***

Життя доходить до маразму, та ніхто не хоче про це говорити. Іде полювання на відьом, як у Квітки-Основ`яненка в "Конотопській відьмі". Нас відволікають цим ліцедійством. А навіщо? Ніхто не знає. Всі мовчать. Одна з небагатьох, хто відкрито про це сказала, була Ліна Костенко своїм романом "Записки українського самашедшего" . Що почалося... Критики Львова, які, обговорюючи її перший прозовий роман, назвали його "літературним провалом" і "несмаком". Але книгу розмітали з полиць за лічені дні. Академік Іван Дзюба назвав "Записки українського самашедшого" – вражаючою хронікою душі інтелігента у світі абсурдів – українського і планетарного.
Спори не втихають і по цей день. Можна, лише сказати, що роман став подією року. Твір вражає по-справжньому. Так ніхто ще не писав. Вона, ніби скальпелем, розтинає гнійник на тілі суспільства.
У 1991 році мала щастя побувати на зустрічі з Ліною Костенко. Вона ще тоді вразила мене силою свого духу. Як така тендітна жінка говорить те, що думає, що відчуває, що має сказати. Не повертає голови, щоб дізнатися, сподобалося це комусь чи ні.
Кумирів не маю, але вклоняюся талантові української поетеси.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.10.2011. ***