***
Сергій Татчин
...
ВАМ
...
1
лист, який я прямо зараз пишу, починається словами:
вітаю, як ваші справи? ось і літо минає. серпень...
ці рядки, що втілюють відстань між мною і вами,
всіх причетних переінакшують, втішають, терплять.
їх стільки нафантазовано і навіть докупи складено,
що оглядатися трохи боязко, бо літер – гори!
ваші коси пахнуть любистком, а руки – миром і ладаном.
про вас – саме про таку – вони зі мною й говорять.
їм подобається, що увечері до ваших яскравих вікон
злітаються звідусіль метелики – на перше світло і музику.
заспокоюють, що бережуть вас і запевняють, що звикну
дивитися, як ви роздягаєтесь – ґудзик за ґудзиком.
2
як вам живеться в осерді цього спекотного літа?
про що ніколи не пишемо – воно ж найвагоміше, вірите?
зустрітися б нам десь у Гайсині – Пирятині – Літині,
відчувати цей день тактильно, всотувати його шкірою.
безцільно блукати сонними полуденними вулицями,
вільно триматися за руки, підмічати всілякі тонкощі.
почуватися – щонайменше! – інопланетними прибульцями,
що не бачилися вічність! і не бачитимуться дооооовго ще...
сміятися і насолоджуватися провінційними речами,
купувати фрукти в господарів – прямо перед воротами.
наші міжпланетні зорельоти за кілька годин відчалять,
а я шалено не хочу, чуєте!? я шалено проти!
3
що додати до написаного? хотілося б – щось суттєве,
не нісенітницю про вірші чи мимолітний спомин.
що вам ввижається – от саме зараз? з ким ви і де ви?
я не ставитиму в кінці крапку, хіба що – кому.
ми не прощалися – як востаннє, не зустрічалися – як уперше,
не мігрували за рибинами в навколоплідних водах,
не усвідомлювали програшів і не лякалися звершень,
не вглядалися в лице спільності – нас не лякав її подих.
не цілувалися до запаморочення і не кохалися до нудоти,
не засинали і не просиналися – знесилені й заспокоєні,
не запам'ятовували одне одного – на запах, на дотик, –
ще не увічнені на стогривенній, не закарбовані на біткойні,
Другие статьи в литературном дневнике:
