в кайф

… Зупинка, посміхнені люди. Як цікаво спостерігати за лицями людей. На них можна прочитати все. Відчуття, думки, настрій. Зараз можливо хтось спостерігає за мною. Він бачить легку усмішку. Почне вгадувати, що в мене зараз в душі. А потім подумає, що я якийсь дивний. А що ж у мене в душі?
Словами не пояснити. І він теж не пояснить. От я зауважив хто за мною спостерігає. Пограємось в телепатів? Вона підтримала гру. Погляд, ще один. Мене наповнює відчуття легкості. Воно в мене було. Але зараз шалено збільшується. Накочується великими хвилями.
Відвела погляд. Нічого. Ти зараз поїдеш додому. А я буду стояти і спостерігати. Люди цікаві.
Пройде  час і підійде до мене якийсь дивак. І розкаже історію. Цікаву, захоплюючу. Про одного хлопчика.
 Це було давно, тоді коли люди пересувались по землі електро - механічних машинах і користувались ручкою і папером для записів. Ті люди були цікавіші. Вони кохали і закохувались, вони дружили і мали друзів. Це не сучасне суспільство зіпсоване урбанізацією.

От колись, в одному містечку того світу жив чоловік. Проживав той чоловік на вершині гори, поза містом. В білому будинку, з гарним зеленим газоном. Навколо були дерева, кущики і взагалі повна ідилія. Він був розумним чоловіком. Всі до нього ходили за порадами. І він всім їх давав. Він вмів читати по лицях. Він вмів читати душі. Одного разу до нього прийшов  хлопчина. Він лиш недавно став на шлях дорослого життя і не знав що з ним робити. Він був засмучений. Настільки, що постійно ходив замкнутий у собі, не зауважував краси навколишнього світу. Чоловік побачив цього хлопчину і без слів відвів в одну з кімнат. Вона була повністю  зеленою. Зелений колір заспокоїв хлопчину. Вони сіли один навпроти одного в м’які крісла. І почали розмову.
Хлопчина розказав про свою проблему. Про те що з ним ніхто не знайомиться не товаришує, і всі його відштовхують. Він розповів про те що постійно висловлює свою думку тим людям. Які його ігнорують. Розповів про те, що він працює для того щоб світ був кращий і нічого не виходить. Люди далі такі ж як і були.
А потім почав говорити чоловік. Його голос був спокійний. І гіпнотично впливав на хлопчину. Пройшло трошки часу і хлопчина взагалі засув. Йому приснився сон.
Мужчина віку 30 років, дивися на світ. І страждав. Світ був жорстокий. Він всюди спостерігав погані відносини між людьми. Сварки. Бійки. Він старався щось змінити і нічого не виходило. Він був розумним і сказав: „Дайте мені 7 років і я зміню цю країну”. Він почав активно працювати. Він вкладав всі зусилля в свою роботі. Але пройшло сім років і нічого не змінилось. Світ залишився таким самим. Потім він сказав : „Дайте мені сім місяців і я зміню своє місто”. Він знову викладався на всі сто відсотків. Але нічого по проходженню цього терміну все залишилось як було. І тоді він сів в себе вдома. Сидів і думав. Довго. А потім сказав: „Вчора я був розумний і хотів змінити світ, а сьогодні я мудрий і почну змінювати себе”.
Хлопчина прокинувся. На вулиці був вечір. Він попрощався з чоловіком. І пішов додому. Все навколо було прекрасне. Він побачив сяйво прекрасних зірок на полотні темно-синього неба. Він побачив вогні свого рідного міста. Він почув шепіт ночі. Він проходив повз людей і посміхався їм, а вони йому. Він був самим щасливим на цей час.

„Ах. Яка гарна історія. Треба подякувати співбесіднику.” – подумав я, оглянувся в сторони і нікого не побачив. Хто ж це був, напевне це просто сон наяву. Або ж примхи моєї підсвідомості. Треба піти і записати. Як же все прекрасно. Життя прекрасне. І як хочеться вернутись той час. Коли люди були щирі і безпосередні. І позволяли собі такі відчуття, як кохання, дружба, віра.