Моя ведуча. Роздiл 7. Порноiндустрiя

Першим прийшов до тями Чет. Він же бував у бувальцях, то тільки відкрив очі, як відразу сіпнувся. Але мотузки, міцні мотузки, які тримали його на металевому стільці, пригвинченому до підлоги. Сіп-сіп - і на місці. Чет почав придивлятися до кімнати. Темної, з невеличким сірим світлом звідкись збоку. Розгледів когось, хто сидів ліворуч. Або мертвий або непритомний. Та то ж Зіггі!
- Зіггі!
Він мовчав. Якби було трохи світліше, Чет би побачив на обличчі Зіггі солодку усмішку. Йому бачилося, як Оксана танцює перед ним східний танець, танцює в одній газовій спідниці, танцює та поводить своїми стегнами, від яких Зіггі майже божеволів. А ще як додати туди смачненький живіт, груди-пострибунчики, кругленькі плечі та оті оченята, як у газелі, так що там казати. Зіггі бачив її і все намагався схопити та притиснути, але Оксана якось дивовижно уникала його рук, чомусь таких кволих та непевних.
- Зіггі!
- А! Що? Хто це?
- Це я, Чет.
- Чет! Це ти!
Зіггі дуже зрадів. Бо з такого світлого і щасливого сну, в якому перед ним витанцьовувала Оксана, він потрапив у вогку темряву невідомого підвалу. До того ж зв’язаний, до того ж голий.
- Де ми, Чете?
- Не знаю.
- Чому ми тут?
- Не знаю.
Чет відповідав тихо, відповідав майже кам’яним голосом. Бо Чет любив кіно і, звісно, дивився "Кримінальне чтиво". Де теж два чоловіки опинилися зв’язаними у підвалі. І що далі було. Чета трохи заспокоювала думка, що тоді почали з того здоровезного негра, який, безперечно, більше схожий на Зіггі. Та все ж. Немає різниці, з кого почнуть. Чет подумав, що з ними буде і застогнав, наче його почали різати на шматки.
- Що таке, Чете, ти поранений?
Чет мовчав. Він знову почав сіпати руками і ногами, сподіваючись, що одна з мотузок розв’яжеться. Йому б тільки скинути пута, тоді він покаже цим збоченцям. Такого покаже, що запам’ятають. Чет згадав про Ягнятко і здригнувся. Бо це ж було так безглуздо. Не знайти її і самому потрапити в таку халепу. Чет знову застогнав.
- Чет, що з тобою?
- Нічого.
- То чого ти стогнеш?
- Просто так.
- Не треба. Тут і так страшно.
- Що?
- Тут страшно, у цій темряві. Навіщо нас кинули сюди? Навіщо роздягли? Куди ми потрапили? Може, ми вже неживі, і це пекло?
- Ти що, дурний?
- Чого ти лаєшся?
- Ти не можеш відрізнити, коли ти живий, а коли мертвий?
- Не можу. Я ж не знаю, як це бути мертвим, я ніколи не був мертвим.
- То я кажу тобі, що ти живий! Мертвих не прив’язують до стільців голими.
- Навіщо нам так зробили?
- А ти не здогадуєшся?
- Ні.
- Ти що, не дивився "Кримінальне чтиво"?
- Ні. Я не дивлюсь кіно, бо воно мене не збуджує.
- То зараз тебе збудять. Так збудять, що добавки не попросиш!
- Про що ти балакаєш?
- Про те, що нас зараз будуть їбати в дупу.
- Ти що, йобнувся? Що ти верзеш?
- Що є!
- Навіщо нас їбати в дупу?
- Тому що ми попали в руки до збоченців.
- Звідки ти знаєш?
- Що?
- Звідки ти це знаєш?
- А навіщо нас зв’язали і посадили голими на стільці!
- А як нас можна їбати в сраку, якщо ми прив’язані до стільців?
Про це Чет не подумав. Він вмів швидко приймати рішення, вмів діяти не вагаючись, але причинно-наслідкові зв’язки ніколи не були його сильним боком. Та Чет не любив програвати, то вже хотів сказати, що їх відв’яжуть від стільців і тоді зроблять, як було в кіно. Але тут хтось увімкнув світло. Так зненацька, що хлопці на деякий час перестали щось бачити, тільки кліпали оченятами. Зіггі взагалі розгубився, а от Чет чув, як хтось зайшов, грюкнув, здається, стільцем, мабуть сів. Чет прикрив очі, потім обережно відкрив їх. І побачив чоловіка років під п’ятдесят, з довгим сивим волоссям, у джинсовому костюмі, ковбойських чоботях з гострим носаком та в шкіряному жилеті. В руках - довга трость з металевою, здається срібною ручкою. Ще не вистачало ковбойського капелюха. Та пари пістолетів, щоб цей чоловік виглядав зовсім дивно у цьому обшарпаному підвалі. Чет подивився на його худорляве, неголене обличчя і подумав, що він легко може бути збоченцем. Мерзотним підором. Якось Чет жив у Голандії, намагався знайти собі долю закордоном. І господар бару, де Чет працював охоронцем, якось притиснув його в коридорі і поліз цілуватися. Це було так бридко, що Чет втратив над собою контроль і жорстоко побив господаря. Довелося тікати до сусідньої Бельгії, де Чет ще пожив чимало. Чет тільки уявив, як би він ****ив цього ковбоя, коли б не мотузки, та він заговорив.
- Ну що, хлопчики, привіт.
Він посміхався і дивився на хлопців з неприхованим інтересом.
- Хто ви такий?
Це прийшов до тями Зіггі. Чет закусив губу від того нікчемного та принизливого "ви". Чет знав, що Зіггі не вміє розмовляти і зараз наробить дурниць.
- Хто я? Тепер я - ваш господар.
- Хто?
- Господар. А ви - мої раби.
Чет аж здригнувся весь від такого нахабства. Ніхто і ніколи ще не називав його рабом!
- О, що це ми так засіпалися? Спокійно. Мотузки міцні, стільці зроблені зі спеціальної сталі і намертво приварені до підлоги. То можна не сподіватися, що вам вдасться звільнитися. Це я тобі кажу, красунчику.
Ковбой зупинився біля Чета і подивився йому в очі. Той не відвів погляду.
- О, який ти в мене скажений. Це добре, давно вже не було хлопців з характером. Що ще в нас є?
Чоловік зненацька розсунув Чету ноги і торкнувся його члена своєю тростю. Чет увесь здригнувся, застогнав і хотів кинутися на ковбоя, але мотузки і стілець прийняли на себе усю Четову лють. Ковбой, на всі потуги Чета уваги не звертав. Зітхнув розчаровано.
- А член в тебе не дуже. Знімати майже нічого. Ладно, подумаємо, як тебе ще використати.
Ковбой покинув Чета і підійшов до Зіггі.
- А ти занадто кабанистий. Оці складки сала - не дуже приємна річ, хоча декому подобається. Подивимося.
Вправним рухом ковбой розсунув ноги і Зіггі, поворушив тростю, посміхнувся.
- Ну, це вже краще, зовсім краще. Оце так болт. Будеш нашої зіркою.
- Ким?
- Зіркою. Хочеш?
- Зіркою чого?
- Нашої фабрики.
- Якої фабрики?
- Ми займаємося виробництвом ексклюзивного порно.
- Чого?
- Ексклюзивного порно, такого порно, яке ніхто, окрім нас, не виробляє. Зрозуміло?
- То ви пропонуєте нам стати порноакторами?
- Не пропоную, а кажу, як воно буде.
- Прикольно.
- Вірна реакція. А ти що скажеш, наш мовчазний друже?
Ковбой стояв біля Чета і весело дивився на нього. Зіггі зрозумів, що Чет зараз зробить якусь дурницю, він же простий, як три копійки, він же не знає, що таке постмодернізм і не може зманеврувати, він не хоче знати, що таке брехня задля порятунку.
- Пішов ти.
- Що? Що ти сказав?
- Пішов ти, йобаний збоченцю.
- Неправільна відповідь.
Ковбой узяв і вдарив Чета тростю по плечу. З усього замаху, Чет аж засичав, на його шиї надулися якісь вузли, він скреготав зубами, але не крикнув.
- То хто я?
Ковбой не мав наміру відступати. Він би забив цього дурня Чета, забив не за цапову душу, то Зіггі вирішив втрутитися.
- Шановний!
- Що таке?
- Можна вас на кілька слів?
- Говори.
- Ні, мені треба особисто з вами.
Після цих слів Зіггі отримав два здивованих погляди. Від Чета і від ковбоя.
- Особисто?
- Особисто. Дуже важливо.
- Добре.
Ковбой тикнув тростю Чета і пішов до Зіггі. Нахилився до нього, але не дуже близько.
- Попереджаю, якщо ти хочеш схопити мене за вухо, то це буде твій останній намір у житті.
- Вухо, навіщо мені ваше вухо?
- Що ти хотів сказати?
- Будьте розумніші.
- Що? Ти теж хочеш отримати трості?
- Ні. Я кажу про того хлопця. Ви можете його забити, але він не підкориться.
- Брехня.
- Він не боїться смерті.
- Це всі так кажуть, а потім роблять у штани при одному вигляді пістолета.
- Він дійсно не боїться смерті. Я непогано знаю його, і я бачив деякі епізоди, де він спокійно йшов на смерть.
- Херня.
- Не херня. Я просто до того, що якщо ви щось хочете від нього, то не намагайтеся діяти силою, бо це не допоможе. Просто будьте розумнішими, використовуйте хитрість. Це ж так просто.
- А тобі яке діло?
- Я б не хотів, щоб він загинув, а ви втратили настрій, та потім зганяли роздратованість на мені.
Ковбой подивився Зіггі у вічі, усміхнувся.
- А ти розумний хлопець.
- Не дурень.
- Тільки ще одна невеличка перевірка.
Ковбой вийшов з підвалу. У невеличкі дверцята. Чет дивився йому вслід, потім повернувся до Зіггі.
- Що ти йому сказав?
- Одну розумну річ.
- Краще мовчи, ти не вмієш розмовляти з покидьками.
- Вмію.
- Сподіваюся, що ти не наробив дурниць.
- А ти вже їх робиш. Невже тобі подобається, коли тебе ****ять?
- Краще померти стоячи, ніж жити на колінах. Це ще одне правило Чета Загорулько.
- Друже, життя - складна річ, яку не підгониш під правила. То пам’ятай, що у кожного правила є винятки. Використовуй їх.
Чет хотів відповісти щось брутальне, на кшталт того, що винятки завжди шукають покидьки, але не встиг, бо повернувся ковбой. З пістолетом. Щоправда не з кольтом, а з пістолетом Макарова. Виглядало це кумедно. Ковбой з пістолетом Макарова. Чет посміхнувся.
- Тобі весело?
- Так, не бачив ще такого довбойоба, що одягався б, як ковбой, а ходив з пістолетом Макарова.
- Суко!
Ковбой вдарив Чета рукояттю по обличчю. По тому самому обличчю, на якому вже мало залишилося живого місця.
- Ти дожартувався, друже. Ось тобі.
Ковбой приставив Чету до скроні пістолет. А Чет засміявся. Чим здивував ковбоя.
- В тебе що, вже істерика почалася?
- Ні. Просто це смішно.
- Що смішно.
- Ти намагаєшся налякати мене пістолетом.
- І що ж тут смішного?
- А те, що я занадто багато бачив зброї в своєму житті. І я не боюся її.
Ковбой чимось клацнув, Зіггі не розумівся на зброї, але второпав, що ось-ось буде постріл. Чет наче і не почув нічого, продовжував усміхатися.
- Тобі все весело?
- Так. Це ж непоганий вихід. Можливо, за те, що я буду невинно вбитим, Господь простить мені хоч частину моїх гріхів.
Ковбой ще раз подивився Четові в очі. Вони були спокійні, майже щасливі. Вони дуже відрізнялися від обличчя у старій і свіжій крові, у синцях, шрамах та подряпинах.
- Ідіот, це ж пістолет, це ж смерть!
- Я знаю.
Ковбой вистрелив. Поруч з Четовою головою. Зіггі здригнувся, але Чет був незворушний.
- Ти не схотів вбити мене? Чому?
- Ти здався мені цікавим. Зазвичай люди хапаються за своє життя, а ти - ні. Це дивно, і я залишу тебе. Поки що. Але знай, що у будь-який момент я можу вбити тебе.
- Навіщо це мені знати, коли я знаю, що ми в руках Господа і на все воля його.
- Ти віриш у це?
- Вірю.
- Але зараз ти в моїх руках.
- Ні.
- Я вирішую, що з тобою робити.
- Ні. Ти вирішуєш моє життя, але це майже ніщо. Головне – спасіння і це вирішує Господь.
- Круто, мені попадалися різні люди, але релігійних фанатиків серед них не було. Я щось придумаю для тебе, щось цікаве.
Ковбой щось почав думати. Сховав пістолет за ремінь, стукав тростю по підлозі. Чет про себе читав молитви і плакав від розчулення, Зіггі скоса дивився на нього і дивувався, бо думав, що знає його, як свої п’ять пальців, а воно ось що виявилося. Ковбой кривився, бо відчував ефект незавершеної дії.
- Гаразд, потім придумаю, щось цікаве, а зараз перевіримо вашу потенцію.
- Що зробимо?
- Приємне. Я приведу дівчат, вам треба буде впорати їх.
- Яких дівчат?
Чет подумав, що мова йде про Ягнятко і дикторку. Можливо, цей ковбой викрав їх для своїх брудних цілей! Чет аж здригнувся увесь.
- Ти ще перебирати будеш? Яких приведу, таких і порайте. Хто не схоче, з тим прощаймося. Імпотенти мені не потрібні.
- Навіщо все це?
- Для того, щоб вирішити: потрібні ви мені чи ні.
- Ви дійсно знімаєте порно?
Чет зі злістю глянув на Зіггі, який задавав такі дурні запитання.
- Так. Але не просто порно.
- А що там може бути складного?
- Більшість так і думає. Але я не з тих, хто йде натоптаною стежиною.
- Це правильно, де ходить багато людей, там мало грошей.
- О, розумні слова. Чим ти займаєшся, хлопче?
- Я - художник.
- Малюєш голих баб?
- Дуже рідко. Бо голі баби - це стежка, якою ходить багато людей. Я шукаю свої шляхи, бо інакше доведеться віддавати свої роботи за копійки.
- Правильно. Ти щось чув про блакитний океан?
- Це щось пов’язане з підорами?
- Та при чому тут!
Ковбой підсунув стілець і сів біля Зіггі з явним наміром поговорити. Мабуть, йому не вистачало розумних і освічених співрозмовників, що він так схопився за цю бесіду.
- Ніяких підорів. Це чиста економіка, поняття пов’язане з конкуренцією. Точніше з її відсутністю. В бізнесі є червоні і є блакитні океани. Червоні океани - це галузі з дуже високою конкуренцією, де треба воювати за кожну копійку прибутки, де високий ризик банкрутства. Коли я прийшов у порнобізнес, я починав саме в червоному океані. Знімав прості фільми. Чоловік і жінка, чоловік і дві жінки, два чоловіка і дві жінки, якісь формальні сюжети, а частіше і зовсім без них. Я знімав по два фільми на добу, я налагодив канал збуту, але за це платили зовсім мало. Ледь вистачало заплатити акторам та технікам, про прибуток навіть мова не йшла. До того ж ледь не кожного дня на ринку з'являлися нові гравці, конкуренція гострішала, і я не бачив перед собою перспектив.
Ковбой у захваті від теми розмови трохи прискав слиною, Зіггі його уважно слухав, наче це не молов нісенітниці якийсь божевільний, а батюшка говорив проповідь з амвону. Чет зі злістю дивився на них.
- А я не така людина, яка може затулити очі і не думати про майбутнє. Я почав шукати вихід, думати, як можна змінитися. Я хотів знімати звичайне кіно, але прокат тоді лежав мертвий, то жодних шансів відбити гроші. Я потикався у рекламу, але там усе було поділено, мене ще могли узяти виконавцем, але я не хотів працювати на когось, я хотів розвивати власний бізнес. Та ось мене заарештували. Менти вирішили потрусити з мене грошей, ці дурні ж думали, що порноіндустрія - це великі гроші. Я не дав їм ні копійки, хоч вони тиснули на мене, як могли. Але я - міцний горішок. То я витримав. А ще познайомився з одним хлопцем. Він був банкір, сидів за якісь махінації, на нього працювали класні адвокати, то він був впевнений, що вийде на волю вже скоро. В СІЗО він не втрачав жодної хвилини. Він вчив французьку і читав книги по бізнесу. Давав і мені почитати. Я не дуже довіряв книгам, бо це ж теорія, а в житті усе інакше. Але в одній книзі я прочитав про червоний і блакитний океани. У блакитному ще мало хижаків і їм не треба гризти горлянку, у блакитному ти можеш збирати вершки, можеш жити дуже смачно, поки він не почне червоніти. Потім треба шукати інші блакитні океани, розширювати кордони, знаходити неочікуване.
Та книга дуже подіяла на мене. Коли мене випустили з СІЗО, я зрозумів, що треба діяти інакше. Треба знайти свій блакитний океан. І я поїхав з Києва, бо життя там робилося дорогим, до того ж менти не дали б мені розійтися. Я приїхав у цю діру, купив старий цех, трохи переобладнав його, зробив у підвалі студію і почав. Робити не просто порно, а ексклюзивне порно, якого ніхто більше не робив. Спочатку я брав жорстокістю і кров'ю, робив майже снаф.
- Кого?
- Снаф-порно - це спочатку єбля, а потім вбивство у прямому ефірі. Щоправда, я нікого не доводив до вбивства, але я дозволяв акторам і акторкам будити в собі найпотаємніші почуття і бажання. Це було дещо. І ринок це поцінував, я почав продавати касети по ціні у п’ять-десять разів більшій. До мене пішли особисті замовлення. Клієнти хотіли бачити виконання своїх фантазій. І ми давали їм це. За великі гроші та дуже якісно. Це був справжній блакитний океан.
- А де ви брали акторів?
- На вулицях. Дівчат, зазвичай, серед шляхових проституток, хлопців - серед наркоманів. Точніше, кололися і ті й інші, а наркоманів можна легко контролювати і стимулювати.
- Ви вбивали їх?
- Іноді. Якщо клієнт хотів цього і платив відповідні гроші.
- Сволото!
Чет не стримався, він намагався не слухати цього покидька, але коли почув про вбивства, то спалахнув. Ковбой навіть не глянув на його.
- Мовчи, дурню.
- Сволото! Я вб'ю тебе! Покидьки!
Ковбой пішов до Чета, не став його бити, а просто накинув на рота кляп. Чет міг тепер лише тихенько стогнати і пускати очами блискавки. А Ковбой повернувся до Зіггі.
- Так ось, ми непогано прожили на цьому два роки, коли на Заході спалахнув скандал. Один з наших клієнтів збожеволів і почав відтворювати свої фантазії у житті. Він любив різати дівчатам шкіру. Його схопили майже відразу, він же був зовсім божевільний, то почав різати якусь студентку прямо у міському парку. Поліція провела обшук у його будинку і виявила касету з нашим фільмом. Про це дізналися журналісти і почалося. Справу моєї компанії розглядали навіть на Раді Європи. Нас почали шукати, клієнти сховалися, гроші перестали надходити. Ми ледь не поклали зуби на полицю. Довелося шукати інший блакитний океан. Я звернув увагу на нові технології. На всі ці мобільні, які є у кожного сопляка. Я подумав, що людям приємно буде подивитися звичайне порно по мобільному. Я обдумав технічний бік справи, навчив оператора працювати трохи інакше і запустив послугу. Чотири місяці я жив, як король, поки конкуренти не почали наступати на п’яти. Та я вже був готовий для цього. Розумієш, якщо ти в блакитному океані, то головне завчасно знайти новий океан, куди ти попливеш, коли цей почне червоніти.
І я придумав робити такі собі історії. Не просто порно, а порно зі змістом. Порно, яке б зачіпало, щось важливе. Наприклад, люди зараз багато беруть кредитів. Так? Часто приходять до банків, де сидять такі лялечки, які вирішують, чи дати тобі кредит, чи ні. Ці шльондри тримають у своїх білих руках твою долю. І від того, що скажуть їх напомаджені губи, залежить, чи дадуть тобі гроші, чи ні. Хіба не мало чоловіків у таких хвилини думали, щоб краще білі руки цих сучок тримали їх члени, а їхні губи працювали над золупою? Звісно, багато! І я почав знімати такі історії. Вони користувалися дуже великою популярністю. Їх відзначив навіть журнал "Афіша", це такий крутий московський журнал. Вони казали, що я став батьком нового жанру, вони навіть назву йому придумали – соціопорно. Тобто порно, яке розповідає про соціальну несправедливість, порно, яке сміється над політкоректністю. Бо в нас мачо їбали феміністок, негри смоктали у білих, борцям з палінням в жопу встромляли кубинські сигари, жидів їбали скрізь зірку Давида, примушували хрокати ісламських терористів і таке інше. Веселі були часи, веселі та прибуткові!
Ковбой дістав цигарку, підкурив і зітхнув з задоволенням.
- Потім я зробив одну помилку. У мене був актор, схожий на Буша, він їбав іракських жінок, яких грали циганки, смоктав дуло пістолета і таке інше. Коли я подумав, що до пари йому б краще знайти чоловіка, схожого на Путіна. Щоб ці два довбойби вишивали разом. Через місяць хлопці привезли мені якогось рекламного агента з Сум. Він справді був схожий на Путіна, хоч йому було років двадцять не більше. Я попрацював з ним, навчив міміці і рухам, навіть розмовляти навчив. Потім почав знімати кліпи. Різні. То як Буш та Путін зустріли в лісі сплячу голу жінку і не знають, що з нею робити, бо у них в кожній руці по автомату, а зброю ж не можна кидати. То як у них не підіймалося і якийсь чаклун порадив їм лікуватися вибухами. Буш йобнув всесвітній торговий центр, а Путін кілька будинків в Москві, але в них, так і не почало вставати. Багато чого я вигадував, аж поки я не зняв ролик, про те, як Путін смокче у Ходорковського. В мене тут був один вірменчик, справді дуже схожий на Ходарика. Якраз справа "Юкоса" була у розпалі, я і зняв цей кліп. Він мав шалений успіх, але всього три дні. Потім його відмовилися розміщувати усі російські фірми. Я перейшов на західні ресурси, кліп дуже добре розходився, коли на мене скоїли замах. Приїхали двоє блондинів з автоматами, зайшли в офіс і вбили мого заступника. Вже коли відходили, я вбив їх. В них були російські паспорти і капсули з отрутою у роті. Розумієш, що це означає?
- Ні.
- Це були бійці ФСБ.
- Хіба їх можна так просто вбити?
- Вони - звичайні люди, звісно, можна. Але я знав, що за цими прийдуть інші. Я ж думав, що жарти, що це гумор. А там, у Кремлі, це комусь здалося дуже образливим. Мабуть, я дійсно перейшов межу. Я заліг на дно. Стер кліп і кілька місяців нічого не знімав. Мене наче не було. І в Кремлі подумали, що мене вбито. А куди ділися агенти, їх не дуже цікавило. Ось так. Краще не жартувати з Кремлем. Можна з американцями або німцями, вони ж той, демократи, все таке, а з Кремлем не можна, ці приберуть і прізвища не питатимуть.
Ковбой задумливо дивився кудись за Зіггі, той кивав головою.
- Це точно, у них там у Росії дикі звичаї. Я якось картину малював багатію одному у Москві.
- У Москві?
- Еге ж, у Москві. Казав, що у нього квартира десь біля Кремля, але він жив за містом, цілий палац собі збудував у лісі. Там однієї обслуги з охороною чоловік під двадцять. І грошей, хоч греблю гати. Я почав про ціну говорити, а він каже, що на гроші йому плювати, заплатить, скільки скажу. Якщо картина сподобається. Мені ця обмовка насторожила. Я у хлопців знайомих спитав, а вони тільки губами плямкають. Кажуть, що це такий шматок, що їсти не переїсти. Що колись за картину віддав нового мерса, так художник його продав і досі грошики проїдає. Згодився я йому малювати. Він сам вибрав, що саме. Сидить у розкішному чорному фотелі, а поруч стоїть його жінка, яка поклала йому руку на плече. Жінка в нього була красуня з красунь. І такої краси, непересічної. У Москві гарненьких жінок багато, там же великі гроші, туди вони і летять, як метелики. Але ця інша, не якась там моделька, а справжня цариця. З такими очіма, що за ті очі багато можна чого віддати. І волосся, чорне таке, майже по пояс. Я її як побачив, так відразу зрозумів, що добре картина вийде. Бо аж серце забилося, а як серце місця не знаходить, то картина завжди вдається.
Місяць я малював. Міг би і швидше, бо усе мені зрозуміло було, але клієнт був зайнятий, інколи вихопить годинку за день, а інколи і не вихватить. Ну, мені то поспішати нікуди було, поки картину малював, жив я в його палаці, окрема кімната була, ще з покоївкою однією здибався, гарненька дівчина. Жив, як у бога за пазухою. Та ось намалював я картину, останні риски і запросив господаря дивитися. Ані трохи не хвилювався, бо ж бачив, що за картина вийшла. За таку картину він мені грошенят стільки відвалить, що і не підніму!
Приходить господар, з жінкою. Охоронці за дверима залишилися. Він навіть у будинку з охоронцями ходив. І мене, коли в середину пускали, то продивилися усього, перевірили тюбики з фарбами, промацали мене, навіть у дупу заглядали. Отака охорона. Я з картини папір зідрав, показую. Бачу, як аж заціпило його. Та це він тільки на себе дивиться. Я його добре намалював, але як я жінку його намалював! Оце волосся її хвилями, оцю руку білу на його плечі, погляд, усмішку. Я ж усю її королевність на картину виклав, усю до останньої цяточки! Дивлюся на нього і думаю, скільки ж він мені одвалить за таке диво. Багато, багато. А тут він якось з лиця впав, посірів увесь, повертається до жінки, дивиться на неї. Довго так і мовчить. Вона теж на нього дивиться і всміхається. Він як дасть їй ляпаса з усього розгону. Вона впала, але навіть не скрикнула. Вона така ж була божевільна, як і Чет.
- Хто?
- Чет, його Чет звуть.
Зіггі кивнув у бік Чета.
- Він що, американець?
- Ні, наш він, у нього фамілія Загорулько. А звуть Четвер, скорочено Чет, це так батьки захотіли.
- Вигадають же.
- Ага, значить, він жінці ляпаса, потім кричить охороні, щоб хапали мене - і в підвал. А я про підвал чув, мені покоївка розповідала, що в тому підвалі багато людей згинуло, усяких ворогів господаря. Кричу, "За що?", а він відповідає - за те, що я його жінку виїбав!
- Ти її виїбав?
- Та як же я виїбу, коли я тільки і бачив її, що з ним, коли картину малював! І потім я у крилі, де прислуга, жив, мене у хазяйські хороми й не пускали!
- Чого ж він тоді ****ів таке?
- Кричав, що я її очима виїбав, що вона зі мною поглядом зраджувала.
- Це ще як?
- Я й сам не знаю, як.
- Схопили мене, потягли до підвалу, ще й ****и наваляли добряче. Кинули в темну камеру - і все. Як забули. Два місяці там просидів!
- Просто сидів?
- І просто, і складно. Спочатку в двері бив, кричав, вив, потім мовчки.
- А що ж ти їв?
- Раз на день приносили якісь недоїдки. Вода в крані була і унітаз. Ще нари та ковдра старенька. Оце і все. Та ще темрява. Я ж художник, мені без світла не можна, а то темрява. День за днем темрява. Ані промінця! Я думав з глузду з'їду!
- І чим усе завершилося?
- Через два місяці відчинили двері. Охоронці. Узяли під руки і потягли кудись. Я думав, що вбивати будуть. Притягли в кімнату, кинули. Я очами кліпаю, нічого не бачу, бо ж світло навкруги. Чую, як доповідають комусь про мене. Що малював картину і за наказом Станіслава Семеновича, це так господаря звали, так ось за його наказом кинутий у підвал за те, що очами виїбав хазяйку.
- Я тут хазяйка, тільки я!
Дівочий голос такий, тільки різкий, командний.
- Ще раз, як він її виїбав?
- Очима. Станіслав Семенович сказали, що очима.
- Оце так очі. А чого ж валяється тут, наче сліпий?
- У темряві сидів два місяці, ось і того трохи.
- Добре, а де картина?
- Станіслав Семенович наказали її нікому не показувати.
- Я тут зараз наказую! Ану швидко картину сюди!
Побігли. Я лежу на підлозі, очі трохи відкрив, наче щось бачити починаю. Велика зала, люди стоять, перед фотелем, в якому я клієнта малював. Тільки зараз у фотелі якесь дівчисько сидить. Усміхається. Така невеличка, волосся коротке, біляве, обличчя наче приємне, але іноді щось як проступає, залізо якесь. Я трохи з думками зібрався, почав їй жалітися, що ані в чому не винен, постраждав ні за цапову душу і як мені важко було в темряві.
- Цить, тебе ніхто не питає. Зараз картину подивимося. Як добра, то будеш жити і непогано жити, а як погана, то підеш у темряву, тільки вже під землю.
Спокійно так говорить, усміхається, як янголятко. А тільки таке те янголятко, що колихне віями і вб'ють тебе. Отаке янголятко. Лежу я і думаю, що воно, звісно, справжня перевірка. Аби отак от усіх художників перевіряли, то куди б менше всілякого мотлоху за пензлі бралося б. І картина в мене вийшла добра, така картина, за яку і не соромно, і не страшно. Повинна вона дівчину пройняти, хоч це янголятко нічого в мистецтві й не розуміє. Але ж справжнє мистецтво повинно хапати людське серце, незважаючи на те, чи розуміє щось мозок, чи ні.
- Це ти правильно кажеш.
- Та правильно, тільки лежу тоді на підлозі, а воно мені страшно. Як воно все буде. Коли принесли картину, поставили перед дівчиною. Та дивилася, дивилася, потім наказала, щоб усі вийшли. Усі і вийшли. Слухали її, як і батька.
- То це донька була хазяїна?
- Донька. Вона в Англії вчилась, коли батька її вибухом на той світ відправили. Вона приїхала і відразу усі справи до рук прибрала. Таке собі янголятко, а насправді залізо. Ну, це я вже потім дізнався. А тоді вона питає мене, чи не можу я і її портрет намалювати.
- Тільки такий, як у тої шлюхи. Якщо буде гірше, я накажу тебе в землю до низу головою закопати.
- Не можу.
- Чому?
- Тому, що в неї я закохався, а тебе боюся.
- Боїшся?
- Боюся.
- А батька мого не боявся?
- Не так. І вийшов він гірше, аніж вона.
Кажу це, а сам думаю, що все, доплигався Зігфрід.
- Хто це Зігфрід?
- Я це.
- Ну і ім'ячка вже у вас.
- Які вже є. Так ось, лежу я на підлозі і вже з життям прощаюся. Коли дівчина каже, що цінує мою чесність, то відпускає мене живим.
- Скільки тобі батько грошей за картину обіцяв?
- Аніскільки. Казав, що на готову вже подивиться і тоді заплатить, скільки вона варта.
Вона всміхається.
- Ну, стільки я заплатити не можу. Ось тобі десять тисяч баксів за картину і ще стільки ж за підвал. Охоронці тебе до міста довезуть.
- Вони хоч мене не вб'ють?
- Не вб'ють, не хвилюйся.
Як бачиш, не вбили. Привезли до міста, я швиденько одежину купив, щоб міліція не чіплялася, на потяг і тікати. Більше ніяких замовлень не брав. Бо воно долари, звісно, добре, але ті місяці в підвалі я ніколи не забуду. Ну її, ту Москву, грошей багато, а дурі ще більше.
- Це ти правий. Цікавий ти тип. Слухай, а якщо я тобі фарби дам, пензлі, зможеш і мені якусь картину намалювати?
- Зможу.
- А попутно будеш баб їбати. Це таке мистецьке порно вийде! В Німеччину продамов, там багато людей, які на високому мистецтві знаються.
- Баби хоч не страшні? А то ж і намалюю лайна якогось.
- Баб сам будеш вибирати, щоб хоч трохи закохався, щоб картина вийшла добра. Кажи, що тобі для малювання треба.
Зіггі продиктував список цілий, ковбой усе записав і пішов.
- Слухай, витягни Чету кляп.
- Навіщо?
- Та щоб хоч поговорити було з ким, а то в темряві сидіти та ще й мовчки, мені підвал згадується.
- Добре. І взагалі, вас скоро переведуть.
Зіггі не встиг спитати куди, бо ковбой вийшов і погасив світло.
- Чете, як ти?
Він мовчав.
- Чого мовчиш?
- Ти дійсно будеш це робити?
- Малювати картину? Так, я ж художник.
- Ні, я про жінок.
- Теж буду, тим більше, що й організм потребує.
- То ти не кохаєш свою дикторку?
- Звісно, кохаю! Чого б інакше я шукав її, ризикуючи власним життям!
- Але ти збираєшся зрадити їй.
- Ніколи! Ніколи я не зраджу моїй принцесі Оксаночці!
- Але ти будеш порати інших жінок!
- І що? Невже ти не знаєш про різницю між сексом і коханням? Секс - це щось буденне, це просто засіб заспокоєння організму, який турбують гормони. Природа мордує нас і треба знаходити виходи, щоб задовольнити тіло. А кохання - це зовсім інше, це високе почуття, це політ думок, це коли в тебе по-іншому б'ється серце, коли вона сниться тобі вночі і ти відчуваєш щастя. Кохання - зовсім інша річ!
- То ти будеш їбати інших жінок і думаєш, що цим не зрадиш своє кохання?
- Звісно - ні. В мене ніколи не вибували жінки, бо інакше я б втратив душевну рівновагу. Але жінки - це тіло, угамування плоті, а Оксанка - це зовсім інше, це дух, це муза творчості.
- Хто?
- Муза творчості. Художник не може малювати по-справжньому добре, без того, щоб в його серці не жило велике кохання. Це моє спостереження. Я завжди мав спочатку закохатися, а потім вже міг розраховувати намалювати шедевр. З тих пір, як я закохався у мою принцесу Оксанку, я продукую прекрасні картини одна за одною!
- Виходить, що твоє кохання, це просто засіб стимулювання власної творчості?
- Це дуже просте, а тому неправильне пояснення.
- Ти страшна людина, Зіггі.
- Чому це?
- Ти з тих, хто підлагоджує все під себе. Підлагоджує дружбу, підлагоджує Батьківщину, кохання, навіть Бога. Я зустрічав таких, як ти. Вони кохають, поки це їм зручно, так само люблять Батьківщину і вірять у Бога. У стосунках вони знають тільки свої права. А коли справа доходить до обов'язків, то вони тікають від стосунків.
- Можливо, ти і правий. Але що поганого в тому, що я просто хочу бути щасливим?
- Невже ти не розумієш, що не можна кохати, по-справжньому кохати і буди щасливим? Або не можна вірити в Бога і бути щасливим!
- Що ти таке верзеш, Чете! Це наш обов'язок перед Богом – бути щасливим. Бог радіє від цього.
- Бог радіє від нашого покаяння. Ми повні гріха і якщо ми відчуваємо себе щасливим, це значить, що ми не каємося у гріхах, а насолоджуємося ними.
- Дурниці, Чете, дурниці ти кажеш. Звісно, всі ми грішні, але треба ж відокремлювати гріх від грішника. До того ж є гріхи природні і протиприродні. Моя хіть - це гріх, але природний гріх. У мене є гріхи, але я не весь із гріха, вони не є моя сутність, вони - лише частина мене, причому невелика частина. То чому це я буду звертати увагу лише на шматочок себе, забуваючи про інше? Я буду дивитися на себе в цілому і буду щасливим.
- Звичайний захист грішників. Які не хочуть згадувати вказівку: "Тримай розум в пеклі!".
- Якщо тримати розум в пеклі, то неодмінно там і опинишся.
Чет ще трохи посперечався з Зіггі, коли прийшов якийсь хлопець бандитського вигляду, узяв стілець із Четом і потягнув його кудись. Потім повернувся за Зіггі. Через кілька хвилин хлопці опинилися в невеличких кімнатах, схожих на камери. Матрац в одному куті, унітаз - в іншому, невеличкий ліхтарик за гратами. Він невдовзі згас і хлопці опинилися в темряві. Зіггі розтирав руки, що заніміли у мотузках, Чет лежав на матраці і намагався придумати, як вибратися звідси і врятувати дівчат. Четові здавалося, що вони можуть бути тут. Страшно було й подумати, чим їх примушував займатися той задрипаний ковбой. Чет заснув, коли думав, як би він бив того гада.

КіноЧет. Сценарій сьомий. Недригайлів

Чет сподівався зробити все за день. Проїхатися по магазинам, домовитися з господарями, узяти перші замовлення і додому. Доповісти керівництву, що єдиний райцентр, що до сих пір не був охоплений їх системою дистрибуції, тепер п'є їх пиво. В цьому містечку було двадцять тисяч населення, зважаючи на традиції, пили тут більше самогон, то великих на торгів не передбачалося. Але не порядок, що в райцентрі зовсім немає їх пива. До кінця року усі райцентри країни повинні бути охоплені їх дистрибуцією. То краще вирішити усе завчасно. І швидко.
Та швидко не вийшло, бо ще на околицях міста в нього застукав двигун. Майстер сказав, що треба розбирати, а це займе тиждень. Чет пообіцяв заплатити більше, то строк скоротився до двох днів. Але все одне прийшлося ночувати у цьому задрипаному містечку, в якому навіть готелю не було. Його заміняв гуртожиток, на другому поверсі якого були об лаштовані кілька номерів люкс. Цей провінційний люкс не тягнув навіть на зірку в європейському сенсі, то Чет ввечері втік з номеру. Вирішив трохи випити у барі на першому поверсі. Питво завжди полегшувало життя у цій болотній країні.
Коли Чет прийшов до бару, то там нікого не було, окрім дівчини, що неквапливо тягнула сік біля барної стійки. Чет замовив собі сто грамів коньяку і маслин. Придивився до дівчини. Як для такого містечка вона виглядала досить непогано, дивно чому вона досі тут, а не подалася у Київ. Може зняти її? У Чета був великий досвід життя по провінційним готелям, то він знав, що коли дівчина сидить сама у барі, її можна легко зняти. Місто маленьке, ціни тут повинні бути вельми помірні.
Чет ще раз подивився на дівчину. Невеличка, білявка, дрібні кучери, гострі плечі стирчать з-під сукні. Подумав, що в неї повинні бути маленькі та дуже приємні сіднички. Ще подумав, що зламаний автомобіль погіршив настрій. І що робити після коньяку. Він вже вирішив йти до дівчини, кола вона підвелася і пішла до виходу.
- Красуню, ти куди?
Ягнятко, це була вона, здивовано подивилася на нього.
- Додому.
- Може вип’ємо?
- Ти запрошуєш мене випити?
Вона так здивувалася, що Чет трохи стривожився. Ще погляд бармена. Теж здивований. Чому тут дивуватися? Він знімає тьолку, запрошує її випити, для бару це повинна бути звичайна сцена. Але цей подив. Можливо вона подруга якогось місцевого авторитету і їй ніхто і ніколи не пропонував випити? Чет скривився, бо не хотів якихось розбірок з бандюками.
- Ти точно хочеш зі мною випити?
Це питання, здається, вказувало на правильність Четових здогадок. Але у дівчини був такий голос і така біла шкіра і тонкі губи, а ще Чет був завзятий хлопець. Подумав, що йому насрати на провінційних бандитів.
- Так, хочу. Сідай. Бармен, ще сто коньяку.
Це був такій задрипаний бар, що в ньому не було навіть офіціантів. Бармен налив, а Чет пішов за чаркою.
- Ви краще тримайтеся від неї подалі.
Бармен дивився кудись в бік, а шепотів Чету.
- Чого це?
- Вона мертва.
- Хто?
- Мертва.
Чет засміявся. Усього чекав, але не таких дурниць.
- Було б дуже добре, якби усі мертві виглядали, як вона.
Узяв чарку і пішов до дівчини. Відчував, що бажає її. М'яти оці гострі плечі. Вона, їй богу, красуня! Чет згадав, що запобіжники залишилися у машині. От дурень. Ну нічого, в неї теж повинні бути, вона ж професіоналка.
- Мене звуть Чет, а як тебе.
- Матильда.
Він розсміявся.
- Як?
- Матильда.
- А в паспорті як?
Він знав, що проститутки завжди вибирають собі імена з іноземною романтикою. Чет зустрічав безліч Монік, Б'янок та Джулій. Ось на тобі, Матильда.
- В паспорті теж Матильда.
- Звідки Матильда з'явилася у Недригайлові?
- Так звали батькову сестру, яка загинула у дитинстві. Мене назвали на честь неї.
- Красиве ім'я.
Чет посміхнувся і поклав свою руку на її. Відчув ніжність шкіри, її тепло. Вона не прибрала руку, вона посміхалася.
- Слухай, ти дійсно цього хочеш?
- Чого?
- Трахнутися зі мною.
Чет не очікував такої швидкості з'ясування стосунків, то трохи знітився. Потім подумав, що не діти ж.
- Ну так, хочу.
- То пішли до тебе.
- Ні.
- Чому?
- Тому що ти мені дуже подобаєшся.
- Не розумію.
- Я не хочу, щоб усе було по схемі: всунув, вийняв і тікати.
- Є якісь інші схеми?
- Давай поки просто поговоримо.
- Добре.
- За знайомство.
Випили і почали говорити. Чим далі, тим більше ця дівчина подобалася Чету. У більшості випадків проститутки з якими він намагався поспілкуватися, виявлялися тупими. Таких дійсно треба по скоріше в номер, вперти і забути. Але ця дівчина, вона була розумниця. Чет знав, що гарненька дівчина завжди виглядає більш розумною, чим є на справді. Але Матильда була дійсно розумна. І дуже природна. Вона нічого з себе не удавала, просто балакала з ним і це було добре. Чет замовив ще коньяку, потім ще.
- Клофеліну не боїшся?
- Ні. Ти занадто гарна, щоб я думав про клофелін. Вип'ємо?
- Ні більше не треба.
- Чого?
- Я вже п'яна. На пустий шлунок краще не пити багато.
Чет замовив вечерю.
- Що ж ти раніше мовчала, що хочеш їсти.
- А чого ти такий добрий до мене?
- Бо хочу вивести наші відносини за межі товарно-грошових.
- Навіщо?
- Мені так приємніше.
- Воля твоя.
В неї був трохи хриплуватий голос. І гостренькі, веселі оченята.
- Чим ти займаєшся?
- Невже не зрозуміло?
- Ну, це ввечері, а вдень.
- Вдень я сплю.
- І все?
- І все.
- Небагата програма.
- Звичайна для цих місць. Ще можна картоплю саджати, але я не хочу. А ти чим займаєшся?
- Збутом пива.
- А тут ти що забув?
- Хочу, щоб і ваше місто пило пиво.
- Тут старші п'ють самогон, а молодші ширяються. Не до пива.
- Пиво не заважає ані одному, ані іншому. А ти десь вчилася?
- У педуніверситеті.
- У Сумах?
- Так?
- Чого не залишилася?
- У мене не було блату, по розподілу попала сюди.
- То ти вчителька?
- Ні, мене звільнили.
- Чому?
- За проханням батьків.
- Чим ти їм не вгодила.
- Довга історія.
- Мені подобається твій носик з горбинкою.
- В мене була бабуня вірменка.
- А я займався боротьбою – ось бачиш вуха поламані.
- Вуха голови.
- Що?
- Колись один з учнів написав у творі про зимні канікули, що в нього дуже змерзли вуха голови.
- Ти була вчителькою мови?
- Так.
- Коли я був у десятому класі, до нас прийшла на практику молоденька вчителька. Я в неї закохався. Вона була така тихенька, з неї всі реготали, я намагався її захистити. Вона вірші писала. Ти не пишеш віршів.
- Колись писала.
- Чесно?
- Так.
- Прочитай щось.
- Погані вірші.
- Будь ласка, мені дуже цікаво.
- Добре. Зараз, що-небудь згадаю. Ось.

Подвійна кава. Легкі "Слімс"
Ментол так гоїть. Кава гріє
І стіл на двох. А ти один.
Самотній й дещо здичавілий.

Смакуєш дим і просто мрієш
Бо цим життям ти не живеш
Нема початку. Добрий вечір, безнадіє
Складіть компанію. Сідайте, місце є.

- Непогано.
- Неважливо.
Вона сьорбає коньяк, він дивиться на її тонкі рожеві губи, що вітаються зі склом чарки.
- Знаєш, в мене не було знайомих, які б писали вірші.
- Усе колись буває у перший раз.
- Точно. А той, про кого вірш, ти його дійсно кохала?
- Вже не пам’ятаю. Це було давно і не важливо, що саме.
- Вечеря!
Чет забирає у бармені дві тарілки з немудрящої їжею. Смажена картопля, котлети з напівфабрикатів, солоні огірки, калюжки соусу з острівцями гірчиці.
- Їсти подано!
- Дякую.
- Ну що, за нашу зустріч?
- Давай.
Вони випивають і приступають до їжі. Чету подобається, як вона їсть. Спокійно, але з почуттям. Вона знається на їжі. Вчителька. Чет згадує, що в нього не було вчительок. Якщо не вважати тренерку по гандболу. Вони кохалися на матах під бруссями. Ото були часи. Та зараз не гірші.
Вони поїли, ще трохи порозмовляли, потім пішли в номер Чета. Виявилося, що запобіжників в неї немає. Вона запросила до себе.
- Вдома є.
Чет погодився. Ні, він чув про різні бандитські витівки, про те, як лошків заводять у темне місце і грабують. Але у ній він був впевнений.
Йшли пустими вулицями. Справжнє село – навіть кури ходили. І тротуарів нема, якісь стежки. Прийшли до невеличкого будинку, що утопав у кущах.
- Ось.
Чет притягнув її до себе і поцілував.
- Зачекай, зараз.
Вона підняла с ґанку цеглину, під неї виявився ключ. Відкрила двері, запросила всередину. Там було бідно, але чисто.
- Вимкни світло.
- Чому?
- Прошу.
Вона вимкнула. Чет почав цілувати її. Потім ніс до ліжка на руках, у незнайомій обстановці трохи не розрахував і зачепив її головою одвірок.
- Вибач.
Вона сміялася. Чет увесь тремтів від пристрасті. Навіть коли скінчив, до обняв її і притиснув до себе. Так завжди робив, коли був закоханий. Ягнятко лежала і часто дихала. Чет поцілував її у волосся.
- Слухай, а чого бармен шепотів мені на вухо, що ти мертва?
- Тому що я мертва.
- Як це?
- Ну, мертва. Мертва.
- Не зрозумів. А, в тебе прізвище Мертва!
Чет зустрічав у житті багато дивних прізвищ. Кисла, Біла, Розкішна, Солодка, чому б не бути і Мертвій.
- Ні, в мене прізвище Погодіна.
- А що ж значить мертва?
- Те, що нежива.
- Хто?
- Я.
- Це така місцева гра?
- Яка гра? Я мертва, ось і все.
- Як це ти мертва, коли ти тепла, коли ти розмовляєш, коли ми тільки-но займалися коханням?
- Ну, я мертва, це я просто доживаю.
- Як це доживаю?
- Це довго розповідати.
- Та у нас ніч попереду.
- Це місцева особливість.
- Яка?
- Час тут тече незвичайно.
- Як це?
- Він запізнюється. Тобто якщо усюди якщо щось трапляється, то воно трапляється миттєво, то тут є проміжок між подією і її виконанням.
- Ти жартуєш?
- Ні. Ось наприклад я. Два місяці тому я потрапила в аварію. Мене замовив на ніч один бізнесмен, він завжди мене замовляв, платив непогано. Ми поїхали в сауну за місто, а коли поверталися, то влетіли у дерево. Він був п'яний як свиня і летів, як завжди. Машину розбило вщент, я померла на місці, а він ще кілька днів промучився і реанімації.
- То ти померла в аварії?
- Так.
- А з ким я оце розмовляю?
- Зі мною.
- З мертвою?
- Так.
- І кохався я з мертвою?
- Так.
- То я некрофіл?
- Майже. Хоча не зовсім. Просто виконання тут наступає з запізненням. Іноді на місяці пізніше, іноді на рік. Не знаю від чого це залежить.
- Яке виконання?
- Долі.
- Зачекай. Ти кажеш, що ти загинула в аварії, але ти жива, бо аварія не виконалась. Так?
- Так.
- Якщо аварія не виконалася, то звідки ти знаєш про неї?
- Тут усі бачать сни. І снах час тече, як треба. Два місяці тому у сні я потрапила в аварію і загинула. Це вже відбулося. Тепер чекаю, коли умру остаточно.
- Слухай, це дурня якась.
- Я знаю, я сама спочатку не вірила.
- Тобто ти у снах бачиш, що відбувається у дійсності, а потім теж саме відбудеться у житті?
- Так.
- А якщо ти поїдеш з тим чоловіком?
- Це не важливо, я померла і я помру.
- Двічі?
- Один раз. Просто поки я мертва, так би мовити де-юре, а буду де-факто.
- І що ти відчуваєш мертвою?
- Поки нічого, тільки голодно.
- Що?
- Ніхто не хоче зі мною спати. Зі школи мене звільнили, бо мертві не можуть вчити дітей. Грошей в мене немає, все що могла вже продала. Оцей диван, за нього ніхто і копійки не дасть.
- Це точно, він стогне, як поранений звір.
- Але ось з'явився ти і як добрий лицар нагодував мене.
- А чому місцеві перестали спати з тобою?
- Вони вважають, що смерть заразна. Бояться прихопити її в мене. Таких я к я тут бояться. Навіть в барі у мене особливий стакан, який більше нікому не дають.
- І що, смерть дійсно заразна?
- Ми ж використали запобіжник.
- Ні, вона заразна чи ні?
- Не знаю. Думаю, що ні.
Чет підхоплюється, шукає на стіні вмикач, запалює лампу. Сідає біля Ягнятка, дивиться їй в очі.
- Що?
- Слухай, ну це ж все брехня! Це ж ти мене розігруєш! Так?
- Ні.
В неї сумні, трохи винуваті очі.
- Ти хочеш сказати, що ти дійсно мертва?
- Так. Вибач, мабуть треба було тобі спочатку розповісти. Якось не подумала. Вибач.
Вона сидить на старому дивані, біла і худенька, така беззахисна, така слабка. Чет сідає поруч, обнімає її.
- Тобі ні за що вибачатися. Просто це ні на яку голову не налазить.
- Я розумію. Це звучить дійсно дивно. Але це такі місцеві особливості. Вимкни будь-ласка світло, я не хочу щоб ти бачив мою вбогість.
- Господи, маленька, хіба це важливо.
- Прошу.
Він робить темряву і повертається у ліжко, обнімає її. Відчуває її подих на підборідді.
- Тобі страшно? Давай займемося коханням – це допомагає.
- Мені не страшно. Точніше страшно за тебе, Матильдо.
- Це дарма, за мене вже можна не боятися.
Вона всміхається у темряві, він – ні. Чет лежить і думає про смерть. Він ніколи не думав про смерть, таку далеку, майже фантастичну. Мабуть, смерть би зламала його. Точно, він би не витримав смерті. Як можна жити, коли знаєш, що через кілька місяців вмирати? А ця дівчина, вона не виє, не плаче, навіть шуткує.
- А що з тим водієм? Який був за кермом.
- Він загинув.
- Загинув?
- Так. Після аварії почав пити, бо не хотів вмирати. А потім спробував втекти.
- Втекти?
- Так, з Недригайліва. І вмер.
- Чому?
- Тому, що за кордонами району час тече звичайно. І ми там давно мертві.
- То він перетнув кордон району і вмер?
- Навіть не доїхав. Бо чим ближче до кордону, час починає бігти швидше. Якщо ти мертвий, то краще сидіти тут, тоді в тебе є ще кілька днів або тижнів або навіть місяців.
- І нічого не можна зробити?
- А що ти зробиш зі смертю?
- Може лікарі є?
- Це ж не хвороба, це смерть.
- А якщо зробити фальшиві документи?
- Вмирає не паспорт, вмирає людина. Слухай, давай не будемо про смерть. Краще про життя. Або ще покохаємося. Хоча і кажуть, що перед смертю не надихаєшся.
Вона засміялася і Чет поцілував її. Він вже був впевнений, що кохає її і буде з нею. Вранці пішов в готель забрати речі. Там його зустрів майстер, який ремонтував машину.
- За два дні не встигнемо.
Чет знав, що майстер просто хоче видурити ще грошей, може машина вже й готова. Але він не хотів нікуди їхати.
- Роби за стільки встигнеш.
- Три дні, може навіть чотири.
- Добре.
Чет залишив майстра з роззявленим ротом і пішов до Ягнятка. Вона ще спала, на тому самому скрипучому дивані.
- Вставай, соня.
Вона прокинулася, здивовано подивилася на його валізу.
- Що це?
- Я буду жити у тебе. Сподіваюся, що ти не проти.
- У мене?
- Бачиш і я можу дивувати людей.
Чет посміхався, Ягнятко підхопилася, поки одягала халат, насолоджувався різкими рухами її гостреньких грудей.
- Ти розумієш, що ти робиш?
- Так.
- Ти хочеш жити з мертвою.
- Я не боюся заразитися.
- Навіщо тобі це?
- Ти мені подобаєшся.
- Тим більше! Їдь скоріше з цього міста!
- Чого це?
- Того, що я мертва. Скоро я загину. То мене краще забути!
- Я не хочу тебе забувати, я кохаю тебе.
- Що ти верзеш! Я мертва!
- Ні.
- Я мертва!
- То й що?
- Не прив'язуйся до мене. Чете, ти чуєш! Тобі ж потім буде важко і боляче! Навіщо? Просто поїдь і забудь!
- Не хочу.
- Ти ж доросла людина! Ти ж повинен керуватися не тим, що хочеш, а що ні!
- Матильдо, ти правильно кажеш. Я доросла людина. Я не п'яний, не дурний, не обдурений. І я зробив свій вибір. Я хочу бути з тобою.
- Але я скоро умру!
- Слухай, я ще не зустрічав безсмертних людей. Жодного. Всі ми помремо, то що це – привід не мати почуттів до інших?
- Я просто знаю, що таке, втрачати близьку людину.
- Я теж.
- Тоді чому ти не хочеш зупинити цю хворобу на ранньому етапі! Коли вона ще легко лікується? Навіщо доводити до ускладнень?
- По-перше, це не хвороба, а кохання. По-друге, ранній етап був вчора увечері, а зараз уже ускладнення, усі можливі ускладнення. То давай не будемо споритися, а краще зробимо сніданок. Я приніс продукти.
Так Чет залишився у Ягнятко. У той же день зателефонував на роботу і сказав, що звільняється. Потім вимкнув телефон, щоб ніхто не заважав. Почалися дні щастя. Чет і Ягнятко пізно прокидалися, готували якусь смакоту, ходили на річку купатися, слухали музику, танцювали, увечері випивали, потім займалися коханням і засинали у обіймах. Зранку все спочатку. Місцеві дивилися на них вороже, намагалися переконати Чета, що він жартує з вогнем, потім плюнули. Заздрили Ягнятко. Вже мертва, а зпопашила собі хлопця, та й ще з грошами. Нічого не роблять, тільки їдять та п'ють і не аби що, а дорогі коньяки. Ох і вчителька!
Літо пролетіло швидко, наступила осінь. Вже зранку траву прихвачував мороз, а вдень на городах палили сухе картопляне бадилля. Чет рубив на дворі дрова, Ягнятко розпалювала на ніч піч. Будинок був старий та сирий, краще, щоб було тепло. Якось Чет пішов у крамницю, купив їжі і питва, а ще по пошті йому прислали диск з танго. Він хотів станцювати танго з Ягнятком. Прийшов додому.
- Маленька, ти знову спиш? Ох і соня!
Вона нічого не відповіла. Лежала під ковдрою і тремтіла.
- Що з тобою, Мотя?
- Мені холодно.
- Ну, це ми швидко виправимо.
Розпалив грубу, кинув кілька дровеняк, дубових, які давали довгий жар. Заліз під ковдру, обняв Ягнятко.
- Зараз зігрієшся.
Притис її до себе, цілував. Але вона тремтіла і була холодна, як льодинка. А ще мовчала.
- Що з тобою, маленька?
- Я вмираю.
- Що?
- Я вмираю. Перед смертю завжди робиться холодно. Дуже холодно. Нестерпно холодно.
- Ні, ти просто трошки змерзла і все.
- Це буде недовго, день чи два і все.
- Мотя, що ти таке кажеш!
- Швидко.
- Слухай, рік що зовсім не пройшов!
- Рідко коли можна жити цілий рік після смерті. Я і так прожила забагато.
- Мотя, не панікуй. Все буде добре.
Вона зненацька цілує його.
- Дякую.
- Що?
- Найкращі дні у житті. Я стала щасливою, коли вмерла.
- Мотя, не мели дурниць! Зараз зігрієшся.
Чет укрив їх ще однією ковдрою. Від груби пішов теплий дух, Чет аж вкрився потом, але Ягнятко все тремтіла і була холодна, наче лежала не під двома ковдрами, а у холодильнику.
- Я схожу за лікарем.
- Ні!
Вона схопила його за руку.
- Будь зі мною. А лікар не допоможе.
- Мотя, я...
- Будь ласка.
Вона подивилася на нього і він залишився. Тільки притиснув її ще ближче до себе. Так вони пролежали до вечора. Потім Ягнятко поцілувала Чета і померла. Тихо, як літають пташки. Чет сидів біля її тіла до ранку, потім вирив могилу і поклав Ягнятко туди. Зарив, поставив хрест і квіти. Постояв мовчки, потім підпалив хату, як вона просила і пішов. Потім він приїздив у місто кожен рік у день її смерті. Вже мало хто згадував, що це за чоловік і по кому він ллє сльози над старою могилою.

Наступний ранок для Чета та Зіггі почався однаково. Їх розбудила сирена, потім голос з радіоприймача, що висів за гратами біля ліхтаря, сказав, що треба встати, вмитися і бути готовими для зйомок. Потім одна з стін відчинилася, і Зіггі, йому зніматися випало першим, побачив велику, добре освітлену кімнату з величезним ліжком. Зіггі вийшов туди і побачив, як згори на нього дивляться камери, а також кілька чоловіків, серед яких ковбой. Він помахав рукою, Зіггі йому відповів.
- Зараз прийдуть дівчата, виїби їх по черзі. Тільки старайся, покажи на що ти здатний.
Зіггі зробив такий вираз обличчя, що його вмовляти не треба, він вже покаже, на що здатен. Коли відчинилися двері, зайшли дівчата. Четверо. Одна на одній нозі, інша сліпа, ще одна з поголеною головою, четверта з рукою в гіпсі.
- Чого став, давай!
Зіггі вирішив, що нестача волосся, найменша нестача з того, що малося, то узявся за лису. В нього давно не було жінки, а дівчина була зовсім гола, але камери і спостерігачі роззброїли Зіггі до того, що йому стало соромно.
- Ну, що таке, Зігфрід! Давай! Маша допоможи йому!
Дівчина допомогла і так-сяк Зіггі зробив справу, але без жодного задоволення і з почуттям провини.
- Гаразд, іди відпочивай. Завжди так, хто добре ****ить, той погано їбеться!
- А Чета ви будете пробувати?
- Звичайно, що ж він даром буде хліб їсти? В порноіндустрії так не прийнято.
- То ви хитрістю його беріть, а то він впертий, як бичок.
Коли покликали Чета - той відмовився займатися сексом з дівчатами. Не казав, чому, але з його окриленого обличчя було зрозуміло, що він присягнувся на вірність своєму Ягнятку.
- Я вб'ю тебе.
- Вбивай.
- Добре, тоді зробимо так. Я вб'ю дівчат, якщо ти не схочеш з ними спати.
- Що?
- Якщо вони такі погані, що не збуджують чоловіків, то навіщо вони мені здалися?
- Як це?
Дівчата впали на коліна і стали благати Чета переспати з ними. Ковбой все це знімав і абсурд того, що відбувалося, йому подобався.
- То мені вбивати їх?
- Ні.
Чет подивився на дівчат суровим поглядом праведника, який іде на гріх для порятунку. Дівчата ледь стримували сміх, дивлячись на цього дурня. Чет підійшов до них.
- З якої починати?
- Яка більше сподобалась.
- Мені все одно.
- Сам вирішуй.
Чет теж вибрав лису дівчину, бо займатися сексом з інвалідами не хотів, вважаючи це якимось збоченням.
- Так, давай, давай, молодець. Трохи прибери зад, щоб було видно, що ти там витворяєш. Оце хлопець, так хлопець, ніякого хвилювання, як машина!
Останні слова Ковбой казав, вимкнувши мікрофон, то його чули лише оператори.
- Жаль, що *** у нього короткий, а то міг би вийти хороший актор.
- Може наростити?
- Ні, це дуже дорого. До речі, я придумав, як буде називатися фільм з ним.
- Як?
- "Четвер їбе по четвергам".
- А чому так?
- Хлопця звуть Четвер.
- Як?
- Четвер.
- Хороше ім'я для порноактора.
- Непогане. Коли привезуть фарби для нашого художника?
- Я послав людину, повинні встигнути до обіду.
- Добре. Може, пензель його заспокоїть і він зможе нормально зніматися.
Так почалися порнографічні будні хлопців. Чета знімали в епізодах з насиллям, де він спочатку ****ив чоловіків, а потом спав з жінками. Для цього чоловіків примушували ображати акторок, Чет дратувався і бив так натурально, що Ковбой не міг нарадуватися. З Зіггі виходило теж непогано. Він малював картину і трахав дівчат вже куди впевненіше, аніж в перший раз. Ковбой був задоволений і вже вивісив анонси, щоб люди могли замовляти фільми. Ще Ковбой потоваришував з Зіггі, до якого частенько приходив увечері поговорити. Цей Ковбой був філософ від бізнесу.
- Розумієш, Зігфріде. Кордони падають, світ єднається, відстані скорочуються і конкуренція гострішає. Ми повинні знайти себе в цьому бурхливому новому світі. Знайти себе, свій блакитний океан, свою нішу у світовій економіці. Це важко, але це справжня задача, така задача, за яку хочеться братися. І, чесно кажучи, часто правильні рішення трапляються випадково. Якось мої хлопці привезли чоловіка. В них було замовлення на двох шльондр, вони виловлювали їх біля вокзалу, коли побачили, як біжить скривавлена людина. Привезли його сюди. Виявилося, що у хлопця немає вуха. Хтось відкусив його. Не знаю, що там трапилося, чого в житті тільки не трапляється. Ну добре, немає вуха, то немає, ми почали знімати його, як і інших. А через місяць на нього посипались замовлення. Саме на нього. Порно з хлопцем без вуха. Я примусив його накачатися, він став справжнім шматком м'яса і виглядав дуже ефектно. Замовлень ще побільшало.
Але розумієш, є прийнятний рівень прибутків, є добрий рівень, є відмінний рівень, а є надприбутки. Сотні відсотків - це зовсім інший рівень. Зовсім інший! І завжди треба шукати його, треба бути голодним на надприбуток, не задовольнятися тим шматком, який у тебе є, а хотіти ще і ще. Якось я дивився на того Безвушка, на його сталеві м'язи, його різки рухи і подумав, що картина не закінчена. Не вистачає чогось головного. І я подумав, що хіть - це те, що лежить за сферою розуму. І Безвушку дуже заважає його розум, його свідомість. Якби він був божевільним, справжнім шматом м'яса, то це б було куди цікавіше. І я випалив його мозок.
- Що зробив?
- Випалив мозок. Просто став бити його током. Кожного дня по декілька разів. Я катував його, я жбурляв його у такі глибини болю, що він не витримав. Він збожеволів. В його голові залишився лише одна ланка суджень: електрика - це біль, я вмикаю електрику, коли Безвушко не підкоряється мені, треба підкорятися мені і не буде болю. Це все його життя, вся свідомість, більше нічого в його голові не залишилося. І тепер це хіт моєї студії. Його звуть Шмат м'яса. Він показує такий секс, якого ніде не побачиш. Бо Шмат знає, що позаду клеми з електрикою, позаду - біль і пекло, він так їбеться, що травмує жінок і це теж вартує окремих грошей. Розумієш, Зігфрід, як важливо знайти ідею. Ти - розумна людина, допоможи мені в цьому.
- Не знаю, я не дуже розуміюся на порно.
- Краще б тобі почати це робити. Бо, знаєш, ти - нікудишній актор. А в мене такі правила, що людина або працює добре, або не працює зовсім. Вихід звідси лише в апарат, який робить котячий корм. Я б не хотів з тобою розлучатися, то пропоную тобі вигадати якісь корисні мені ідеї.
- А ви з телебаченням не пробували.
- Що?
- З телебаченням, багато людей дивляться телебачення.
- І що з того?
- На телебаченні є різні дикторки, ведучі погоди і таке інше. Зазвичай, це гарненькі дівчата, але пересічний глядач не має шансів зайнятися з ними сексом. Чому б не подарувати вашим клієнтам таку можливість.
- Секс з телезірками? А що, непогана ідея.
- Ви такого не робили?
- Поки ні, але обов’язково зробимо! Зігфрід, на твоєму рахунку вже є одна непогана ідея. Нехай це буде тиждень твого життя. Не втрачай цей час просто так, думай наперед.
- Добре.
Ковбой пішов, а Зіггі стривожено подумав, що як дівчат тут нема і не було, то де ж вони? Про це думав і Чет, коли знесилений лежав у себе в камері. Кожного разу він згадував Ягнятко і йому ставало соромно, незважаючи на те, що він в такий спосіб рятував дівочі життя.
Будні порноіндустрії продовжувалися багато днів, коли якось двері відчинилися. Усі відразу. Актори вийшли до зали, побачили в операторській рубці вбитих людей. І чоловіка, який завзято відрубував голову Ковбою. Коли скінчив, то сказав, що усі вільні.
- Ідіть звідси, тільки скоріше, бо я спалю всю цю гидоту.
- Дай хоч якусь одежину, ми ж голі!
Чоловік скинув їм трупи.
- Беріть одежу у мертвих, вона їм більше не знадобиться.
- Хто ти?
- Це не важливо. Йдіть геть.
Чоловік махнув рукою, в якій тримав скривавлену викрутку. Перед акторами відчинилися двері, потім інші, скоро вони вибігли на вулицю. Там лежав сніг, була зима. Усі побігли до будинків, які були за полем. Бігли і Чет із Зіггі. Вони ще вели з собою Безвушка, який нічого не розумів, а тільки вив. Позаду почулося кілька вибухів, потім почало палати полум’я. Чету здалося, що той чоловік, який визволив їх, з будівлі чомусь не вийшов. Мабуть, мав якусь причину. Чет подумав, що мабуть там загинула кохана того хлопця. Зіггі ж думав, що як все вчасно. Ідеї в нього закінчилися, скоро вже йти на котячий корм, а тут порятунок. Поталанило, не інакше. Талановитим людям завжди таланить, думав Зіггі і жалкував, що не встиг забрати картину, яку малював під час зйомок. Там виходила така цікава Оксана. Мабуть, через тугу за нею, картина була дуже незвична. І пропала у полум'ї. Нічого, ще намалює. Тільки б до села добігти, а то холодно.

Звісточка: Ваша шкіра - зима, білосніжна
Ваші губи - весна, квітучі
Ваші плечі - літо, розкішні
Ваші груди – осінь, достиглі.
Звісточка: Коли тремтить Ваш носик
Здається, що здригається світ
Здається, що я вмираю
А Ваші чудові ноги
Рум'яні й гладкі
Дві ріки, що течуть до раю.
Звісточка: Усього себе
І серце і душу
Мрії й творчість поклав
Без жалю і з радістю
З великим натхненням
У наш з Вами love.