Любов

ПЕРЕДМОВА

Можливо, її життя почалося на багато раніше, ніж вона народилася у цьому безжалісному світі. Хто зна, за що вона відбуває цей строк на цій планеті? Хтось, напевне, зможе відповісти на ці запитання, прочитавши про її життя, а хтось, можливо, просто засудить її, та це вже буде зовсім інша історія. Слід тільки підкреслити, що твір написано з реального випадку, який, доречі, довго, але безрезультатно, коментувало наше суспільство.



Отже, все почалося з того, що до міста Н. приїхали її батьки. Вони не були заможними, але й не жебракували. Батько працював на заводі, а матір помічницею вихователя у дитячому садку. Через рік в них народилася вона. Не буду напевне стверджувати, що дівчинка була бажаною і довго очікуваною, але їй таки зраділи.
Працював тоді тільки батько, мама сиділа з донькою. Обіди стали скуднішими, та грошей все ж вистачало на певний мінімум. Так було, доки їй не виповнилося три з половиною роки. Тоді малечу почали замикати вдома одну. Іноді мама брала дівчинку на роботу, і це були найкращі моменти в її дитинстві. Там, у садку, з нею спілкувалися інші діти, вона гралася іграшками, яких тут було безліч. Їй було добре і весело.
Пройшло ще кілька років і настав час іти до школи. Для батьків вона почала ставати обузою, бо для навчання потрібні були гроші - на книжки, олівці, зошити і таке інше. До того ж, саме тоді мати знов завагітніла. Нажаль, дівчинка розуміла, що коли народиться та дитинка, коштів не вистачатиме. Від цього в маленькому дитячому сердці зростав біль, і вона заздалегіть, з кожним днем все сильніше, ненавиділа ту ненароджену дитину. Вона перелякалася, що з її народженням батьки геть перестануть піклуватися про свою першу донечку.
Аж ось прийшов термін, і матір забрали до лікарні. Батько був на роботі, коли сусідям зателефонували і повідомили, що народилася дівчинка. Дивно, але в той день старша донька вирішила не бути егоїсткою. Вона відчувала, що сестричку ніхто не чекає як належно, і саме тому вирішила приготувати куточок для своєї маленької родички. Вона знала, як виглядають новонароджені і що їм необхідне, бо не за довго до цього, у будинку, де вони тоді мешкали, у сусідньому під'їзді, народила одна жіночка. Тій мамі наша героїня подобалась, і часто, коли дівчинка сама блукала по дворі, вона запрошувала її до себе, а та, в знак вдячності, допомагала з малою. Можливо, саме через цю сусідську дитину, з часом в неї проявилася любов до рідної сестрички.
Пройшов рік. Глядіти маленьку Іринку мати весь час накакзувала старшій донці, а їй тоді було лише дев'ять років. Це той золотий вік, коли дужче за все хочеться бігати з товаришами, гратися у піжмурки і бути вільним. Ан, ні. Дівчинці доводилось сидіти вдома, або гуляти з малечею недалеко від будинку. Важко судити чому, але завдяки тим довгим годинам , вона відчула єдність з сестрою. Так, вона зрозуміла, що дуже потрібна їй, і що ніхто, окрім неї, не буде так піклуватися про маленьку.
Коли молодшій виповнилося п'ять, життя в домі стало зовсім кепським. Грошей не вистачало навіть на їжу, до батьків часто стали заходити якісь товариші, і всі разом вони до безпам'яцтва напивалися. Пияцтво давно було помітним, але тоді, раніше, воно було якимось помірним, тихим, а тепер, п'яні батьки могли ні за що відлупцювати своїх дітей, замкнути вдома.
Одного вечора, після того, як батьки пропиячили щойно видану платню, дівчинка відважилася заступитися за сестру. Вона сказала, що Іринці потрібен новий одяг, а також кошти на оплату дитячого садка (мати тоді вже працювала двірником). Роззлючені батьки набили її паском та наказали самій заробляти гроші, якщо їй чимось не подобаються ці умови життя. Настала безвихідь.
Всім відомо, що дванадцятирічна дитина ще не має права на роботу, і робити їй було нічого. Після цього інцеденту, ще якийсь час життя йшло по старій схемі. Зранку вона відводила Іринку до садку, потім сама йшла до школи. Після обіду поверталась додому, готувала їжу, якщо було з чого, а о шостій забирала малу з садку. Тоді вона вперше відчула, що замінює для сестрички і матір, і батька.
12 квітня стало роковим в її недовгому житті. Вечором, коли батьки з друзями знову напилися, їй довелося погодитись на страшні умови життя. Вона підписалася в угоді, яка не передвіщала для неї нічого доброго. Рідні люди запропонували їй красти! І не для того, щоб прокормитися. Вони викинули дівчинку за двері, і наказали не повертатись, доки не принесе щось поживне. Так, всіма кинута дитина, почала працювати на батьків. Йшли дні, а рідні не впускали її до квартири, якщо вона нічого не приносила. Тоді дівчина ночувала у підвалах, або у покинутих будинках. Пізніше почала їздити електричкою за місто, на дачі. Там можна було в теплі пережити кілька днів, добувати їжу на городах, а коли пощастить, поцупити щось цінне.
Так вже трапилось, що якось у школі її зловили на гарячому, і одразу запропонували піти. Не вагаючись, вона покинула навчання. На той час, їй і так не часто вдавалося ходити на уроки. Багато пропускала через те, що доводилось годинами блукати по ринках та під магазинами, з надією на гарний улов. Вона крала все, що погано лежало, чи було без нагляду, але ніколи не брала гроші. Іноді, розчулені продавщиці давали їй якусь їжу: чи то банан, чи булочку з сиром. Ці делікатеси вона приносила додому, для своєї Іринки.
Час плинув. Звісно, таке життя не подобалось їй, але нічого не могла вдіяти. Чому я так впевнена, що не подобалось? А тому, що по-перше, їй самій мало що перепадало з награбованого, а по-друге, часто, коли ловили на місці злочину, її або сварили, або лупцювали. Іноді лупцювали так жорстоко, що й досі залишилось кілька шрамів від тяжких побоїв.
Хто зна, чи довго вона йшла б стежкою злочинників, якби не один випадок. Якось весною, не вполювавши а ні крихти хліба, вона знову переховувалась майже тиждень, щоб не потрапляти на очі безжалісним батькам.
Повернувшись, дізналася про страшне. Матір заставила жебракувати маленьку Іру. Вона залишала доньку в переході, садячи під стіною поруч з каліками, що просять милостиню. Це дуже роззлючило старшеньку дівчинку, і вони вирішили втекти. Колись, заблукавши до якогось села, вона звернула увагу на заколочений будинок. Саме згадка про нього і наштовхнула її на цю думку.
Через кілька днів, сестри знайшли собі сховище такого типу. Це був старий, давно просівший у землю будинок під стріхою. Він стояв трохи поодаль від села М., ліворуч від шляху до ставка. Жителі села не одразу помітили своїх нових односельчанок. Деякий час дівчатка намагались переховуватись. Коли ж їх все ж таки побачили, думки селян поділилися. Одні вважали, що слід поклопотати, щоб віддати сиріток до притулку, інші переконували не робити цього, бо знали, як там маленьким буде тяжко. Тим більше, у притулку їх обов'язково відокремлять одна від одної. Таким чином, премогла більшість чуйних людей, і вони залишились у селі.
Старша пішла працювати, символічно звісно. Вона пасла корів у лузі та понад ставком, а люди за це кормили їх та інколи давали певні кошти. У вільний час вони з Іринкою ходили в ліс, збирати ягоди. Ледь-ледь, але на життя їжі вистачало. Влітку, десь після червня, взагалі поталанило - один чоловік взяв обох допомагати у городі та на подвір'ї - полоти бур'ян, виносити сміття, кормити дрібну худобу та курей. Коли ж придивився до дівчаток, дозволив прибирати й у оселі та літній кухні. Найкращим в їхньому житті старша вважала те, що їй не доводиться красти, як раніше.
Та свято тривало не довго. Батьки подали до міліції заяву про зникнення дітей. І, нажаль, не тому, що турбувалися про них, або скучили. Просто батька дівчаток звільнили за пияцтво, і тепер їм не вистачало грошей. Маленьких знайшли швидко. Раз на тиждень старшенька їздила електричкою до міста. На заощаджені копійки купувала на барахолках старі книжки для Іринки та хліб. Там її і бачили працівники вокзалу, що пізнали дівчину за описом працівників міліції. Необачну дитину швидко та легко знайшли, прослідкувавши її шлях додому. Там обох дівчаток і зловили. Як вони не опиралися і не плакали, та обох повернули батькам, котрими вони й були того ж вечора відлупцьовані.
Життя повернулось у попереднє русло.
Знову доводилось грабувати, тікати, терпіти побої. Все це тривало, аж доки до маленької підліткової голівки не потрапив грандіозний план пограбування овочевого складу. Помічники знайшлись одразу, не здогадалась тоді вона, що не слід довіряти таке хлопчакам, котрим ще нема і по десять років.
Тієї ночі їх там було більше двадцяти. Діти тягли все, що могли донести їх маленькі рученята. Свою здобич вони ретельно заховали у запланованому заздалегіть, давно покинутому місці. Все було б гаразд і на користь неповнолітнім злочинцям, якби хлопчаки не розбовкали про свій геройський вчинок по всьому місті Н. Тому, згодом всіх схопили і довели причетність до події. От тільки відповідати за всіх випало на долю майже п'ятнадцятирічної дівчинки, тому що, решта злодіїв не досягли, як я вже зауважила, і десяти років.
На суді їй дали десять років ув'язнення у колонії. Пізніше, за скаргою добрих людей, суд переглянув своє рішення, і їй скасували цілих три роки.
Так і почався новий етап її нікчемного життя.
Як не дивно, та в колонії дівчині сподобалось. Тут її добре годували, в неї було окреме, своє ліжко, вона потоваришувала з іншими дівчатами. До того ж їх тут навчали на швачок, що для неї теж стало вельми корисним. Дуже вчасно, як виявилось, її обстежив місцевий лікар, і констатував патологію серця, яку майже вчасно почали лікувати. Єдине, за чим дуже сумувала - це меншою сестричкою Іринкою. Весь час вона думала про неї, про те, як складеться її життя. Адже, доки вона відбуде свій строк, Іринці виповниться чотирнадцять. Правда, не зважаючи на це, за весь час, доки дівчина знаходилась у колонії, з нею все ж таки трапилось кілька приємних подій.
Вперше вона відчула себе тут щасливою через рік після прибуття. Тоді, одного весняного ранку, лише відкривши зі сну очі, вона побачила рожеву кулю, прив'язану до її ліжка та кілька пакунків. Спочатку вона навіть не зрозуміла, що коїться, а тоді згадала, що колись розповіла новим подругам, коли в неї день народження. Саме так вони її привітали. Тим більше було приємно, що вони подарували речі, які зробили власноруч.
Вдруге вона безмежно зраділа, коли її відібрали до групи Клубу Веселих та Кмітливих від їхньої колонії. Привілей був у тому, що на певні свята та ігри КВК їх випускали аж на кілька днів, і лише під чесне слово, та без супроводжуючих. Під час одного з таких виходів, вона здійснила свою величезну дитячу мрію - наїлася до схочу морозива. У дитинстві їй жодного разу не довелося це зробити через постійну нестачу грошей, та її Іринку, котрій любляча сестра віддавала геть усе, тільки щоб хоча б якось покращити життя дитини.
Іринка - це вона зробила приємними останні три роки перебування у неволі. Як тільки змогла, почала приїзджати та навідувати свою сестричку. Справа в тому, що колонія знаходилась далеко від рідного міста Н., і маленька сестра не могла туди потрапити, доки не підросла. Можливо їх зустріч сталася б швидше, якби не доля, що змусила батьків дівчини переселитися до іншого міста. Зрозуміло, разом з ними виїхала й Іра. А по закону неприємностей, інша домівка виявилася ще віддаленішою, ніж попередня. Всі ці неприємності відіграли значну роль серед факторів, що вплинули на час зустрічі двох близьких сердець. Вони обидві з гідністю витримали випробування, на які штовхнуло їх життя. А тепер, живучи разом, ні про що не жалкують.


ПІСЛЯМОВА

Приємно констатувати, що тепер обидві двічинки разом і дуже щасливі. Вони проживають у гуртожитку. Старша працює швачкою на тут досить відомій та великій фабриці, а меньша ще ходить до школи та професійно займається танцями. На данний момент у їх житті все гаразд, та хто знає, яким боком доля повернеться до них завтра? Лишається лише сподіватись, що тих страждань, які пережили ці дві сміливі дівчинки, більше нікому не доведеться пережити…