Ми й Вони або В чний жид ессе-роздум

Ми й Вони, ми живемо поруч тисячоліття. Ми їх не любимо, часто поважаємо, ще частіше захоплюємось, посміхаємось та дивуємось. Майже усі дієслова можна застосувати щодо Них. Але не маємо змоги відповісти на питання: «А хто ж Вони?».
Найтяжче питання: «А чому ж вони?», «Чи не міф Вони?». Можливо слід зробити Їх у Нашій свідомості богомолами, котрі викликають зацікавлення, й гумористами, котрі викликають милу посмішку. Хоча, з іншого боку, Вони – інформаційний привід. Вони є й Вони є викликом для Нас. «Он Він, жид»! Вони є Нашими острахами і підозрами. «А може Він є жид?», «А чи не жид Він є?». А далі: «Якщо й так, то що ж тоді?». Далі відповіді не маємо. Ми маємо знайти відповідь, у цьому, можливо, буде відповідь на питання: «А хто ми?». «Якщо Вони живуть із Нами, Ми пристосувалися до життя із Ними, то хто тоді Ми?». «Але чому Ми пристосувалися до життя із Ними?», «Можливо Вони пристосувалися жити із Нами». Вони залізли у Наші душі, Ми не мислимо Себе без Них. Як Їх не бачимо – то починаємо шукати, вишукувати, «А де ж Вони?». Без них сумно. «Але чому Нам потрібні саме Вони?»
Євреї пристосовувалися не в «Своєму» середовищі. Їх приймали, із Ними жили, знаходили точки співіснування. Періодично ненавидячи Їх, але не маючи змоги відмовитись від Них. Єврей-лихвар був символом зла, але без лихваря не мали б ми банківської системи, лізингу, системи іпотечного кредитування, кредитних карток, страхування і багатьох елементів сучасної фінансової системи. Але ж лихвар має свій відсоток на чужій фінансовій скруті, так. Фінансова скрута явище звичайне, кожна людина створює регулярно собі «фінансову скруту», обмежуючи бажання заради більш актуальних цілей потребуючих грошових ресурсів. «Фінансова скрута» потребує розумного управління. А для цього потрібні фінансові резерви, тому грошодавець цю функцію й виконуває, концентруючи надлишки коштів і раціонально розподіляючи їх.
Лихвар страхував своїм існуванням від фінансового ризику, адже кожен знав, що у разі «фінансової скрути» може він іти до лихваря й поправити становище. Лихварство підтримувало цінність коштів, запобігаючи у часи середньовіччя інфляції. Гроші карбувалися феодалами, але за відсутності банківської системи мали виключно договірну ціну. Лише лихвар завдяки встановленню відсотку на позику встановлював ціну грошам, також, він постійно підтверджував, що срібна або золота кругляшка із зображенням герба чи профілю того чи іншого герцога або князя є еквівалентом товару чи послуги і коштує вище вартості срібла-золота із котрого відлита. Лихвар встановив стандарт грошей, їх ознаки і взаємні еквіваленти. Тому завдяки лихварю й існували гроші, знали люди що й скільки коштувало.
Люди знали про власну потребу в грошах, що їх можна отримати коли продати продукт своєї праці. Селянин мав продати у місто свій продукт і тут єврей-дрібний торговець ставав у пригоді. Місто мало бути забезпечене продовольчими продуктами щоби на розвитку ремесла зосередитися. Тому й єврея торговця завдання було створити умови для відокремлення міста від села. Вони закладали становлення індустрії. На ту функцію потрібно було створити фінансові резерви, оскільки сільське господарство функціонує на грані ризику й зрив зоготівлі продовольства для міста міг зірвати й розвиток ремесла. Єврей-торговець фіксував ціни на продовольство, сезонно його закуповуючи, а постійний покупець є гарантія від ризику, кошти торговця – кредитний резерв для стабільності постачання міста.
Єврей був фінансовою системою феодальної Європи. Не дарма часто захищали фінансові інтереси «своїх» євреїв феодали, адже обіг фінансових ресурсів мав бути нармативно оформлений і процедурно організований. Єврей, позичаючи й надаючи позики за межами феодальної вотчини у якій жив, забезпечував обіг технічний, а його стосунки із феодалом створювали правову базу.
А що, Він лише користь приносив Нам своєю економічною діяльністю? А єврей-шинкар? Він споював Нас, Наших предків! Є за що вчепитися. Але… А єврей-орендар? Він гнітив Наших предків-селян! Але й Ми не безгрішні щодо один до одного. Хоча Їх це ніяк не виправдовує.
Це невелика частка економічних функцій єврея середньовічного. Тоді він закладав підвалини сучасної економічної системи. Він жив серед Нас, він виконував саму небезпечну й найменш шановану роботу, Його не любили, а він концентрував ненависть суспільства на Собі. Суспільство ненавиділо Його, але підсвідомо розуміло, що без Нього, точніше без Його функцій, не може жити й розвиватися. Причому, ці функції міг здійснювати лише Він – єврей. Він був всеодно, що асенізатор, виконавець брудної роботи, без виконання котрої не може бути чисто й комфортно. Давав також змогу свою ненависть до всього, що дратує, спустити на Себе.
Він не такий був як Ми. Він не пристосовувався до Нашого способу життя для створення Собі комфортних умов. Вони не належали до жодного суспільного прошарку, вони як змазка між частинами механізму. Всі Ми знаємо частини, захоплюємося їх витонченістю й технічним виконанням, але до змазки ставимося з бридкістю. Між тим, без неї не можливе функціонування механізму. Так і Вони між Нашими спільнотами й прошарками були і ці спільноти й прошарки завдяки Їм отримали єдність економічну, стимулювалися до єдності політичної. В результаті й виникли сучасні держави у Європі, сучасна система світоустрою.
Вони не такі як Ми. Вони мали відмінну релігію, стимулюючи Наше духовне вдосконалення. Адже більшість догматів найбільших християнських конфесій були спрямовані на противагу юдейству. Їхній релігійний світогляд просякає усі сфери життя. За порадою Вони ходять до Раввина. Але є й дослідники Тори, котрі вбачають своє життя у духовній сфері. Раввини, Їхні люди котрі «все знають» сприяли збереженню національної самобутності, свого роду, хімічній цілісності «змазки» між прошарками суспільства й збереженню її фізичних властивостей. Вивчаючі Тору несуть ідеал організації общини, взятий за зразком закладеної у Торі системи світоустрою. Наші духовні дослідники все світопізнання отримали із других рук – отримали від Них, протиборствуючи Їм. Наші соціальні філософи – учні Раввинів. Усе, що ми відкриваємо вже було відкрито Їхніми духовними дослідниками. То можливо Наше життя є сон котрий бачить «Жид».
Виходить, що Ми технічні виконавці Їхніх «Ідей» отриманих із духовних досліджень та поданих Нам «прикладом» організації функціонування общини, історією виконання Ними своїх функцій протягом століть. Така Наша роль? Невже? Мабуть ні. Просто Вони мають «пам’ять» кращу ніж Ми. Ми починаємо життя епох і культур із помилок початку наших цивілізаційних попередників. Відтворюємо помилки попередніх епох на кожному кроці, і завершується життєвий цикл Наших епох і культур за схожих обставин. Нами створено так звану «спіраль історії». Євреї, на Нашу думку, суб’єктів, є об’єктом у цій спіралі, але без Них по цій спіралі не буде руху, сама спіраль опиниться під питанням. Слід буде думати над іншою логікою розвитку Нашої цивілізації. То ж, виходить, що євреї дзеркало для Нас. Ми можемо споглядати ідилію Їхньої общини серед Нас протягом плину епох Нашої цивілізації. Ідилічна єврейська община зберігає пам’ять про Нас у різні епохи, але через призму свого сприйняття. Оскільки єврейська община соціально стабільна у різні епохи, можливо Їх сприйняття Нас може бути еталоном? Важке й болісне питання.
У чому секрет «вічного жида»? У чому його живучість?
Можливо «жид» лише зовні схожий на Нас. Він так само страждає й переживає усе, що й Ми. Насправді Він мислить і бачить по-іншому. Нам складно судити про це не будучи такими як Він. Безумовно. Але серед Нас Він відчуває те чого не відчуваємо Ми серед Своїх. Він відчуває поруч із Нами те, чого не відчуваємо Ми поруч із Ним. Навіть намагаючись не відчувати традиційних почуттів до Нього, вони живуть в Нас, ці почуття – частина Нас і нашої суті. ТАК це чи НІ?
То, можливо, Ми і Вони просто не розуміємо одне одного. І не маємо змоги зрозуміти? Але ж на кожному кроці із Ними співіснуємо, контактуємо, співпрацюємо. І усі Ми різні. Ми також поділені на суспільні прошарки котрим важко цілком зрозуміти одне одного. Так само, мабуть, і серед Них? Вже дещо спільне між Ними і Нами є. А чи варто й доцільно шукати далі? Можливо, слід створити формулу співіснування? Співіснування безпечного і безболісного.
Принаймні слід змиритися із тим, що «вічний жид» є «вічний жид». Із Ним Нам жити.