Чотири кiмнати

Чотири кімнати для чотирьох різних речей. Місяць заховався за хмари.
Сад наповнений похміллям лежав п’яний на землі. Важко хитав гілками і яблуками осипався на зелену траву.
Він старів, вже з’явилися перші жовті листя і декілька груш висохли під корінь. Трава вже не була така густа і висока. Її колір потьмянів і вицвів, як блузка на сонці.
В саду сидить старенький будинок із чотирма кімнатами. Чотири кімнати для чотирьох різних людей.
Листя нападало в стару криничку. Каміння позеленіло від мохів і води. Вже не так блищала на сонці вода. Воді важко було витікати з під коренів старої верби, яка все більше схилялась до землі.
Вона ще більш старіша від джерела вже важко дихала і їй було боляче стояти. Ревматизм скрутив її коріння, а старість повимивала силу і твердість з її стовбура.
Її посадили чотири різних людей. Чотири рази.
Вони збудували будинок із сірого каменю із чотирма різними кімнатами. Для різних людей.
Доріжка із білого мармуру вела від огорожі до дверей будинку. Трава росла між кусками мармуру і він вже посірів від води і сонця.
Скільки ніг по ній протопало. Скільки людей плакали сидячи на її холодних, мармурових шматках. Скільки поцілунків вона бачила і скільки ніжних слів коли була ще молодою, а тепер вона забула вже людську мову і голос би вже мабуть не впізнала б.
Тут жили чотири людей. Різних і однакових. Однакових, але різних.
Та все пройшло.
Сад вже давно не пам’ятає, як їх було звати і дорога забула їх голос і ноги, а криничка змила їх образи із своєї поверхні і він безслідно запав жовтим листям.
Сад, будинок, чотири кімнатами, дорога, криничка і стара верба, а чотирьох різних людей забули…



Великий Бичків
Жовтень
2006