Помилочка

А як її було не кохати, коли в неї срібний сміх, коли в неї хмарка світлого волосся, що матляється услід за швидкою голівкою, тоненькі рожеві губи, ніжний рум'янець на щоках і оченята, що так і пускають бісиків! А ще маленькі грушки грудей, осина талія, сіднички-палянички та ніжки, неспокійні, як у кізочки, ніжки, які постійно тупцювали, плигали, кудись несли і звідкілясь виносили. Оце таке янголятко, а ще вона була поетеса, писала чорні вірші про самотність і зраду, пила, як кінь, що у комплекті з янгольським виглядом, давало їй неабиякий шарм.
Принаймні, він, його звали Сенека (папа захоплювався пізньою Стоєю, друзі звали Сеня, а прізвище було і взагалі чудове – Перевертайленко), так ось він закохався у неї, коли якось побачив, як вона п'яна і відчайдушна, читала свої вірші у якомусь барі. Сенека був спокійним хлопцем з буржуазними вподобаннями, але життя його було досить нуднувате, йому не вистачало якогось перцю, то коли побачив її, то відчув велике тремтіння серця, що значило – він закохався. Дивився на неї своїми великими східними очима (мати була вірменкою, дуже любила співати і афери, то ще за радянських часів двічі сиділа в тюрмі) і розумів, що тільки з цією дівчиною хоче жити далі.
Тільки упевнився у цій думці, коли дізнався, що прізвище дівчини – Чарка. Справжнє прізвище. Мар'яна Чарка, точніше Мар'яна ЧаркА. З наголосом на останньому складі. Наче це прикметник. Мар'яна яка? Мар’яна – ЧаркА. Чарує! Вона його зачарувала остаточно. Через знайомих він дізнався її адрес і телефон, тиждень наважувався подзвонити (тверезий він був ще той боягуз), але одного ранку він прокинувся з якимось божественним смаком на губах. Згадав, що вночі снилося, наче він плив з Мар'яною на човні і цілував її. То це був її смак. Він скочив, як навіжений, побіг до телефону і злякав брата (Левкіппа, брат був старший, тоді батько захоплювався давньогрецькими матеріалістами. Друзі звали брата Льовою). Як у лихоманці набрав номер, довго чекав, увесь у дрібному тремтінні великого передчуття. Ось вона узяла слухавку. По голосу була зі страшенного похмілля. Сенека запропонував пиво. Сам він ніколи не похмелявся, якщо перепивав, то ковтав активоване вугілля і лежав, дивлячись у стелю. Але Мар’яна ЧаркА майже повинна була похмелятися.
І вона погодилася, сказала, щоб приїздив. Сенека примчав з ящиком холодного пива, Мар'яна мовчки випила пляшку і відрубилася. Вона лежала на старому радянському килимі у спортивних трусиках блакитного кольору і білій майці. Так маленька та тендітна. Сенека вкрив її ковдрою, потім переніс на диван – вона виявилася легкою, як пташка. Вирішив почекати, коли вона прокинеться, випив пива сам, думав про неї, точніше про них, він вже навіть бачив, як вони йдуть до загсу. Сам заснув, а коли прокинувся, то її вже не було. Тільки шматочок паперу з великими впевненими літерами. Вона просила захлопнути двері, коли буде йти.
Він сподівався зустрітися з нею, але усе якось не виходило. Коли він дзвонив увечері, вона казала, що дуже зайнята. Коли вранці, то скаржилася на похмілля і казала, що їй треба перепочити. Взагалі то, це був футбол у чистому вигляді, але хіба закохана людина помічає такі дрібниці? Закохана людина живе у солодкому світі власних мрій і почуттів. То Сенека нічого не помічав і сподівався, що ось завтра, чи наступного тижня, вони зустрінуться, він скаже, як кохає її і в них усе почнеться. Сенека навіть пропускав проміж вуха якісь брудні плітки. Про те, що Мар'яна вештається по дорогих кабаках з якимись товстошиїми дядьками, що в неї звідкілясь завелися гроші, а вона ж просто вчителька (пів-ставки в бідненькій школі), ну ще веде на місцевому телебаченні програму про поезію, але за це їй не платять. Висновки напрошувалися самі, та тільки не для Сенеки, якій божеволів від щастя у своїх думках і стогнав від незрозумілості відносин з нею у життя. Коли людина щось не хоче розуміти, вона вважає це незрозумілим.
Так продовжувалося кілька місяців, коли Мар’яна якось подзвонила. Сенека ще тоді, у першу зустріч, залишив в неї свій телефон. Потім з місяць, як навіжений, бігав за кожним дзвоникам, бо чекав її. Не дочекався, перестав зовсім брати слухавку, коли його покликали до телефону.
- Хто?
- Якась малохольна.
Льова, як і його античний прототип, любив різати правду матку, тому працював на будівництві звичайним зварювальником, хоч мав вищу освіту. Сенека, почувши про малохольну, відчув як дрібно застукало сердечко у солодкому передчутті. Він же чекав цього дзвінка, це було смішно, чекати його, але закохана людина смішна і дурнувата, що тут вже поробиш.
- Ульо!
Сенека дивився "Симпсонів", то відповідав по телефону як Гомер (люди з такими іменами не могли не відчувати один до одного приязні).
- Привіт. Це Мар'яна. Як ти, не хочеш випити пива?
Сенека аж застогнав от щастя. Його хворій на кохання свідомості усе вже було зрозуміло. Спочатку пиво, потім кохання (Сенека мав на увазі секс, але це слово видавалося йому якимось сухим і технічним, то він думав саме "кохання"), а потім "вони жили довго і щасливо, та вмерли в один день". Ось так, не більше і не менше. Закохана людина може робити дикі висновки з цілком звичайних прохань.
І ось, після роботи (Сенека працював у великій, по міркам цього містечка, корпорації, але в рекламному відділі де творчим особистостям давали трохи волі: ходити без краваток, а в літню спеку у сандалях, що в інших підрозділах було заборонено), хлопець біг на побачення. Точніше, не біг, а летів. Він був середнього зросту, худий та жилавий, хоча займався розумовою працею. Але раз на тиждень обов'язково грав з друзями у футбол, а вранці тягав гантелі з гирями, щоб бути у формі (його колишня жінка любила м'язи, то він качався для неї, а потім по звичці).
Так ось він летів на крилах кохання, зустрівся с Мар'яною і слова не міг сказати, від почуттів, які накрили його, як штормові хвилі тонучий корабель. Дівчина щось балакала, робила великі ковтки пива, а Сенека відчував, як починає плакати від щастя. Чоловік не повинен плакати, то Сенека стримувався і дивився на тоненькі і біленькі руки поетеси, її рожеві пальчики. Він так хотів куснути ті пальчики, пестити її білу шию, він багато чого хотів, але вмовив себе стриматися, бо ж ніч кохання була попереду. Бозна, з чого він узяв про ніч кохання, Мар'яні просто не було з ким випити, але закохана людина не має рації. То Сенека купався у передчуттях.
- Може змінимо місце?
- Добре. А куди підемо?
Сенека чекав, що вона запросить його до себе (ніч кохання попереду була для нього аксіомою), але Мар'яна назвала бар біля міського парку. Сенека вирішив, що вже звідти, на таксі, вони поїдуть до цариці ночі (так він звав Мар’яну у своїх медових думках).
Вони йшли містом, Мар'яна розповідала, як їздила до подруги в Грецію (спочатку важко було отримати візу, бо в посольстві думали, що вона проститутка. Потім стільки коштували грецьких спиртних напоїв, що і не засмагла анітрохи). Вона розповідала дотепно і цікаво, так що Сенека часто сміявся і все збирався щось пожартувати про своє ім'я і ту поїздку до Греції. Але ніяк не міг скласти ці інгредієнти у жарт. Йому було так добре, що мозок зовсім не хотів працювати, розпливаючись у щасті.
Як раз переходили вулицю Петропавловську (колишню Леніна, колишню Сталіна), коли їх налякав гучний звук клаксону. Вони йшли по пішохідному переходу, то машини повинні було пропустити їх. Але якийсь бовдур на великому "Мерседесі" мчав навпростець, ще й сигналив їм, щоб вони тікали з дороги. Сенека кілька разів постукав вказівним пальцем себе по скроні, запрошуючи водія вивчити правила дорожнього руху, а потім вже сідати за кермо. Мар'яна щось пошуткувала про те, що чим більше машина, тим менший член. Сенека хотів щось пожартувати у відповідь, але на язику крутився недотепний жарт (Лозунг "Шукайте жінку" застарів. Треба шукати гроші, а жінка знайде вас сама). Звісно, що казати його було недоречно. Сенека дивився на губи коханої і ледь стримував себе, щоб не поцілувати їх. Ті губи.
Раптом пороч з вереском загальмувала машина. "Мерседес". У Сенеки не було знайомих з такими машинами, то він не звернув на неї уваги, а ось Мар’яна з цікавістю подивилася. Двері мерса відчинилися і стало видно водія – кремезного хлопця з голеною головою. Він роздратовано дивився на Сенеку.
- Слышь, пидор! Ты что там мне показывал?!
Хоча Сенека і був закоханий, але зрозумів, що звертаються до нього. Але озирнувся не відразу, бо подумав, що образливо відразу відкликатися на таку лайку.
- Це ви мені?
- Тебе, сучара! Что ты там показывал мне, мудак!
Взагалі то Сенека був розумний хлопець і завжди намагався уникнути бійок. Брата Льову кілька разів привозили з пробитою головою, бо той використовував інші стратегії. А Сенека любив казати, що сімдесят відсотків м'язів у кожної людини знаходиться у ногах, то треба використовувати цей могутній механізм. І не в каратистському сенсі, а для того, щоб втекти. Ось так, просто втекти, коли бійка виглядає неминучою. Звісно, це виглядало не дуже шляхетно, але Сенека вважав, що пробита голова, вибиті зуби або зламані ребра, це ще менш шляхетно.
Але зараз ситуація була зовсім іншою. По-перше, Сенека був закоханий. По-друге, об'єкт кохання стояв поруч і з щирим захопленням спостерігав, що буде далі. То Сенека не хотів тікати. План, що схопити Мар’яну з руку, майнути метрів тридцять, потім у двір, а там відділення банку, там охоронець з пістолетом, там їх не чіпатимуть, цей план був відкинутий. Сенека вирішив бути чоловіком. Це легко, коли поруч та, про яку всі мрії і всі сни.
- По-перше, від мудака чую. По-друге, перед тим як злізти з пальми і сідати за кермо, треба було б вивчити пєдєєр.
- Що?
Водія як перемкнуло, він, мабуть, не очікував такої відповіді. Думав, що Сенека злякається, а той он як припечатав. Сенека відчув, як починає вигравати ситуацію. Кураж і захват.
- Правила дорожнього руху.
Сенека говорив це майже по складам, наче тупому.
- Ми йшли пішохідним переходом і ти повинен був пропустити нас, а не пипікати, як ідіот.
Водій все збирав раму, дивився на Сенеку, як баран на нові ворота.
- Та йоб твою мать, что ты тут ****ишь!
Сенека хотів відповісти, що "****ять ****уни і ти разом із ними", але потім придумав ще кращій варіант.
- І не лайся, а то викличу міліцію, вони тебе навчать хорошим манерам.
Це був хитрий хід: Сенека сподівався, що згадка про міліції заспокійливо подіє на водія, якій закриє двері і поїде собі геть. Це б було так красиво, Мар’яна, мабуть би зааплодувала. Але вийшло все навпаки. Водій зненацька заревів і кинувся з машини до Сенеки. Більш того, з заднього сидіння вискочив ще один хлопець, теж зростом під два метри і кулаками, як гандбольні м'ячі (принаймні Сенеці так здалося). Єдине, що Сенека встиг зробити, це штовхнути Мар'яну назад, крикнути "Тікай" і зробити крок до нападників. Не те щоб він був герой, просто він був закоханий, а ця хвороба змінює людину, штовхає до найдивніших вчинків.
Хоча Сенека і був у непоганій фізичній формі, та вправи з гантелями, як і футбол, небагато додають і бійці. То його звалили першим же ударом в обличчя. Сенека впав на бруківку і вже не бачив, як його ще кілька разів вдарили, а потім потягнули до багажнику і затовкли туди. "Мерседес" зірвався з місця, залишивши Мар'яну з захопленим поглядом і ще кілька випадкових свідків, які вагалися між совістю і небажанням сповіщати міліцію про те, що відбулося.
Сенека прийшов до тями, коли "Мерседес" різко загальмував і голова вдарилася об щось залізне, здається домкрат. Сенека нічого не розумів, де він і чому, нічого не бачив у темному багажнику, коли почув голос.
- Сержант Федорчук, ваші документи.
І тут Сенека зрозумів, де він знаходиться. Він ніколи не їздив у багажнику, але він же дивився багато американських фільмів, а там це звичайна річ. Його запхали в багажник і везуть в ліс вбивати! Сенека злякався. Хоча кажуть, що кохання перемагає страх, але у Сенеки вийшло навпаки: він так злякався, що забув про кохання. Він пам’ятав тільки про те, що хоче жити. То з усієї сили вдарив ногами. Це відбулося як раз в той мент, коли даїшник повертав документи. Почувши поштовх, міліціонер підозріло подивився на багажник.
- Що це там?
- Да поросенка везем, - відповів водій, зчепивши зуби.
Сенека вдарив ще раз. А потім зрозумів, що може ж кричати.
- Допоможіть! Допоможіть!
Даїшник потягнув руку до пістолету, коли "Мерседес" зірвався з місця. У водія була добряча реакція, він би уїхав, та як раз по трасі їхала вантажівка. В заднє колесо якої "Мерседес" і влетів. Так як водій принципово не користувався пасками безпеки, то вилетів у лобове скло і встряв головою у кузов вантажівки. Пасажир, який сидів на задньому сидінні, зміг вискочити і побіг. За ним погнався даїшник. Пасажир дістав пістолет і вистрелив. Даїшник впав. Пасажир побіг далі, побачив, як їде назустріч легковик – "Логан". Кинувся навперейми. Хотів зупинити, викинути водія і тікати. Водій "Логану" почав гальмувати, наче зупиняється, а потім різко вдарив по газу. Збив пасажира, який не встиг вистрелити, зате полетів на сусідню смугу, як раз під колеса "Москвіча". Той переїхав пасажира і зупинився. З багажнику на даху посипалися ящики з помідорною розсадою. Біля машини ДАІ інспектор викликав допомогу і швидку. Потім побіг до товариша. Той був мертвий – кульове поранення в груди.
Сенека другий раз прийшов до тями, коли його витягали з багажника. Коли "Мерседес" влетів у вантажівку, Сенека вдарився головою об домкрат і знепритомнів. Потім, як у тумані, бачив якихось людей, ще несли його. Люди були у формі і Сенека зрадів, що все буде добре. Закрив очі.

 * * *

Третій раз, тепер вже остаточно, прийшов до тями у лікарні, де йому обробляли рани. Чув, як хтось, мабуть лікар, казав комусь, мабуть міліціянтам, що загрози для життя немає. Сенека зрадів. Хоч боліла голова, пекло в носі, якісь памороки перед очима, але жити буде. Жити, це добре.
- Нумо, хлопче, приходь до тями.
Його похлопали по щоках. Сенека відкрив очі. Поруч з ним сиділи два дядьки. Один здоровий, спітнілий, в сірому піджаці і блакитній сорочці, з великими кулаками і шкіряним ремінцем годинників, що ховався у волохатості рук. Інший був середнього зросту, червонопикий, зі шрамом на лобі і гостренькими, швидкими очима.
- Привіт, дружок. Розповідай.
- Що?
- Як ти в багажнику опинився.
- В багажнику?
Сенеці знадобилося кілька секунд, щоб згадати як воно і що відбувалося.
- В багажнику.
- Я дорогу переходив.
- Кого?
- Дорогу. На Петропавлівській. По пішохідному переходу (це такий був у Сенекі бзік, що він завжди ходив лише на зелене світло, лише пішохідними переходами, в машині завжди пристьобувався пасами безпеки, ноги завжди тримав у теплі, а продукти з консервантами майже не їв). А там мчить, пипікає мені. Я йому показав, що думати треба, що робиш. На переході треба пішохода пропускати. Хіба ні?!
- Так, так, а що далі?
- А далі вони під'їхали, питають, що я показував. Я їм кажу, що показував вчити правила, а потім вже за кермо сідати. Вони давай мене лаяти, я пригрозив міліцію викликати. Вони як вискочать. Мабуть вдарили, бо я більше нічого не пам'ятаю.
- Зовсім нічого?
- Ну ще як сержант якісь документи почав просити. Я давай ногами бити, машина поїхала кудись, потім знову нічого не пам'ятаю. Ось тепер ви.
- А ти хлопців з машини знав?
- Ні.
- Точно?
- Не знав. Здорові такі, як бугаї.
- Ти просто йшов через дорогу, а вони тебе схопили і в багажник?
- Еге ж. Якісь відморозки.
Дяді дивляться один на одного.
- Ну, ти полежи тут, зараз ми прийдемо.
- Добре.
Дяді виходять з палати. Біля дверей два омоновця з автоматами. Дяді трохи відходять.
- Ти йому віриш?
Питає більший, а менший крутить головою.
- Ні. Бреше він.
- Бреше. Якби дійсно "мерс" поруч зупинився, а там два бандюки, так він би пельку затулив, а не почав би вчити.
- Навіть якби почав, його от****или б і залишили. Навіщо в багажник заткнули?
- І везли то до Мари.
- До Мари.
- До Мари звичайного лоха б не повезли.
- Бреше. А що нам по ньому відомо?
- Та нічого. Працює на пакувальному комбінаті, в рекламному відділі. В картотеці на нього нічого, наче звичайний лошок.
- Дивно.
- А знаєш, як його звуть?
- Як?
- Сенека.
- Як?!
- Сенека!
- Що це за ***ня?
- І сам не знаю, ім'я таке.
- Він що, з чорних?
- Та ні, прізвище – Перевертайленко.
- Але сам чорнявий.
- У нього мати з Кавказу. До речі, двічі відсиділа.
- Відсиділа?
- Еге ж. Обидва рази - шахрайство.
- Може це якийсь зв'язок?
- Ні, вона ще за радянських часів. Коли Мара ще пішки під стіл ходив.
- Що ж це за Сенека такий?
- Косить під лоха.
- Косить.
- Може притиснуть його?
Більший дядя погрозливо б'є кулаком правої руку у долонь лівої. Але червонопикий крутить головою.
- Поки ні. Потримаю його кілька днів. Може щось дізнаємося. І щоб охороняли добре.
- Думаєш, можуть прийти від Мари?
- Чому б і ні. Якщо він їм так потрібний був, що вдень везли.
Дядьки повертаються до палати. Сенека дивиться на них і всміхається.
- Додому мене відвезете?
- Поки ні.
- Чому?
- Співробітник ДАІ загинув і два бандита. Важлива справа, а ти, здається, єдиний свідок.
- Так я ж нічого не бачив! Я ж в багажнику був!
- Але ж бандити не знають, чи бачив ти, чи ні. Можливо вони злякаються, що ти щось знаєш і спробують дістати тебе. Ось нитка і потягнеться.
- Але я нічого не знаю.
- І добре. Менше знаєш – краще спиш. Відпочивай, набирайся сил, боєць.
Дядьки виходять. Червонопикий крутить головою.
- Намагається дурником виглядати. Але не дурник. Зовсім не дурник!
Дядьки йдуть.

 * * *

Десь за містом, у великому будинку біля озера сидить чоловік. Років за тридцять, невеличкий на зріст, але досить кремезний. Барабанить по столу. Поруч стоять два хлопця у спортивних костюмах. Звітують. Видно, що бояться чоловіка.
- Обидва загинули?
- Так. І Гоня і Чалий. В морзі лежать, ми провірили.
- Як вони встряли?
- Не знаємо. Чомусь шмаляти почали, коли їх на виїзді з міста даішники зупинили. Одного поклали.
- Ідіоти! Я ж казав їм сидіти тихо!
- Вони везли когось.
- Що?
Чоловік аж підскочив.
- Кого везли?
- Якогось хлопця. У багажнику. Коли менти приїхали, вони його витягли.
- Живого?
- Живого.
- І де він?
- Міліція кудись увезла.
- Добре, йдіть.
Хлопці задкують і виходять з розкішної зали. Чоловік сидить. Це Мара. Йому тільки тридцять, а він вже кримінальний король цього міста. Точніше, офіційно він бізнесмен. Намети на ринку, кілька ресторанів, кілька автосалонів, частка в горілчаному заводі. І майже увесь більш-менш крупний кримінал. Мара, в дитинстві його звали Марадоною, коротко Марою, бо він був дійсно схожий на аргентинця, до того ж непогано грав у футбол. Це було нетипово, бо більшість бандитів була з борців чи кікбоксерів. Якось Марі зламали обидві ноги, щоб знав своє місце. Він вбив усіх, хто був до цього причетний, вбив усіх, хто не був причетний, але не розділяв його намірів стати головним в місті. Він став головним, ноги зрослися, але він став накульгувати. У футбол більше не грав. Завів собі команду, яка грала вже у другій лізі. Досить непогано грала, бо він вмів працювати (ресторан, сауна з проститутками, конверт) з суддями.
- Привіт. Під'їдь до мене. Так, терміново.
Через десять хвилин у двір впливає чорний "Крайслер". Неквапливо, бо спочатку відчиняються одні ворота, потім другі. Кілька охоронців. Двір Мари останні тижні, як фортеця в осаді.
З "Крайслера" виходить товстун. Кілограмів сто двадцять, з вусиками, він у шортах і футбольці "Партизана" (це команда Мари, її емблема – схрещені протитанкова граната і ППШ, а над ними профіль Ковпака). Товстун поспішає в будинок. Перед ним відчиняють двері. Заходить в зал, де у кутку, який не видно з вікон, сидить Мара.
- Привіт.
- Привіт.
Мара з невеликим роздратуванням дивиться на товстуна, у якого обличчя в помаді.
- Знову борсався з ****ями?
- Ти зняв мене з самого цікавого! Така тьолка! Сімнадцять років, а смокче, як чорна діра!
- Хто?
- Чорна діра. В космосі вони є, такі об'єкти, що засмоктують матерію.
- Космічні смокталки?
- Ну, щось таке. Я зараз.
Товстун виходить і повертається вмитим.
- Що трапилося?
- Гоня і Чалий вбиті.
- Що? Хто їх?
- Менти.
- Якого ***?
- Їх зупинили на виїзді з місця. А вони чомусь почали нервувати.
- Але чому? В них були чисті документи, чиста тачка?!
- Не знаю. Але ось що цікаво. В багажнику вони везла якогось хера.
- Що за хер?
- Не знаю. Але вони везли його до мене. І, мабуть саме через нього, почали нервувати з даїшниками.
- Вони повинні були когось привезти?
- Взагалі то ні. Але я їм наказав перевірити готелі.
- Через ті плітки?
- Через плітки.
- То вони шукали кілера?
- Так, шукали.
- Ти думаєш, що тебе дійсно замовили?
- Так. Той хлопчик, якого ми поховали у Харкові, він казав, що поважні люди з Києва замовили мене.
- Чому ти нічого не казав мені?
- Я думав, що той хлопчик просто хотів вижити, ось і молов бозна що. Але потім Гоня і Чалий сказали, що їх знайомі в Москві чули про кілера.
- Що чули?
- Що якісь люди шукають надійного бійця для роботи в Україні.
- Чого ж ти мені не сказав!
- Тому, що вирішив не піднімати зайвого шуму. Сказав Гоні і Чалому подивитись по готелях. Вони московські хлопці, вони багатьох там знали, поки не вимушені були втекти.
- То ти думаєш, що той хлопець з багажнику і є кілер?
- Не знаю. Але дивно, що вони запхали його туди і везли до мене. Вони б не везли якогось лоха. І не почали б просто так нервувати з ментами. Вони були досвідчені хлопці.
- Зараз той товариш у ментів?
- Мабуть що так. І мені цікаво було б поговорити з ним.
- Він навряд чи знає замовників.
- Але щось він та знає. По тому, яку інформацію йому довели і скільки обіцяли, можна бути зробити висновок, хто то був. Якісь місцеві шістки, яких я притиснув.
- Чи нафтові дяді з Києва?
- Чи нафтові дяді з Києва.
- Мара, я казав, що не треба було лізти до нафти.
- Мені казали, що не треба було робити багато чого. І якби я кожного разу слухався, то був би зараз якоюсь шісткою.
Мара це говорить тихо, товстун слухає його і киває головою.
- Ти правий.
- Знайди, де він. Дізнайся, хто він. І привези його сюди. Я дуже хочу з ним побалакати.
- Головне, щоб його не вбили раніше.
- Він повинен жити, поки я з ним не побалакаю.
- Добре. Тоді я поїхав.
Товстун виходить і їде до міста. Там кілька разів дзвонить з вуличного телефону.
- Привіт, мені потрібна інформація. Сьогодні був салют, десь за містом. Були жертви, а декого кудись відвезли. Куди і хто цей дехто? Оплата подвійна.
- Привіт. Я чув була стрілянина. А які подробиці відомі? Добре, зустрінемося у барі.
- Привіт. Там сьогодні був випадок. Аварія зі стріляниною. Швидка відвезла одного хлопця. Мені потрібно знати куди. Добре, через півгодини я передзвоню.
Товстун сідає у свій "Крайслер" і чекає. Потім б'є руками по керму.
- Найгірше, коли недойоб! Як дурень почуваєшся!
Дістає мобільний.
- Алло, привіт Люда. Це дядя Боря. Оце якось засумував. Не хочеш на машині покататися? Тоді через п'ять хвилин біля парку.
Через десять хвилин якась дівчина робить йому мінет прямо в машині, а він крекче і слухає якусь боса-нову. Товстуна звуть Борис Босий. Точніше, це його ім’я і фамілія, а ось у місті його звіть або Чемодан баксів або Кіношник або Німець або ****ун. Перше, тому що він колись служив в Афганістані. На якийсь солодкій посаді в тилу. І налагодив бізнес. Невідомо, що саме продавав чи покупав. Одні казали, наркоту, інші, що зброю душманам, чи може возив в СРСР пакистанське золото. Деталі невідомі, та якось, коли капітан Босий летів у відпустку на Батьківщину, його затримала військова контррозвідка у аеропорті Кандагару. При собі у капітана Босого було дві валізи. В одній особисті речі, одежа, якісь східні сувеніри (японські електронні годинники, калькулятори та інше). А у другій – пачки баксів. Американських баксів. Ціла валіза баксів. За таке у Радянському Союзі легко могли розстріляти чи посадити років на п'ятнадцять. Але тільки не капітана Босого. На суді він довів, що долари були фальшиві. І віз він їх, саме як сувеніри, щоб діти гралися.
- Товариш, суддя! Ну самі подумайте, куди б я з ними пішов, з тими доларами? – питав Босий у судді. Так як офіційно долар у країні Рад не ходив, то аргументи Босого (казали ще про хабарі) спрацювали. Ввіз доларів інкримінувати Босому було неможливо (бо долари фальшиві), а фальшування грошей теж, бо в Союзі долари були не гроші. Таким чином Босого лише звільнили з лав Радянської армії і зняли з квартирної черги, де він був одним з перших. Але Босий не розгубився, повернувся у рідне місто і встряв в місцеве кіноуправління. Придумав схему зі зміною фільмів. Тобто в кінотеатрі повинна була йти якась нудна картина, на яку і третини квитків не продаси. Замість неї ставився якійсь хіт, на який набивався повний зал. Але по документах йшла нудота з майже пустим залом. Різниця осідала в кишенях. Та як Союз був кінематографічною країною, то різниця вимірювалася в тисячах карбованців. Казали, що на той час Босий був чи не найбагатшою людиною в місті.
Та потім до нього прийшли товариши з ВБРСМ (ОБХСС), які узяли Босого за бари і повели до суду. Він відбивався до останнього, задіяв багато чого, але ув’язнення не уникнув. Вийшов у 1991 році. Коли Союз розпадався, почала буяти інфляції, а що було робити ніхто не знав. Босий поїхав до знайомих, що служили у Німеччині. Якось зметикував про машини і пригнав у місто майже перший "БМВ". Потім ще і ще. Якось домовився з залізницею і пригнав мало не цілий потяг автомобілів. Його всі називали Німцем. Він знову став багатою людиною і збудував перший в місті триповерховий приватний будинок. Почав гнати машини в Харків, але там натрапив на якихось чеченців. Розборки, а потім Босого залишили в лісі з простреленими ногами. Він повз більше тижня. Повз і повз, поки виліз до якогось села. Непритомного його знайшли селяни і на возі відвезли до лікарні.
Босий вижив. Навіть не накульгував. А ще став дуже ****овитий. Він завжди був спокійний до жінок, його збуджували гроші і влада, яку вони давали. Та після того тижневого плазування лісом, щось у нього перемкнуло і Босий став ненаситний на дівок. Коли йому виповнилося п'ятдесят, друзі зняли для нього заміську базу і привезли туди півсотні самих різних хвойд. Босий забавлявся з ними цілий тиждень і завершив свято тільки тоді, коли захворіло серце. Після того випадку він отримав своє останнє прізвисько.
Вже кілька років Босий працював на Мару. Був кимось на кшталт його радника з широкого кола питань. Мара цінував його ділові якості, хоча і не поважав надмірну хіть. У самого Мари було троє дітей від різних жінок, іноді він викликав собі проститутку, але сексом займався без завзяття, а лише щоб заспокоїти організм. Куди більше, його цікавили бізнесові справи.
Вночі Босий приїхав до Мари. Той не спав, сидів у робочому кабінеті, який був обладнаний у підвалі.
- Це він?
- Не знаю. Він сам місцевий.
- Місцевий?
- Так. Працює в рекламному відділі пакувального комбінату.
- Що? В рекламному відділі? Тоді не він!
- Але менти його не відпускають.
- Як?
- Він в лікарні, під охороною. Спочатку стояли два автоматники, потім стало ще два і два на вході до корпуса. Усіх перевіряють.
- Чого це його так охороняють?
- Не знаю.
- А що кажуть в ментурі?
- Кажуть, що розпорядження з прокуратури. Від Кошицького.
- Свиня червонопика!
- Що і погано. Кошицький чогось зацікавився тим хлопцем. Може бере на арапа. А може щось знає, чого не знаємо ми.
- Але той хлопець не може ж бути кілером! Він в якомусь відділі на пакувальному комбінаті працює!
- Ну і що? Чим погане прикриття? Пакувальний комбінат. Іноді бере відпустки за свій рахунок, їздить кудись. Повертається за кілька днів. А в інших містах гинуть люди. А тут йому і їхати нікуди не треба – робота по-домашньому. Чим погано?
- Тобто ти думаєш, що він – кілер?
- Пам'ятаєш братів Умарових?
- Це ті чеченці, які тебе ледь не ухекали?
- Вони багатьом шлях перейшли. І якось їх знайшли в машині. В кожному всього по одній пулі. Але в серці. У кожного. Знаєш, хто їх вбив?
- Ні.
- Водій тролейбуса. Хлопець прийшов з армії, пішов у водії. Але іноді хворів і не приходив на роботу. Через кілька днів повертався і працював далі. Його випадково підстрелили на справі. Вдома знайшли щоденник. Де було описано дванадцять випадків. З братами Умаровими теж. Який був план, яке виконання, нотатки з висновками на майбутнє, як працювати ще краще. Ось такий водій тролейбуса. То я не став би виключати, що цей рекламіст теж не з подвійним дном.
- З ним треба переговорити.
- У палату пускають тільки лікаря і тільки у супроводі.
- А в туалет його водять?
- Ні. Палата крута – туалет там є і душ. І наче завтра його забирають в СІЗО.
- У нас там є люди?
- Та є, тільки якщо його так охороняють в лікарні, то як же будуть охороняти там.
- Відомо, що він сам каже?
- Прикидається дурником. Наче просто йшов вулицею, щось там полаявся з Гонею і Чалим, а ті запхали його в багажник.
- Дурня!
- Я теж не вірю. Ще від****ити могли, але везти його навіщо?
- І до мене везти.
- Щось не те.
- Треба пошукати, за що його можна взяти.
- Поки ні за що. Я пробив. В нього була жінка, але вже три роки як розлучилися. Вона в Києві, на радіо десь працює. Є старший брат, Льова, на будівництві працює. Кілька разів попадав в міліцію за бійки. Кажуть, що між собою брати не дуже товаришують. Батьки ще є, але вони в Чехії.
- Якого біса?
- На заробітках.
- Не в Чехію ж за ними їхати.
- Ще пошукаю. Може у нього якась баба є.
- Шукай. Щось мені здається, що це він.

 * * *

Ранок. Сенека лежить в палаті, поруч прокурор Кошицький (червонопикий) і начальник карного розшуку Шлапак.
- Ну що, як себе почуваєш?
- Та, наче, нормально.
- Нічого не згадав?
- Ні. Я ж все розповів. І поверніть будь-ласка, мій телефон.
- Навіщо?
- Додому подзвоню. І Мар'яні.
- А це хто?
- Дівчина моя. Ми ж з нею разом йшли, коли мене схопили.
- Разом? А чого ж ти раніше не сказав?
- А яка різниця?
- Велика! Кажи яка її адреса!
- Та вона зараз на роботі.
- Кажи адресу!
Через півгодини Кошицький сидить в кабінеті директора школи. Туди приходить Мар'яна. Дивиться на неї.
- Привіт, сідай.
Вона сідає. Кошицький дивується її спокою. Зазвичай люди хвилюються, коли їх ось так терміново викликають. А ця спокійно дивиться. І якась дивна. Оченята червоні.
- Що, допізна гуляла?
- Та було.
- Ти Перевертайленко знаєш?
- Кого?
- Сенеку Перевертайленко.
- А, цього, знаю.
- Коли останній раз бачилися?
- Вчора.
- Де?
- На Петропавлівській.
- І що?
- Що?
- Що трапилося?
- А що повинно було трапитися?
- Дівчинко, не грай зі мною!
- Я не граю. Його схопили два бандита і увезли.
- Звідки ти знаєш, що саме бандити?
- Це ж Гоня і Чалий, люди Мари, їх усі знали.
- А ти, я дивлюся дуже обізнана для вчительки.
- Та є трохи.
- А чого ж ти в міліцію не зателефонувала?
- А навіщо? Йому б це не допомогло.
- Не допомогло? Що це значить?
- Те й значить.
- Чого вони його схопили?
- Не знаю. Він їм щось показав, вони зачепилися, а він внагляк пішов. Вони прихуїли і в багажник його.
- І чого це він внагляк пішов?
- Бо лох. Не розумів, з ким балакає.
- А ти ж чого його не попередила?
- А що я йому служба порятунку?
- Значить, лох?
- Лох.
- І схопили його просто так?
- Просто так.
Кошицький дивиться їй в очі, вона погляду не відводить. Бувала дівчинка.
- А що ти з ним робила?
- Бухала.
- Він каже, що ти його дівчина.
- Лохи так завжди кажуть.
- А що, іншої компанії не було?
- У мене місячні. В іншій компанії потім трахатися треба, а с цим лошком можна і так.
- Стерво ти.
- Є трохи.
- Навіть не спитаєш, що з ним?
- Ну, раз каже, що я його дівчина, то живий.
Вона посміхається і дивиться прокурору у очі.
- Ладно, йди звідси.
Уходить.
Кошицький з Шлапаком їдуть в машині.
- Щось відомо про цю Чарку?
- В картотеці немає. Зі слів сусідів – ****ина. Приходить пізно, завше п'яна і з чоловіками, ледь не кожного разу різними.
- Любить погуляти, дівонька.
- Любить. А ще бачили її з Чемоданом баксів.
- Ну, з ним пів-міста бачили.
- Але все ж.
- Треба за нею подивитися. Що і як. Зроби на кілька днів нагляд.
- Що про того Сенеку казала?
- Що лох. Тільки так вже вони справно лоха з нього ліплять, що мене сумніви беруть. А що він?
- Та сидить в палаті, їсть, книжки читає, все просить цій Мар'яні зателефонувати. Каже, що вона його дзвінка чекає.
- Лох, лохом.
- А ще той самий Чемодан баксів їм зацікавився.
- Що?!
- До лікарні приїздив, роздивлявся, що і як. Мої хлопці його бачили.
- А це вже цікаво! Охорона надійна?
- Надійна. З ним нічого не станеться. А знаєте, які плітки йдуть?
- Які?
- Що Мара кілера чекає.
- Кілера?
- Кілера. Кажуть, що відкрив пельку на нафту, в Києві це багатьом не сподобалося. Вони і замовили. Так чи ні, але вже тиждень Мара з барлога свого не вилазить і не менше десятка хлопців при собі тримає. А ще дітей своїх відправив за кордон.
Кошицький тре підборіддя.
- Дивні справи.
- Дивні. Може цей лох і є кілер?
- Навряд чи. Але покопати біля нього треба. Займися їм. Щось мені здається, що зможемо ми Мару притиснути. А це ж сам розумієш...
- Золоте дно!
- Ні, на дно нам не треба. Золотий берег, скоріше. Позаймайся цим товаришем.
Сенека спить на ліжку. Він читав книгу, потім задрімав. Книга лежить на животі, Сенека тихо дихає, трохи облизує губи. Бачить уві сні Мар'яну. Біжать, чи що, кудись, хапає її за гостренькі плечі, пригортає до себе, цілує, хапає за сіднички. Ті сіднички завжди його збуджували. Ох сіднички! Такі вже сіднички!
У палату заглядає один з охоронців, потім зачиняє двері.
- Що там?
Його питає інший автоматник.
- Спить. І член стоїть.
- Згадує щось приємне.
- Та мабуть бабу ту, Мар'яну, про яку він весь час балакає.
- Гарна, мабуть, баба!
- Авжеж.
Регочуть. Поруч проходить санітарка з відром і шваброю.
Босий приходить до Мари.
- Ну що?
- Охороняють так щільно, не встромишся. Але, здається, знайшли за що прихопити.
- І за що?
- Про бабу якусь часто говорить. Мар'яну. Зараз пробиваю, що за баба.
- Давай, може вона йому язик розв'яже.
Дзвонить мобільний. Босий бере слухавку, яку майже не видно у його великій руці.
- Слухаю. Є? То беріть товар і везіть сюди. Тільки спокійно, без нервів.
Ховає мобільний у кишеню і задоволено посміхається.
- Знайшли її, зараз привезуть.
- Хто така?
- Бозна. На прізвище – Чарка.
- Гарне прізвище.
- А пам'ятаєш у Шостці Гена Стакан був?
- Був.
- Хоч Стакан, а наркоша страшний.
- І загинув же від передозу.
Сміються. Мара колись сидів на героїні, але якось сплигнув. Вже четвертий рік в зав'язі. Та коли згадував, то починав трохи нервувати. Треба відволіктися.
- А що там по індусам? Гроші прийшли?
- Прийшли. Вони все зрозуміли, тепер платять нормально. Хоч грамоту їм видавай, як сумлінним платникам.
Сміються. Мара згадує, як майже рік ламав індусів, які купили кілька колишніх колгоспів, що вирощувати лікарські рослини. Довго впиралися, поки вогнем не налякав. Тоді погодилися платити. І не такі вже великі гроші, а приємно. І всі в області знають, що хоч індус, хоч тунгус, а платити Марі треба.

 * * *

Мар'яна виходить зі школи і йде до зупинки. Метрах в сорока йде чоловік у костюмі, наче чиновник, який повертається додому з роботи. Неквапливо жує морозиво. І дивиться на Мар'яну. На її сіднички. Всміхається і тре язиком по зубах. Мар'яна як раз проходить біля чорного мікроавтобуса "Пежо" з тонованими вікнами. Двері його відчинені, бо ж спека. Коли зненацька вискакує молодик і хапає Мар’яну. Та встигає вдарити його по яйцям, але від поштовху залітає в машину. Туди стрибає і зігнутий від болю хлопець, "Пежо" рушить з міста і зникає. Чоловік з морозивом приголомшливо дивиться на все це, потім дістає блокнот і пише номер, щоб не забути. Потім дзвонить по мобільному.
Мікроавтобус мчить, в салоні лежить змотана клейкою стрічкою Мар'яна і двоє хлопців. Один, якому дісталося по яйцям, лається і намагається вдарити дівчину. Інший її боронить.
- Заспокойся!
- Я цій сучці покажу!
- Нам сказали її просто привезти!
- Щоб якась проститутка била мене по яйцям!
- Прикривати треба!
- Я її навчу!
- Охолонь!
- Не охолону! Чуєш, сучко, я тебе пристрелю! Візьму і пристрелю! Тварюко!
- Заспокойся. Буде, як шеф скаже.
- Болить!
- Терпи.
- Зупини машину!
- Що таке?
- Мені треба до лікаря!
- Ти що, з дуба впав!
- Вона зламала мені член!
- Що?
- Я в газеті читав. Такі ж симптоми! Зупини машину!
Хлопець стукає у стінку, за якою водій. Машина зупиняється. Хлопець вискакує.
- Якщо не зробити завчасно операцію – залишишся інвалідом!
Хлопець чвалає кудись, машина їде. Другий хлопець, який захищав Мар'яну, всаджує її і розкриває рота.
- Привіт, красуня.
- Привіт.
- Ти обережніше з ударами по яйцям. Він же міг і вбити тебе за таке.
- А якого біса! Схопили! Я вам що, проститутка якась!
- Шеф наказав тебе привезти.
- Навіщо?
- Не знаю.
- Якщо йому хочеться трахнутися, міг би і просто подзвонити!
- Не трахнутися. Він наказав везти до Мари. А там він не трахається.
- Куди везти?
- До Мари.
- У мене ніяких справ з Марою!
- Не знаю, нам наказали і все. Як ти поживаєш?
- Непогано, до останнього моменту.
- Я за тобою вже скучив. Якщо все закінчиться нормально, то треба буде зустрітися.
- А що, може закінчитися ненормально?
- Не знаю. Останній тиждень усі на нервах.
- Чого?
- Не знаю. Кажуть, що Мара чекає на кілера.
- На кілера?
- Ну, що хтось його замовив. Сидить вдома, тримає про собі цілу бригаду озброєних хлопців. Шеф теж сказав, щоб були всі на місцях. Я хотів їхати на море, а оце сиджу тут.
- Поїдемо разом в Туреччину?
- Поїдемо. Минулого року відпочили дуже добре.
Мар'яна всміхається і облизує губи. Потім підморгує хлопцю. Той відвертається.
- Припини! Не треба, я збуджуюся!
- А що тут поганого?
- Я на роботі, на роботі не можна збуджуватися. Он Горе пішов тебе хапати зі стояком, а ти його зламала.
- А що мені, його цілувати треба було!
Обидва сміються.
Десь у місті верещить Кошицький.
- Як це схопили! А де нагляд!
Шлапак схилив голову і важко зітхає.
- Там один чоловік був. Я ж нагляд ставив, а не охорону!
- Хто вони?
- Люди Чемодана баксів. Одного моя людина запам'ятала. Горе, бик з бригади Чемодана. Прихопимо його і поговоримо. Його є за що взяти.
- Це добре. Але навіщо та хвойда їм знадобилася?
- Може, щоб впливати на нашого хлопчика.
- Думаєш, вони в парі працювали?
- Не знаю. Але я тут знайшов декілька цікавинок. У військоматі, в справі нашого друга написано, що він двічі вигравав першість дивізії по стрільбі.
- Що?
- Тобто, дуже і дуже непогано стріляв, коли був в армії.
- Він хіба був в армії?
- Був. З першого разу в інститут не попав, то вимушений був служити.
- Так, це вже цікаво. Значить, хлопчик – снайпер?
- Снайпер. А ще, за останні чотири роки він на роботі вісімнадцять разів брав короткотермінові відпустки. Я пробив по базі залізниці – їздив до Москви.
- Бляха-муха!
- Еге ж. Кожного разу на кілька днів. На роботі пояснював, що до хворої родички, але ніяких родичів у нього в Москві немає!
- Ось тобі і лошок!
- Лошок, ледь з нас лохів не зробив! Тепер ми за нього візьмемося!
- Навіщо?
- Як? Це ж гучна справа! Якщо вісімнадцять разів їздив, то це ж стільки і вбивств! Як мінімум!
- І що?
- Отаке розплутати!
- Доросла ти людина, Нілович, а як дитина. По-перше, як почнеться справа, так стільки охочих налетить, що не втовпишся. У кращому разі грамоту дадуть і гуляй Вася. По-друге, ти ж начальник карного розшуку! А у тебе під боком кілер чотири роки розкошував, вбивав людей десятками! За таке полетиш з місця, ой як полетиш!
Шлапак здивовано дивиться на Кошицького. Розуміє, що той правду каже, правду, про яку він і не подумав.
- А що ж робити?
- Тихенько цю справу вести. Стрілком нашим Мара вже зацікавився і треба ту цікавість підкріпити. Щоб ну дуже йому було потрібно з нашим хлопчиком поспілкуватися.
- Навіщо йому спілкуватися? Він вб'є і все.
- Нілович, не розчаровуй мене! Навіщо кілера вбивати! Спершу треба дізнатися, хто послав! А потім вже і вбивати можна. Розумієш?
- Розумію.
- У нас є два варіанти, як цікавість Мари використати. Можна грошей з нього злупити, а можна заманити, щоб глибше вліз і тоді вже притиснути. Він то багатенький товариш, йому навіть індуси платять! А нам на пенсію скоро, треба про старість подумати, що і як. Еге ж?
- Хитрий ти, Степанович, як змій.
- Не хитрі довго не живуть. То тримай язик за зубами і будемо звіра заганяти. Може це наш останній шанс смачний шматок захапати.
Вони потіють, обличчя в них робляться серйозними, наче у церкві. Важлива справа, не до жартів.
Мар'яну ведуть до будинку Мари. Охоронці пильно дивляться на неї, запитують хлопця, що іде з нею.
- А Горе де?
- По яйцям отримав, пішов лікуватися.
- Від кого по яйцям?
- Від цієї сучки.
- А чого в неї їбальник до сих пір цілий?
- Тому що шеф наказав привезти цілою. Може їй голову будуть зносити, при чому тут їбальник?
Охоронці сміються і пропускають всередину. У будинку прохолодно, там кондиціонери і завішені вікна. Хлопець штовхає Мар'яну в спину.
- Давай швидше, курва!
Вона всміхається. Приходять в залу, Мара сидить з ним, а поруч Босий.
- Ось, привів!
- Йо, Мар'яша, ти!
Босий йде до дівчини хтиво посміхаючись.
- Я.
Мара уважно дивиться на них.
- Ти її знаєш?
- Звісно, знаю! Декілька разів ми такого джазу давали! Як губки, не болять, Мар'яшо?
- А від чого їм боліти, невже від того гнітика?
Босий зненацька б'є її по губам. Але не сильно, Мар'яна тільки струшує головою і посміхається, дивлячись в очі Босому. Той теж посміхається.
- Ох і сучка, ох і сучка. Вона так мене збуджувала, що я навіть її ім'я запам'ятав! А я ж ніколи не запам'ятовував, як звуть тих сосок!
Мара засуджуючи дивиться на Босого, помічає рух в його штанях, киває головою.
- Давай краще до справи, а то ти зараз ще трахатися почнеш.
Мара говорить це тихо, майже без емоцій, але Босий в мент тухне, відходить від Мар'яни, дивиться кудись в бік.
- Вибач, трохи той.
Повертається до дівчини.
- В нас до тебе справа є, сучко.
- Та я розумію. Тільки якого біса мене хапати, як курку, та тягти сюди? Чи так їбатися кортить?
Босий б'є її по губам. Сильніше, виступає кров.
- Ти балакай, балакай та не забалакуйся. Розповідай про свого дружка.
- Це в тебе дружок, а в мене подруга.
Вона всміхається. Босий починає дратуватися. Він хоче її, але повинен стримуватися бажання, то дає хід злості.
- Слухай, сучко, ти не жартуй з нами.
- А я і не жартую.
- Тоді розкажи про свого хлопця.
- Мого хлопця?
- Твого.
- Якого з них?
Босий знову б'є її по губам. Мар'яна тільки посміхається.
- Не вийобуйся.
- Слухай, у мене кожну ніч новий хлопець. Ти ж знаєш. Мені як, по алфавіту про них розповідати?
- Кажи про рекламного агента.
- Про кого?
- З пакувального комбінату.
- Про Сеню?
- Про Сеню, про Сеню.
- А що казати – лох.
- Лох?
- Лох. Але гроші в нього є. Ну, ти знаєш, для мене чоловік без грошей, це як кастрований.
Вона посміхається. Босий теж. Потім хапає її за шию, притискає до стіни.
- Сучко, ти мене знаєш. Я можу пожартувати. А коли я кажу, що не треба жартувати, то краще не треба. Для тебе краще.
Він стискує її горлянку, Мар'яна починає хрипіти, хапається за його руки, але по яйцям не б'є. Вона знає, кого можна бити, а кого ні.
- Ти зрозуміла?
- Так.
Вона ледь хрипить, Босий відпускає її.
- Кажи.
- Я його погано знаю. Ми кілька разів переспали. І все.
- А чого він тільки про тебе і балакає?
- Ну, ти ж знаєш, я можу запам'ятатися чоловікові.
- Можеш. Що він і хто він?
- Та звичайний лох. Працює якимось шлепарем на пакувальному комбінаті, але ****ить, що поважна людина. Яка там поважна, в нього машини навіть немає!
- Але ти казала, що гроші є?
- Гроші є. Він купував мені дорогі речі, кілька кілець, просив їхати з ним в Париж.
- Звідки гроші?
- Не знаю. Він щось натякав, що у нього якісь справи в Москві.
- Що за справи?
- Не знаю. Він каже, що щось продає там.
- Що продає?
- Слухай, я ж з ним спала, а не слідкувала за ним!
- Він часто їздить у Москву?
- При мені лише раз. Але казав, що десь раз на місяць.
Босий і Мара переглядаються, кивають головами.
- В нього є зброя?
- Є.
- Ти бачила?!
Босий аж здригається, підскакує до Мар'яни, яка дивиться на нього майже перелякано.
- Бачила.
- Багато?
- Та ні, одна двостволка.
- Що?
- Ну, двостволка. Він казав, що це дід з війни привіз. Трофей такий, відібрав у якогось німця.
- Двостволка і все?
- Так.
- Точно все?
- Слухай, я ж обшук там не робила! Двостволку показував, хизувався, як довбойоб.
Босий підходить до Мар'яни, та стривожено на нього дивиться.
- Стріляє він добре?
- Стріляє?
- Стріляє.
- Чого б це йому добре стріляти, коли він в рекламному відділі працює? Він і битися не вміє, он як Гиря та Вухо його поклали легко, куди там йому стріляти!
Босий дивиться на Мару. Думають. Мар'яна наче щось згадує.
- Хоча ні, вміє він стріляти.
- Звідки знаєш?
- Ми з ним у тир заходили, він там вибив мені мавпу руду. Казав, що ще міг, але господар тиру сказав, що зачиняється.
- Вибив мавпу?
- Еге ж, здорова така, сама дорога у тирі. Я потім її продала, бо вона половину моєї кімнати займала.
- То він вміє добре стріляти.
- Ну, я не знаю, добре це чи не дуже, але мавпу вибив.
- Але ти думаєш, що він лох?
- Звичайно лох! Ви мені заміж йти пропонував.
- Тобі?
- Еге ж. Казав, що хоч завтра готовий, обіцяв в Париж повезти, машину купити, відкрити мені парикмахерську, щоб було чим займатися.
- Це все великі гроші.
- Великі.
- І воно в нього були?
- Не знаю. Лошки завжди підбрехують, але цей мені показував пачку у десять тисяч баксів.
- Сто по сто?
- Сто по сто.
- А тобі він скільки платив?
- Він мені не платив, він же вважав, що у нас там якесь кохання-махання. Він речі мені купував чи прикраси, в ресторанах платив, але на руки майже не давав. Хіба що півсотні на таксі.
- Добре. Сем, забери її, потримай в коридорі, поки ми поговоримо.
Мар'яну виводять, Босий сідає біля Мари.
- І що ти про це все думаєш?
- А ти?
- Можливо і він. Хоч це дивно, що він такий лох і кілером робить. Але я знав одного хлопця з Шостки, так той взагалі був чмо. Мале таке, лисе, на нього дивишся і в морду хочеться дати. А він був від Бога майстер по вибухівці. Такі бомби робив – мистецтво! Але сам же був повний лох. То в нього гаманець витягнуть, то біля бара пику начистять, то ще щось. Потім якісь дебіли хотіли його "форд" вкрасти, вдарили його по голові, він у сніг упав і там замерз. Може і це такий, що лох, а стріляє добре.
- Ця сучка, вона нас не бреше?
- Здається, ні. Вона ж і не знає, про що брехати.
- І що вона така, що може закохати чоловіка?
- Легко! Особливо лошка. Такому дай раз полапати і він вже твій.
- Він насправді заради неї зробиться все, що ми накажемо?
- Бозна, але шанси є. Треба тільки подумати, як його сповістити про неї і про наші вимоги.
- Треба передати йому телефон. Подзвонити, хай вона скаже йому, як кохає його і як їй лячно. Потім ти поговориш. Нам треба, щоб він прийшов сюди.
- Він же розумітиме, що це смерть.
- Треба вмовити його, що ми хочемо тільки поговорити. Якщо він дійсно лох, то він погодиться.
- Добре, я проб'ю справу з телефоном.
- Тільки обережно. Кошицький не повинен здогадатися, що ми хочемо. Він досвідчений і небезпечний.
- Це я знаю, він же колись мені два ребра зламав.
- Ще кіношна справа?
- Так, він тоді молодий був, тільки кар'єру починав. Вони ****или мене добряче, але цей зовсім звір був. Я думав, що урекає мене там.
Босий тре бік, мабуть, той самий, по якому ходили колись ноги Кошицького.

 * * *

Сенека сидить на ліжку, тримає в руках лист ватману і швидко малює олівцем. Малює Мар'яну, у сукні, прикрашеній квітами, з пробором волосся і дитячою посмішкою. Мар'яна виглядає значно молодшою, майже дитиною, а ще якоюсь наївною і натхненою. У двері стукають, Сенека ховає малюнок. В палату заходить санітарка з обідом. Виставляє тарілку з борщем, кашу з котлетою, пиріжок і велику чашку з киселем. За санітаркою увесь час дивиться міліціонер. Вона уходить, двері зачиняються, Сенека дістає малюнок і працює над ним далі. Через декілька хвилин чує дивний звук. Якесь дріботіння, бачить, як тремтить чашка з киселем. Здивовано бере її і відчуває вібрацію. Потім роздивляється, що у чашці щось плаває. Лізе туди пальцями і бачить целофановий пакетик. Озирається навкруги, дістає пакунок, в якому за кількома шарами целофану мобільний телефон, що тремтить. Рве целофан, натискує на кнопку і каже "Алло".
- Привіт, Сенеко.
- Добрий день.
- Як ся маєш?
- Непогано.
- Говорити можеш?
- Можу.
- Думаю ти зрадієш тому, що зараз почуєш.
Босий передає слухавку Мар'яні.
- Алло, Сеня, це я, Мар'яша!
- Це ти! Де ти?
- Тихіше! Розмовляй тихіше, а то тебе почують!
У цей момент до палати дійсно заглядає міліціонер.
- Що таке?
- Смакую обід.
Сенека вказує на тарілки з їжею. Телефон кинув у кишеню піжами, як йому видали замість скривавленої одежі.
- Ну смачного.
Двері зачиняються. Сенека чекає кілька секунд, потім дістає телефон.
- Алло.
- Любий, Сенічка, вони, вони схопили мене, вони хочуть з тобою поговорити і вимагають, щоб ти прийшов!
Вона говорить наче ледь не плаче, хоча її очі сухі та спокійні.
- Мар'яшо, не хвилюйся, я прийду, я врятую тебе!
- Любий, розмовляй тихіше!
Мар'яна передає слухавку Босому.
- Алло, Сенека, тобі треба прийти до нас. Відповіси на кілька питань, потім забирай свою дівку і йди собі. Домовились?
- Так домовились!
- Коли ти будеш?
- Не знаю. Мене зараз нікуди не відпускають. Може через день, чи два.
- Ми не можемо чекати.
- Але що я вдію? Може давайте по телефону?
- Що по телефону?
- Я відповім на ваші питання. А ви її відпустите!
- Ні, це дуже важлива справа. Ніяких телефонів, ми повинні поговорити особисто.
- Але як? Мене не пускають!
- А ти втечи.
- Що?
- Втечи. В тебе є простирадла на ліжку?
- Є.
- Порви на смуги, зв'яжи, ти всього на третьому поверсі, цього вистачить.
- Але ці хлопці, з прокуратури і міліції, вони кажуть, що мені треба бути тут.
- Навіщо?
- Не кажуть. Просто прохають, щоб я зачекав кілька днів.
- В нас немає часу…
Сенека вимикає телефон, бо чує, як відчиняються двері. Це прийшла санітарка забрати посуд. Борщ цілий, друге теж, тільки кисіль надпитий.
- Може ще будете їсти?
- Ні, не треба, забирайте.
Жінка йде, Сенека дістає телефон, спробує подзвонити, але жіночий голос каже, що на рахунку немає грошей. Сенека сідає на ліжко, дістає малюнок, дивиться на нього, торкається пальцями обличчя Мар'яни.
- Моя мила, не хвилюйся, я врятую тебе. Врятую. Мар'яша.
Він ледь не плаче від ніжності.
В машині біля лікарні сидять Кошицький та Шлапак. У поганому гуморі. Кошицький гилить кулаком по керму.
- Хто, хто заклав!
- Та хтось же.
Мовчать.
- Може його ще кудись перевезти?
- Та нікуди не перевезеш! Я і так вже огріб сьогодні від прокурора. Кричав, що на пенсію піду.
- То що будемо робити?
- Не знаю.
- Може давай на вбивства колоти?
- За ті вбивства ще швидше на пенсію підемо.
- Тоді просто випускати і хай ****ує.
- Так жаль же!
Мовчать далі. Кошицький щось думає.
- Цигарка є?
- Ти ж не палиш.
- Та тут запалиш!
Шлапак дає цигарку, клацає запальничкою. Кошицький глибоко затягується. Щось думає, потім його обличчя починає світлішати. Ось він вже посміхається.
- Слухай, а якщо ми його Марі втюхаємо!
- Кого?
- Цього ідіота!
- Як втюхаємо?
- Просто! Кажемо ціну, потім привозимо, отримуємо гроші, здаємо телепня! І все!
- А якщо його шукати будуть?
- Хай шукають! По документам він вже два дні як з лікарні виписаний! Зник десь і все!
- Думаєш Мара погодиться заплатити?
- А чому б і ні! Це крута операція! В тебе є його телефон?
- Ні.
- Треба знайти телефон і подзвонити.
- А якщо він на прослуховуванні?
- Ну, ми будемо обережними. Говоримо швидко і все. Якщо він погоджується, садимо хлопця у машину і веземо.
- А якщо Мара захоче нас кинути?
- Слухай, ми ж з тобою не діти. Нас же багато хто кинути хотів. І де вони тепер?
- Та далеко.
- Далеко.
- А цей хлопець?
- Що хлопець?
- Він не здогадається?
- Він лох.
- Він же снайпер.
- Так буває, що людина відразу і спеціаліст у своїй справі і лох. Він крутий, коли в нього є снайперська гвинтівка. А без неї він дитина – дурень, хто не взує.
Кошицький викидає недопалок у вікно.
- Ось так! Знайди телефон Мари.
- Добре.
Мара з Босим сидять у його кабінеті.
- Думаєш він прийде?
- Не знаю.
- Це ж зовсім лохом треба бути, щоб прийти.
- Він і є лох.
- Головне, щоб зі зброєю не прийшов.
- Якщо він прийде, то йому потрібна ця сучка. А її ми тримаємо дуже міцно. Так?
- Так.
- Твій хлопець надійний?
- Сем? Звичайно!
- Він якось непевно на неї поглядав.
- На неї всі так дивляться. Але Сем не лох. Він розуміє, хто вона.
- До речі, хто вона?
- Вчителька, у школі працює. Але це так – прикриття. Вона шльондра. Кожен вечір по кабакам, кожної ночі з іншим. І не через гроші, а просто їблива.
- Так і не скажеш.
- А ще вона поетеса.
- Хто?
- Поетеса. Як набухається, починає вірші ***рити. Власні. Жорсткі, з матюками, образливі. А ще вона не телебаченні передачу веде.
- На телебаченні?
- Еге ж. "Джерело віршів" - назва.
- І її на телебачення пускають?
- Пускають. Вона незвичайна сучка. Я ж багато їх бачив, але це стерво – особливе. З перцем. Не розумію, чого той лох в неї закохався. Йому б більше пасувала якась цицькаста, тихенька, а ця, наче бомба.
- Дивись сам не закохайся.
- Ти мене знаєш, мені кожен день новий рот потрібен і нова дірочка. А то нудно мені робиться.
Босий регоче.
У підвалі Сем приносить Мар'яні тарілку з їжею. Тихенько підходить до дверей, заглядає у вічко. Бачить, як вона сидить на нарах, підібравши ноги і поклавши на них голову. Сем тихесенько зітхає. Він вже сьомий рік в бригаді у Босого. Багато чого бачив, багато через що пройшов. Ці роки були непогані, до того ж Босий завжди платив добре. Але останнім часом Сем думає про те, щоб поїхати звідси. Одного дня вийти із гри. У нього старий приятель у Португалії. У того ресторан на узбережжі. В ньому багато п'яних англійців, яким треба давати раду. А Сем кандидат в майстри спорту по боксу. До того ж знає англійську. Колись він рік жив в Англії, спочатку збирав суницю, потім крав машини, потім його схопили і передали Україні. Тут ледь не сів.
Він тому і вирішив йти з діла, бо місяць тому суд оголосив вирок. Хлопцю з їхньої бригади, який натиснув на одного ділка. Натиснути повинен був Сем, але як раз пошкодив ногу, коли грав у футбол. То пішов хлопець. І його узяли. Босий платив за адвокатів, улещав суддю – як результат шість років замість дванадцяти. Але шість років! А ще ця історія з Гірею і Вухом, досвідченими бійцями, які ось так тупо загинули. Сем не хотів загинути так само. Або сісти. То думав, як би вийти з гри.
Думав план, бо просто так з їх справи не виходять. Принаймні, Сем не знав жодного бійця, який би сказав, що йде і спокійно пішов. Люди або працювали, або дивно гинули, або таємно звалювали. При цьому намагалися прихопити собі шматок. Сем теж думав про шматок. Хіба він не заслуговував його за ті роки, що віддав Босому та Марі?
Зараз він дивився на Мар'яну і думав, що вона б була дуже непоганим додатком до шматка. Ні, він знав, що вона хвойда, але може і їй вже набридло таке життя. Може і вона бажає осісти десь на березі теплого моря і спокійно жити? Чому б і ні. Сем згадував, як займався з нею сексом і чим більше згадував, тим більше упевнювався, що так воно і є.
Постукав у двері, зайшов всередину, дав їй миску. Мар'яна навіть не глянула на їжу.
- Як ти?
- А як почуває себе людина у тюрязі?
- Вони скоро тебе відпустять.
- Думаєш?
- Так, їм потрібен твій лох.
- Він не мій. Це, по-перше. А по-друге, сам подумай, чи схочуть вони залишать свідка? Чи не краще вбити і мене, щоб усе чікі-пікі.
- Ні, вони не будуть тебе вбивати.
- Вони ні. Скоріше за всього ти. ****ун накаже тобі і ти це зробиш.
- Не зроблю.
- Сем, ти ж солдат. Накази не обговорюють, накази виконують.
- Я не буду вбивати тебе.
- Тоді уб'ють тебе.
- Подивимося.
Сем ставить тарілку і виходять, зачиняє двері. Стоїть під стінкою і щось думає.

 * * *

Мара і Босий сидять в кабінеті, Мара частує віскі. Коли дзвонить телефон. Дивиться на екран.
- Горе чогось телефонує. Алло!
Горе лежить долілиць на асфальті, з пістолетом біля потилиці. Дзвонить Кошицький, поруч Шлапак.
- Алло, привіт Чемодан баксів.
- Що! Горе ти що перепив!
- Це не Горе, це один ваш з Марою знайомий. Згадай справу по кінотеатрам, тільки на ****и прізвища. Зрозумів?
Босий махай рукою Марі, сам чи то здивований, чи то наляканий.
- Зрозумів?
- Зрозумів.
- Передай своєму босу, що в мене є до нього пропозиція.
- Яка?
- Його цікавить одна людина.
- Яка людина?
- Ми можемо привезти ту людину, в обмін на валізу. Не баксів, ми патріоти. Один лимон і все.
- Я не розумію, про що мова…
- У вас десять хвилин. Якщо за цей час не передзвоните, то пропозиція скасовується. Все.
Босий тримає телефон. Мара дивиться на нього.
- Що?
- Дзвонив Кошицький, з телефону Горя. Вимагає мільйон за того хлопця.
- Мільйон?
- Гривень. Сказав, що якщо ми не подзвонимо за десять хвилин, то позиція буде скасована. А так він згоден привезти хлопця нам.
Тиша. Декілька секунд чоловіки думають, про те, що відбулося.
- І що ти думаєш про це?
- Не знаю.
- Це може бути пастка?
- Не знаю.
- Як не знаєш, то подумай!
- Яка різниця! Той хлопець прийде до нас безплатно! Ми з ним попрацюємо і про все дізнаємося! А тому прокурорському мудаку – хер в дупу, а не мільйон!
- Може і так, тільки ти розумієш ціну питання.
- Розумію – мільйон!
- Ні, ціна питання - моє життя. Нам потрібен той хлопець живим, щоб дізнатися про замовників і самім нанести удар, чи хоч би знати звідки чекати наступного. Ми не знаємо, чи дійсно той хлопець прийде. Якщо він лох, то він може впасти з мотузки, по якій лізтиме. А якщо не лох, то він або не прийде сюди, або прийде зі зброєю. І я думаю, що краще не ризикувати.
- Віддати гроші Кошицькому?
- Купити того хлопця. Тільки обережно.
- А якщо він хоче підставити нас?
- Це дивна підстава. Навіть якщо заарештують з грошами, вони нічого не зможуть припаяти.
- Тільки гроші заберуть.
- А яка Кошицькому від того користь? Премію йому дадуть? Навряд чи він через премію поліз би в таку залупу.
- Він обережний.
- Але йому ж скоро на пенсію, а ці хлопці у формі робляться дуже нервовими, коли їм треба йти на пенсію. Вони хочуть захапати шматок. Кошицький не виключення.
- А якщо його наїбати? Зробити ляльку і заплатити йому мільйон цінним білим папером?
- Ти його не любиш?
- Він ледь не убив мене у свій час!
- Він гарячкуватий?
- Він звір!
- А чи не схоче він вбити тебе, коли побачить білий папір замість грошей?
Босий думає. Він ненавидить Кошицького і зараз дратується на слова Мари. Бандит, бля! Обережний який! Та він забув, коли вбивав! Він давно вже слабак, а сидить тут, керує! Босий думає, що ось він, він крутий. Він єбе баб, може начистити пику, а може і вбити. Він не боїться, він діє.
- Дзвони йому.
- Що?
- Дзвони йому і кажи, що я згодний.
- Але…
- Тільки попередь, щоб без дурниць. Справа важлива. Якщо схоче погратися – швидко отримає кулю.
Босий щось намагається сказати, але миттєво тухне під поглядом Мари. Дратується, але ховає почуття якомога глибше. Не можна показувати Марі своє невдоволення. Босий не знає жодної людини, яка б робила це і була жива досі. Усі, в кращому випадку, по цвинтарях. А в гіршому – якесь лісове озерце, затягнуте ряскою…
Бере слухавку, дзвонить.
- Алло, ми згодні. Де і коли?
- Завтра, об одинадцятій. Рівно в десять я зателефоную і назву точне місце.
- Я сподіваюсь, ти не хочеш жартувати з нами?
- Я - ні. Сподіваюся, ви теж не хочете проблем. Міняємо і розходимося. Чекайте дзвінок.
Кошицький вимикає мобільний, дістає з нього акумулятори. Потім звертається до Горя, який, вже добре побитий, лежить на асфальті, в тінявому скверику біля лікарні.
- Що ти нам ще розповіси?
- Я все розповів!
- Значить, не знаєш для чого вкрали ту сучку?
- Ні! Босий сказав, щоб ми її привезли, сказав, де її можна знайти і все!
- А чого це ти пішов у лікарню?
- Вона мене вдарила по яйцям! Член зламала!
- Це якось нелогічно: вдарила по яйцям, а зламала член.
- Мені треба до лікаря! Будь ласка, відпустіть мене!
- Навіщо тобі лікар?
- Треба зробити операцію! Інакше я залишуся імпотентом! Будь ласка, відпустіть!
- Ладно, біжи. І скажи Босому, що краще зі мною не гратися. Він знає це, але я про всяк випадок ще раз нагадує.
Горе киває головою, хоч для цього треба совати щокою по асфальті, а це боляче.
Вже сутеніє, в будинку Мари не горить жодне вікно, тільки в посту над воротами. Там два хлопця дивляться порнуху і регочуть з витівок артисток. Мара сидить у підземному кабінеті. Щось думає. Босий на кухні, жере здоровезний бутерброд. Поруч проходить Сем.
- Ти куди?
- Погодую сучку.
Сем показує тарілку з їжею.
- Можеш не турбуватися, завтра ми її грохнемо, то нехай сидить голодна.
- Грохнемо?
- Еге ж. Жаль, вона надзвичайна сучка, але забагато знає. А це не лікується.
Босий регоче. Сем поводить плечима, ставить тарілку на стіл.
- Я ще сьогодні потрібний?
- Зараз ні, але залишайся тут.
- Ми когось чекаємо?
- Чекаємо. Якщо все буде добре, завтра очікування скінчиться.
- Добре, а то хлопці вже трохи заманалися.
- Мари обіцяв дати відпустку. Поїдеш зі мною на море? Тобі ж сподобалося в останній раз?
- Чого ж не сподобалося – думав *** зітреться, стільки дівок.
- Ну, відпочивати я вмію.
Босий всміхається, жує бутерброд. Сем, вже виходить з кухні.
- Слухай, а презерватив в тебе є?
- Зараз?
- Зараз. Я хочу ту сучку на прощання виїбати.
Босий жує і облизує губи.
- Так на рот дай, та й годі.
- На рот не хочу. Вона може зрозуміти, що їй хана, ще відкусить. Вона їбанута на всю голову, не хочу ризикувати. То є презерватив?
- Ні, з собою нема.
- Чорт, жаль.
Сем виходить і йде в крило, де живуть бандити. Там невеличкі кімнатки з ліжками і телевізорами. Лягає у своїй, закриває очі і думає. Сему здається, що якщо врятувати їй життя, вона це оцінить. Не закохається, Сем давно вже не вірить у цю ***ню, просто поїде з ним. Тут їй залишатися не можна, краще втекти якомога далі. Торкається свого члена і забирає руку. Він хоче її, хоче! Б'є кулаком у стіну.

 * * *

Палата лікарні, на ліжку сидить Сенека, перед ним Кошицький і Шлапак.
- Ще день-два і тобі можна буде піти з лікарні. Ми вийшли на слід бандитів, як тільки заарештуємо їх, так і підеш додому.
- Скоріше б. Мені нудно тут і я дуже скучив за Мар'яною. Чому вона не приходить до мене?
- Ми попрохали. Вона дуже хотіла, але це зараз для неї небезпечно. Зачекай кілька днів і все буде гаразд.
- Добре.
- Слухай, ми дивилися документи по твоїй роботі. Ти там часто брав невеликі відпустки на три-чотири дні. Навіщо?
- В Москву їздив.
- В Москву?
- Так, на виступи.
- Які виступи?
- Я захоплювався рольовими іграми.
- Чим?
- Рольовими іграми.
- Що це таке?
- Збираються люди, багато, кілька сотень. Одягаються як герої фентезійних романів і розігрують їх наживо.
- Це ото ходять з мечами та щитами?
- Так! В мене була велика колекція зброї.
- І гвинтівки?
- Ні, тільки середньовічна. Мечі, сокири, кинджали, списи, шоломи, щити. З цим я їздив до Москви, частенько продавав свою зброю, бо вона багатьом подобалася.
- Круто. А як ти її возив через кордон?
- Оформляв на таможні у спеціальному ящику. В мене були експертні висновки про те, що це не зброя, точніше декоративна зброя. До того ж у одного з членів клуба батько був великим начальником у російській митниці, він мені допомагав.
- І це ти майже кожен місяць їздив на ці ігри?
- Так, вони ж були часто.
- І ще поїдеш?
- Ні, більше ні.
- Чому?
- Три місяці тому в мене вкрали всю зброю. Все до одного, винесли з квартири під чисту. Я дуже переживав, а потім вирішив покинути це все. Я ж не мала дитина. Я дорослий, а та справа займала у мене забагато часу.
- Слухай, а як ти стріляєш?
- З лука чи арбалета?
- З гвинтівки.
- Добре. Коли я був армії, то завжди був першим по дивізії.
- А зараз?
- Не знаю, я давно вже не тренувався. Хоча ми колись ходили с Мар'яшею до парку, я там в тирі мавпу вистріляв. Хоч там приціл збитий був на гвинтівці.
Він дивиться своїм ясними очима на Кошицького з Шлапаком. Ті питають ще щось несуттєве і виходять.
- Це він! Це точно він!
Кошицький хлопає пальцями, Шлапак здивовано на нього дивиться.
- Чого ти так думаєш?
- Це ж суперове прикриття! Ящик з декоративною зброєю! Там можна сховати снайперку і перевезти через кордон!
- Але ж він лох!
- Лох. Може, навіть, божевільний. Бо ліпити з себе такого дурня важко. Здається, він дійсно дурень.
- Ти певен, що Мара привезе гроші?
- Певен. Він розумний. Якось так вийшло, що йому не витрусило мозок ще в дитинстві і потім він не зторчався. Він вміє рахувати вигоду. А купити цього хлопця йому вигідно. Він заплатить.
- Добре б.
Шлапак чує, як в нього пітніють долоні. Йому залишиться третина суми. Триста тридцять три тисячі гривень. Таких грошей в нього ніколи не було. Він на них купить будинок десь під містом. Великий будинок з городом. Шлапак був сам з села і відчував, як ближче до пенсії його почало тягнути до землі. Щоб саджати помідори, завести садок. В той будинок влітку приїздили б онуки, щоб їм не треба було нудьгувати серед бетонних багатоповерхівок у місті. Шлапак мав деякі заощадження, але їх би вистачило максимум на якусь кволу дачку з чотирма сотками землі. А це було не те, про що він мріяв.
Кошицький думає про Чехію. Він там вже купив квартирку у містечку під Прагою. Він не хоче залишатися тут, бо має багато ворогів. А в Європі спокійніше. І цих грошей вистачить на чемну старість. До того ж дітей в нього нема, то мусить думати лише про себе.
Сенека сидить на ліжку і про щось думає. Потім дістає портрет Мар'яни і гладить його. Цілує.
- Я врятую тебе, не хвилюйся. Я врятую. Моя маленька, моя принцесо.
Виходить з палати, його зупиняють міліціонери.
- Хлопці, цигарки не знайдеться?
- Ти ж не палиш?
- Палив, потім кинув, а оце зараз так схотілося, що хоч вовком вий.
Йому дають цигарку.
- Тільки до вікон не підходь.
- Я світло вимкну або у своєму туалеті.
- Пішли краще на східці.
Сенека йде, а з ним один міліціонер. Кремезний хлопець з автоматом. Палять на площадці.
- Слухай, а хто такий Мара?
- Мара?
- Мара. Кажуть, що це його люди хотіли мене викрасти.
- Бандит. Головний.
- Він небезпечний?
- Ну, зараз вони всі спокійніші стали, у них бізнес, се-те. А раніше, казали, що багато людей замочив.
- Він у Сумах живе?
- За містом, у Царському селище.
- Це там всі багатії живуть?
- Еге ж. Ти там був?
- Ні.
- А я охороняв там. Будинки по чотири поверхи, при кожному баня, басейн, спортивний зал, навіть винні погреби є. Розкішно живуть, суки.
- А що, селище охороняють?
- Та на в'їзді два хлопця завжди сидить, щоб чужі машини не пускати. Раніше було і по периметру ходили, але зараз ні.
- І що оце Мара з такою кволою охороною живе?
- Ні, у нього своя. Бандити Босого, знаєш такого?
- Ні.
- Теж кадр. Самий злоїбучий у місті, кажуть що вже кілька тисяч дівок трахнув.
- Нічого собі.
- Та отож.
Сенека допалює цигарку майже до фільтра, кидає у вікно.
- Ну що, пішли?
- Пішли.
Сенека повертається в палату і починає тихенько рвати простирадло, потім в'яже його, перевіряє на міцність. Відкриває вікно. Воно з гратами, але є хвірточка. Сенека прив'язує мотузку до батареї і викидає хвіст у вікно. Потім лізе сам. Обережно крокує по стіні, схопившись за мотузку. Коли вона закінчується, просто стрибає у них, падає, підхоплюється і біжить у темряву.

 * * *

Вже вранці у двір Мари заїздить машина Босого. Виходить він і Сем, йдуть в будинок. В руках у Сема сіра шкіряна сумка, досить важкувата. Сем несе її до кабінету Мари, потім виходить. Обглядається і плигає до сходинок у підвал. Там відкриває двері до Мар'яни. Вона не дивується і не лякається. Сем зачиняє за собою двері.
- Привіт.
- Привіт.
Сем не знає, як почати розмову, дивиться кудись в бік, він досвідчений хлопець, багато чого бачив, але зараз ніяковіє. Мар'яна усміхається.
- Ти прийшов мене вбити?
- Що?
- А де ж пістолет? Чи ти хочеш задушити мене руками?
- Я не буду тебе вбивати!
- Тоді що?
- Я хочу запропонувати тобі план.
- План? Який план?
- Тебе дійсно хочуть вбити.
- Який план?
- Босий сказав, що сьогодні, коли ми схопимо того хлопця.
- Який план?
- Поїхали зі мною.
- З тобою?
- Так.
- І куди?
- В Португалію.
- І що там робити?
- Жити.
- Ти хочеш побути моїм сутенером?
- Що? При чому тут?
- При тому, що жити потрібно за щось. Чи ти багатенький Буратіно? Ні! А якщо так, то я повинна заробляти. Чи не так? Тільки я завжди працюю сама!
- Слухай, говори тихіше! Тобі не потрібно буде працювати там проституткою!
- А ким?
- В мене там є добрий приятель. Давно пропонував роботу. Я буду охоронцем в барі, а ти офіціанткою. Це спочатку, потім вивчимо мову, обдивимося, знайдемо місця краще.
- Які місця? Кому ми там потрібні!
- Тобі все рівно не можна залишатися тут! І мені, якщо я не вб'ю тебе, а я не хочу вбивати!
- Слухай, Сем, ти непоганий хлопець, але ти ж знаєш хто я.
- Знаю.
- Я шльондра. Якщо ти не хочеш, щоб я була твоєю проституткою, то ти хочеш, щоб я була твоєю жінкою. Тобі потрібна така жінка?
- Слухай, я ж теж не доктор наук! Я бандит. А ти мені подобаєшся.
- Ти мені теж.
- То поїхали!
- Ні.
- Чому?
- Тому що в нас нема грошей! Якщо кудись їхати, треба мати хоч якісь гроші!
- В мене є гроші!
- Скільки? Тисяча чи дві?
- Чотири. Баксів.
- Цього вистачить лише на дорогу.
Сем дивиться на неї. Вона на нього. Пронизливо ніжним поглядом, від якого в нього все перевертається. Вона вміє дивитися на чоловіків. Він шукає аргументів і знаходить їх.
- Можна узяти гроші тут.
- Тут? Мара навряд чи тримає при собі великі суми.
- Не тримає. Сьогодні привезли.
- Багато?
- Не знаю, я ніс сумку – важенька.
- Для чого гроші?
- Не знаю. Мабуть, комусь платити. Босий сказав, що в одинадцять кудись поїдемо. При зброї.
- А Сеня, Сеню ти не бачив?
- Твого хлопця?
- Слухай, він не мій хлопець. Він лошок, з яким я працювала. Звичайний лошок. То він вже тут?
- Ще ні.
- Тоді, мабуть, ті гроші за нього.
- Як це?
- Менти можуть продати його Марі і все.
- Навряд чи Мара віддасть мільйон.
- Віддасть, бо він схоче дізнатися, хто його замовив.
- Кілер не знає замовника.
- Але знає посередника. Мара має надію знайти замовника и це головне.
- Може й так. Ти скажи, поїдеш зі мною, чи ні?
- Поїду. Тільки разом з сумкою грошей.
- Але як ми можемо їх узяти?
- Приставиш пістолет, забереш, вплигнемо у машину і втечемо.
- Тут сім охоронців зі зброєю, а ще Босий і Мара. Це не можливо.
- То вигадай інший план. До одинадцятої ще є час. Думай, Семе, думай – це наша доля!
- Добре, я намагатимуся.
- А тепер йди, щоб тебе не запідозрили.
Сем уходить, Мар'яна дивиться, як зачиняються двері, роздратовано спльовує.
Вранці Кошицький і Шлапак приходять до палати. Кажуть охороні, що та може йти.
- Все, чергування закінчилося, дякуємо за працю.
Міліціонери за радістю йдуть, їм набридло сидіти у коридорі лікарні. Кошицький заходе у палату. Штори закриті, темно, вмикає світло і бачить, що Сенеки немає. Потім знаходить мотузку з простирадла, що висить у вікні.
- Йоб твою мать!
Кошицький голосно лається, б'є кулаками по стінкам, потім хапається за серце. Лізе за пігулками, важко дихає. Шлапак дивиться на все мовчки, тягне мотузку на себе.
- Він втік ще звечора, мотузка напиталася росою.
- Як твої довбойоби його втратили!
- Вони ж чекали нападу ззовні, а не втечи.
- І що тепер робити?
- Не знаю.
- Гівно!
Кошицький хапається за серце і ледь не плаче. Він вже бачив гроші у себе в кишені, а тут таке. Шлапак теж роздратований, скрипить зубами.
- Слухай, а вони ж його не бачили!
- Що?
Кошицький дивиться на Шлапака, який починає загадково посміхатися.
- Вони його ж не бачили! Їм можна втюхати якогось іншого лоха. Просто схопити і віддати їм за мільйон! От і все! Мара не знає, хто йому потрібен!
Шлапак сяє, наче сонечко, йому явно подобається такий план. Але Кошицький тільки стогне.
- Ідіот!
- Що?
- Коли Мара дізнається, що ми його так тупо кинули, він уб'є нас! Розумієш?
Шлапак кліпає очима. І розуміє, що вб'є, Мара вб'є. Ось якби забрати гроші і вбити Мару, це було б круто. Думки Кошицького біжать в тому ж напрямку.
- Слухай, а якщо його перестріти на дорозі!
- Де?
- На дорозі, біля озера. Там вузенька дорога, підпилити дерево, зупинити машину і розстріляти. А потім забрати гроші.
- Це небезпечно. З ним будуть охоронці.
- Я розумію! Але це наш єдиний шанс! Або зробити це, або кусати лікті до смерті!
Шлапак щось думає. Потім киває головою, наче погоджується.
- Добре, але нам потрібна зброя.
- В мене є автомат. Калаш, справний.
- Калаш, це добре. А в мене є граната, на крайній випадок.
- Поїхали туди! Я зараз подзвоню, назначу Босому зустріч.
Через деякий час Кошицький и Шлапак сидять у лісі, біля озера, за яким будинок Мари. Кошицький підсажує Шлапака, той дереться по гілкам, потім дивиться в бінокль.
- Двір видно?
- Видно.
- І що там? Готують машину Мари.
- Сам збирається їхати! Це добре.
- У нього броньований "Мерс".
- А в нас граната і калаш! Пішли, підготуємо дерево.
Вибирають велику сосну, підпилюють її. Вона хитається, але стоїть.
- Треба буде вдарити сокирою і ляже, як треба.
- Лізь на дерево, будеш спостерігати.
Далі Кошицький стоїть у кущах, а Шлапак сидить на дереві і дивиться на двір Мари. Там стоїть броньований "мерс" і кілька охоронців. Ось виходить Мара і Босий, за ними йде Сем з сумкою.
- Несуть, грошики!
- Злізай, пішли на позиції!
- Зараз!
Шлапак починає злазити, коли чує постріли.
- Що там в біса таке!
Шлапак повертається на гілку, підносить бінокль і дивиться. У дворі Мари лежить кілька охоронців і сам Мара. Ще кілька охоронців сховалася за стінами будинку і стріляє у різні боки. Ось один кидається до Мари і падає з рознесеною головою.
- Що там?
Кошицький вже і сам би поліз на дерево.
- Снайпер прийшов, мочить їх, як кошенят!
- Сука! Це ж треба саме зараз!
- Мару пришив! А не - живий!
Мара ховається у "мерсі". Шлапак бачить в бінокль, як на даху машини з'являються дірки.
- Блять, він бронебійними валить! Вже чотирьох завалив и Мару поранив!
- Знає справу, довбойоб!
- Може нам тікати треба?
- А може ні? Може почекати, поки снайпер їх усіх положить і взяти грошики!
Кошицький регоче, Шлапак теж, план їм дуже подобається.
Тим часом у дворі стогне Мара, що сховався у "месрі", кричить Босий.
- Сем, веди ту сучку!
- Що?
- Веди ту сучку. Треба показати її, приставити пістолет до скроні і показати! Швидше.
Сем біжить в будинок, куля свистить десь поруч і наскрізь вивалює здоровезний кусок скла. А Мара казав, що скло в нього куленепробивне. Сем біжить у підвал, там відчиняє двері. Мар'яна вже на ногах.
- Що там таке?
- Прийшов твій товариш! Замочив вже чотирьох! Мара поранений, сховався у "мерсі"!
- Це не він! Він – лох!
- А хто?
- Не знаю!
- Пішли!
- Навіщо?
- Босий наказав!
- Він хоче зробити мене щитом?
Сем мовчить. Він чує, як б'ється серце, він збуджений смертю, вихоплює пістолет.
- Пішли!
- Це ж найкращій план!
- Що?
- Мною будуть прикривати Мару. Коли його винесуть з "мерса", відпусти мене і сам падай. Снайпер уб’є усіх їх. Потім чекаємо кілька хвилин, забираємо гроші і тікаємо!
- А Босий?
- Босого краще прибрати раніше. Пішли.
Мар'яна йде, Сем ледь за нею поспішає. На сходинках, хапає, приставляє пістолет до голови.
- Ти поїдеш зі мною?
- Звичайно, чого б це я лізла під кулі!
Вони виходять в будинок. Бачать, що куля поцілила, ще кількох охоронців. Босий впав на землю і наказує стріляти по деревам за сусіднім будинком. Мара стогне в "мерсі". Сем кричить:
- Я привів її!
- Добре! Вийде з нею!
- Що?
- Сховайся за нею і вийде! Покажи її! Він не буде стріляти!
- Звідки ти знаєш!
- Він прийшов заради неї! Покажи її.
Сем вагається, але Мар'яна підбадьорює його.
- Давай Сему, не бійся!
Коли вони виходять з будинку, Мар'яна робить саме дитяче обличчя, яке тільки може. І закриває очі. Чекає смерті. Але пострілів немає. Сем ховається за дівчиною, міцно тримає пістолет біля її скроні. Босий трохи піднімається.
- Ти бачиш її! Сенеко, бачиш! Якщо ти зробиш ще хоч один постріл, ми вб'ємо її! Ти зрозумів! Вб'ємо!
- Лікар, мені потрібен лікар!
Це стогне Мара, що стікає кров'ю у розтрощеному "мерсі".
- Зараз, зараз! Сем, підійти з дівкою до мене!
Сем задкує з Мар'яною до Босого.
- Зараз підемо до машини, треба витягти Мару. Чуєш, Сенеко! Якщо зробиш хоча б один постріл – ми пристрелимо її! Нам немає чого втрачати! Ти чуєш нас?
Тиша. Босий важко дихає, Мара стогне.
- Пішли, потроху.
Вони йдуть до машину, попереду Мар'яна, за нею Сем та Босий. Пострілів немає. Підходять, Босий допомагає Марі вилізти, тримає його під руки.
- Пішли до будинку.
Вони йдуть, пострілів нема, коли Мар'яна б'є Сема по яйцям. Той скрикує і відпускає її, вона падає на асфальт і в той же мент кілька пострілів. Сем, Босий і Мара лежать мертві. Кілька охоронців, що залишилися, кидають зброю і тікають. Тиша. Потім піднімається Мар'яна, лізе в "мерс", дістає звідти сумку. Тягне її до машини Босого.
- Ця сучка хоче забрати наші гроші!
Шлапак не без захоплення дивиться у бінокль на Мар'яну.
- Яка?
- Ота шльондра- поетеса!
- Хвойда! Що вона робить?
- Тягне сумку у машину Босого. Ось повертається до Босого.
- Він що, живий?
- Ні, труп, в нього ж голови майже нема. Вона щось шукає у нього. А, ключі!
Мар'яна повертається до машини, заводить і зривається з місці. Вивалює ворота, залишені охоронцями відчиненими.
- Швидше, ми повинні її зупинити!
Шлапак лізе з дерева, Кошицький вже біжить до дороги. Чує, як наближається гуркіт двигуна, рубить сокирою кілька разів і сосна падає. Машина ледь встигає загальмувати. Кошицький підбігає, відчиняє двері і хапає Мар'яну за волосся. Тягне до себе, б'є у обличчя, кидає на асфальт!
- Попалася, сучка!
Підбігає Шлапак.
- Гроші на місці?
- На місці, он лежать. І сучка тут. Вбий її.
Кошицький йде до машини, Шлапак наводить пістолет на Мар'яну.
- Руки вгору! Стояти!
З кущів виходить Сенека. Він тримає двостволку. Він лікарняній піжамі, з подряпаним обличчям та важко дихає.
- Кидай пістолет!
- Звідки ти тут узявся!
Кошицький не робить різких рухів, бо розуміє, що перед ним снайпер. Але що це за двостволка! І він же лох, лоха можна і треба дурити.
- Звідки треба, кидай пістолет!
Шлапак кидає, Мар'яна підводиться. Сенека дивиться на неї повними сліз очима.
- Вибач, що я так пізно. Що не захистив тебе від їх кулаків. Але я поспішав. Повір мені дуже поспішав!
- Вірю, золотко, вірю.
Сенека дивиться на Мар'яшу і не помічає рух Кошицького, який лізе в кишеню.
- Сеня!
Рух помітила Мар'яна, вона вказує на Кошицького, Сенека натискує на курки, але пострілів зась. Сенека здивовано починає дивитися на рушницю. Кошицкий спочатку здригається, а потім починає реготати.
- Ах ти лошок! Набої відсиріли!
Кошицький робить крок, вихоплює рушницю з рук Сенеке і завдає удару кулаком. Сенека падає на землю.
- Снайпер, йобаний! Де ти гвинтівку дів! З якої Мару поклав! Набої закінчилися?
Кошицький говорить і б'є Сенеку ногами. Досить сильно. Підскакує і Шлапак. Вони б вбили його, коли постріл. Шлапак падає. Кошицький повертається і бачить Мар'яну з пістолетом, який вона знайшла у машині Босого.
- Не зрозумів.
- Не зрозумів. Дурень ти. Повірив, що він снайпер. Його боявся, а треба було мене.
- То він не снайпер?
- Він лох.
- А хто поклав Мару?
- Кілер. Мара ж чекав кілера, кілер і прийшов. Зробив свою справу, поклав усіх.
- А чому тебе залишив?
- Я подобаюся чоловікам. І мене ж не замовляли.
Мар'яна посміхається і стріляє. Кошицький падає на коліна, потім на бік. З його животу тече кров. Мар'яна обтирає пістолет хустинкою, потім бере сумку з грошами і хоче йти.
- Мар'яша, Мар'яша!
Сенека прийшов до тями, намагається підвестися. Вона зупиняється.
- Що таке?
- Куди ти?
- Додому.
- А я?
- Що ти?
- Я ж кохаю тебе!
- Та пішов ти!
- Я втік з лікарні, я узяв рушницю, щоб врятувати тебе!
- Дурнику, краще піднімайся і тікай звідси, якщо знову не хочеш попасти до міліції.
Вона йде, Сенека хапає її за ногу.
- Мар'яша!
- Пішов на ***!
Вона б'є його ногою по руці, він скрикує і відпускає її.
- Я ж кохаю тебе! Ми повинні бути разом!
- Не для такого гівна квітки вирощували!
Вона сміється і зникає у кущах із сумкою.
Вже увечері Мар'яша краситься перед дзеркалом. Посміхається.
- Я була просто красуня, а тепер – красуня мільйонерка!
Ось вона вже у якомусь кабаку. Сидить за столом і палить. До неї підсідає якийсь чоловік, щось каже їй. Вони уважно його обдивляється, потім всміхається, мабуть, задоволена результатами оглядин. Ось вони разом танцюють, ось Мар'яна хиляє повну чарку горілку, ось вони цілується з чоловіком біля туалету.
Ось вони виходять на стоянку біля ресторану. Вже ніч, але ліхтарі добре їх освітлюють. Мар'яна і чоловік обнімаються, зупиняються, на них дивляться таксисти. А ще хтось спостерігає за ними у приціл гвинтівки. В ньому видно, як палко парочка цілується. Приціл тримається обличчя Мар'яни. Потім постріл, приціл збивається, чутно, як злякано перегукуються таксисти.

Кінець.