***Іноді трапляється, що я не спроможна написати жодного рядка. Уява є, її, можливо, навіть забагато. А не пишеться – і все тут. В голові зринають чудернацькі картини, сюжети, почуттями бовтає, як шлюпкою в шторм. Настрій змінюється в якусь хвильку від піднесеного до тужливого, цілковито занепадницького. Мабуть, оце і є стан хворобливої уяви. Останнім часом мені почали снитися дивні сни. Вони бувають веселі, навіть кумедні, як отой, коли мені наснився С., якого я ніколи не бачила, окрім прізвища на Прозі. Але образ якого, вочевидь, настільки собі зримо вималювала в уяві, що він приснився мені навіть з певними рисами обличчя, трохи грубуватими, лукавою посмішкою і примруженими очима, світло-русявим волоссям та лисіючим чолом, кремезної статури і середнього зросту. В тому сні я була симулянткою. Але персонажі мого сну про це не здогадалися, і навперейми кинулися рятувати мене, коли я вдала, що втратила свідомість і гепнулася з табуретки на підлогу. А буває, прокидаюся від сну з відчуттям, що моє ходіння по муках ніколи не завершиться, що темні, неосвітлені коридори увесь час вестимуть мене невідь-куди, що всі двері на цьому шляху будуть без табличок, і ти не знаєш, у які тобі увійти, © Copyright: Ирина Мадрига, 2009.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
