Светлячок i зорка

               
     У адным цудоўным  лясочку, тым, что знаходзіцца за круглым возерцам, жыла сямейка светлякоў.   Як прыгожа яны святіліся, калі ў лесе было цёмна і жудасна. З іх святлом  ўсё навокал станавілась таямнічым і прыгожым, а не страшным. Зверы і птушкі вельмі добра ставіліся да светлячкоў і паважалі іх за тое, што тыя дапамагалі сваім святлом у цёмныя ночы. Сямейка светлякоў жыла  дружна, але сярод  іх быў адзін  Светлячок, які свяціўся крыху ярчэй за іншых. Як ён ганарыўся гэтым! Ён лічыў сябе лепшым за іншых і гаварыў, што астатнія не роўня яму.
- Вы, нейкія цьмяныя і ледзь свеціся, а я ззяю, як ліхтарык. Да што там ліхтарык, я  як зорка свячу! – ганарліва  гаварыў Светлячок.
- Супакойся, - адказвалі яму іншыя.  – Галоўнае, што мы разам, і даем свет іншым, каб і  ім было добра.
- Што мне іншыя, да і вы мне не патрэбныя. Мне роўня толькі зоркі, якія ззяюць на небе. – так гаварыў Светлячок і  ляцеў да круглага возера,  каб палюбавацца на сваё адлюстраванне ў вадзе. 
   
 І вось аднойчы, калі Светлячок у адзіноце лятаў над возерам, ганарліва пазіраў на сваё адлюстраванне і любаваўся сабой,  у небе праляцела Зорка і упала за цёмным  халмом. З усіх сваіх сіл паляцеў Светлячок у той бок.   Зорка ляжала ў высокай траве і ярка свяцілася. Светлячок падляцеў да яе і спытаў:
- Зорачка, ты прыляцела да нас  у госці?
- Хто гэта? -  ціха  спытала Зорка.
- Гэта я светлячок, але такі яркі і прыгожы, что магу раўняцца толькі з вамі, з зоркамі – ганарліва адказаў Светлячок. – І таму мне вельмі хочацца к вам, на неба, там маё места. Вазьмі, калі ласка, мяне з сабой, калі паляціш дамоў.
- А я ўжо не вернуся дамоў.- вельмі засмучана адказала Зорка.
- Чаму? А як жа я? Як мне папасці к зоркам? – спытаў Светлячок.
- А навошта табе ляцець к зоркам? Хіба ў цябе няма сям’і і сяброў?
- Ды ёсць.- адказаў Светлячок.- Але нейкія няўдалыя. Займаюцца тым что свецяць ноччу у лесе. Смех ды годзе. А я яркі і прыгожы і хачу, каб усе любаваліся маёй прыгажосцю, каб усе бачылі, што  я лепшы за іншых. 
- Вось і я так раней думала – сумна адказала Зорка.- І вось што з гэтага атрымалася.
   
 І Зорка распавядала светлячку аб сваім жыцці. Яна таксама лічыла сабе лепшай за іншых зорак і хацела паляцець яшчэ вышэй  і далей, хаця яе сябры-зоркі і папярэджвалі, што тыя зоркі, якія перастаюць займацца сваёй справай і пачынаюць лятаць туды-сюды – зрываюцца, падаюць і становяцца звычайнымі камянямі.  Але Зорка ім не паверыла і вось вынік.
- Зараз я ператваруся  ў звычайный камень і ніколі-ніколі не вярнуся да свайго неба, сябровак-зорак. І ніколі не буду свяціць. – заплакала Зорка.
І Зорка пачала тускнець,  і хутка перад Светлячком ляжаў вялікі і халодны камень.
     Светлячок перапужаўся.  “ А калі і я перастану свяціць?- падумаў ён.- Я далёка ад свайго роднага лесу, ад сяброў, нічога на раблю. Ой, трэба хутчэй ляцець дамоў.”  І з усіх крыл Светлячок кінуўся дадому. Калі ён пралятаў над возерам, то паглядзеў у воднае люстэрка і яму здалося, што ён пачаў свяціцца не так ярка, як раней. І Светлячок яшчэ шпарчэй замахаў крыльцамі.
     Сямейка светлякоў, як заўсёды свяціла над ляснымі трапінкамі, каб было весялей ноччу і звярам,  і птушкам. Яны  здзівіліся, калі убачылі  Светлячка, але і ўзрадваліся,  бо вельмі яго любілі. А Светлячок больш ніколі не ганарыўся, тым, што ён ярчэйшы за другіх, а рабіў сваю справу разам з  іншымі.


Рецензии
Світлячок і Зірка

оригінальна казка „Светлячок і зорка” білоруською мовою © Copyright: Тамара Нестерович, 2018

переклад з білоруської на українську © Сєрафіма Куцик, 2018

В одному чудовому лісочку, що облямовує кругле озерце, жила собі світляків сім’я. Як привітно вони світилися, коли приходив лісу час ставати темним і страшнуватим. Завдяки лише тому слабесенькому їх світляковому світлу все навколо ставало таємничо привабливим і зовсім не лякало. Звірка і лісове птаство тепло всміхалися світлячкам, поважно дякуючи тільки їм за поміч і „просвітницьку” роботу по ночам. Дружною була робота і сімейство у світлячків, але між ними був один найяскравіший Світлячок. Як же він пишався тою своєю найяскравістю! Як вважав себе кращим за всіх і недосяжно осяйнішим від них.

- Ви всі якісь тьм’яні і ледве світитесь, а я от сяю, як ліхтар. Та що там ліхтар! Я як зірка свічуся! – гордо показував себе всьому світу найяскравіший в світі Світлячок із всіх світлячків, що хоч колись були на світі.

- Дуже добре, братчику наш, - казали йому братики і сестрички-світлячки. – Головне, що ти і ми з усією сім’єю трудимося всі разОм і даємо світло всім іншим на цілому світі, щоб і їм там було світліше у темну й страшну нічну ту годину.

- А що мені до всіх тих темних, неосвічених, і в темноті сліпих? І ви мені до чого? Мені рідня – лиш зорі, сяючі на небі для зірок! – так Світлячок найяскравіший казав, коли літав над теплим дзеркалом круглого озера, посеред нашого лісу і любувався своїм у воді відображеним конгеніальним польотом.

Аж ось, коли наш найяскравіший Світлячок так гарно літав собі краще всіх, над притихлим під вечір озером, і гордо він бачив тоді лише своє відображення в дзеркалі озера, залюбуєшся ним... Аж ось, саме тоді пролетіла над небом повз нього Зоря небесна, впала поруч, за темну гору попри край лісу. Щодуху найшвидший у світі Світлячок полетів за нею як лиш тільки міг махаючи крильцями. Зірка яскраво лежала в траві! І світилась назустріч самому гарному Світлячкові. Він ще не долетів, а вже почав питатися її:

- Зіронько! Ти прилетіла! До мене! В гості!

- Що це? – тихо у трави спитала падаюча Зірка, бо більше нічого довкола не бачила.

- Це ж Я! Найяскравіший Світлячок, найкрасивіший в цілім світі! Такий як ви – такий самий зірковий і ... – задихався від радості найрозумніший Світлячок. – І я мрію повернутися на небо, до зірок! Там моє місце, серед вас, таких.... таких... як Я! Візьми скоріш мене з собою, коли вертатимеш на небеса, додому!

- Мені ніяк вже не вернутися на небо... – самим тихим і сумним голосом сказала собі пошепки сама зажурена на світі падаюча Зіронька небесна.

- Та як це так?! а .... Я?!!! як Я полечу до зірок? – не вірив свому горю самий нещасний на світі Світлячок.

- За чим тобі туди летіть? Хіба не маєш тут рідні і друзів та знайомих?

- Та ж тут одні невдахи всі! Підметки мОєї не варті, негодящі! Тут не цікаво і не місце тут Мені! Серед цих плазунів, що тільки й світять, світять й світять цілу ніч і невідомо кОму в цьому лісі світять! – завівся самий обдарований на світі Світлячок. – Це сміх та й годі бути мені тут – осеред цих істот! Ти глянь, який яскравий і гарнезний Я! тут всі таємно позакохувані у мене і всі любуються і моляться на Мене! От би ввесь Світ, всі Зорі, бачили Мене ввесь час! На небі! І вночі і вдень! Немає кращого за мЕне!

- Ось так і я... як ти... була Найкращою і ... відірвалася від Неба! – заплакала Зоря і її маленькі зірочки-сльозинки все падали і гасли в траві так тихо і сумно перетворювалися на звичайні камінчики, яких повно довкола озера посеред лісу.

- Казали мені сестри: небо у нас одне, у нього одна висота і вище її не буває. Зламаєш небесний годинник заведений до нас – то впадеш і сама і нас погубиш ненароком, - про все розповідала падаюча Зірка самому тихому на світі Світлячкові.

- Ось скоро я вся, по сльозинці перетворюся на камінці звичайні. Не бачити їм мого Неба. І сестрам-зіронькам не бачити мене, бо не знайти їм у траві мене... Я згасну назавжди. – казала сАма заплАкана Зірка на світі і вже не гОдна бУла світити,... тускніла,... тліла,... згасла. Залишився холодний заплаканий могильний камінь у траві - "Тут бУла Зірка з зоряного Неба".

- І я світитись перестану?!! - Злякався світлячок. – Я так далеко від усіх Своїх! Я сам загину, згасну тут як... як вона! Моя вина! Я каюсь, я не погасну так безглуздо... як вона!

І що було тих сил, світлячок навпрямки полетів до свого озера, додому, до братчиків-сестричок, до батька свого роботящого і мами своєї світлої доброї, яка однаково любила і любить всіх своїх світлих діточок.

- Ой треба ще швидше летіти мені! Всі без мене там світили і світять для всіх, а я пропадаю тут сам і даремно для себе живу... – соромно стало світлячкові до сліз. Його сльози не були зірочками-сльозинками як у погаслої зірки. Ні! Світлячкові сльози були гарячими і пекучими, вони очищали його світлячкову душу від тих лишніх небесних дарів, що випадково попали не в ті руки і не в достойні серця. З усіх крил летів над озером світлячок і вражено озирався на своє відображення у воді. Йому здалося що він гасне, як та зірка в траві. Він світився все тускліше і тускліше, ось-ось погасне і впаде як камінь у воду і втоне на дні, посередині озера, що посеред лісу, де він народився в любові своєї сім’ї світлячкової, яку він так зрадив, забув, відірвався... Злякався світлячок. Закрив очка і ще швидше з останніх сил рвонув додому тріпочучи своїми світлячковими крильцятами.

Сімейство роботящих светляків, як завжди у цей вечірній переднічний час вже розсвітила собою темряву над лісовими стежками, і веселіша стала ніч звірятам і пташкам. Всіх здивував наш світлячок, тим що раптом повернувся і страшно соромився всім в очі подивитися. Він не встиг ще віддихатися від самого швидкого у його житті польоту. Не встиг ще і рота відкрити та просити у всіх-всіх пробачення за все-все. Наш світлячок був більше за всіх здивований від того, що всі його знають і люблять і не гніваються на нього ніскільки.

- Простіть, люди добрі! – тричі на всі боки з поклоном сказав світлячок з сокрушенним серцем до всіх своїх ближніх. Кожен почув і зрозумів його. І простив. Наш вдячний світлячок запам’ятав любов і доброту цього світу, найближчих до тебе, рідних, друзів і знайомих. І далі все життя цим дорожив. І не шукав більше ніде нічого іншого, бо все було вже знайдено ним завдяки посланниці Неба, падаючій Зорі.

Все сталося так як сталося лише завдяки погаслій небесній зірці, яка своїм падінням відкрила йому очі на правду Неба і Землі: що наверху, те і внизу.

Повторюю: що наверху, те і внизу

От і все. І більше нічого.

оригінальна казка „Светлячок і зорка” білоруською мовою © Copyright: Тамара Нестерович, 2018
преклад українською мовою © Copyright: Сєрафіма Куцик, 2018

Р.S. ви, Тамаро, були сьогодні на моїй сторінці - я вдячна Вам за нагоду прочитати Вашу казку. Ваша мова близька мені, я не змогла б і слова сказати нею. Але я все розумію. Не загнівайтеся за мій авторизований переклад - я не робот - не можу як google перекладати в режимі "подъстрочънікъ".

Серафима Куцык   23.04.2018 00:53     Заявить о нарушении
Серафіма, Вы мяне вельмі ўзрадавалі сваім водклікам. Удзячна Вам за пераклад.

Тамара Нестерович   24.04.2018 13:29   Заявить о нарушении
це я Вам дякую за таку теплу казку, яку я, на жаль, в дитинстві не зустріла
Ваша казка зігріє не тільки дитину
Ви даєте надію кожному, хто помилився, навіть дуже сильно
Це відкриття

Не скромничайте, у Вас точно, получилось то, что у других не получалось

Присмотритесь к этой простоте - она не так простА

Серафима Куцык   24.04.2018 14:10   Заявить о нарушении
Як ён ганарыўся гэтым! Ён лічыў сябе лепшым за іншых і гаварыў, што астатнія не роўня яму.

Як же він пишався тою своєю найяскравістю! Як вважав себе кращим за всіх і недосяжно осяйнішим від них.

Сравнивал долго. Очень интересно. Кстати, ганарыўся интресное словечко. То же что и "Гонору много"

Вдячен Вам

Михаил Гольдентул   23.05.2018 20:37   Заявить о нарушении
спасибо, Михаил, за соучастие и сочувствие

я не подстрочник. Становишься на исходную точку. Дальше сам процесс перевода, как поиск топинки в лесу при собирании грибов - можно так пойти, можно короче. Путь получается как ниточка в клубочке. Это не перевод, а пересказ. Что-то авторское теряется, что-то автору оп пересказчика приносится.
Жерер де Нерваль перевёл Фауста Гёте, и Гёте сказал: "Только теперь я увидел, ЧТО я написал" - переводчик(пересказчик) показывает Автору КАК ЕГО ПРОИЗВЕДЕНИЕ МОЖЕТ БЫТЬ УВИДЕНО - как оно рождает у каждого нового читателя новые смыслы, ОДНИМ из которых есть перевод. Сравните автопереводы Набокова(английский-американский-русский), Бекетта(английский-французский) - это совем не подстрочник, там есть СИЛЬНЫЕ отличия.
Спасибо, что есть добрая душа, которая откликнется на авторские мучения и сомнения и поиски. Приятно поговорить о процессе творчества с творческим человеком, у которого есть не только замечания, но и предложения. Сопоставление их само за себя говорит. За это мы и любим творчество и ненавидим серость

Серафима Куцык   23.05.2018 21:03   Заявить о нарушении
С интересом прочитал на белорусском.Хорошо.

Николай Таратухин   07.06.2018 18:15   Заявить о нарушении