам на сам з шампурами, дровами, червоним вином. Счасливий від того, що для самого себе мені не в лом нарубати дрова, смажити м'ясо, грати на гітарі, знов таки для самого себе. І ранок палив мої сонячні окуляли сонячним світлом, і птахи цвірінькали в вуха. Счастливий я був , і ввечері коли закон накритого столу таки спрацював, і до мене повалили гості. Без запрощення, але ті самі люди , яких я жадав побачити протягом всього року.
Закон накритого столу оголошує –накриеш стіл-обовязково прийдуть гості. І гості приходять,ридають крокодилячими сльозами над моїми кулінарними стражданнями. Гостей багато. Серед них гола дівчина в віночку з любистка. Вона уособлює все прекрасне , і розумне, що є в моєму домі. Дівчина полу-богиня, і одночасно привід для онанізму. Вона санітарка мого прихворівшого серця.За віночком з любистка майже не видно її обличчя, я хочу відкинути віночка, і доторкнутись долонями до її щічок, але згадую, що тільки, що їв курку гріль, і ще не помив руки.Тож, я налітаю на її обличча очами, відкриваю її поглядом, як консервну бляшанку.А я треба сказати чоловік достатньо сором’язливий.Але мені потрібна ця жінка, власна, гола і амбіційна.І вмене є перевага, тут моя особиста територія, а на своїй территорії кожен робить, те що захоче. Але ж не дарма, я Господи сьогодні надягнув труси схожі на жіночій пеньюар, подружка подарувала…Потрібно продемонструвати їх оточуючим.У мене іноді дах їде від підказок внутрішнього голосу.Але раз потрібно,то потрібно.Моя принцеса , сіндерелла, викупаю тебе у шампанському на хеппібездеї нашого щастя, мій внутрішній голос стверджує нав’язливо:Кохати її кохати. А здоровий глузд каже, що потрібно закусювати.
-О чарівна мадемуазель, кажу я самим честним голосом, з мені притаманних. Це звичайно приемна і вдячна справа святкувати усілякі народження, але чи читали ви казку про Попелюшку, а якщо ні, то я перетворю всюх пацюків на пажів, а гарбузи на Вашому городі на шестисоті мерси.
-В мене немає ні дому, не городу-Цнотливло відповідає гола дівчинка.
-В чому справа моя пані, я куплю Вам дачу..Давайте з Вами придумаемо, що Ви Мері Поппінс, а я ваша чарівна парасолька. Я не псих мєм, мене не прийме жодна психіатрична клініка, мабуть лікарі побояться… Я просаджу всю зарплату на перукаря, для Вашого чарівного волосся, аби воно не прикривало Ваші Вуха…Слухайте мене ,слухайте!!!
. Я буду в Вас перший Принц! Збудую Вам сарай, назву його замком. Назву свої аттестати , дипломи, і проїздні квитки документами державного значення. Але прикольні картинки моєї уяви , збуджують, її приблизно так само, як рожеве слоненя, під люстрою в моїй кімнаті, тобто подивитись, і поспілкуватись цікаво , а от вступати в подальші стосунки, якось не хочется.
А мені хочется, особливо коли я на її ноги дивлюсь прикриті ширмою картатої спідниці.
Ну що ж, кажу я тепер нам таки пора познайомитися. Мене звуть Джордж Гамільтон…Моя мама була леді Гамільтон, її застрелив коханець, а Вас..
-Ну я не можу похвалитись таким родоводом відповідае моя чарівна пані. Але моя матуся втопилася в болоті, коли шукала чар-зілля, так до речі скінчили життя всі жінки з мого роду. Батько був торговцем крамом. Мене звати Мона Ліза.
-От і добре, от і познайомилися, як здорово, що кожен з нас знаходится при своему розумі… Тільки , це не надовго пані, її богу спіткнетесь , якось на життєвій трасі, і одразу стрибнете в мої обійми, обіцяю, то чи не прискорити нам процесс?
А дівчинка на мої екзистенції ні фіга уваги не звертає, знай собі трусить хай ром у такт музиці…
Ай-яй, гарний в тебе рок-н-ролл, і шашлик в тебе гарний, а спати з тобою я все одно не буду.
Чесно, кажучи я до пори до часу, теж всміхався подумки , над своїм демонстративним сластолюбством, але шось увірвався мені терпець. Тай холодно мені стало, вітер піднявся, а я в одній футболці, а вона ж зовсім гола, і їй не холодно…
Вітер почав ганяти по двору листочки, бруд, і іншу гидоту, тут у мене щелепа й відпала , навкруг неї повітря не рухалося
Я виходжу палити на балкон. Дивлюсь на білий бузок в Великих вазонах.Запилена мушля В якій росте,і квітне кактус, Фройд би радів.Хочеш я стану небом , ти будеш гравіем. З мене впаде одна сльозинка , а на тобі виростуть моря і океани. Це я на тобі виросту!!!
Я кидаю об двері попільничку, що раптово почала мені неподобався. Попільничка невербально висказала свою думку про мене, тобто обсипала попелом з голови до ніг. Я став чорним, як негри в Африці,де я був минулої зими. І хочу повернутися туди ще раз, а якщо поїду туди прямо зараз, то вони приймуть мене за трошки покоцанного, але свого.
З кімнати лунае підозріло жіночий голос. Я завжди вважаю жінок підозрілими, але крикливо -істеричних особливо!
-Сонечко! Ти розбиваеш мені серце!
Ну, дурепа, я ж тільки попільничку розтрощив, а до сердця навіть, і не підбирався..
Добути бажане будь яким способом, пролізти в заповітну мрію, нехай тушкою, або опудальцем. Потім у пору післяобіденних снів до моеї оселі у серці заквітчанного травнем міста завітає Бог погрожуючи пальцем, і я привітаю Бога. Дощі не йдуть уже третій тиждень. Спекотно, і ліниво. Релігія часто –густо, бере мене за грудки, а чоловіки , більше уваги звертають на груди. Я цілковито підкорючись «спокусі удаваного» чекаю на тебе. Дзвінок, смс, інтернет. Ти це, фантомні болі мого кохання.Я не буду дзвонити . Мені простіше розставити свічки в лісі на галявині, де ніхто не заважае , і сісти серед вогненного кола не обертаючись.Дочекавшись півночі, я буду волати твое імя і ти прийдеш.За три дні, не пізніше .розірвеш мою сорочку на грудях.Наплюеш на мої слабкі і жіночі:Ні! І насолоджуючись дестроем . будеш довго і виваженно цілити мое тіло. Жмакаючи моє тіло в сміття інстинктів розбираючи мене на молекули. Я б закохалася в тебе ,як в лікаря моеї душі, Але ти так схожий на бормашину.
Я памятаю тебе з мого минулого життя, ти нічого не відаеш, і не віриш, в переродження. Ти вважаеш мої реалії казочками. Тож , я розповім тобі казочку:
Тоді Я народилася у маленькому селищі, на порізаному хвилями березі Чорного моря.
Крим? ,зацікавлено запитуеш мене, ти?
-Що ж нехай буде крим.
Моя мати мала білі руки, на відміну від всіх жінок селища і не знала хатньої роботи. Все робили жінки, що приходили іноді за сто верст, з рушниками, і борошном, з якого матінка виліплювала чудернацькі ляльки.Дрібні ж справи на зразок чищеня одягу чи взуття виконували маленькі домашні чортики. Памятаеш, як після наших вечірніх блукань дощовим містом, ми втомлено завалилися спати, без задніг ніг, а на ранок всі речі наші були виперені, і а Мартенси блищали , як нові, як бачиш, я щось памятаю…
Мама вчила мене всьому що знала, про квіти і рослини, душу і тіло, як інші жінки вчили робити з молока масла, а з клаптів рогожі шити вишукані сорочки В нашій великій і просторій кухні, такій великій , що коли холодними зимовими вечорами піч розжарювалась, і червоніла від вогню , як від сорому.На стінах продовжував лежати іней. У цій Кухні під стелею завжди висіли жмутки трав.
Лаванда для виклику духів,
Крапива й тисячолистник-від дитячого страху
Шафран і рута- для чоловіків, що бажають пити без сп’яніння…
Завжди важала, таке пиття дурним ділом. Не хочеш спяніти не пий горілки, але кожне бажання людини матуся вміла задовольнити. Даючи змогу людям самим думати, чи усі їх бажання корисні для них насправді…Повітря в нашому домі було важким від лікувальних настоїв. А полиці були заставлені мазями й притирачками від всіх хвороб світу, а між ними ховалися, сильні захисні амулети, один з яких мама постійно одягала меніна шию, коли я відправляючись, на базар, або до церкви мала проходити поряд з твоїм домом. Вона ще тоді все знала…
Твій будинок був схожий на
Ось вона сидить переді мною-дівчина у ковбойському капелюсі і важких чоботох осідлавши велике блакитне крісло так схоже на велику кулю , що можна вважати кулю моделлю глобуса.Що приємно залізти з ногами на цілий світ? Атож! Маю я право на твою увагу?Мене оточують космічні простори, обіцяють неозорі можливості.Мілліарди зірок, усі дороги світу.Чи помітиш мене саме ти, камінець ,камінь , валун на дорозі. Помітиш Я знову об тебе перечепилась. Ти є на будь-якій моїй дорозі. Я вже давно не волаю від подиву, побачивши тебе на будm-якому шляху. Це твоя місія привести мою душу до безсмертя. Ти прагнеш світової гармонії, я збираю парабелум.
У мене знову дзвонить телефон! Це не слон! Це з роботи!Ні, я не знов порно історію написала! Це я інтерв’ю зробила. Ну й що Агасфер освідчується у палких почуттях спочатку чоловікові, а потім коханці. Це не пропаганда блудства це пікантно. Редактор не розуміе.А сам мене просив, між іншим побільше писати про велике і чисте кохання.
Хто ще злиже з мого носа абрикосове варення?Я подарую тобі світ і зірочку з френча мого прадіда. Світ, усвідомлення самого себе, твое персональне щастя.Тебе –тобі. Щастя зазирае у вікно потворним сонячним зайчиком, спостерігає за кожним твоїм рухом, провокує уяву. На повірку виявляється безпечним онаністом , що третій день поспіль споглядає на тебе в бінокль з балкону навпроти…Але тобі ще рано знати про онаністів.
Я поступово освідчуватимусь тобі у коханні, не гальмуй, запам’ятовуй,як це робить жінка. Твоя мати все життя працювала коровою на молокозаводі, ти мав молодшого брата, і кота бісексуала. Ти не пив молоко, і не любив котів. Ти мріяв стати водієм камаза. Твій Здоровий і сексуально обдарований дід забезпечував сухість і комфорт твоїх пелюшок. Ти не спав удень, і рюмсав уночі. Ти заплющував очки лише у рухомому транспорті, і тому провів дитинство на руках і колінах у діда. Великі сильні руки, на великому бублику керма. Тобі спокійно, тобі нічого не загрожує. Але все одно не спиш , бо розглядаєш календ арики, вперше тобі стає відомо , як виглядає по справжньому гола жінка.Жінка чи піхва? От в чому питання? Ти вже стоїш під моїма дверима. Твій трейлер їхав зі швидкістю сто кілометрів на тиждень у що вечора падаюче сонце, аби ти стояв з широко розведеними ногами запихаючи до янгольських губ брутальну сигарету. І гукав гикаючи у коротких перервах. Тобі це просто конче потрібно долати перепони губити час у дитячих богоборчих дисскуссіях Нехай у тебе все буде добре. Ми ділимо апельсин на дві половини. Я малюю твій профіль.Ти зїдаеш обидві половини. Я можу дарувати тобі сходину у химернийй рай де ти іще дитина, підліток напідпитку, сумний аріець з поголеним черепом.
Серед порнографічних журналів, карток поп- зірок твого часу, вивернутих кишень твоїх друзів і свого гаманця туго набитого асигнаціями. Живе Бог . Він точно є я його знаю особисто.Не все що, я кажу належить віддавати у друк. Не всі мої фрази підійдуть для дитячої енциклопедії.
Моє кіно це ремікс минулого. Памятаеш, я колись обіцяв тобі, багато- багато казок. Кома, крапка. Слово, транскрипція. Траса. Я буду змінювати сотні машин. Я випестую сокола у себе на плечах. Тільки посміхайся.Я випихую своє тіло під дощ, і стаю мішенню для крапель без жодної істотної причини.
Скільки ще бажати, твого судомного крику ;я тебе кохаю.Усі наші вчинки, холодний шнур на шиї ді-джея, чесні гроші зароблені шулерськими методами зустрічі від богемних розмов до космічної ерекції усе це розкаже про неабияку сміливість або бозна –яку дурість. Плювати на підлогу, гризти солодкі черешні, як можна знати що буде далі?. Моя особистість непевна в своїх позиціях і поглядах. Я маю аритмічні вірші , улюблену музику в вухах, занадто багато кохання. Поряд зі мною, не ти один забуваєш про навколишній світ.
Я підіймаюся по сходах .Заходжу в безіменний бездонний будинок твого мозку. Зостаюся там на віки вічні. Я харчуюся молоком і медом твого тіла.Я немовлям засинаю на твоїх руках. Ти йдеш по світу за компасом моїх вій, я прийму іслам, щоб надягнути паранджу. Спи солодко, щиро бажаючи прокинутись тільки зі мною.Я чую , як ти голосно волаєш під вікнами, але все що тобі потрібно зараз, це щоб я натягла свої помаранчеві бутси і вийшла на променад по твоєму випещеному серцю, кохаючого приречено, і напевне марно, тільки мазохізм. Ну і чого тобі врешті треба, я не біжу відкривати тобі двері одразу. Я запалюю свічку, і витягаю зі столу колоду Таро. Ти нервово палиш у покрите сутінками небо, отож я маю час.Довго , неспішно перемішую пожовклі від часу(вживання) карти . Витягаю двійку води. Так і є , ти зараз влаштуєш істерику , і розбазікаєш усім мої секрети.
Кiно 2
© Copyright: Тереза Славович, 2009
Свидетельство о публикации №209072600884
Свидетельство о публикации №209072600884
Рецензии