***

я синтетика.кіборг.
ще не робот, але вже не людина.
в мене ще збереглись такі функції як любов, кохання, дружба, творчість, але я не можу сприймати реальність такою як вона є.
я терпіти не можу соціальні сітки.
вони мене рвуть з найдорожчим.
завдають сліз моєму талісману, а це найгірше, що я відчуваю.
відчуваю, як серце плаче, а просто втерти сльози та притулитись не можу.
надто далеко мені йти.їхати.добиратись.
чому люди кричать?-тому, що їхні серця надто далеко..
я не можу кричати.я можу шепотіти, я надто захрип від болю.
від всього цього болю.а ти не чуєш.
так глухо відчуваю діаграму биття.

я дуже багато віддала за тебе.
минуле, теперішнє і майбутнє.
коли ти остаточно мене покинеш, моє серце перестане битись.
я стану роботом.
навіть тоді я не буду жалкувати, що була з тобою така.
така справжня.
що казала все.
Що знаєш все.
"моє серце буде тільки твоє до останньої весни...,
моє серце не покине твоє до останньої сльози..."(Лама)

Я був пустим всі ці дні до тебе.
Ти-моя душа, моє наповнення.
я такий монумент, який зберігає всередині почуття до кінця.

колись ми будемо вже дуже літні люди,в нас буде купа наших дітей,і внуки, ми будем сидіти в кріслах-хиталках і в"язати їм маленькі носочки з кольорових ниток. тоді візьму твої руки в свої і скажу:я була щаслива все життя з тобою.
і я буду абсолютно права.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 18.04.2011. ***
• 16.04.2011. ***
• 15.04.2011. ***
• 12.04.2011. ***
• 09.04.2011. ***
• 07.04.2011. ***