Одного разу, десь наприкінці весни (у той час сонечко пригріває все сильніше і сильніше, вечори стають вже теплесенькими, такими, що на тілі вже не виступає гусяча шкіра, і тільки мурахи постійно падають з дерев, чи взагалі невідомо звідки, на білу сорочку і повзають, повзають, повзають... гади!!!)...
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.