Іван Низовий
* * *
Чудне дівча, хоч їй за п’ятдесят
І з вигляду – цілком дозріла дама,
Та, бачте,
Про едемський марить сад
І юного, цнотливого Адама.
Віршує про кохання неземне,
Розкуте і прапервісно-шалене,
Спокушує осіннього мене
На те,
Що вже залежить не від мене.
Їй-право, я дивачку не суджу,
Висміювать її також не смію –
В уяві біля ніг її лежу,
Насправді ж перед нею бовванію
Адамом остовпілим,
Без надій
На призабуте вже гріхопадіння...
О Господи, прости й не пожалій
Для мене всепрощенного терпіння!
2002
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
