Впертi речi...все ж таки естетичні вподобання - вперті речі. Саме тому через них не сперечаються; саме тому я не сперечаюся, не переконую, а просто - висловлюю думку, яка може не співпадати з. Отже, і до моїх вух, нарешті, долинули чутки про нову різдвяну стрічку від Netflix, яка (майже) зробилася Різдвяною класикою, щойно монтажер останній раз клацнув ножицями. А як же! - сам великий і жахливий Курт Рассел в головній ролі, це вже 90% успіху. Та у випадку "Різдвяних хронік" - це 100%. Тому що більш нічого вартого уваги, за винятком Курта, я в стрічці не помітив; Рассел вправно виконав усе, що йому звелів режисер; він абсолютно потрапив у пропоновану естетику, але... Але естетичні вподобання - вперті речі, впертіші за етичні. Що це означає? - а ось що. Пригадуєте, в "Поттеріані", а пізніще в "Злочинах Гріндевальда" в учбовому процесі практикувалася боротьба з ховчиком? Це така магічна істота, що перетворюється на твій головний страх; як на мене, є абсолютно неетичним публічне викриття страхів людей, нехай і дітей. Адже повідомити решту про головний страх людини означає брутально й непристойно оголити душу тієї людини, а ще - дати іншим зброю проти неї, зброю, заборонену усіма етичними конвенціями. Але естетично ці сцени зроблені бездоганно - тому ними не дуже-то й дорікаєш митцям. А тепер назад до Хронік. Хроніки зроблено як мультфільм на кшталт "Стражів легенд", але без майстерного натяку на "нєвсамдєлішність" або влучного перетину з мультяшністю (як, наприклад, у "Хто підставив кролика Роджера" чи "Прохолодний світ"). Через те геть усе видалося мені штучним - вирізані з картону поліцейські, ватяний сніг, карусельні олені, перевдягнутий Санта, надувне Різдво. Не знаю, в чому справа. Можливо, все через вік - адже 11-річному Максу Хроніки сподобалися. Можливо, Хроніки втрачають через нарочиту й надмірну постановочність - вона, як на мене, відверто розрахована на непритомну малечу. Загалом у стрічці забракло мені справжності - адже кіно мистецтво буквальне; коли мені показують героїв, які щойно шкереберть гепнулися з-під хмар, а вони мають такий самий вигляд, як новесенькі ляльки Барбі та Кен на полиці іграшкової крамниці, - я бачу ляльок Барбі та Кена, і це все. Все відбувається доволі стандартно: треба здолати негаразди, аби врятувати Різдво. Завдання нескладне, адже постановочним негараздам будь-якого ґатунку та розмаху вірити набагато легше, ніж постановочним гараздам, а кіношне Різдво не вимагає зусиль віри та знімальної еквілібристики. От просто зараз скажіть собі подумки "Різдво", і у ваших вухах неодмінно задзвенять дзвоники та колядки, а вуста самі собою складуться в посмішку. В цій частині постарався кращий Режисер усіх часів - все вже зроблене до нас. Через те, мабуть, на Різдво стаються дива - дива справжні, про які янголи, спостерігаючи з хмарки за метушнею людства внизу, тільки крилами знизують та нарікають: - Ет, знову вони самі впоралися! - здається, навіть у мегасуперпуперпостановочному "Один вдома" все сталося саме так. Через те "Один вдома" - класика, а Хронікам це не світить, а якщо світить - мені дуже шкода, я був кращої думки про. Зізнаюся: коли читаю відгуки про Хроніки зі словом WOW, пригадую зовсім не Курта, який таки WOW-заспівав у стерильній буцегарні. Пригадую WOW-католицизм з іншої стрічки - з "Догми". Я не богослов, але на мою думку, Різдво та Санта з тих речей, які не знають змін і не відчувають плину часу та віянь моди; вони просто лежать в основі світу, і світ завдяки цьому існує та може дозволити собі будь-які дивацтва - тому що в основі його зберігаються непорушними та незмінними старі добрі старомодні архаїчні вінтажні класичні дива. А коли дива перетворюють на дивацтва... - тут обурюються мої не тільки естетичні, а й етичні переконання. ...чим лікувався? - Мене зцілили Чеві Чейз із "Різдвяними канікулами" та Містер Бін із своїми Різдвяними негараздами. Люблю, знаєте, старі добрі дива - дива справжні, про які янголи, спостерігаючи з якоїсь хмарки за метушнею людства внизу, тільки крилами знизують та нарікають: - Ет, знову вони самі впоралися! - і через те жодних сумнівів: ті крила нині таки добряче попрацювали... Веселого Різдва! © Copyright: Максим Федорченко, 2018.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
