Что происходит
Что происходит. Дневник 1 августа
"Ця росийська ось де вже мени!" - сказала я недавно, показывая на горло. Мы сидели с соседями на лавочке возле дома в окружении беготни и щебета их внуков. Одна из них удивилась, так в чём же проблема?!
Проблема в том, что мне трудно - не сказать ничего. Экваторы с меридианами проходят по нашим энергетическим каналам и нервам, или нас раскалывает пополам, как нашу Украину, одна половина русская, другая украинская. И как, скажите на милость, нам себя поделить и остаться живыми?! Как сказать, объяснить, чтобы украинцы, защищающие свою землю понимали и принимали русских, русскоговорящих, на их украинской земле, которые в четвёртом поколении родились и проживают здесь? Как мне любить и принимать русскоговорящих этнически разнообразных орков, которые вторглись в мою страну, убивая нас всех без разбора, оправдывая какими-то невообразимо нелепыми, чудовищными, преступными соображениями своими?
Я не сказала соседке ничего из этого, да она и не поняла бы. А мне никогда не пришло бы в голову по-украински так подобрать нужные слова, так как этот полёт мысли не пришёл бы мне в подобных случаях в голову мовой. Я владею ею, но не так широко. Иногда забываю, как скзаать по-русски, иногда по-украински.
Я переставила все настройки в смартфоне и компьютере с русского на украинский, всё в гугле, гугл картах, во всех сетях, насколько возможно. Конечно, буду и дальше смотреть видео и слушать русский контент, но я бесспорно на стороне украинцев в этой бойне цивилизаций, и трудно было бы иначе, я сама украинка. Русскоязычная украинка, владеющая и любящая оба родных языка! И теперь ставлю украинську мову первой!
Что же происходит?
А происходит то, что мы калечим себя в угоду матрице, развязавшей эту предательски преступную войну, эту кровавую бойню в угоду машине милитаризма с её новейшей техникой по уничтожению живых людей. Говорим и показываем из всех утюгов, какие мы доблестные и героические, отстаивая своё правое дело. И это действительно так! Мы украинцы хотим мира и хотим жить по-другому, иначе, чем за поребриком. Я не боюсь называть вещи своими именами, что оккупанты это оккупанты, а война это война, а не "операция".
Скоро настанет мир, мы залечим кровавые раны, отстроим разрушенные города и мосты. Уйдёт ли ненависть и месть? Наверное, нескоро.
Во все века, во всех цивилизациях были слова "свой" и "чужой", которые процветали в умах и поступках и так называемом патриотизме, рождённом государственным подходом к территориям, на котором проживали разные народы. Я не особо верю в новомодное течение в науке под узким и не особо достоверным названием "гаплогруппы". Знаю одно, из покон веков кровь у людей смешана по рождению детей у разноплеменных представителей разных национальностей. Это ли преступление?
Я не сказала ничего из этого соседке, словарного запаса в украинском не хватило, а говорить красиво я не умею. Сосредоточиться можно лишь облекая мысли в текст в тишине августовского утра.
Слава Украине! Героям Слава!
Пятый месяц войны, 23 неделя. 1 августа 2022 года, Львов
=================
Перевод на украинский
Що відбувається. Щоденник 1 серпня
"Ця російська ось де вже мені!" - Сказала я недавно, показуючи на горло. Ми сиділи з сусідами на лавці біля будинку в оточенні біганини та щебету їхніх онуків. Одна з них здивувалася, то в чому ж проблема?!
Проблема в тому, що мені важко – не сказати нічого. Екватори з меридіанами проходять нашими енергетичними каналами та нервами, або нас розколює навпіл, як нашу Україну, одна половина російська, інша українська. І як, скажіть на милість, нам поділити себе і залишитися живими?! Як сказати, пояснити, щоб українці, які захищають свою землю розуміли та приймали росіян, російськомовних, на їх українській землі, які у четвертому поколінні народилися та проживають тут? Як мені любити і приймати російськомовних етнічно різноманітних орків, які вторглися в мою країну, вбиваючи нас усіх без розбору, виправдовуючи якимись неймовірно безглуздими, жахливими злочинними міркуваннями своїми?
Я не сказала сусідці нічого з цього, та вона б і не зрозуміла. А мені ніколи не спало б на думку по-українськи так підібрати потрібні слова, бо цей політ думки не прийшов би мені в подібних випадках до голови мовою. Я володію нею, але не так широко. Іноді забуваю, як говорити російською, іноді українською.
Я переставила всі налаштування у смартфоні та комп'ютері з російської на українську, все в гугле, гугл картах, у всіх мережах, наскільки можливо. Звісно, ;;й далі дивитимусь відео та слухатиму російський контент, але я безперечно на боці українців у цій бійні цивілізацій, і важко було б інакше, я сама українка. Російськомовна українка, що володіє та любить обидві рідні мови! І тепер ставлю українську мову першою!
Що ж відбувається?
А відбувається те, що ми калічим себе на догоду матриці, що розв'язала цю зрадницьку злочинну війну, цю криваву бійню на машині мілітаризму з її новітньою технікою зі знищення живих людей. Говоримо і показуємо з усіх прасок, які ми доблесні та героїчні, обстоюючи свою власну справу. І це справді так! Ми українці хочемо миру та хочемо жити по-іншому, інакше, ніж за порєбріком. Я не боюся називати речі своїми іменами, що окупанти це окупанти, а війна це війна, а не операція.
Скоро настане мир, ми залікуємо криваві рани, відбудуємо зруйновані міста та мости. Чи пройде ненависть і помста? Напевно, нескоро.
В усі віки, у всіх цивілізаціях були слова "свій" і "чужий", які процвітали в умах і вчинках і так званому патріотизмі, народженому державним підходом до територій, на якому проживали різні народи. Я не особливо вірю в новомодну течію у науці під вузькою і не особливо достовірною назвою "гаплогрупи". Знаю одне, з віків кров у людей змішана з народження дітей у різноплемінних представників різних національностей. Чи це злочин?
Я не сказала нічого з цього сусідці, словникового запасу в українській не вистачило, а говорити гарно я не вмію. Зосередитись можна лише вдягаючи думки в текст у тиші серпневого ранку.
Слава Україні! Героям слава!
П'ятий місяць війни, 23 тиждень. 1 серпня 2022 року, Львів
Другие статьи в литературном дневнике:
