Нарешті поспілкувався телефоном з батьком у звільненому Херсоні.
Тато загалом не схильний до зажур і песимізму, радше навпаки, але в останні місяці окупації його голос змінився, і через те його коротка незмінна відповідь на мої "як ви?" - "Як в окупації!" - розповідала мені набагато більше, ніж його слова. Той голос зробився хрипкішим і дуже втомленим, хоча тато й надалі жартував і кепкував, як завжди, і ніколи ні про що не скаржився.
А сьогодні той голос лунає інакше, так бадьоро та енергійно, наче татові знову 40 років - і через те його "нема води, світла, тепла" також розповідають мені набагато більше. Неймовірно багато! - і про батьків, і про мене, і про наш народ і його незламний волелюбний дух, і про ціну та цінність звільнення кожного села та містечка, кожного громадянина та найменшого клаптика української землі від рашистської навали.
Слава Україні! Слава ЗСУ! Слава всім силам оборони України!
