Пожежа

Лежить під деревом змарніла і бліда
Питаю: "Хто ти?" - Не відповіда...
"Ну хто ти? Не мовчи... Мовляй...
Не бійся... Себе ти не затуляй...
Що? Ти мене боїшся? Ми знайомі?
Ми жили разом у лісному домі?
Хто ж ти... Хто... Ти така вродлива..."
Як боляче, коли на рани ллється злива...

Так пам!ятаю...
Страшне пожарище... Горять ліса...
Горять метелики, горить краса...
Згорає лист, дерева стогнуть, звір кричить...
По лісу вітер вогняний невпинно мчить...

Згоріло все тоді... Мовчить природа...
Згоріло все... давно померла врода...
Дерева мертві... мертві звірі...
Тиша...

Та ось недавнечко блукала старими стежками,
Знайшла тропу, якою бігала роками...
То - шлях додому, в спокій, мир...
Але - нема будинку... Лиш пустир...
Згоріло все тоді... Та - диво -
Коли у спаленому лісі все так нерадиво,
Я помічаю як летить метелик... То нове життя...
Ліс прокидається, то може виживу і я?

Другие статьи в литературном дневнике:

• 19.04.2007. Словно шар...
• 15.04.2007. Врушка
• 10.04.2007. Пожежа
• 04.04.2007. Убийство
• 03.04.2007. Клятва