25 03. Jumalni-10. Дякую Боговi за цю пандемiю25 03. Jumalni-10. Дякую Боговi за цю пандемiю У Вайбері, до Ельвіни: *** А знаєш, я дякую Богові за цю пандемію коронавірусу. І це не бравада, чи намагання показатися таким собі зразковим християнином. Тим паче, що я не рахую себе християнином, ти знаєш. Я дійсно дякую Татові, бо відчуваю цю вдячність у своєму серці. Тому мені і хочеться Йому дякувати... Дякую Богові за цю пандемію... Дуже мало людей знайдуться наразі, які скажуть Йому "Дякую". Бо усі стривожені, наполохані, усі страждають. І саме за оце, масове страждання - я дякую Йому... Це здається нелогічним. Хіба можна дякувати Богові за те, що масово помирають по всій планеті люди, яких ти не знаєш, які тобі нічого поганого не зробили. Більше того: помирають у першу чергу найнезахищеніші: літні люди, інваліди, безхатні... Скільки безхатніх помре під час цієї пандемії - їх ніхто не рахуватиме навіть, бо їх і у кращі часи за людей не рахували, а тепер і поготів... Їхні трупи лежатимуть прямо на вулиці. Санітари у перчатках та масках будуть грузити їхні тіла у кузов машини, і хоронитимуть у братській могилі, як невідомих... Навряд чи їх прийматимуть морги, бо і без них морги будуть переповнені трупами... Але я все одно дякую Татові за цю пандемію. Ні, це зовсім не означає, що я бажаю смерті безхатнім. Ні... Мені їх жалко, і в той же час я дійсно радію за їхні душі: бо знаю точно, що вони своє відмучилися, вони потраплять прямісінько до Раю. Але я радію та дякую Татові за цю пандемію зовсім не тому.. Я радію цьому масовому стражданню через те, що люди, завдяки цій пандемії, почнуть краще ставитися до тих, кого раніше не цінували... Люди стануть добрішими, бо страждання завжди пом'якшує серце. Робить людей людянішими... Ситий голодного не розуміє, доки ситий. Але коли приходить час отакої пандемії, він стає вирваним із того звичного способу життя, вимушено ув'язненим, наодинці зі своїми думками, змушений переоцінювати сенс життя, змушений дивитися на життя на планеті глобальніше, змушений, нарешті, звертати увагу на деталі, бо від нудьги кожна деталь стає подією, - отоді людина міняється. Стає добрішою, уважнішою... Чуйнішою, людянішою... Ось тому я дякую Богові за цю пандемію. Бо знаю, що загальна біда і всесвітнє горе зітре різницю між багатими та бідними, зламає стіни непорозуміннь, і відкриє серця для кохання та Щастя... Ось тому я дякую Богові за цю пандемію. Ось тому... І я настільки тішуся цим думкам, що наразі почуваюся щасливим. У моєму серці сяє світло... І мені дуже добре... Настільки добре, що хочеться поділитися з усім світом своїм щастям, та своїм бажанням дякувати Богові за цю пандемію... Я настільки вдячний Йому зараз, що мені хочеться посилати Йому свої повітряні поцілунки, і шепотіти: "Я кохаю Тебе, Татусю... Який же Ти у мене мудрий!"... 12:20, 25.03.2020 П. С. : Ця публікація - під номером 1700: "Я з Богом на все життя". © Copyright: Братислав Либертус Молящийся, 2020.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
