Сьогодн Сонячно

Сьогодні Сонячно.
Дійові особи
 Жорж-Неспокійна талановита істота чоловічої статі. Поет ,він же сторож на складі. Цинік. Головними своїми органами вважає мозок і член. Бісексуал.Терези.
Іванна-Схильна до повноти леді ,Перед бальзаківського  віку. Читає на ніч Кастанеду і Карла Маркса. Цікавиться  Молодими чоловіками і собаками. Прихильниця собак.Лев
. МУЗА-Стать жіноча .Її зовнішність списана з Софі Лорен, частково з матері Жоржа .Місцями з дівчат на сторінках порнографічних журналів ,що розкидані по всій кімнаті.
Чоловіколюбне ледащо .Має довгі ноги.Волосся гладенько зачесане в високу зачіску. Не може довго ходити ,тому що, Має туфлі на  довжелезних шпильках. В тім це не важливо,її завжди носять на руках. Козеріг
Нісенітниця - Розпатлана, істерична молода особа. Безумовно талановита, але не знає в чому. Голосно Верещить  перетворює будь-яку кімнату на сцену Малого Апокаліпсису. За вечерею жаліється :Мене ніхто не любить. Терези
Любий друг- пассія  Джорджа чоловічої статі.Джордж регулярно пише йому листи . Більше про нього нічоого невідомо.Крім ,того ,що він Гей, але й це під сумнівом

.









Сьогодні сонячно! Чому ?Тому що в дріб’язкових романах  завжди льє дощ, а я не люблю дріб’язкові  романи. За чашкою кави мрійливий юнак пише вірші.  Гроші ,
де ви ?Вони будуть завтра, але завтра теж буде сьогодні. Грець з ними .Але  ж  кава ,так ,так кава. Завжди  знайдуться  люди які  люблять його вірші ,або його…,або, героїн, сніг, СНІД, слід на піску часів. Але не дивлячись ні на що, хтось пригостить мене кавою сьогодні.
- добрий день ,пані Івонна
Джорж ,любчику ,яка несподіванка.
Несподіванка, не думаю ,Івонна товста і завжди очікувана, як таргани у студентській їдальні.
-Я спав і бачив тебе у ві сні.(я знаю  ,що вона мені відповість)
-Це ,не дивно я не зімкнула очей цієї ночі.
(я так і знав любонько)
Маленьке  кафе тут завжди палять і їдять морозиво
-Ви  хочете  морозива ?,
- Ні ,Я вже нічого не хочу.
Івонна -Ляхва, вона має троє дітей і фарбує волосся в огидний рожевий. Для чого він її потрібен ,для галасу ,для розмов у вищому світі –, так я його знала .Він скоро зникне ,А ,це великий крок ,до популярності.

-Я опинився тут ,можливо не з власної волі ,можливо камінь на роздоріжжі був  дефективним і не мав жодного вірного напрямку. На проспекті знову зацвіли каштани .і багато ,багато світла. Я прикрашаю себе квітками з вази в кафетерії й витягаю Івонну на вулицю. Я дарую цій пані ,вітер в своїх кишенях ,і небо якого вона ніколи в житті  небачила. Любий друже ,ти назвеш мене Альфонсом  ,і будеш неправий. В великому місті конче потрібно когось кохати. Дзвонити о півночі читати вірші і чути: “привіт любий” .І неважливо хто це вимовить ,зовсім не важливо. Інакше, інакше ти навчишся жити  один, так що захочеться померти. Івонна ідол ,форма ,ідеал  жінки,  вона бажає бути потрібною. Вона має мене і песика Адольфа. Адольф гризе мої капці ,я задоволенням перегриз би йому шию, але я вегетаріанець.
 Вночі Я  охороняю склади з рисом .Дивні люди кому потрібний десятирічний куліш. Я сторож мішків рису ,звучить гарно ,але ми не у Китаї У лівому кутку кімнати живе дівчина на ім’я Нісенітниця. У неї дзвінкий пронизливий голос і обкусані нігті. Бозна звідки вона взялася. Дарма проганяти Сама розвіється ,коли час прийде .Миле дівчисько ,вважає мене своїм татом.
Іноді до сторожа приходить муза . Приходить, бо її чекае сторож мішків рису .дивно ,але вона вже три роки ходить вагітна , дітей  народжує Сторож ,після кожного Ії візиту .А потім кладе на них бутерброди з шинкою. Дивні люди. Сторожу подобаються ії стегна. Несенітниця  не любить Музу. Сторож не любить христа. і по ночі плює на розп’яття. А Христос кожен ранок не дає спати сторожу дзвінким сміхом ,тому що було б дивно плакати про висівши стільки сторіч на хресті..

Задзвонив телефон, І Нісенітниця підіймає слухавку.
- добридень сонечко-як вона сексуально відкриває рота коли говорить. Вона гола, але ногах червоні панчохи.
В одній руці слухавка а в іншій довгий мундштук. Вона сидить на  бильці шкіряного великого крильця –палить і розмовляє, розмовляє і палить. Ненавиджу коли жінки палять, але в неї , це схоже на містичний ритуал. Вона дихае димом немов повітрям, вона дивиться крізь дим на світ і на мене , а я молю Бога лише про одне:нехай вона продовжує дивитись на мене. З чим там ассоціюеця  пристрасть жінки до мундштука? З схильністю до орального сексу? Цікаво чи зробить вона коли-небудь мінет? Кому?
Звичайно мені любий друже. І не кажи про те що мені більш подобаються чоловічі сідниці, зокрема твої.
Десь там у слухавці вчуваються хрипи , всхлипи й причитання. Нісенітниця, немов камяна статую медетуе на телефон іноді, промовляє необхідне для  жіночої розмови:Так, так , він козел…
Я підходжу до неї , чмокаю в щоку:
-Хто тобі телефонує ?
-Івонна?
-Івонна, та сама.
-Та сама, товста і руда, з веснянками по всьому тілу, вона теж тобі телефонує.
-І мені теж, а ще ми іноді трахаемось, ти ж зі мною не спиш.
-Ні не сплю, але дивно…
Здається , вона починає ображатися, не сильно, як може кам’яна брила сильно ображатися , але все-таки.
Стіни нашої «вітальні» так я називаю велику кімнату складу обклеєні старовинними фотографіями. Окрім великого шкіряного крісла, в ній до біса лантухів рису є телефон, і багато паперу. Отож початок дня, це привід щоб писати і виснути на телефонному дроті. А в вечорі піти до кав’ярні і пити одвічну каву,  і знов писати, але вже не вірші, а романи, чи мемуари, або листи до тебе любий. І чекати початку дня , і музики гурту «втрачений рай», яку слухає Нісенітниця, і від якої в тебе знов закладе вуха. Але навіщо поєтові, щось чути ,окрім оплесків. А Жоржеві гучно аплодують.

В житті немає нічого дивного, рівно як і в її  зародженні. Мої батьки були порядними людьми. Він походив з  славетного роду  варшавських  шляхтичів . Мати була польською єврейкою. Отож в школі , мені діставалося і за поляків ,і за жидів. Дітям конче потрібно когось бити, дорослим когось кохати, але якщо згадати відому приказку: Кого люблю того і б’ю то хіба то не одне й те саме. Так з чого я почав?
В школі мене били. Били дуже часто ,так що набили на голові дві здоровенні гулі. Я був відмінником з точних наук, і всі говорили , що в одній гулі в мене алгебра , а в другій геометрія. В школі я навчився ненавидіти точні науки и вирішив зайнятись поезією, то ж маю чим завдячувати освітянам. Чому ,тому що саме у школі я й зустрів свою музу номер один. Потім їх стало багато . І я перестав їх нумерувати і, ба навіть розрізняти. В подальшому епосі жінка на ім’я  Муза , буде іноді змінювати зовнішній вигляд, це тому , що її час від часу будуть змінювати інші особи. Але функції Музи загалом однакові, так що зрештою їх ймення не мають ніякого значення. Муза була гарна і неприступна. І тут я винайшов швидкий і надійний , а головне не потребуючий довгого складання кишенькових грошей спосіб  щоб її завалити. Треба лишень присвятити до неї вірша . Так я став поетом.
 Нісенітниця- здається вона була завжди. Хоча я чудово пам’ятаю , як я привів її  на склад, з якось святою метою. Можливо мені не було з ким поговорити, а можливо не було з ким випити.  Десь через годину розмови, я второпав що вона, не вживає спиртного, не бавиться наркотиками, й не спить з незнайомими чоловіками(жінки то інша справа) , тобто в нас майже немає спільних інтересів. Потім вона залізло моєї ванни і почала приймати душ. Я виконав свої обіцянки , я не торкався її тіла .Я почав малювати, ні з мене ніколи не вийде гарного художника. Але я закохався в Тіло ,якого не дозволено торкатись. Дивно в мені живе якась любов до всіляких табу. Наприклад, я смалив цигарки з дванадцяти років, але мало не кинув курити коли мені виповнилось вісімнадцять і можна було робити це привселюдно.

Зелене небо над головою. Сонце висить наді мною недолугим янголом. Я підходжу до кіоска і замовляю газету. В газетах пишуть багато цікавого. Наприклад  про те що якщо прийти у день святого Валентин до кав’ярні  «Два голуба» з коханою (а це якраз завтра) То кав’ярня презентує закоханій парі ящик шампанського. Але далі по тексту, а кожній  чотирнадцятій парі, що зайшла презентують цілий ящик. Що ж пропозиція цікава і я чимчикую по вранішньому місту далі у пошуках коханої.

По вечорах у кав’ярнях збираються поети. Вони брудні і негарні. Іноді від них тхне, напевно це і є запах поезії. Поети читають свої вірші, і ображають одне одного. Чим дуже подобаються сором’язливим панянкам ,які приходять їх послухати з білими трояндами. Від білих троянд теж тхне, але вже не поезією, а дурною сентиментальністю, і щойно прочитаним Цвейгом. Панянки плачуть слухаючи поетів і пригощають їх горілкою, а потім розносять їх по оселях. Своїх або чужих. Якщо панянка несе поета до своєї  оселі. То поет прокидається на при кінці шляху. З’їдає все що лежить у холодильнику. Й пів-годинки дрочить панянку на її білосніжному ліжку порядком їх забруднюючи. Швидко кінчає в панянку і зникає з  ранку  випросивши троячку на портвейн . Через дев’ять місяців після кожного поетичного вечора Львів поповнюється новим поколінням богемних байстрючат, котрі згодом теж стануть поетами .Якщо  в панянки зовсім немає здорового  глузду. Вона волочить поета додому. Дома  к великому здивуванню обох (поет , хворіє склерозом , тому часто забуває , що одружений) їх зустрічає знервована і істерична дружина  поета. Відбувається чесна і привітна зустріч .Всі мирно виривають одне на однім пасма, іноді їм допомагають в цьому  малорослі діточки поета. Вони жадають нових іграшок, але за їх відсутністю не проти трохи по****ити свого батька, або не  свого, тому що поетова дружина .Теж колись ходила по поетичним кав’ярням з білими трояндами.

Кімната Джорджа , схожа на вокзал ,де кожний, хто чекав на ньому свій потяг зоставляє відбитки ніг, і трохи своїх речей. Стіни, це полички поставлені одна на одну забиті книгами до не змоги: Пруст ,Рембо ,Маркіз де Сад…Ви втомилися. Читач  завжди швидко втомлюється .Отож проходьте разом з Нісенітницею до кімнати, і сідайте на канапу. З туалету лунає голос  Джорджа. Ви любите каву?
Відповідайте :Звичайно, або Так. Все одно в цьому домі не знайдеться нічого їстівного. Джордж п’є каву ,їсть каву і запиває нею сніданок. Нарешті він постає перед нашими очима. Він чмокає Нісенітницю в маківку, Нісенітниця цілує розп’яття. Вона добра католичка.
Жорж кидається до музичного центру й закидає до нього касету. Коли музика вже рве Ваші вуха .Він кричить до Нісенітниці.
- як ти можеш цілувати розп’яття .Коли бачиш перед собою живого Христа.
А ,Ви шановний пийте каву повільніше, інакше Вас зразу випруть за двері.
Джордж- це безумовно сучий син, і гідний син своєї матері.
Він не може спати вночі. І  грюпае об стіну ногами. Напевне ,грюкати об стіну ногами  о третій ранку дуже захоплююче, і скоро ,це починає робити весь дім. Іноді мені здається ,що цілі зуби і ребра Джорджа ,це восьме диво світу.

У поетів завжди відбувається війна з прозаїками. Тому що поети вилазять на сцену і читають свої вірші й стають відомими навіть коли пишуть якесь повне дло. А  прозаїків загалом ніхто не знає в обличчя, навіть якщо вони десь публікуються. А поети не люблять прозаїків , тому що тих частіше публікують, і гроші платять, яких ніколи не дочекаєшся за поезію. Тому вони періодично влаштовують бійки в кав’ярнях, тому що культурна людина ніколи не буде битися на вулиці. Потім приходить міліція і вшановує людей мистецтва Гумовими палицями. А прозаїки платять ;міліції за зайве хвилювання, а власнику кав’ярні за розбитий посуд, тому що у поетів , як було сказано вище грошей чортма.  До речі міліція  більше любить прозаїків.

Люди схожі на порцелянових ляльок, або на кошик з яблуками. Гарні ляльки швидко б’ються і від  них залишаються лише спогади. А солодкі  яблука швидко з’їдають. Ніхто не любить потворних ляльок , і кислі яблука, але вони є завжди ,і їх завжди до біса. Памятаеш той день ,коли я подарував тобі диво. Ми сиділи в наших кам’яних джунглях і дивились на світло з вікна .Я взяв маленьке дзеркальце і почав ловити сонячних зайчиків. Ти ,ще обізвала мене тоді сонячним вовком. Мені було приємно.

Склад з рисом Має два поверхи. На другому поверсі знаходяться дві маленькі кімнати і Ванна. Коли нісенітниця за щось на мене ображається, вона креслить крейдою кордон між кімнатами, і ділить ванну кімнату на дві половини.
При цьому ванна теж ділиться лінією навпіл.
Але, це мені навіть подобається. Я чесно не роблю поривань, щоб помиритися з нею, або хіба що почати розмовляти . Я просто чекаю вечора,  а коли Нісенітниця йде купатися ,чесно стрибаю у свою половину наповненої ванни і спостерігаю за її тілом.

Вікна кімнати Нісенітниці виходять на Ринок. Що можна розгледіти з вікна третього поверху. Бруківку складену з великих каменюк. На ній можна написати; «я тебе кохаю».Або я тебе ненавиджу, або…Можна писати все що завгодно, і вважати себе письменником ,або не сповна розуму. А вночі із стін все одно виходитимуть чудовиська з ультрафіолетовими очима і співатимуть реггей доти ,поки ти будеш ладен слухати, доти поки ти не почнеш жбурляти в них білими трояндами. Звідки взялись білі троянди?
Вчорашній концерт, не зринає  у твоїй пам’яті ? Тебе зацілували шанувальниці. Тебе затягли в ліжко ,і хором згвалтувли. У тебе Снід ,ти не памятаеш Джордже? Скільки можна будувати Борделі для тих хто в тебе закоханий.

Львів… бруківка ,кав’ярні , нетверезі дівчата крокують напівтемними вулицями. До них весело чіплятися, стріляти цигарки, розповідати їм про вільне кохання, а потім цим же кохання займатись. Де, та хоч на цьому дивані ,що стоїть на розі вулиці. Його викинули дбайливі господарі і тепер Джордж може справити на ньому чергову Єгипетську ніч.
А потім принести цей диван  додому. Бо хіба можна зоставляти на вулиці річ з якою пов’язано так багато спогадів.
Ще через декілька днів Нісенітниця впевниться ,що в дивані до дідька клопів і він(тобто диван, а не Жорж) полетить на смітник, але це буде потім…
Я читав ,цим дівчатам вірші на вулицях старого міста, я ходив коло них колесом по камінні , щоб опісля
Прийшовши додому ґвалтувати білий аркуш паперу.
Але ,жодного нового слова. Ні натхнення ні Музи .
Я сиджу на холодній підлозі втупившись, у стомленого від постійного сміху Христа.
В цьому огидно зізнаватись ,але джерелом мого натхнення завжди були дівчата: Гладкозачісані і простоволосі, розумні  і трохи дуркуваті, інтелектуалки й базарні дурепи. Спільне в них було лише одне. Я їх обожнював. Усіх. Ти дивуєшся, як можна кохати кожну жінку ,що провела деякий час в твоїх обіймах. Христос теж кидає в мене камінням-Прелюбодіяння, це   гріх .
Але хіба є гріхом дарувати людині радість. Хіба гріх  дати зрозуміти ,що Бог є, навіть якщо цей Бог ти? А музика від якої можна оглухнути, але бути при цьому на сьомому небі? Або світло, яке може осліпити, або вивести з смердючого життєвого тунелю.
Занадто багато кохання? Ти смієшся мій друже.
Кожна друга людина ,гине за несправжні ідеї, глузує над Богом, молиться і вбиває тому ,що Ії не вистачає любові.
Жодна жінка котру я кохав не була помилкою. Або я просто не вмію помічати своїх помилок.

Мене з усіх боків атакує білий кахель. Він всюди –у моєму санвузлі, метро, переходах , загальних туалетах, їм обліплені стіни  лікарень і службових установ , це жахливо, половина нашого міста схожа на загальний туалет. і якщо морг теж буде обкладений білим кахлем я цього не переживу.
Я пустий і депресивний заходжу в під’їзд  мурованого будинку. На ходу я розумію , що зайти в гості до старої знайомої  було лише приводом.
Я вже давно  не ходжу у гості  до людей. Я прямую до будинків, подорожую, щоб зустрітись з містами. А старі знайомі ,це  лише привід, щоб  не ночувати проти ночі під дощем, який я насправді обожнюю.
Піднімаючись кам’яними сходами, на третій поверх можна згадати майбутне ,або передбачити минуле, або навпаки якщо тобі так більше подобаеться. Що варті слова? Можна освідчуватись в коханні, а можна блювати в раковину - єффект буде один і той же –тебе просто виженуть за двері.
Подивись на ці сходи пильніше,вони стоптані за сторічча людськими ногами. Для чого ці люди приходили, про що вони думали. Я знаю ,що колись ,років сто назад не менше…Тут мешкав жид –лихвар.
Люди отримували гроші, і виходили радісні. Приходив час повертати борги, і вони виходили звідси сумні.
А навіщо сюди йду я? Повертати чи отримувати!
В таких думках , я втикаюся носом у потрібні мені двері. Я ще думаю чи варто мені туди заходити, але ****ський дзвінок верещить на всю потужність ,щойно я поклав на нього руку. Двері відчиняє Вона.
Моя стара знайома зовсім не схожа, на музу, а тим паче на Нісенітницю. І якщо на ногах у Музи чорні панчохи ,то тут просто ноги ,зовсім не ідеальної форми. Спідниця синя у жовту смужку. (О як ми любимо національні кольори), напевне пошита з простирадла. Рожева кофтинка , пасма рудого волосся, це вже цікавіше…
перестань мене оглядати наче лахудру! Чому ти прийшов любчику?
Ольга, так, її здається звати Ольга, не проти мого візиту, але як їй пояснити чому я сюди приперся.
Еге, рожева кофтинка ,з червоними візерунками, і…
О боже ,які дивні груди. Так я вже все згадав, і все зрозумів, але з горла виривається:
- сонечко ,ти робиш напрочуд гарну каву! Пригости філіжанкою.
Не знаю ,може все таки треба якось відкусити  собі язика, і перестати патякати всякі дурниці.
- кави немає, сумним голосом відповідає  Ольга. Є  молоко. Будеш?
Без коментарів.
Я надягаю її капці сорок третього розміру і ми прямуємо до кухні. Яка холодна підлога, тут не допомагають навіть капці. І я з задоволенням стрибаю в пухнасте крісло на кухні заткнувши собі рот цигаркою.
Який знайомий  огидний запах. Згущене молоко, коноплі, масло. Беру у руки заяложену чашку і ,бачити це молоко вже не можу ,нюхати його вже не можу, як же я його питиму? Але не все так важко як здається, таки пію. Ольга порається біля плитки ,її сідниці трошки видко з під короткої спідниці, коли вона нахиляється, але все не то…
У розбите вікно  дме вітер. Я все пам’ятаю ,це я його розбив минулого разу. Боже, як мені тут не затишно. Я починаю бачити себе і Ольгу ,як у стерео кіно.
От потвора, а чому вона, одна посеред кухні варить молоко. Може її погано, може у неї депресія .
А може ,це тобі погано Джордже. Муза  любить кераміку, і колекціонує порцелянових ляльок. А ця кухня вкрита пилом і цигарковим смородом.
А я знаю Джордже ,чому тобі тут так огидно.Ця кімната нагадує тобі кімнату в якій ти мешкаєш.
Я розумію, що більше не напишу тут ні рядка, не просиджу тут жодної хвилини. Щось біле і скуйовджене виповзае з моєї цигарки й намагається вхопити мене за шию. І я біжу геть не обертаючись.

Коли ти зникнеш з моїх думок назавжди  ,я застигну перелякано на розі кам’яної вулиці і заволавши на безсоромно-байдужих перехожих розіб’ю свій череп об муровану стіну. Кому потрібний пустий череп?

Ранок розпочався з холодного душу. Його вирішила прийняти Нісенітниця .Так, так  шановний читачу ,я сплю у ванній. Цікаво прокидатися від того, що на тебе ллється  вода, а голова стиснута ,між ступнями голої жінки. Яка спокійно приймає душ ,звертаючи  на тебе рівно стільки уваги, скільки потрібно, щоб не розтягнутися впоперек у тій самій ванній. Та ось вона ,закінчує прийняття душу і виходить з ванної кімнати. Я виходжу ,за нею.
 Нісенітниця обертається до Джорджа.
-Чи можна Вас спитати вельмишановний пане,  чому ви так часто спите у ванній кімнаті?

Є безліч причин ,чому люди сплять у ваннах, читають в туалеті, або залазять під стіл ,щоб трохи подумати.
По-перше ,це жадоба, зостатись на одинці. Але ,чому тоді я залізаю під стіл ,навіть коли нікого немає вдома. Не знаю, кожен раз, це нова причина .Зрештою під столом кожного разу свій космос. - Бажаєш спробувати .Жорж знімає капелюха, а Нісенітниця ліфчика, вони підіймають картату скатертину і вповзають під стіл.

-А під столом темно…
-А ти чого чекала? Відповідає Джордж і  починає  лапати мене за груди. Під столом запах пилу і сигарного попелу. А Він продовжує топити мене в соплях своїх екзистенцій і хтивих поглядів. Наші тіла притискуються одне до одного, і ми не вміло цілуємося ,як дивно за чверть життя ,Джордж так і не навчився цілуватися. Він притискує мене до себе сильніше, і я вже навіть не намагаюся пручатись. Я так давно цього бажала…
Але реальність ніколи не дасть   мені спокою.
-Джордже, а чи є в тебе презервативи?
Зніяковіле обличчя ,губи складені  в здивовану посмішку.
- ні ,але я зараз зганяю до аптеки.
Не знаю чому, але  у пам’яті  постає старий анекдот.
Коли юнак  розганяє чергу в аптеці з криком.
- там у мене людина лежить .і нарешті опинившись біля прилавка каже: Пачку презервативів будь-ласка. Потім ще згадую, що презерватив називається нацюцюрник. Я починаю реготати, а який може секс, при дикому реготі. Я вдягаюся і виходжу з кімнати. Джордж ображено дивиться мені у слід.

 Період великої депресії
Двоповерховий будинок-двоголовий дракон, тримає нас в своїх нутрощах немов вагітна жінка, або людожер-аматор. Ми прив’язані до речей і будинків недовгою мотузкою, на якій будемо ладні згодом повиснути, але це трохи згодом. А зараз я п’ю глінтвейн з апельсинами, Йоханнес грає на саксофоні, а А нісенітниця ріже собі руки. Через пів-години я схаменуся що вона так довго робить у ванній і піду витягати її звідти, вона заллє мені кров’ю сорочку. А потім , у її спальні, я буду латати їй руки( в мене неабиякий досвід латання рук, і помсти) Тому що зараз я її ненавиджу, ми ж бо присягалися померти в один день. А вона що робить.
Нісенітниця  обожнює трощити меблі, посуд, мою голову ,а також рвати ганчір’я на клаптики. Вона таким чином виходить з депресії , або жене туди інших. У дівки цнотливий колір очей, нічого дивного, очі Нісенітниці , це лакмус, завдяки якому я  дізнаюся про її настрій. Дівчина прокинулась о сьомій , якась буденна і виважена. Такі не співають реп на асфальті, такі не стрибають із скелі в море. Врешті решт такі не кохаються з Джорджем. І тому вона була чужа мені на сьогодні , а може і назавтра. Блимаючи очима  перед дзеркалом у вбиральні, роздаючи  карти в покер, або  ревучи немов віл над повними яслами. Я губив своє життя , талановито і моторошно. Тож ти не назвеш мене дурнем. А може  наплювати на світанок, і вийти вночі у вікно , мандрувати по найближчому сузір’ю. Ти будеш сидіти на кухні і палити цигарку, а за цигаркою, і розповідати про мене. Я впаду тоді янголом з найближчого сузір’я і припаду на підвіконня, і слухатиму про себе приємні речі, які б ніколи не почув , якби не відправився у мандри.
Але , я вже не думаю, Несамовиті крики заважають мені пестити мізки я йду на звуки крику.
Посеред кухні , навкруги дубового столу , до речі , це мій улюблений стіл. У ньому рівно сто двадцять сім шухлядок, і це , якщо не рахувати потаємні.
Так ось навкруги мого улюбленого столу стоять три вагітні жінки і ****яться тарілками. У кутку сидить затравлений Йоханнес. Його цькують і ненавидять, але його вже побили, і тепер лаються між собою. Сміх у тому ,що від Йоханесса вагітна лише Нісенітниця. Муза і Івонна останню , я взагалі вважав лагідною клімактеричною носять від мене, але  хто ж звертає увагу на «нереального» Джорджа.

Велика сцена ,це те про що я мріяв  ,ще з часів коли мати винесла мене на подвір’я пологового будинку.Коли тисяча очей  пронизують твою постать ,це щось на зразок оргазму.
Коли очі немов тисяча лінгамів втинаються у твоє тіло. Знаеш,а я б хотів на деякий час стати жінкою. Так, так жінкою, з великими цицьками, і очами схожими на два озера Лох-несс. Мої твори здебільшого пишуться від жіночого ймення .Але вважати мене геем ,це все одно що вважати ,що символом Львова е Личаківське кладовище ,хоча деякі персони так вважають.
Я сиджу на деєспешному стільчаку спиною до дубового столу ручної роботи. На столі заправленому синьою скатертиною стоять десять пляшок портвейну. Здавалося  б,що ще треба від життя ? Вино, пісні, жінки, і здерти зі столу огидну синю тканину, яка прикриває  різьблених чудовиськ з метафізичними очима і крихітку Цахес.
Але не дивлячись на сонячний день, десять батлів портвейну ,веселу музу і замріяну нісенітницю ,моє обличчя стурбоване. Раніше я вважав, що такого, не може бути .Але людина завжди думає ,що заслуговує на більше ніж вона отримує. Страшна ,це штука ,переоцінка цінностей. Наприклад?
Візьмемо мене. Зараз я маю десять пляшок портвейну. Ще рік тому я вважав би ,це за свято. Сміх сміхом, а за десять пляшок  портвейну можна спокійно харчуватись цілий місяць. Як ?Треба вміти ходити по гостях.
А зараз - Джордж починає знімати светра оголюючи мязи. Дівчата(Муза і Нісенітниця), що сидять напроти захоплено дивляться. Але ,Жорж не з тих ,хто хоче ,щоб їм просто захоплювалися. Йому хочеться ,щоб його переконували ,в тому ,що він найкращий.
-Жоржику любчику , який ти гарний! Ходімо спатоньки. Дівчата під руки ведуть мене  під руки до спальні і вкладають на ліжко. І дійсно вкладають спати одного.

Світло в кімнаті дратувало сон і  набрякало на очах. Жорж прокинувся.
Відчуття спраги і потворності приходить вранці і залишає приблизно о шостій коли приходить Нісенітниця і завдає мені стусанів. Вона мовчки готує каву, а я дивлюся в її сторону замислено. І з голови не випадає питання ,чого їй від мене треба?
Заміж ?Посміхнеться шановний читач…Вона не хоче за мене заміж. Ба, вона навіть не хоче зі мною спати. Іноді мені здається, що вона ненавидить мене.
А я , я хочу дихати з нею одним повітрям.

Нісенітниці для повноцінного життя ,потрібна робота ,дім ,і секс, ще гроші. Але вона бажае думати ,що вони не важливі.
Але більш ніж секс, тут вони гарно порозумілись з пані Івонною, більше ніж дім ,в якому можна жбурляти яечнею під  дашок рояля і слухати Sepulturu так ,щоб всім закладало вуха їй потрібен я!
Вона ,жінка моєї мрії, але господи як же вона схожа на хірурга. Мої нутрощі здригаються від одного її погляду. Вона ж відкусить мені член, тільки ,щоб подивитись на що він здатен окремо від мене .Тисяча рук Шиви, це ніщо, перед її цікавістю. Вона подарує тобі світ, і втримає тебе на краю провалля, але тобі судилось летіти з найбільшою висоти в світі, якщо їй перестане бути з тобою цікаво.




Божевільний-звільнений богом від обов’язків .Це звичайний суботній день. Кава, випрана білизна .Поштова скринька. В скриньку потрібно кинути лист ,він буде йти три дні через шість днів коли прийде відгук, хтозна де я буду через шість днів ?У Бога за пазухою відповідає мені маленька біла істота з лівого плеча.  Івонна думає що це янгол, дві дулі шановний читачу, це чортик-альбінос. Любий друже ,я вагітний фантазіями. Біля мурованої стіни маленька кав’ярня. Я сумний і п’яний назавжди. От от почнуться пологи, і я замовляю собі чай з ромом ,попри те що у Львові все починається з кави. Я відірваний палець сікстинської мадонни, Новий пройдисвіт, пройди світ моїми ногами! .Я створив олію що розлила Ганнушка, Поковзаємося ? Ти зустрічаєш  мене кожного дня і ніби не знаєш мого ймення Але ми знайомимося знову бавимося в слова, старі анекдоти, займаємося коханням ,а завтра ми будемо знов незнайомі, то ж співатимемо оду сьогоденню!

Жінки поділяються на чотири типи. 1 Гарні 2Тупі  3Розумні 4Потворні.До речі перший і другий гарно комбінуються між собою, рівно як третій і четвертий.
Це не добре і не погано,
Тому ,що всі чотири типи відповідають моїм потребам.:
1Прогулянка 2Побут3Розмова 4Секс. Я розумію ,що краще мати все і одразу. Але, як це не дивно, але  коли бракує грошей  і часу простіше мати чотири жінки ,ніж одну
Римуючи слова й випадкові мелодії народжується пісня. З двох випадкових клітин дитина... У роз’ятрені рани цікаво сипати сіль. Але рани загоїлись і я втрачаю будь-який інтерес ,до випадкових співрозмовників.  Все є випадок. Зрештою , моя любов до людства помітно вщухає, кожен другий є жертвою передчасної еяколяції.

Напевне найбільшою помилкою ,мого життя, е те що ми таки вирішили жити вчотирьох. Я ,Нісенітниця і пані Івонна і її чоловік. Колись мені здавалося ,що за залізним дверцятами будинку Іванни ,можна сховатися також надійно ,як і за її цицьками.
У кожного з чотирьох  були свої причини, які спрямували нас на цей крок, інакше ревнощі б перекрили все, ще до початку історії.
Івонні хотілося ,не дивлячись ні на ,що мати четверту дитину ,і ще одну домашню тваринку в моєму вигляді.
Нісенітниці, просто було ні де жити ,і з рештою все одно де.
Чоловік Іванни ласо поглядав на Нісенітницю
А мені завжди хотілось мати двох  жінок разом.
Чоловіка Іванни я до уваги не брав. Що може зробити з жінкою старий імпотент ,що хворіє на подагру.

Я став мешканцем старовинного маєтку з привидами. Забув про склад з рисом. І все одно над головою в мене висів той самий Христос, що  зрадницьки хихотів по ночах. Але ,що дивно замість  дівчат ,я щоразу знаходив під простирадлом Музу.
Вона лежала  ,і світила на мене рожевим тілом, втупивши закриті очі в стелю. Але мені бракувало сміливості, навіть на те ,щоб дізнатись ,як вона сюди потрапила.
Іноді ,я замислююсь над тим звідки в моїй голові беруться вірші. Напевно вони приходять на зразок вранішньої ерекції
Дурні люди кажуть що життя схоже на театр. Ні, воно схоже на цирк, або - на божевільню. Іноді мені здаеться ,що божевільні всі навкруги. І  щоб знайти в житті своє призначення, треба просто віднайти дурку ,де живуть люди з діагнозом схожим на твій.

Сьогодні в нашому цирку показують трагікомедію .Івонна вирішила посадити чоловіка на дієту. Вона рахує кожен з’їдений  їм пиріжок. Але справа в тому ,що від того ,що Івонна рахує пиріжки Йоханесс не їсть їх менше, а навіть навпаки.
Зрештою ,Йоханнесс взагалі мила і всебічна розвинена людина, ба навіть може відрізнити сітару від балалайки.
Правда матюкаеться, янгол його освяти, навіть я підскочую на стільці. Вони Івонною взагалі трощать тарілки, як скажені. Йоханесс верещить ,що вже не може їсти дієтичні оладки, які схожі собаче лайно. Івонна жбурляє в Йоханесса  латунною попільничкою. Йоханнес розбиває Івонні носа.
На моє питання:А чому ви й досі існуєте разом? Я  отримав цілком пристойну відповідь:
-Тому ,що ми кохаемо одне одного, а ви з Нісенітницею хіба ні?
-Ну ми …Та якось не так.
На що Івонна трагічно сплескує руками: А як же ви живете без кохання.
Після кожної доби такого життя ,людина може розраховувати на персональний рай. Я серйозно вважаю ,що це так ,але звичайно на небі ,тому ,що тут ,це неможливо принципово. Інакше? Невже хтось зможе мені пояснити ,чому не дивлячись на те ,що в будинку безліч кімнат я придбав собі надувну матрацу і влаштувався у ванній. Чому  Нісенітниця бігае гола по будинку і верещить ,щось схоже на лайку або дзенбудиські мантри. Чому Івонна почала морити чоловіка голодом ,або так званою діетою. А Йоханнес замість того ,щоб надавати їй по пиці купив собі саксофон.

Нісенітниця поїхала. Апатія, депресія.  У інше місто, до нових друзів, до нового кайфу ,що приносять незнайомі краї. А я згадав що ніколи не дарував їй квітів.
Я здерся на високий замок у січневий ранок,у лютий  мороз ,таких дурнів як я не було, і я отримав гарну можливість поволати вдосталь .До голови раптом прийшло, що непогано б було повчитися літати, але  зійшов з гори і попрямував до вокзалу. Де взяв три квитки на потяг. Один до Пітеру, і два зворотніх , назад до Львова. Я знав , що вона повернеться зі мною, а якщо не вона, то хтось замість неї.
Як ,це не дивно, але в нас майже однакові вади.В мене схильність до самогубства, в неї-втеча до іншого міста, зрештою це одне й те саме. І це єдине ,що нас поєднує.

Кімната засяяна світлом  .Велике ліжко в правому кутку кімнати здається непомітним. На Ліжку сидить Нісенітниця і чеше волосся. В кімнату заходить Жорж захоплено промовляє: Мавка!
Нісенітниця повертає до нього голову, посміхається.
Жорж: Нам потрібно з тобою поговорити.
(Завжди ненавидів цю фразу)
Ти й досі думаєш що я в тебе закоханий
Нісенітниця (презирливо)Ніколи так не думала.
Жорж :Це добре,ми можемо говорити с тобою як друзі(до себе: Старий даун,ти хоч розумієш що ти кажеш?
Я спав і бачив тебе у ві сні ,дивно, як з роками змінюється твій голос. Я не дзвонив тобі десять тисяч років, десять тисяч років просипався з твоїм ім’ям на вустах. Я закохався в твою відсутність. Як в дитинстві у свій день народження ,а коли зрозумів ,що окрім десяти пар білих шкарпеток мені нічого не подарують…ненавиджу білі шкарпетки і дні народження ,вчорашній бульйон і кукурудзяну кашу. Я спав і бачив тебе у ві сні ,ти там померла, а значить насправді будеш довго жити.
 Нісенітниця має довгі обкусані нігті. Кожен ранок вона зав’язує волосся в кінські хвостики ,хоча терпіти їх не може. Дитина бажає мені подобатися. І плаче, що ночі, коли думає ,що я нічого не чую .Колись я думав ,що прийде день ,і вона зникне з мого життя назавжди. Вона кидалась в мене склянками, втікала до інших міст, знаходила нових друзів. Ба навіть вийшла заміж ,крадькома обертаючись чи не покличу назад. Не йди ,повертайся що ти робиш. Її таки ніхто не кликав .і вона поверталась сама. Через Кохання? До мене ?Спитайте ЇЇ. І вона запитає. Невже Доктор Кох винайшов щось окрім  славнозвісної палички?

-Знаєш, а  в тебе огидні вірші!
- А в тебе занадто довгі ноги.
Ми сидимо за шахівницею. П’ємо каву і граємо в шахи. Я програю. А вона все одно зла на мене за знайдені під ліжком презервативи. Їй здається ,що життя луснуло немов кедровий горішок. Мені здається ,що зараз я лусну її по черепу за такі думки.

Сьогодні я  вперше вдарив Несенітницю. Що може бути тупіше і огидніше ніж  вдарити жінку. Ти мене не зрозумієш, ти ніколи мене не розуміла. Твоя червона сукня зкроена з аритмічного джазу  і  щасливого дилетанства. А вечір приходить і зоставляє нас у великому ліжку всесвіту. Хіба я винен що хочу з тобою  спати .Хіба ти винна .що народилася не в країні диких мавп де я не мав жодного шансу зустрітись з тобою .А тепер новонароджений місяць грає на моїх нервах. Я нудний і бритоголовий кінчаю в ванній на твій портрет. Пройде трохи часу і ти його знайдеш в повному нерозумінні. Чому я так і не наважився зайнятись з тобою сексом.

Ще один безхмарний , безвідповідальний день .Я виходжу з готелю “Львів” З свого паскудного номера з запахом  лікера  “Старий ринок ”і якихось там солодощів. Діти в дитинстві закохані в солодке. Нісенітниця,  ще дитина, моя кімната завжди забита цукерками. Я чимчикую до кінотеатру “Львів”, даремно, там ніщо не привертає увагу, окрім буфету звичайно. Буфет кінотеатру знаходиться у напів підвалі. напрочуд добре вирізьблені сходи ховають декілька несподіванок .Сходинок  власне двадцять вісім. Кожна відповідає окремій одиниці нотної грамоти. Тобто- ДО, Ре МІ,ФА...І т.д. І так чотири рази по сім. Якось мені вдалося скотитися вниз видавши чудову какофонію звуків ,але зараз не проте йде мова. Дівчину на першому побаченні потрібно волочити до кіно. Чому?! Плюсів до бісиків шановні. По-перше  не потрібно буде патякати про своє життя.
Доводячи щойно придумані аксіоми. По-друге мовчати буде і вона.

В голові моїй набрякає мелодійка. Я йду, і духовно збагачуюсь нею, як дурень думкою. Мої ноги постійно нагадують мені, що безглуздо заходити в аптеку.
Навіщо? Такого трамадольного раю ,як у 80-ті там більше не буде…
Мій мозок глумиться з мене на кожному кроці. І коли я таки йду до аптеки він продовжує збиткуватись:
- Тобі ,потрібні каплі від коньюктивіту? Не сміши нас Жорже!
Тепер я вже неввічливо огризаюся :ні мені потрібні презервативи.
І знову чую-А що целібат вже скінчився?
Можливо ,що і так…
-Так !-я колись спробував  уявити свій мозок. І я його таки побачив-це така фіолетова маса, дуже нагадує желе ,по якому повзають черви .Ця маса здорово заважає  мені жити .він заважає мені писати. Він  сварить мене за постійне бухання, і  випадкових дівчат, краще будь-якої матері. І я вже думаю ,чи не покинути мені всерйоз бухати і трахатись.

Щоденник нісенітниці
Яке дивне бажання зробити щось неймовірне, стати генієм розтрощити с голову ,об що не будь, порізати  собі руки, врятувати світ ,винайти будь що, тільки скажи мені що я найкраща ,або незвичайна дурепа, тому що бути звичайною остогиділо до нудоти. Я змінююсь кожної миті ,і незавжди на найкраще. Я багато чому навчилась, стала писати краще ,схудла, і звикла ховати свої почуття і провини. Ти правий головне це творчість і зовнішній вигляд, ти завжди правий. Я знаю скільки коштує моє  тіло , не глузуй ,я не стала повією. Я просто дізналась про ціну багатьох речей. Головне ,це творчість і зовнішній вигляд. Щасливий день не може бути вічним, Тому що щастя не може стати звичкою, по визначенню. Зрештою про що  я, останнім часом я з підозрою відношусь до слів: Щастя , кохання ,друзі. Вони спаскудженні людьми донесхочу.
Кохана людина ,це людина за яку без вагання віддаси життя, не важливо ,де ти і з ким ти,  які причини потребують цього від тебе, а життя одне, і тому не може бути багато коханих, коханок ,інша справа, але   навіщо?.
Друзі це люди на яких можеш покластися ,як на самого себе. Чи можеш ти покластися на самого себе?
Менше слів, більше діла .Все почалось з того ,що мене
дістало, існувати ,лише в твоїй уяві, ти сам створив мене людиною ,а потім  навчив мене існувати по-людськи ,треба сказати, досить не вдало ,Христос ніколи не сміявся ночами .і взагалі він ,страшенний песиміст. Муза народила вже третю дитину і не від тебе ,але тобі  все одно ,ти завжди правий .Ти зникаєш з кожним подихом ,і чорт забирай,але ти тягнеш мене з собою...
Знайдений на уламках свого гумору. Той ,що поглинає портвейн і блює від нього. Я залишусь генієм своєчасності.
І куди б ти не бігла проти ночі за цигарками. Ти не зможеш забути і позбутися мене. Ти можеш не шукати для цього приводи, або привидів. Я все одно буду існувати в твоїх думках і на папері. І  нехай це буде навіть туалетний папір.

Івонна дивна істота. Іноді у потворності бувае своя принадність.таке бувае коли любиш увесь світ ,а весь світ  кожен день зразково посилає тебе в дупу, з постійними повідомленнями що місце твое там і тільки там .Любий друже ти заздриш мені .Я помічаю це з кожним  твоїм листом.Ти помиляешся .Так  у мене є три кохані жінки ,але я подихаю від спермотоксикозу. Я ридаю на твоему віртуальному плечі  і буду плакати на ньому до скону.Ти кажеш ,що давно не отримував від мене листів.Я пишу їх навіть більше  ніж раніше ,просто ти їх  не отримуеш ****ська пошта!
Мій розпорядок дня встановлений з дитинства.
Я встаю о восьмій ,пію каву .Починаю  існувати .Я хочу щоб ти знав мене до останньої краплі. Нісененіця сидить у сусідній кімнаті ,чеше волосся .Їй мабуть холодно і я іду вмикати обігрівач. Коли я заходжу до кімнати вона не обертається. Останнім часом вона не розмовляє зі мною і коли я потрібен кличе мене через «Єй»
Вона гола і беззахисна, а я розумний і делікатний


Я ридав і ригав на тролейбусній зупинці.Я кляв тебе і цю зупинку і хвилину яка  спричинила мое народження .Все  у житті вирішуе Хвилина .Не смійся ,навіть твої довгі вії вирішили існувати у всесвіті  завдяки  людям які впали на ліжко в Хвилину пристрасті.
Недолуге безкрайнє небо  дуріюче від своєї безкрайності і безхмарності. А мені на голову падають краплі дощу .Сліпий дощ  льє саме для мене ,тому що на зупинці  окрім себе я нікого не помічаю. Яке задоволення  увесь час мати  персональну  хмаринку над головою.

Ми зустрілись з Музою в неділю у шостій ранку .Ми пили молоко з морозивом і гризли бублики недоїдені після твого дня народження. Устами немовляти промовляє істина ,але якщо істина в портвейні за чотири двадцять то ж яка матінка навчила свою дитину говорити такими словами.

Він помер в понеділок ,за катафалком  йшли Христос   і муза, Нісенітниця зникла з ним, пані Івонна шаркала позаду, вона плакала. Дурепа.