I сiре стало срiблястим И серое серебристым стало

Одне ласкаве слово – й сонце світить,
Сміється все і радісно бринить,
І тіні – тіні лиш, не морок сірий,
Вони негоди не несуть – у них блакить,
Блакить небесна, що за нею рай...

Я бачила сяйво. Світле-світле і чисте-чисте, наче дитячі мрії. Наче ласкаве сонце раптом освітило весь світ – і стало так радісно й затишно, що неможливо й уявити, тільки відчути. Коли десь всередині народжується велика внутрішня сила і віра, коли в серці народжується Любов. Так, відчути і зрозуміти.
Мабуть, це щастя дається не всім. Важко помітити його серед божевільного сьогодення. Його – тихе й щире – заглушує безглуздий блиск сучасності, її шалених швидкостей, реклами, машин і керованого комп’ютером життя. Я теж налаштовуюся на його шалений ритм і лечу вперед, підкоряючись неписаним законам. Я народжена в цьому ритмі і маю прожити так все життя. Це було визначено дуже давно, коли ніхто ще не знав про моє існування, але книга моєї долі вже була написана, написана до останньої сторінки, на якій Бог поставив свій розмашистий підпис.
Я летіла вперед так, ніби боялася кудись запізнитись і щось не встигнути – і не знала, скільки всього залишалось позаду, забуте, непомічене і нібито  непотрібне. І раптом, зовсім неочікувано і дивно, я відчула, що втомилась. Так само летів вперед всесвіт, і одна за одною капали у вічність секунди, час ішов... По інерції я продовжувала нестися всередині цього вихору, але раптом відчула, що це лише інерція, Так продовжуватися не могло, треба було зупинитися і подумати.
Першою прийшла нудьга. Вона розфарбувала все навколо відтінками сірого і просочилася в серце. Вона була всюди. Породжуючи постійну апатію і байдужість до всього, вона поступово доводила, що так не могло продовжуватися довго. Необхідно було зробити вибір: або нудьга, що стиха шелестить усіма відтінками сірого та чорного, або життя, з усіма його барвами і напівтонами. Було важко. Вона затягувала у свою сіру трясовину, і заспана душа засинала, заколисана її зрадливо-ніжним шелестом.
Так не повинно було бути. Я вже не бігла вперед, не спішила. Я зупинилась і подивилась по сторонах... Бог мудрий. Він бачить наше незнання і жаліє, тому іноді сам уповільнює наш біг, щоб був час роздивитися, подумати, оцінити.
Вижити на самоті було неможливо, і я попросила допомоги. Просто озирнулася навколо і попросила допомоги. І тоді побачила ці очі. Виявляється, вони давно вже були поряд, тільки я не помічала їх, надто поспішаючи у майбутнє. І тепер, коли я була готова впасти на своїй дорозі, маленьке білосніжне янголятко, мій милий янгол-охоронець, підтримав мене, допоміг.
Він подивився на мне, і його погляд, наповнений його святою Любов’ю, злився з поглядом цих очей, люблячим і ласкавим. Їх любов розтопила нудьгу, висушила трясину, виплела дивовижні візерунки на сірій  тканині нудьги. І вони  заграли, засяяли напрочуд гарними, яскравими фарбами Життя, і сіре стало сріблястим, а чорне – оксамитовим, м’яким.
І відчуття цієї турботливої Любові, що прямувала прямо до серця, запалюючи зорі на своєму шляху, стало найбільшим дарунком цього світу мені. Адже я бачила його сяйво, світле-світле і чисте-чисте, наче дитячі мрії. Наче ласкаве сонце раптом освітило весь світ – і стало напрочуд радісно і затишно, як не було ще ніколи від самого створення світу. Просто увесь Всесвіт був просочений Любов’ю. Просто всюди була Любов. Просто...
23.02.02

Я дякую Людині, що подарувала мені це сяйво - спасибі,
від усього серця спасибі Вам!
Дякую кожному, хто своїм життям
намагається принести радість і світло –
кожному, хто творить Любов...

-----------------------
Русский вариант:


Одно лишь ласковое слово – солнце светит,
Смеется всё и радостно звенит.
И тени – тени лишь, не мрак смертельный,
Они несчастья не несут – в них неба синь,
В них небе синь, что отражает рай.

Я видела сияние. Светлое-светлое и чистое-чистое, словно мечты детей. Словно ласковое солнце вдруг осветило весь мир – и стало так радостно и уютно, что невозможно даже представить себе – только ощутить. Когда где-то внутри рождается удивительная внутренняя сила и вера, когда в сердце рождается Любовь… Да, ощутить и понять.
Быть может, это счастье дается не всем. Трудно заметить его среди сумасшедшего «сегодня». Его – тихое и искреннее – заглушает безумный блеск современности, её диких скоростей, рекламы, машин и управляемой компьютером жизни. Я тоже настраиваюсь на её сумасшедший ритм и лечу вперед, покоряясь неписанным законам. Я рождена в этом ритме и должна прожить так всю свою жизнь. Это было определено очень давно, когда никто ещё не знал о моём существовании, но книга моей судьбы была написана, написана до последней страницы, на которой Бог поставил свою размашистую подпись.
Я летела вперёд так, будто боялась куда-то опоздать и что-то не успеть – и не знала, сколько всего оставалось позади, забытое, незамеченное и, кажется, ненужное. И вдруг, вовсе неожиданно и странно, я почувствовала, что устала. Всё так же неслась вперёд Вселенная, и одна за другой капали в вечность секунды, и время шло… По инерции я продолжала нестись в середине этого вихря, но вдруг ощутила, что это всего лишь инерция. Так продолжаться не могло, нужно было остановиться и подумать.
Первой пришла скука. Она раскрасила всё вокруг оттенками серого и просочилась в сердце. Она была всюду. Порождая постоянную апатию и равнодушие ко всему, постепенно подводила к мысли, что так не может продолжаться долго. Нужно было сделать выбор: либо тоска, которая тихонько шелестит всеми оттенками серого и черного, либо жизнь, со всеми её цветами и полутонами. Было трудно. Она затягивала в свою трясину, и приспанная душа погружалась в глубокий сон, убаюканная этим изменчиво-нежным шелестом.
Так не должно было быть. Я уже не бежала вперёд, не спешила. Я остановилась и посмотрела по сторонам… Бог мудр. Он видит наше незнание и, жалея, иногда замедляет наш бег, давая возможность осмотреться, подумать, оценить.
Выжить в одиночестве было невозможно, и я попросила помощи. Просто оглянулась вокруг и попросила помощи. И тогда встретилась взглядом с этими глазами. Оказалось, они давно уже были рядом, только я не замечала их, слишком спеша в «завтра». Но теперь, когда я уже готова была упасть на своей дороге, маленький белоснежный ангелочек, мой милый ангел-хранитель, поддержал меня, помог.
Он посмотрел на меня, и его взгляд, наполненный святой Любовью, слился со взглядом этих глаз, ласковым и любящим. И их любовь растопила тоску, высушила трясину, выплела удивительные узоры на сером полотне тоски. И они заиграли, засияли поразительно красивыми, яркими цветами Жизни, и серое стало серебристым, а чёрное – бархатным, мягким.
И ощущение этой заботливой Любви, что направлялась прямо к сердцу, зажигая звёздочки на своём пути, стало величайшим подарком этого мира мне. Ведь я видела его сияние, светлое-светлое и чистое-чистое, словно мечты детей. Словно ласковое солнце вдруг осветило весь мир – и стало удивительно уютно и радостно, как не было ещё никогда от самого сотворения мира. Просто вся Вселенная была пропитана Любовью. Просто всюду была Любовь. Просто…
23.02.02

P.S.
Я благодарю Человека, подарившего мне этот свет –
спасибо, от всего сердца спасибо Вам!
Благодарю каждого, кто своей жизнью
старается принести радость и свет –
каждому, кто творит Любовь…