серед дощу

 Я прокинулася серед дощу.
 Я прокинуласа серед дощу і відразу побачила в розкиданих сивих простирадлах своє голе, спітніле, налякане блискавкою та громом тіло.
 Як безпорадно зігнулися ноги, що їх обпутано зжужтмленим ганчір’ям! Я знаю – це зробив грім, щоб мої тепер ніби неживі стегна, мокрий живіт із тремтячою дірочкою пупа, круглі перса та конвульсивно вигнуту шию побачило небо, що півночи шукало мене з ліхтариком блискавки.
 Кинуті на подушку руки з синіми рисками вен виявляють абсолютну беззахисність перед свавіллям неба. Злипле від вологості постілі волосся чітко обмальовує хрусткий череп із всіма його буграми мудрості та впадинами глупоти, що їх сформував мозок своїми (не моїми) мріями.
 Чи може, то я сама зліпила цю скриньку для думок, це я приклала ніс та розрізала рота, зчипила пальці, вигнула шию і розсунула коліна, щоб потім обплутати їх мокрим тряпіччям, довершуючи ганебну дію дикого сну?
Знов грім!..
Та я всеодно знову тихенько сплю, вмотана гадюками перекручених простирадл. Лише покинута на столі думка вглядається у хмарне небо з витинанками місячного сяйва, бажаючи скоріше позбутися мороку мого сну.


2-5.09.99