Любов
-- Ірина ЖИЛЕНКО
Була я пташкою - і ти мене спіймав
І небо взяв у придане за мною
Я стала квіткою - і ти мене зірвав.
Та й досі пахне дім у нас весною.
Я стала яблуком.
Зостався по літах
лиш смак медовий на твоїх вустах.
А я тепер у срібному вінці.
Тепер я свічка у твоїй руці.
Тобі ще світло? Але ж день мине
Для чорних днів прибережи мене.
Не задмухни.
Бо взята тишною, -
уже не буду я тобі жоною...
Я буду тінню, голосом, луною.
Тож будеш ти
крізь темряву людську
на голос мій незряче йти
за мною.
І кликати...
Але кого? Яку?
Ту пташку, що і спіймана - літала?
Ту квітку, що і зірвана - цвіла?
Те яблуко, що дітьми проростало?
Ту свічку, що і згаснувши - була?
Кого ти кликатимеш, друже мій, тривожно?
Ким я була? І ким я буду, Боже?
Господь мені всміхнеться:
"Не жалій
і не тривожся. Буде все, як треба.
Пташина знов повернеться у небо.
А квітка знов цвістиме на землі.
І в яблука є ціль, і місце є,
А свічка зійде в Царствіє моє..." -
А що ж із ним залишиться,
Господь,
в тих чорних днях, у світі зловорожім? -
Твоя любов, дитя, твоя любов...
І милість Божа.
============
На русский язык перевела Анна Дудка
.===========
Была я птичкою – и ты меня поймал,
И небо взял в приданое за мною.
Я расцвела – и ты меня сорвал.
Поныне пахнет дом у нас весною.
Я стала яблоком.
Но памятью в летах
Лишь вкус медовый на твоих устах.
А я теперь в серебряном венце.
Теперь свеча я, что в твоей руке.
Тебе светло ещё? Но меркнет ясность дня.
Для чёрных дней прибереги меня.
Не погаси.
Ведь, взята тишиною,
Уже не буду я тебе женою…
Я стану голосом, и отзвуком, и тенью.
А ты пойдёшь искать:
Сквозь темь людскую
За мной, на голос мой идти
Вслепую.
И окликать…
Да вот кого? Какую?
Ту пташку, что, и поймана, летала?
Цветок тот, что, и сорван, расцветал?
То яблоко, что в детях прорастало?
Ту свечку, что, погаснув, всё жила?
Кого окликнешь, милый мой, тревожно?
Кем я была? И кем я буду, Боже?
Господь мне улыбнется:
"Ты не жалей.
Да будет всё, как надо.
Та птичка снова возвратится в небо.
Цветочек вновь проклюнется в земле.
И яблоку, как должно, место есть.
Свеча ж войдёт во Царствие мое…»
А что же с ним останется, Господь?
В тех чёрных днях и в мире том порожнем?
«Твоя любовь, дитя, твоя любовь…
И милость Божья».
Другие статьи в литературном дневнике:
