Змiст

« основні принципи і способи захисту населення при аваріях й стихійних лихах їх стисла характеристика.»

Зелено. Зелений колір всюди. Зелені зірки, зелене шосе і зелені CD-RW // а також свідомість, мозок, квіти, квитки до кіно і до раю//а напослідок безглуздя катастроф.
Сонячна поляна в мавританському стилі, а посеред високих трав сидить золотий фазан, промені в його довгому хвості ховаються фіолетовою веселкою в перламутрах ранкової роси. Метафоричні коники стрибають з однієї гілки на іншу. Їх вогняні крила спопеляють ультрамарин.

Ламається перо білої чаплі і чорногузом падає в ящик для сміття. червоні літери на зеленому аркуші целюлози.

Тихо, тихо, тииииииииииииииииииииихоооооооооо…

Як ваші сни? – випиваю кришталеву хлоровану воду із багаторазового стакана.
Зелені, не чорні, просто зелені. Мені сниться ліс і посеред лісу золотий фазан.
А потім що?
А потім нічого, фазан відлітає в небо і я прокидаюся
І часто вам сняться подібні сни?
Ні, подібні дуже рідко, а ось цей сон кожну ніч.
Просто ліс і фазан?
Ні там є ще трава, і ще щось просто я не можу пригадати, що саме.
Добре, як ваші стосунки із дружиною, покращились?
Не знаю, вона мене уникає. Думає, що я хворий, але ж це не так!!!
Заспокойтеся, так буває, але все змінюється на краще. Отож повернемося до ваших снів.
А що там повертатись?! Фазан який токує на померзлій від тепла галявині, а потім злітає в небо.
Але ви казали що там є ще щось, те що ви не можете згадати?
Можна води?
Так, звичайно, пийте.
Випиваю ще теплу воду і підхожу до вікна, що виходить на соціальну картину звалища упаковок від нашого життя. Звалище посміхається РЕD-посмішкою.
Не знаю, може там і щось було.
Як то не знаю, ви ж самі казали, що там щось було.
А що саме там було? – лягаю на білий шматок на крохмаленого світу.
А звідки мені це знати?
Як звідки? Ви ж говорили, що вам щось наснилось!
Ні не мені, а вам.
Добре, мені. Може повернемось до моєї дружини?
Гаразд, повертаємось до вашої дружини. Вона не хоче вас розуміти.
Моя дружина? Це ж ваша уникає і навіть не балакає із вами.
Ні, так не вийде. Давайте наступного вівторка ви до мене прийдете разом.
Добре, як що вам це допоможе, то чому б і ні. Хоча вона від цього не буде у захваті.
Чому?
Вона і вас тримає за дурного.
Мене? Вона ж мене не бачила?

Мовчання, лиш чути переривисті гудки в телефонній слухавці. А за вікном по небу повзали різні тварини вирізані із зелених хмаринок. Небо було презеленого кольору і потрібно було сильно напружувати зір, щоб розгледіти тваринок.

Я, я зрозумів, що там було ще небо.
Кладу на місто слухавку.
Вибачте, мені дзвонила дружина, що ви говорили?
Я бачив небо?
Яке небо?
Таке небо – і показую на вікно.
І що було в небі такого, що воно вас вразило?
Воно було зеленого кольору.
Небо не буває зелене, воно може бути лазурне, синє, ультрамаринове.
Ні, оце ви розказуєте казку. Де ви бачили синє небо?
За вікном.
А хто вам казав, що воно синє?! Небо буває лише синього кольору в казках, а реальному світі небо яскраво зелене наче грейпфрут.
можливо ви і праві.
Просто ви ніколи не бачили справжнього неба.

Піднімаюся із крісла і підхожу до вікна. В кімнату залітає синій колір теплих хмар.

А що це?
Це небо..
Чому ви смієтеся?
Тому що це не є небо, це ілюзія, примара невиспаних ночей, рапсодія веселки на підсвідомості урбанізму.
А що тоді небо?
Справжнє небо повинне бути зеленого кольору, а якщо воно не огіркове то це маде ін хіна.
Чому зелене.
Тому що зелене, я звідки знаю чому так, запитайте небо, може воно вам відповість.
Гаразд, тоді спробуйте мені довести, що небо зелене.
А ви мені, що я хворий.
Давайте повернемося до ваших снів.
Сни як сни, що про них розказувати.
А ви спробуйте можливо віднайдете, щось цікаве.
Нічого крім зеленого неба я цікавого не бачу.
Можливо ви не хочете ще щось бачити.
Можливо.
Тоді
Тоді…
…

Я втомився від життя, від спогадів, що залітають в голову дикими бджолами. Мед на простирадлі, або мармелад вишуканості. Мене оточують самі рамки вирізані із піно…пласта стареньким ножем. закриваю очі, очі сіро сині, чи зелені, чи фіалкові? Просто закриваю очі? Закриваю, щоб торкнутись змісту думок де старі реферати не дописаними формулами висихають на товстій шпарці напнутій між двома прірвами, між тобою і мною.
Я встаю, тисну протягнуту руку пацієнтові і знову закриваю розіп’яті очі. Можливо я колись і навчуся говорити, можливо мене колись зрозуміють, можливо я стану психологом, можливо мене перестануть рахувати за дитину. Мені ж лише 12, а я так багато хочу зробити. Я хочу навчити бачити небо, справжнє небо-огіркове, а не китайське. Лежу в буковому листі, що торік опало на ґрунт і через шматки отетеревілих гілок я бачу зелене небо…


Ужгород.
Січень
2007.