Ольга Слоньовська
Парк. На доріжках калюжі і схвильовано дихають хмари,
Кожна краплина між листям блищить, як живий діамант.
Залицяється голуб до своєї нічим не примітної пари:
Довго й гарно розкланюється, наче справжній аристократ.
Залицяється голуб. Щось їй каже, хвилюється, хвалиться!
Від її неуваги ображається, але знову вертає, хоч майже злетів!
…Лиш не треба нервово стискати пальцями мої пальці.
Вчися, мій добрий лицарю, жити без почуттів…
Сонце промінням бризнуло. Знову залюднилась вулиця
(Але залюднилась все-таки з острахом, крадькома).
Ні, сизий закоханий голуб з Тобою не асоціюється,
Ні, прогулятися парком зовсім часу нема.
Поезії як поезії: світ привидів і утопії
(Питання ідентифікації тут зайве узагалі).
Тож замість Тебе у віршах хтось тільки подібний, копія
На тлі справді пережитого або на уявнім тлі.
Розмова, як операція невидимим променем лазерним:
Скімлить душа моя пошепки, мов наркоз не відходить ще.
Я маю право мовчати! І так уже більше сказано,
Аніж було дозволено літнім раптовим дощем.
Івано-Франківськ
Другие статьи в литературном дневнике:
