Фразеология

У лексиці української мови поряд з окремими словами існують стійкі словосполучення, вирази і навіть цілі речення, які мають одне лексичне цілісне, здебільшого переносне значення і воно подібне до значення окремого повнозначного слова: байдики бити (ледарювати), накивати п’ятами (втекти), замилювати очі (брехати), клювати носом (дрімати), пекти раків (червоніти), товкти воду в ступі (робити одне й теж), кров з молоком (здоровий), ні пари з уст (мовчати).
Такі стійкі вирази називають фразеологізмами (від грецького слова фразис, що означає вислів), а розділ мовознавства, що їх вивчає, називається фразеологією.
Фразеологічні звороти кожної мови характеризуються стійкістю лексичного складу. Фразеологізми відтворювані, вони зберігаються в нашій пам’яті, і при потребі ми їх видобуваємо звідти.
Основні ознаки фразеологізмів такі:
1. Усталена, стійка, фіксована конструкція словосполучення чи речення, що є фразеологізмом: дати драла, витрішки продавати, як кіт наплакав, їж пиріг з грибами, тримай язик за зубами.
2. Слова, які є компонентами фразеологізмів, втрачають своє значення і всі разом виражають одне лексичне значення: по самі вуха (дуже), ні за цапову душу (даром), гав ловити (пропустити), дихати на ладан (слабувати), ні богу свічка, ні чорту кочерга (ніщо).
3. Фразеологізми не створюють у процесі мовлення, а як готові мовні одиниці відтворюються в міру потреби при спілкуванні: Старі люди правду кажуть: „Два хитрих мудрого не переважать” (Глібов); А це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешніми дверима (Нечуй-Левицький).
4. У складі речення фразеологізми виступають основним членом речення – присудком, обставиною, оскільки виражають одне лексичне значення: Од цариці прийшов указ лоби голити (Шевченко); Часом перед очима тоні, замість овечок, постаєте ви, міські жевжики, ледачі мамині синки, що б’єте байдики по проспектах (Гончар); Семен стояв ні в сих ні в тих, тримаючи в руках торбину, не знаючи, чи залишитися тут, чи тікати (Коцюбинський).
5. Характеризуючи позитивно або негативно особу, предмет, дію чи явище, фразеологізми надають тексту певного стилістичного забарвлення: І молодиці-цокотухи тут баляндраси понесли (Котляревський); Що твої промови, коли ти ні бе ні ме в правилах мови (Олійник); Документи мені підготуй, щоб комар носа не підточив (Стельмах).
6. Як і окремі слова, фразеологізми можуть формуватися у синонімічні ряди. Так, про ледарювання можна сказати кількома синонімічними фразеологізмами: байдики бити, ханьки м’яти, лежня справляти, собак ганяти, гулі правити, баглаї годувати, гандри бити, посиденьки справляти, ні за холодну воду, боки відлежувати. Дії залицяльника характеризують фразеологізмами-синонімами: підбивати клинці, пускати бісики, стріляти очима, смалити халявки. Втечу можна передати іншими синонімічними фразеологізмами: накивати п’ятами, дати драла, дати ходу, ати дьору, ноги в руки, ноги на плечі, як сірий лозами.
 Один з таких синонімічних фразеологізмів знаходимо у повісті Михайла Стельмаха „Щедрий вечір”: У церкві я мав і покаятись, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розсихалися обручі, губилися ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепу, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п’яти і на в’язах стирчала макітра.
Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки:
Хоч греблю гати (багато) – на макове зерно (мало)
Ляси точити (говорити) - води в рот набрати (мовчати)
Піти в гору – піти на дно
Білий як сніг чорний як смола
Брати в голову – викинути з голови
Довести до пуття – поставити хрест.
Частина фразеологізмів за будовою є антонімічна, вона містить у собі протиставлення: знайко біжить, а незнайко лежить; скажеш – не вернеш, напишеш – не зітреш; учення світ, а не вчення – тьма; журись, а за діло берись; чорним по білому; праця чоловіка годує, а лінь марнує; з великої хмари – малий дощ.
До фразеологізмів належать нероздільні вирази, народні прислів’я, приказки, влучні вислови видатних людей - («крилаті слова»), усталені звороти типу: порушити питання, брати участь, винести рішення, розглянути заяву тощо.

Джерела виникнення фразеологізмів.

Фразеологія української мови сформувалася протягом багатовікового історичного розвитку мовної творчості українського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами. Тому розрізняють кілька джерел виникнення фразеологізмів:
І. Основним джерелом витворення і поповнення фразеологізмів є жива народна мова, з якої надходять у літературну влучні вирази, прислів'я, приказки, дотепи, жарти.
Такі вислови пов'язані з обрядами, звичаями, побутом і характером народу: дати гарбуза, піймати облизня, вусом не моргнути, теревені правити, крутиться на язиці, свиню підкласти, передати куті меду, витрішки продавати, без задніх ніг, розбити глека, позичити в сірка очей, купувати кота в мішку тощо.
2. Значна частина фразеологізмів української мови за походженням є виразами професійно-виробничого мовлення: де тонко, там і рветься, розмотати клубок (з мови ткачів);
куди голка, туди й нитка, вушко голки, білими нитками шите, на живу нитку (з мови кравців); брати в лещата, між молотом і ковадлом, куй залізо, поки гаряче, гайки підкрутити (з мови ковалів); брати бика за роги; прокласти першу борозну, повертати голоблі (з мови господарів); змотувати вудки, клювати на живця (з мови рибалок); увіходити в роль, як по нотах, коронний номер, у своєму репертуарі, попасти в тон (з мови артистів); схрещувати мечі, не нюхати пороху, здавати позиції, брати рубіж (з мови військових) та ін.
3. Є в українській мові й фразеологізми античного походження: дамоклів меч, авгієві стайні, муки Тантала, прокрустове ложе, езопівська мова, гордіїв вузол, нитка Аріадни, яблуко незгоди, золоте руно, канути в Лету, царство Аїда, ахіллесова п'ята, гомеричний сміх, діогенова бочка, олімпійський спокій, мов фенікс з попелу, між Сціллою і Харибдою, Сади Семіраміди.
4. Фразеологізми біблійного походження: Адам і Єва, блудний син, брат піднявся на брата, вавилонське стовпотворіння, вигнання з раю, випити гірку чашу, глас вопіющого в пустині, дерево пізнання добра і зла, до сьомого коліна, долина печалі, земля обітована, змій-спокусник, іти на Голгофу, Іуда Іскаріот, іудині срібники, книга за сімома печатями, каїнова печать, нести свій хрест, Ноїв ковчег, поцілунок Іуди, розіпни його, сад гетьманський, сім смертних гріхів, тайна вечеря, терновий вінок, умивати руки, у поті чола, фіговий листок, манна небесна та ін.
5. Крилаті слова — це образні вислови, цитації, афоризми, що вийшли з відомих літературних чи публіцистичних джерел і зажили своїм окремим життям, стали акумульованим, стислим вираженням важливої ідеї, думки, сентенції: Викинути ідола в Дніпро (літопис); О часи! О звичаї! (Марк Туллій Цицерон); лицар печального образу (Мігель Сервантес де Сааведра); бути чи не бути (У. Шекспір); О мить прекрасна, зупинись! (Йоган-Вольфганг Гете); герой нашого часу (М. Лермонтов); Апостол правди і свободи, караюсь, мучусь, але не каюсь (Т.Шевченко); чуття єдиної родини, сталь І ніжність, перемагати і жити, сонячні кларнети (П.Тичина); Нове життя нового прагне слова (М.Рильський); Найбільший скарб усього людства є сама людина. Дитинство дивується, молодість обурюється, тільки літа дають нам рівновагу. Всяка справа має свою нудьгу (О.Довженко) .
6. Прислів'я — це усталений вислів повчального характеру, що виражає переважно морально-етичну ідею: Хто знання має, той і мур ламає; Добрі діти — дому вінець, погані діти — дому кінець; Життя — це не те, що ти прожив, а те, що ти зробив; Ворона й за море літала, та все чорна вертала; Не бери придане — бери дівчину кохану, З горілкою кохаєшся — розуму лишаєшся; Біда — не вода, не спливе без сліда.
Особливістю прислів'їв є те, що вони мають здебільшого римовану форму, складаються з двох частин. Змістом другої частини є протиставлення першій або висновок: Ранні пташки росу п'ють, а пізні слізки ллють; Здобудеш освіту — побачиш більше світу; Слово не горобець, вилетить — не спіймаєш.
7. Приказка — усталений вислів узагальненого змісту, який часто має пряме значення (прикладання) до конкретної життєвої ситуації: Купив хрону до лимону; У кожної свашки свої замашки; Кожна травинка на своєму корені росте; Кожна квітка по-своєму пахне; До цих дівчат треба сім раз умитися; На чужому горі зі своїм зустрінешся; Не трать ходу до поганого броду.
Від прислів'їв приказки відрізняються тим, що в них немає висновків, повчань (другої частини вислову). Вони ніби натякають на результат.
Відома дослідниця крилатих слів А.П.Коваль вважає, що слова, щоб стати крилатими, повинні випурхнути з-під обкладинки книжки, відірватись від неї, навіть переосмислити і розширити значення.
За єдністю і міцністю структури фразеологізми поділяється на кілька груп:
1. І д і о м и (від грецького слова ідіома, що означає «своєрідний зворот») — це стійкі звороти, лексичне значення яких не складається зі значення слів, що в нього входять: варити воду (вередувати), з'їсти собаку (бути досвідченим), сісти на сливи (потрапити в неприємне становище), давати одкоша (відмовляти). Слова в ідіомах настільки міцно поєднані одним поняттям, що їх можна вважати зрощеними.
Ідіоми іншими мовами не перекладаються. При потребі їм шукають відповідники, наприклад, у російській мові: замилювати очі — втирать очки, бити байдики — бить баклуши, викидати коники — викинуть номер, розбити глек — черная кошка пробежала, грець ухопив — кондрашка хватила, забити баки — сбить с толку, зчинилася буча — сыр-бор разгорелся, мити шию — устраивать головомойку, на вербі груші — сапоги всмятку, напхом напхати — битком набить, пан на всю губу — большой барин, пахне смаленим — шутки плохи, прясти очима — строить глазки, ридма ридати — плакать навзрыд, парка парити — пороть горячку.
2. Фразеологічні о д и н и ц і. Вони є дуже важливим семантичним та стилістичним засобом. Одні фразеологізми спільні для багатьох мов. До них належать фразеологічні словосполучення, у яких складові частини слабше пов'язані і можуть замінятись іншими словами: поставити питання, порушити питання, підняти питання; мати на увазі, брати до уваги, звертати увагу тощо.
До фразеологічних одиниць належать „крилаті слова” (афоризми, прислів'я та приказки).
Фразеологізми треба відтворювати мовою, якою писано даний текст, або мовою оригіналу. Якась третя мова тут абсолютно доречна. У царині фразеології, як і на рівні лексики, виявляється синонімічне багатство української мови. Скажемо, на позначення поняття „Людина невизначених здібностей, невиразної вдачі” існують такі фразеологізми: ні се ні те, ні риба ні м’ясо, ні рак ні риба, ні пес ні баран, ні пава ні гава, ні два ні півтора, ні Богові свічка ні чортові кочерга, ні швець ні жнець, ні грач ні помагач.
Культура слова.

Знання фразеології, вміле її вживання є невід’ємною складовою частиною високої мовної культури людини. Фразеологія – це окраса мови і разом з тим могутній стилістичний засіб влучної і дохідливої передачі думки. Ось найбільш відомі фразеологізми: А все-таки вона крутиться!
А скринька просто відчинялась.
А судді хто?
Ахіллесова п’ята.
Баба з возу – кобилі легше.
Блажен, хто вірує.
Буде і на нашій вулиці свято.
Валаамова ослиця. Мовчазній чоловік, почавший говорити.
Вареників сметаною не зіпсуєш.
Вашими б устами та мед пити.
Великому кораблю – велике й плавання.
Від альфи до омеги.
Вода і камінь точить.
Ганнібал перед брамою.
Геркулес на роздоріжжі.
Гора мишу породила.
Гусей дражнити.
Дари данайців. Підступні подарунки, які несуть з собою загибель.
Дешево і сердито.
Дивитися в корінь.
Долина плачу.
Езопівська мова. Мова з недомовками і натяками.
Еолова арфа. Душа людини, яка відгукується на всі події життя.
Є в глеку молоко, та голова не влізе.
Живі мощі.
Жовтий диявол. Золото.
За деревами й лісу не бачити.
За сімома печатями.
З гармати по горобцях стріляти.
Землі під собою не чути.
Ідея фікс.
Ієрихонська труба.
Із вогню, та в полум’я.
І калачем не заманити.
І хочеться і колеться.
Казав пан кожух дам, та й слово його тепле.
Казанський сирота.
Каїнова печать. Тавро зради.
Каліф на годину.
Камінь спотикання.
Канути в Лету.
Капля в морі.
Каші маслом не зіпсуєш.
Китайська грамота. Недоступне в порозумінні.
Китайські церемонії. Надмірна ввічливість.
Кінь на чотирьох ногах та й то спотикається.
Кішці смішки, а мишці слізоньки.
Крокодилові сльози.
Ломаного гроша не вартий.
Лити воду на млин.
Личить, як корові сідло.
Мильна бульбашка.
Метати бісер перед свинями.
Миру не ждуть – мир завойовують.
Мишача метушня.
Мізинця не вартий.
Місити болото.
Місце під сонцем.
Море по коліно.
На безлюдді і Хома чоловік.
Пішого сокола і ворони б’ють.
На всіх парусах.
На всякий чмих не наздоровкаєшся.
На гарматний постріл не підпускати.
На злодієві шапка горить.
Найшла коса на камінь.
На козі не під’їдеш.
Не мала баба клопоту, та купила порося.
Сон рябої кобили. Дурниці.
Стріляного горобця на полові не зловиш.
Стригти під одну гребінку.
Чуд дарма, як голови нема.
Усі стежки до Рима йдуть.
Ускочити в біду, як курка в борщ.
Фіговий листок.
Ходячий університет.
Чуже бачить під лісом, а свого не бачить під нісом.
Ювеналів бич. Разюча, нищівна сатира.
Юпітер, ти сердишся, отже ти не правий.
Як мертвому кадило. Не принесе користі.
Як свиня в апельсинах. Цілковите незнання справи.
Тримати: під каблуком, на прив’язі, в полі зору, на язиці, ніс за вітром, на мушці, на достатній віддалі, кермо, під крилом, під сукном, при собі, себе в руках, слово, сторону, у чорному тілі, камінь за пазухою, вухо гостро, в руках, в курсі, віжці в руках...
Узяти: на пушку, на буксир, на приціл, на душу, на озброєння, на себе, на глум, на абордаж, моду, за зябра, за горло, за живе, до уваги, в свої руки, бика за рога, в роботу, в голову, в шори...

Нажаль, у численних засобах масової інформації вживана досить обмежена кількість фразеологічних зворотів.
Поєднання однокореневих слів - тавтологія – широко вживається як стилістичний засіб. Це здебільшого фразеологічні одиниці на зразок: сила-силенна, рано-вранці, вільна воля, любий-любесенький, милий-милесенький.
У засобах масової інформації можна натрапити на штучний фразеологізм: моє діло сторона – коли йдеться про байдужість у ставленні до чогось, про небажання втручатися в якусь справу. В українській мові йому відповідають: моя хата скраю, про мене – вовк хоч траву їж, наше діло півняче: прокукурікали, а там хоч і не розвидняйся; моє діло мірошницьке: підкрутив та й сів.
Трапляється, що хтось з носіїв мови не знає якогось слова – компонента фразеологічної одиниці і замінює його близьким за звучанням. Цілісне значення фразеологізму нібито не порушено, тому лексично спотворена одиниця набуває поширення, відтискуючи на другий план первісний, закономірний варіант. Але коли замислимося над кожним із складників звороту, то побачимо явне безглуздя. Часто можна чути у ситуації, коли хтось дарує ближньому якусь абищицю, котру видає за щось поважне: На тобі Боже, що мені не гоже. Але це зворот до племінника – „небоже”
До фразеологічних одиниць належать і форми вітання та прощання. Вони давно усталилися в українській мові, і їх не варто модернізувати без потреби. Досить часто чуємо неправильні з погляду української граматики форми вітання та прощання в розмовному мовленні, по радіо й телебаченню. В літературній мові усталилися такі форми: Доброго ранку!, Добрий день!, Добридень!, Добрий вечір!, Добривечір!, На добраніч!, Добраніч!




Список використаної літератури.

1. Історія української культури / За загал. ред., І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.; іл..
2. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. – 2-ге вид., стер – К., Либідь. 1996. – 432 с.
3. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Усний та письмовий екзамени: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1992. – 208 с.
4. Олійник І.С. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний тлумачний словник. – К.: Радянська школа, 1991. – 400 с.
5. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 240 с.
6. Український правопис/ АН УРСР, Ін-т мовознавства ім.. О.О.Потебні. -3-тє вид., випр. Й доп. – К.: Наук. Думка, 1990. – 240 с.
7. Ющук И.Ф. Я выучу украинский язык: Правописание. Синтаксис. Стилистика. Украинская литература ХХ века: Пособие для учащихся. – К.: Освита, 1992. – 334 с.