Запам'ятай мене такою -
красивою, веселою, тонкою.
Бо все густіше тіней на Землі,
а я крізь них уже не бачу, де ти.
Проміння сонця на холоднім склі -
оце й усі у пам'яті портрети.
Штрихом злотистим писані давно,
гарячим пензлем променів вечірніх.
...Та як не є, а завтра все одно
торкнеться світло вікон споночілих!
І гляне ранок крізь похмуре тло.
І збудеться усе, що не збулося.
Ламає сонце промені об скло,
куйовдить вітер золоте волосся.
Щасливою, красивою, легкою -
запам'ятай мене такою!
Оксана Пахльовська
