Булочник Сказка 2-я. 2002г

.  .  .  .  .  .  .  .  "Неважно, что именно ты делаешь; важно, чтобы все,
.  .  .  .  .  .  .  .  к чему ты прикасаешься, меняло форму, становилось
.  .  .  .  .  .  .  .  не таким, как раньше, чтобы в нем оставалась частица
.  .  .  .  .  .  .  .  тебя самого. В этом разница между человеком, просто
.  .  .  .  .  .  .  .  стригущим траву на лужайке, и настоящим садовником."
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  Рей Бредбери

   Напротив сапожника, смешиваясь с мыльным запахом парикмахерской, дешевого одеколона и свежего хлеба, в самом центре станичного городка жил садовник. Хотя сад располагался далеко за городом и часть своей жизни приходилось проводить в дороге, чтобы, поздоровавшись с деревьями и только начав необходимую с ними беседу, пришел вечер и прошептал садовнику на ухо, – пора домой. И уставший он снова бы побрёл, на пару с солнцем провожать уходящий день, а потом, на пороге, но не своего дома, а булочной — расстаться с ним. И солнце, пробежав своим последним лучом по верхушкам собора, отправлялось в дымку лесной синевы, а уставший садовник в ароматную булочную.

   Но эта сказка даже не о садовнике, хотя о нём много чего можно было бы порассказать, а о его соседе – обыкновенном булочнике. Вы никогда не думали, отчего нужен булочник? Не думали, а случись с ним беда, куда бы вы пошли за дымящимися куличами, маковыми баранками и пряным житним хлебом? — Вот, так бы и вспомнили его незлым тихим словом, доедая вчерашний хлеб, рассчитанный для отправки, щедрою рукою, голубям.  Ах, заботливые вы мои обыватели уже через два часа идущие мимо нищей старухи и воротящие нос,  одновременно ускоряя шаг по неожиданно возникшим срочным делам. Прилежные милые обыватели, добрая ваша душа, утончённо воспринимающая мир и также  тонко и естественно, с непринуждённой гармонией в поступках проявляющая искусно нажитое лицемерие в своём отношении к нему. А мир – это люди с их поступками; вещи  с индивидуальным отношениям к ним; природа и даже голуби, склёвывающие крошки хлеба, щедро сыплющиеся с булок и кренделей, несомых в корзинах и авоськах из булочной. Ах, хлебушек, выпеченный умелыми руками, приправленный мятой и смазанный взбитым желтком, как легко ты таешь во рту у малышей и крошишься на спелых вишнёвых губах юных барышень. А перед  субботним и воскресным днём, зайдёт городской священник и попросит тебя, и чтоб обязательно пресным  и маленьким – на просфоры, а потом  добавит в ту же корзину два калача краюху ржаного хлеба к уже лежащим в ней двум пучкам зелени, румяному окороку и бутылке начатого для пробы вина. И уже в воскресенье, с умиленным и многозначительным видом глядя в потолок, они покаяться. И получив одобрительный правильный возвышенный  кивок священника, ненасытно вложат в проголодавшиеся рты просфоры, и напившись кагору с тёплой водицей, чуть выше, чем хотелось бы бросая мелочь на обходной медный поднос, в руках обходящего их мальчика из с колокольчиком из хора, и покорно склонив голову перед Христом, лукаво искоса посмотрят на реакцию окружающих и величаво отвесив поклон, неторопливо покинут храм, чтобы снова грешить и есть, в братьях своих, тело христово, так же ненасытно, как и просфору, и пить их кровушку изо дня в день, с усердием и опытом генетически взращенным, а потом, через много лет с уважением на глазах внучков, съедая крохи с ладошки, учить их всему правильному и возвышенно говорить о несчастье прожитых лет, вызывая восхищение в глазах малышей. А булочник, знавший их с детства, когда они, ещё юношами, делились маковым кренделем с юными подругами, выросшими из тех девчонок... Да ведь я не об этом, а о том, что он также щедро и великодушно, с хитрым прищуром улыбался им. А маленькие глазки светились лукавством, и пухлые руки выдавали вам свежий хлеб и хрустящие баранки, всё за ту же цену  во все времена, но принимаемую в руки по разной «цене», и значимые для каждого лишь своею мерой. Иногда кажется, что булочник хочет сказать, — кушайте пряный хлеб, кушайте, мои дорогие, кушайте, только не друг  дружку. — Но на этой такой же  беззвучной фразе он встряхивает маленькой ручкой в вашу сторону, отворачивается и уходит в глубину ароматной булочной, чтобы там, размышляя, негодуя и восторгаясь, с силой замешивать хлеб и вносить в него свою изюминку и закваску, чтобы вы поняли… — Ну, да, это уже не важно. А важно то, что, выпекая свои булки, это понимает он. И теперь, уже спустя много лет, делает их, но уже другими и по-другому, внося в них иное содержание, при том же рецепте. И потому садовник, заходя после работы, в булочную, не устает восхищаться пряной сдобой, а булочник не нахвалится работой сапожника, что напротив, а сапожник тем, как бреет цирюльник, а может дело и не в их профессии, а в них самих. Или, быть может, это они благодарны профессии, благодаря которой меняется их воззрение на мир, а быть может и дело-то не в профессии и сказка эта — сказкой не получилась, и звёздочку с неба не в каждом калаче найдёшь. Но задавались ли вы вопросом, — о чём рассказывает вам ваша профессия? — Так, как булочнику через булки видилась в этой сказке жизнь обыкновенного станичного города. В какую сказку может завести порой самая обыкновенная профессия, и какими тайными дорожками приведёт она вас к новому окошку, через которое вы увидите мир, но уже по-другому. Так, как каждый раз, выпекая хлеба по тысячелетнему рецепту, булочник, выпекает их по-новому. А вы не встречали в своём городке или посёлке такого вот булочника, ну может, он был и не булочник, а садовник или портной, или сапожник, но это была-бы уже совсем другая сказка.

   А присказки, извините, не будет, просто возьмите ломоть свежего хлеба с горячим и душистым чаем, надкусите его, и перед вами незримо появится булочник с хитрой усмешкой, и с полным ртом, увы, вы не сможете ему ничего сказать, только подумаете. Быть может, он и печёт свою здобу для того, что бы вы меньше говорили, а перед тем, как сказать хоть немного призадумались. Ну не буду, больше не буду, — ухожу, пейте ваш чай с пряной сдобой вприкуску.

   Прощайте, а может, — до встречи в новой, более удачной, чем эта — просто сказке!

( «Булочник». Сказка-миниатюра. Январь.2002г. )

      *   *   *

      «БУЛОЧНИК»

. . . . . . . . "Неважливо, що саме ти робиш; важливо, щоб усі,
. . . . . . . . до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало
. . . . . . . . не таким, як раніше, щоб у ньому залишалася частка
. . . . . . . . тебе самого. У цьому різниця між людиною, просто
. . . . . . . . стригом траву на галявині, і справжнім садівником.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Рей Бредбері

    Навпроти шевця, змішуючись із мильним запахом цирульні, дешевого одеколону та свіжого хліба, у самому центрі станичного містечка, жив садівник. Хоча сад розташовувався далеко за містом і частину свого життя доводилося проводити в дорозі, щоб, привітавшись з деревами і тільки почавши необхідну з ними бесіду, прийшов вечір і прошепотів садівнику на вухо, — пора додому. І втомлений він знову б повертався, на пару з сонцем проводжати день, що минає, а потім, на порозі, але не свого будинку, а булочній — розлучитися з ним. І сонце, пробігши своїм останнім променем верхівками собору, вирушало в серпанок лісової синяви, а втомлений садівник у ароматну булочну.

    Але ця казка навіть не про садівника, хоча про нього багато чого можна було б розповісти, а про його сусіда – звичайного булочника. Ви ніколи не думали, чому потрібний булочник? Не думали, а якщо трапиться з ним біда, куди б ви пішли за запашними калачами, маковими баранками і пряним житнім хлібом? — Ось, так би і згадали його незлим тихим словом, доїдаючи вчорашній хліб, розрахований для відправлення, щедрою рукою, голубам. Ах, дбайливі ви мої обивателі вже через дві години йдучи повз похилої жебрачки вернуть ніс, одночасно прискорюючи крок по несподівано термінових справах. Дбайливі милі обивателі, добра ваша душа, що витончено сприймає світ і також тонко і природно, з невимушеною гармонією у вчинках виявляє майстерно нажите лицемірство у своєму ставленні до нього. А світ – це люди з їхніми вчинками; речи з індивідуальним відношенням до них; природа і навіть голуби, що скльовують крихти хліба, щедро сипляться з булок і кренделів, які дбайливо несуть у кошиках і авоськах з булочной. Ах, хліба, випечений умілими руками, приправлений м'ятою і змащений збитим жовтком, як легко ти танеш у роті у малюків і кришиться на стиглих вишневих губах юних панянок. А перед суботнім і недільним днем, зайде міський священик і попросить тебе, і щоб обов'язково прісним і маленьким – на просфори, а потім додасть у той самий кошик два калачі та краю житнього хліба до двох пучків зелені, рум'яного окістка і пляшки, що вже лежать у ній, для проби вина. І вже в неділю, з розчуленим і багатозначним виглядом дивлячись у стелю, вони покаятимуться. І отримавши схвальний правильний піднесений кивок священика, ненаситно вкладуть у зголоднілі роти просфори, і напившись кагору з теплою водою, трохи вище, ніж хотілося б кидаючи дрібницю на обхідний мідний піднос, в руках хлопчика, що обходить їх з дзвіночком, перед Христом, лукаво скоса подивляться на реакцію оточуючих і велично відваживши уклін, неквапливо покинуть храм, щоб знову грішити і є, у братах своїх, тіло христове, так само ненаситне, як і просфору, і пити їхню кровачку день у день, з старанністю і досвідом генетично вирощеним, а потім, через багато років з повагою на очах онуків, з'їдаючи крихти з долоні, вчити їх усьому правильному і піднесено говорити про нещастя прожитих років, викликаючи захоплення в очах малюків. А булочник, який знав їх з дитинства, коли вони, ще юнаками, ділилися маковим кренделем з юними подругами, що виросли з тих дівчат... Та я ж не про це, а про те, що він також щедро і великодушно, з хитрим прищуром усміхався їм. А маленькі очі світилися лукавством, і пухкі руки видавали вам свіжий хліб і хрумке печиво, все за ту ж ціну в усі часи, але прийняту в руки за різною «ціною», і значущі для кожного лише своєю мірою. Іноді здається, що булочник хоче сказати, — їжте пряний хліб, їжте, мої дорогі, їжте, тільки не один одного. — Але на цій такій же беззвучній фразі він струшує маленькою ручкою у ваш бік, відвертається і йде в глибину ароматної булочної, щоб там, розмірковуючи, обурюючись і захоплюючись, із силою замішувати хліб і вносити в нього свою родзинку та закваску, щоб ви зрозуміли … — Ну, так, це вже не важливо. А важливо те, що випікаючи свої булки, це розуміє він. І тепер, вже через багато років, робить їх, але вже іншими і по-іншому, вносячи в них інший зміст, при тому ж рецепті. І тому садівник, заходячи після роботи, в булочну, не втомлюється захоплюватися пряною здобиччю, а булочник не нахвалиться роботою шевця, що навпаки, а швець тим, як голить цирульник, а може й не в їхній професії, а в них самих. Або, можливо, це вони вдячні професії, завдяки якій змінюється їхня думка на світ, а можливо і справа-то не в професії і ця казка - казкою не вийшла, і зірку з неба не в кожному калачі знайдеш. Але чи запитували ви, — про що розповідає вам ваша професія? – Так, як булочнику через булки бачилося у цій казці життя звичайного станичного міста. В яку казку може завести часом звичайнісінька професія, і якими таємними доріжками вона приведе вас до нового віконця, через яке ви побачите світ, але вже по-іншому. Так, як щоразу, випікаючи хліба за тисячолітнім рецептом, булочник, випікає їх по-новому. А ви не зустрічали у своєму містечку чи селищі такого ось булочника, ну може, він був і не булочник, а садівник чи кравець, чи швець, але це була б зовсім інша казка.

    А приказки, даруйте, не буде, просто візьміть скибку свіжого хліба з гарячим і запашним чаєм, надкусіть його, і перед вами незримо з'явиться булочник із хитрою усмішкою, і з повним ротом, на жаль, ви не зможете йому нічого сказати, тільки подумаєте. Можливо, він і пече свою здобу для того, щоб ви менше говорили, а перед тим, як сказати хоч трохи задумалися. Ну не буду, більше не буду, — йду, пийте ваш чай з пряною здобою вприкуску.

    Прощавайте, а може, — до зустрічі в новій, вдалішій, ніж ця — просто казці!

(«Булочник». Казка-мініатюра. Січень.2002р.)