Про дощ Ука нською

Вже в котрий день я без тебе… Дивлюсь кудись у далечінь і ловлю свій подих. За вікном йде дощ, і краплі падаючи б’ють по підвіконню. Цей звук розбиває холодну тишу. Я продовжую дивитись у вікно, продовжую шукати своїм поглядом якісь схожі риси, але марно…
Я дивлюсь у далечінь і бачу людей з парасольками. Вони поспішають, щоб вкритися від дощу у своїх домівках. Я знаю це не ти…
Я пам’ятаю, що ти ніколи не поспішала до дому, коли йшов дощ. Ти любила прогулюватись мокрими, безлюдними вулицями нашого міста, ти бігла і високо підстрибувала від щастя і кричала: «Я вільна! Я повністю вільна!». Ти чекала на дощ більше, ніж на мене. А коли по радіо передавали дощ, ти відразу ж дзвонила мені і повідомляла, що завтра буде дощ. Я не знаю, але то було так кумедно розгулювати по місту удвох… і романтично…
Але я вже котрий день без тебе і знову йде дощ і розмальовує калюжі у колір плавленого олова. Я бачу тебе..., ти поспішаєш до дому. Так як ти більше ненавидиш дощ і не можеш заснути, коли його краплі накрапають на твоє підвіконня і не дають спати… Мабуть, в цей час, ти думаєш про мене, а я про тебе. Ти ненавидиш дощ, а я кожний ранок слухаю прогнози погоди і коли йде дощ я пильно дивлюсь на телефон. Може колись він подзвонить…