Мiсто Iз Нiжностi

Ти пробач свою доньку. Я в тисячних відстанях згублена.
Так незвично. Не знаю, де краще просити пробачення:
На околиці, в центрі? На стінці, що наче розгублена,
Призвичаєна більше до грубощів та звинувачення.

Ти тепер навіть шурхотом гілки старої не згадуєш,
Бо мене не існує в оманливій єдності з осінню.
Тільки шепіт: «Такої дурниці собі навигадуєш»
Ледве чутно у плескоті хмарки під небом із просинню.

Ніби звикла втрачати як тільки надію затверджено,
Та змиритися з вічністю – значить себе просто знищити.
Я гортаю сторінки мальованих снів зосереджено
Без бажання дібратись до завжди далекої істини.

Я готова шукати ворожку, що все передбачила,
І в долонях накреслила долю, щоб я не губилася.
Та старенька сховалась, бо пізно занадто побачила,
Що в мені вона, мабуть, найбільше з усіх помилилася.

Я покинула все, і замріяне Місто Із Ніжності
Вже не стелить для мене веселку барвистою стежкою.
Сподівання струмок, що не вижив зі мною в суміжності,
Не вливаються в серце сріблястою тінню-мережкою.

Ти пробач свою доньку, містечко до болю привабливе.
Я літати не можу, бо вічності пташка розсердилась.
Почуття неосяжності часом безжалісно звапнене.
Я у статусі гостя віднині й назавжди затвердилась…


Рецензии
Наверное каждого из нас Город Из Нежности родом из детства в который мы возвращаемся пусть только мысленно. И грустно оттого, что уже никогда в него не вернемся такими как были.

Татьяна Симонова   24.09.2014 23:27     Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.