К 30-летию революции на граните"І під небом сама переймаючись дрожем недужим, (Далі – повтор із допису 5-літньої давности) З усіх 3-х Майданів, якими найвичерпніше описується історія нашої "прото-незалежности", цей був "найчистіший" – за організацією 100%ково український, "самодіяльний": без втручання політтехнологічної "сурковщини", без тіні участи російських спецслужб. Перший серйозний удар по імперії, "під дих" – вимога служби в армії на території України (геніальний антиколоніальний хід!). Єдиний раз, коли Леонід наш Макарович Кравчук прилюдно втратив самовладання (наведений у "Музеї покинутих секретів" його крик: "Я не боюся на Бога, ні чорта, і вас не злякаюся!" - достеменна цитата з тих днів). Єдиний раз, коли студентський рух мав шанс злитися з робітничим (заводи Києва вийшли на загальноміський страйк після того, як робітників спробували "завербувати" на "розгін Майдану"), – і єдиний шанс на український робітничий рух також (вже почали були творитися незалежні профспілки)... Багато чого було тоді – "єдиний раз" (на жаль!). Але організаційна структура протесту – палатки на Майдані з охороною по периметру, "Запорізька Січ", – ось це залишилось, наше-рідне, ніде більше в світі не повторне: наш, за ці 30 років, найзначніший внесок у світову історію: Україна="Майдан". Історію можна переписати безліч разів, і це робиться всюди і повсякчас. Єдине (атож, ЄДИНЕ!), чого з нею не можна зробити, – це її СКАСУВАТИ. Що сталось – сталось. І воно працює – незалежно від того, знаємо ми при нього, чи ні. Ми знаємо – всі, хто був у Києві 30 років тому, в жовтні 1990-го. І ще знаємо, що історія – на нашій стороні. Оксана Забужко © Copyright: Кира Викторова, 2020.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
