Ластивка-матуся

 ЛАСТІВКА-МАТУСЯ
Іду по рідній вулиці молода і щаслива. Ось біла хата, мамина вишня,чорнобривці. ..
Де ж вона, моя мила ластівка, моя сиза голубка? Рипнули двері. На ганку з’явилась вона. Моя найдорожча і найцінніша людина у світі. Та, яка ніколи не зрадить, завжди вислухає, пробачить, зрозуміє.
Мама. Матуся. Ненька. Скільки ніжності і добра у цьому невеличкому, але такому теплому для нас слові. Перше обличчя, дотик рук, перша усмішка – все перше в нашому житті ми повязуємо з нею.
Беригиня моєї душі, янгол мій охоронець – справжня красуня. Мама невеличкого зросту, але це не заважає говорити про неї, як про струнку вродливу жінку. Чорне волосся, карі очі, ласкава посмішка – цей образ матері завжди зі мною. У серці, у душі, у думці.
Сьогодні, як ніколи, згадуєш усе… І мамину колискову, наймилішу мелодію моєї душі, її мудрі поради, настанови, а особливо в пам' ять врізається її невтомна любов до праці. Здається,не має такого, чого б не зуміли її трудящі руки.
А скільки цукристих висаповувала, скільки недоспаних ночей провела, над рушниками? Все б зробила, все віддала б, якби тільки її діти були щасливі. А що потрібно їм матерям? Що для них щастя? Яке воно, материнське?
Не помилюсь, коли скажу: відчує щасливою себе по – справжньому та мати, яка буде бачити , що її дитина знайшла правильну дорогу в житті, стала Людиною з великої літери.
І так хочеться звернутись до всіх дітей світу . Не забувайте хто подарував вам життя! Щоб не було запізно, цінуйте кожну хвилину проведену разом з ними.
Пам'ятайте одвічну істину: хто шанує своїх батьків, того й шануватимуть власні діти…