Дневник 2002 Электрика одиноких душ вызывали? Часть 3

Зупиніть літак, я тут з(в)л(і)з(у)

Пошуки тривають, show must go on, I want to be a hunter again - це все тільки слова... А що насправді у тебе в душі, не знає ніхто, і навіть тобі самому не підвладне відчуття щастя; розумієш, що воно було часто тільки тоді коли воно зникає...

Дивуєшся, дивуєшся, смієшся, боїшся, встаєш, ходиш по кімнаті, кричиш, але вчора уже не повернути, а завтра - ніколи не настане...

Живеш ковтками вражень, котрі в новому сьогодні не залишать і сліду від тебе вчорашнього, намагаєшся, прагнеш, помираєш, відроджуєшся і не відчуваєш абсолютно нічого...

І тільки біла, пухнаста киця, подарованим кимсь з них, позавчорашніх, заглядає тобі на руки котрі клацають по клавіатурі і, прислухаючись до чергового надривного голосу, що тихо лине з маленьких динаміків, допомагає забути чергову перемогу двох сплетених тіл, котра знову закінчилася поразкою душ, що так і не вийшли на контакт...