Готичні смереки над банями буків,
гаркаві громи над країною крон.
Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,
і сплю, прочитавши собі Оріон.
А вранці повстану. Обуренням серця,
веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцо
і рух засміється над скрипом гальма.
Обридли відьомскі шабаші фікцій
і ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віці
забитись в печеру і няньчить вогонь.
Свободи предтеча —
розхристана втеча
з мурованих дум
у мандруючий дим.
Дзвенить ручаїв стрімголова малеча
блакитною кров’ю камінних глибин.
Світанки мої у смарагдовій ворсі
над кумканням всіх ропухатих дрібниць —
готика самотності,
готика суворості,
рубінові розсипища суниць…
Отут я стою під замисленим небом
на чорних вітрах світових веремій,
і в сутичці вічній святого з ганебним
світлішає розум зацькований мій.
Болять дисонанси. Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.
Будую мовчання, як зал філармонії.
Колонний
безсонний
смерековий зал.
КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.
Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.
Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.
Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.
------
Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.
Червоні краплі глоду
Блюстителі, халтура — ваше хоббі.
Ви, фабріканти вір і недовір,
зробити вам би по духовній пробі —
вас забракує кожен ювелір.
Номенклатурні дурні, бюрократи,
пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважать на карати,
а щонайбільше просто на сто грам.
Поету важко. Він шукає істин.
Ми — джини в закоркованих пляшках.
А ви, хто ви, які ж ви комуністи?
Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!
Ви вже його сточили, як хробаччя.
Поезія для ваших топок — торф.
Оце щоб ваші методи побачив,—
від заздрощів би луснув Бенкендорф.
Нелегко вам. Криваві краплі глоду
крізь наші вірші виступлять колись…
Не говоріть від імені народу,—
розперетричі ви йому впеклись!
Тунгуський бог
Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі — зуб акули! Я ж тобі — роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,
а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
