Ще вчора була я висока, як вежа.

Татьяна Столяренко-Малярчук: литературный дневник

Здається, ще трохи — дістану зеніт.
І раптом, як вибух,— обвал і пожежа.
Розтрощений камінь — уже не граніт
Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку похований шлях,
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.
На те й погорільці,— будуємо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння — почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.
Ліна Костенко



Другие статьи в литературном дневнике:

  • 31.08.2016. Ще вчора була я висока, як вежа.