Рiздвяна казка

 …Він йшов вулицями нічного міста.
 Проходив повз будинки, вікна, стовпи… Він побачив у снігу кошеня. Воно було голодне й мокре. Настільки мокре, що колись пухнаста шерсть злиплася і на морозі почала ставати скляною. Кошеня, побачивши людину, жалібно нявкнуло, намагаючись випросити своє право на життя… Він поглянув на нього... Спробував знайти у собі жалість… Але не знайшов там нічого і пішов далі.
Він йшов далі й далі. Звертаючи то наліво, то направо. Іноді на перехресті зупинявся, але швидко щось вирішивши, йшов далі. Здавалося, що йшов він нікуди, без певного маршруту. Але, разом з тим, немов би щось його вело. Він зупинився ще на одному перехресті, і навпроти нього з"явилася прекрасна дівчина. Простягнувши до нього руки, вона пропонувала йому любові.
- Візьми мою любов, подаруй мені свою. Ми підемо на край світу і будемо разом завжди…
Він, поглянувши на неї, спробував знайти у собі любов… Але, не знайшовши там нічого, пішов далі.
Він завжди йшов вперед. Іноді звертав вправо чи вліво, але ніколи не повертав назад. Він залишав позаду себе все нові й нові будинки, вікна, стовпи… І знову опинився на перехресті. Перед ним виникла стара жінка. Поглянувши на нього, вона прошепотіла:
- Сину… Це ти?.. Що з ти з себе зробив? Чи ти ще людина? Чи в тебе хоч сльози лишились?..
Він поглянув на неї, спробував знайти у собі сльози. Хоч якісь. Радості, жалю, смутку, любові чи ненависті… Але, не знайшовши там нічого, пішов далі.
Він йшов все далі, все швидше й швидше. Не зупиняючись ніде. Звертаючи направо й наліво. Але на одному з перехрестів щось його зупинило на мить, і перед ним з"явилася дитина. Маленький хлопчик . Він з цікавістю обійшов навколо нього й здивовано запитав.
- Хто ти? Ким ти став? Куди ти подів свою цікавість до життя? Де ти загубив свою жалість? Чому ти викинув кохання? Куди ти подів свої сльози? Поглянь на мене. Згадай, яким ти був у дитинстві. Ти не задумувався над сенсом життя, ти жив. Ти не вигадував кохання, ти кохав. Ти не був каменем. Ти міг заплакати від горя, лише тому, що загинуло курча.
Він поглянув на хлопця. Але, не помітивши в ньому себе, пішов далі.
Він вийшов за межі міста. Подивився направо… наліво… Спробував озирнутись назад, але раптом знайшов у собі страх. Він задумався про прожиті роки, й злякався, що в них він загубив себе. Він зрозумів, що, намагаючись захиститися від світу міцним панциром, він викинув інше, що заважало тягнути цей панцир.
На його обличчі з"явилась сльоза. Вона повільно збігла по щоці і впала на долоню. Він поглянув на неї і побачив сиву голову, стомлені очі й міцно стиснуті вуста. Озирнувшись назад, він побачив маленького хлопчика, який тримає у долонях курча,  юнака зі стрічкою випускника, що танцює з прекрасною дівчиною, чоловіка, який тримає у долонях руки старої жінки. 
Він почув своє серце. Він раптом зрозумів, що воно б"ється останні  хвилини...