Вороги i друзi Iова

Вороги і друзі Іова

У нашій мові немає слова "такт", ми запозичили це слово, але ще не зовсім розуміємо, що воно значить. Ця нетактовність, з якою "немиті" автори вриваються в діалог Бога і пророка просто шокуюча.

Вороги і друзі Іова
Шевченко назвав свою першу книгу віршів "Кобзар". Уже в самій назві проявилась велич поета-пророка. "Старців-кобзарів вважали посередниками між Богом і людьми" (З книги Володимира Кушпета "Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (19-поч.20ст.).

Тарас Шевченко не був святим, монахом чи священником. Так як не були Пушкін, Лермонтов, Байрон, і багато інших геніїв. Він був пророком, (Пушкін і Байрон не були пророками) і стійко, як це можливо для людини, проживав нелегку долю пророка. Пророком був Лермонтов, який не хотів ним бути і всіляко намагався втеки від такої долі, що в кінці кінців йому частково вдалося. Шевченко також втікав, але знов і знов повертався, щоб брати свій хрест і йди далі. Пророк Іона також хотів втекти від свого призначення, але Бог завжди досягає своїх цілей, хочемо того ми чи ні, а призначене Ним буде виконано.

В житті пророка є основний момент, це – діалог з Богом. Чесний і відкритий діалог. Його вели всі справжні пророки Божі – Іов, Авраам, Моісей, Давид, Іоан, Павло, Шевченко та багато інших.

Чесний діалог не передбачає лицемірства, тупого послуху, нерівноправності сторін. Але яка рівноправність може бути по відношенню до Бога? Бог Сам говорить – "Мої думки – не ваші думки". Тому такий діалог можливий тільки тоді, коли Господь умаляється до нашого рівня, при цьому не втрачаючи своїх божественних якостей, але набуваючи наші – людські. Так зробив Він це у Господі Нашому Іісусові Христі. Тому діалог стає можливим, саме завдяки Богу. Саме з Іісусом Христом говорили всі пророки, з ним же говорив і Шевченко, як представник українства. Якби не було Сина Божого, діалог людини з Богом був би неможливим.

Великою помилкою є те, що критики Шевченка розглядають цей діалог, представлений його творчістю, як односторонню істину. Істина завжди знаходиться в словах Христа, Христос сказав:- "Я – є шлях, істина і життя", але вона є і в словах Шевченка, в його запитаннях, докорах, проханнях, словах розпачу, нерозумінні, радості, просвітлінні і т.ін.Бог не буде розмовляти з тим, хто задає духовно нечестиві запитання. Саме так треба розглядати творчість Шевченка, – в контексті діалогу з Богом.

У нашій мові немає слова "такт", ми запозичили це слово, але ще не зовсім розуміємо, що воно значить. Ця нетактовність, з якою "немиті" автори вриваються в діалог Бога і пророка просто шокуюча. Замість того, щоб вслухатися в цей діалог, вони починають повчати і докоряти того, хто вже нічого не може змінити – Шевченка. Діалог Тараса Шевченка і Бога – це доконаний факт і зміні не підлягає, в звязку з відсутністю однієї із сторін. Замість творити свій діалог, вони судять того, хто давно вже став на суд Божий. Друзі Іова були чеснішими за цих критиків, вони судили, ще живого пророка, але все одно Бог не осудив Іова, який посмів змагатися з Богом (Яків також змагався з Богом), а осудив його друзів. Господь сказав, що їм треба просити Іова, щоб він помолився за них, тому що вони не розуміли Його так правильно, як раб Його Іов. Цим нечестивим авторам уже немає кого просити помолитися за них. Але вони повинні памятати, що Інша Сторона, вже закінченого діалогу, існує завжди, і має всі можливості покарати їх, за таку, мяко кажучи, нетактовну поведінку. Тому краще було б їм мовчати, а не говорити про те, чого вони не розуміють, або розуміючи, перекручують.

Отже, ми не можемо розуміти Бога без діалогу. Це прописна біблійна і життєва істина. Але також ми не можемо розуміти іншу людину без діалогу. Діалог – це найбільша розкіш дана людині в цьому житті. Але він має цінність тоді і тільки тоді, коли ні одна з сторін не бреше, не лицемірить, не вважає іншу сторону нижчою за себе. Немає діалогу, коли читач нижчий за автора. Шевченко це чітко розумів, а тому писав мовою доступною читачеві, переказуючи свій діалог з Богом, він користувався максимально доступним словниковим запасом, тому і заслужив таку повагу всіх українських людей, а не тільки вибраних. На мій погляд, таке можливо тільки за сприяння Бога. У цьому його тексти схожі з Біблією і ще ждуть своїх справжніх дослідників.

Ми не можемо розглядати творчість Шевченка, користуючись грецьким логічним підходом. Ми обязково повинні розглядати її в діалогічному і хронологічному плані, як це робив він сам у своїй творчості. Цим авторам необхідно було б постояти біля картин кубістів і зрозуміти, що є й інша точка зору, є інша перспектива, і не одна: а не тільки "совецький реалізм".

Розгляд творчості Шевченка з точки зору поверхневого християнства приводить до визнання Шевченка атеїстом, або язичником. Це не правильний і поспішний висновки. З таким висновком не згодні і деякі високі ієрархи церкви. Шевченко набагато глибший, і ця глибина обумовлюється іншою стороною діалогу – Богом, який направляв пророка в його пошуках істини.

Коротке обгрунтування, того як Шевченко застосовував діалогічний і хронологічний підхід в своїй творчості, можна знайти в http://www.narodnapravda.com.ua/entertainment/465d5518d8b23/.