Люцина Хворост
* * *
Ти все літо мовчав.
…І стояли серпневі посухи,
знемагали від спраги сади, а вуста від осуги,
і міська зледачіла ріка все міліла й міліла,
і маліла надія моя, і сама я маліла…
Я маліла без тебе.
Тебе не стачало, мов кисню,
я ридала тобою й співала тебе, наче пісню,
я чекала, як проклята Сольвейґ,
дурна Пенелопа,
і тікала від правди, неначе від кулі у лоба…
Я тікала відчайно, та був неминучим цей вирок –
бо яких іще треба оскаржень? яких перевірок?!
Однозначна, мов сонце в пустелі, й така ж невблаганна
ця розстрільна,
розстрільна,
розстрільна стаття:
некохана.
…І негадано ти подзвонив – наче зняв забороло.
І небесну тканину раптовим дощем розпороло.
Та не став він для мене ні бажаним, ані спасенним:
пересохле русло джерелом не озветься пісенним.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
