Ніка Новікова
Вчора о 17:07 ·
Може, сьогодні
Він старший за неї. Говорить, на кілька життів.
Та глечик насправді порожній, хоча він хотів би
долити у неї, собою заповнити всю,
закинути в полум*я, бачити, як дотанцює.
Вона ще жива, досі повна, вода її - дзвін.
Їй хочеться взяти на себе вразливу самотність,
яку відчуває. Вигадує. Білий живіт
йому підмостити під голову. Може, сьогодні
нехай би покликав, нехай би лише розділив
із нею і біль, і глибини, нехай би відкрився,
як зошит, в якому не лінії, тільки вітри.
Як камінь. Він камінь, кажу їй, ти - човен, дивися,
пливеш у долоні і він затискає її.
Усе ще пливеш, тільки в ріку тебе не відпустить.
Тримає за руку і міцно на денці стоїть,
а ніби до шиї прив*язано чорну мотузку.
