Гори, гори, моя звезда

Дійові особи:

Чорт.
Микола Бедросович.

Дія перша.

Синєє, синєє небо з облаками. На білому облаці стоїть двотумбовий письмовий стіл. За столом у поворотньому шкіряному кріслі директора сидить Чорт. Це худий та шклявотний негр у костюмі без сорочки, але з жовтою строкатою краваткою. Чорт пилочкою робить на бридких чорних кігтях манікюр. Чорт явно нудьгує. Він п´є горілку на американський манер із невеликого стаканчика з льодом, театрально позіхає та крутиться у кріслі: вліво... вправо. Вліво...  вправо. Раптово на облаці з’являється Микола Бедросович.  Із одежі на йому тільки лопухуватий войлочний капелюх. Микола Бедросович здивований, але не наляканий.

Микола Бедросович: Що це все означає? Хто ви такий?
Чорт: А-а-а-а! Підарасович прийшов!! Шо, не впізнав?
Микола Бедросович: Ви шось путаєтє. Я Бєдросович. Мій папа болгарин був, Бєдрос. Там у них у Болгарії всьо не так як у нас. Імена не такі, прізвища. На перший погляд схожі, але не такі. Вони і головою кивать не так. Коли, скажімо, я киваю на “да”, то воно означає — “ні”. І наоборот, якщо я киваю на “ні” ...

Чорт: Та не ****и вже заєбав. Ти що, не розумієш куди попав?

Микола Бедросович здивовано озирається осторонь, здивовано дивится на стіл, крісло та чорта.

Микола Бедросович: Я що... помер? А ти хто? Невже чорт?

Чорт: Ха! Ну, ясно, що помер! Серце стало. У бані. Ти там цій халяві третюю палочку вставив, да? Га-га-га ! (Чорт неприємно регоче, показуючи брудні жовті зуби).

Микола Бедросович: (мрійливо) Третю. А шо, круто?

Чорт: та нічого крутого. Помер ти. Тепер піздець. Відправляйся тепер до пекла. Га-га-га (Знову регоче).

Видно, що Чорта розважає ця бесіда. Він постіно усміхається та почухує пилочкою для нігтів собі у мохнатому вусі. Чорт робить ковток горілки із стаканчика та хрумтить льодом.

Микола Бедросович: Ізвінітє, а чому одразу і до пекла? Ти ж мусиш підрахувати —  що я там зробив гарного, доброго при житті, що поганого. І по середньозваженому показнику так би мовити, зробити висновок. Я так думаю, що ...

Чорт (Перебиває) : Да єбав я що ти там думаєш. Нікому я нічого не винен. Раз я сказав у пекло, значить – у пекло.

Микола Бедросович не поспішає. Він дивиться на Чорта.

Микола Бедросович: А де ж Петро?

Чорт:  Посрать пішов, мене посидить попросив. Ти ще тут?

Микола Бедросович: Пішов, кажеш? А ключика чи не тобі залишив?

Чорт порсається у кишені, після чого дістає звідти купу іржавих ключів та трусить ними перед єбальником Миколи Бедросовича.

Микола Бедросович (змінюючись у обличчі) : Слухайте, пане Чорте, а може ми з вами персонально домовимося, га? Так би мовити, угоду підпишемо. Я вам, ви мені -  взаємовигідну 

Чорт (намірено знущаючись): Ну, і що ж це в нас з тобою, Підарасович, буде за угода?

Микола Бедросович, ніскільки не образившись: А, я міг би за тебе словечко замовити де треба. Я у міністерстві працюю, правду кажу. І грошики у мене водяться, і хатинка є. Котедж по нинєшнєму. Так шо я – ого-го.

Чорт: Ну, ти, ****ь, і дурний Миколо. Стоїш тут у самому капелюсі і ****иш про грошики. Ну, і де ж вони в тебе є?

Микола Бедросович  лапа себе по голих боках і розуміє, шо він голий. А ще точніше – що і самого Миколи Бедросовича вже нема, він помер. І тільки одна його безсмертна душа стоїть зараз перед Чортом у банному капелюсі, очікуючи, доки її не спровадять у пекло на муки одвічнії. Тут Миколу Бедросовича охоплює нехуйовий жах

Чорт: Шо рота скосойобило? Злякався?

Микола Бедросович швидко бере себе в руки, він морщить лоба та напружено дума. Навіть, губи стискує так, що вони стають схожі на тоненьку рисочку.

Микола Бедросович: І що ж тепер, нічого тобі не треба у твоєму чортовому житті? Все в тебе є?

Чорт: Ну, виходить все є.

Чорт либиться і ковтає горілку.

Микола Бедросович: Слухай-но, Чортику! А якщо я тобі свого *** віддам, відпустиш?

Чорт: Що?  Да, ти Миколо, зовсім здурів. Ні, ну, я ще розхумію, коли безсмертную душу пропонують продати.  Але ж ***!!  Ця інтеліігенція точно вся з глузду поз´їзжала.

Микола Бедросович (не переймаючись): Да ти не зрозумів, Чорте. В мене знатний ***. Ти тільки подивись, а. І довгий, і красивий, а товстий який.  Жінки тільки ссуться від радості.  А мені він і не потрібен зовсім.  Так що – з мене цього гарного хуя, а з тебе – на хвильку відвернутися, і діло в шляпі.

Чорт (задумавшись): Товстий, кажеш? І довгий? А ну покажи.

Микола Бедросович повертається до Чорта у весь зріст так, що стає гарно видно його дійсно досить непоганого ***. Він довгий, товстий, взагалі такий, як його описував хазяїн.

Чорт (до себе): *** за вічне життя. Такого ще не було.  Да і оскорбляє це моє єстєство чортове якось.  Ні, не можна мабуть.  Хоча, треба признатися, і гарний в цього Підарасовича орган.

Микола Бедросович: Не віриш. Ну, тоді давай мірятися.

Чорт (невпевнено): Ну... ну, давай.

Обидва становляться біля столу і міряються ***ми, роблячі чортовою пилочкою для нігтів риски на полірованій столешниці.  В Миколи Бедросовича хуй кращий за всіма показниками.

Чорт: От і думай, ****ь...


Дія друга.

Облако. Стіл. Крісло.  В кріслі Чорт, що п´є горілку. Він мрійливо мружиться на сонце і наспівує фальшивлячи по-російські:

Чорт: “Умру ли я... и над могилою ..
Гори, сияй, моя звезда ...”
Нет, все же, прав был Михаил Сергеевич Горбачев. Нужно возвращаться к общечеловеческим ценностям.

Завіса.