***
Я - жінка. Ви чуєте, люди, я свічка,
Запалена Господом на віки
Неправда, що я ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Я - жінка. Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я – жінка, природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я – мрія і спогад, майбутнє й колишнє,
Я – щось незбагненне для чоловіків.
Я – жінка, я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани
Це ти мене в рабство продав, чоловіче!
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання
Я все пробачаю тобі на перед
З твоєї криниці – я крапля остання
Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед…
Вірш Катерини Сенченко
Другие статьи в литературном дневнике:
