469
Один другому говорит:
- А может быть, не надо?
Смотри какой прекрасный вид -
Майами, Эльдорадо.
Я здесь ребёнком как-то был,
Малину ел и хлеб купил,
Я всё забыл, но не забыл
Лимон из лимонада
Другой стоит, в ушах свинец.
- Забей, они не наши.
Всему конец и им конец,
Но им быстрее даже.
Смотри, как хорошо живут -
Через секунду поплывут.
Такой у каждого маршрут
От крика до параши.
Один другому:
- Но зверьё,
Но лошади и козы,
Коровы плачут, ё-моё,
У них по правде слёзы.
Не надо, может? Пусть живут,
Мычат, мурлыкают, жуют,
Хозяев по утрам зовут,
Встречают их с мороза.
Другой глядит: из-под свинца
Такое проступает,
Что первый как-то пятится
И к стенке отступает.
- Ну ладно, ладно, я молчу,
Я так, поговорить хочу,
Ну, просто жалко их чуть-чуть.
Ну ладно, искупаем.
Когда в аду придёт пора
Поставить им оценки,
И распадётся кожура,
Останутся оттенки,
За проблеск правды в чистом зле,
За то, что лошадь пожалел -
За то, что хлеб с малиной ел,
Котёл дадут у стенки.
Алина Хайтлина.
***
Десь велика вода забирає маленькі надії.
Десь будинки пливуть кораблями - й нічого не вдіять.
Захлинаються вікна й двори, і поля, і звіринці.
Понесла течія всіх гуртом, а когось - поодинці.
Відпускай все, що тягне на дно, і тримайся за стріху.
У хиткому човні суне Бог, він везе тобі втіху.
Як не буде човна, з неба дасть мотузкову драбину.
Ти кричи у всі чати: щоб човен, бодай для дитини!
Десь молочна ріка, береги з киселю, хлібні ґроти.
Тут голодна вода сперечається: чий ти і хто ти.
І нема берегів у цієї води, в цього лиха.
Ти тримайся, тримай, аби дах не поплив, не поїхав.
Риба вийде в поля, хоч в цю байку ніхто не повірить.
Розпливуться в хатах намальовані птахи та звіри.
Мокрим буде весь світ, тільки сліз нам забракне напрочуд.
Що на дні - не згорить. День слухняно тече в лоно ночі.
Місяць ляже на дах, стане теплим й близьким, як ніколи.
Кола йдуть по воді, і води розмикається коло.
В цім уривчастім сні всі ступають на землю сухими.
І дають інтерв'ю:
- Боже, вийди нарешті зі схими!
Забагато води, Боже, мало того, що тримає.
Досить лити на млин -
Нас нічого вже не вбиває.
Ольга Кашпор.
***
Пливуть хати.
Я бреду по коліна у спогадах.
Чиїсь діди
Кожну цеглу складали мов золото.
Чиїсь баби
Посадили черешні і айстрики.
Чиїсь тати
Тут ловили на м’якуш карасика.
Чиїсь мами
Закопали під деревом пупчики.
Нявчать коти,
Перелякані лагідні мурчики.
Пливуть качки
І нажахано так озираються.
Собачий слід
Заливає вода, він вгризається.
Пливуть хрести
Мертві пишуть, де будуть ховатися.
Кричать птахи:
Ми не маєм куди повертатися!
Пливуть життя
І впадають у море із відчаю.
Біжить дитя
І волочить дитинство скалічене.
Ми всі кричим
Світ продовжує гратися в хованки.
Пливуть хати,
Виривають з корінням нам спогади.
Олена Пшенична.
Другие статьи в литературном дневнике:
