Merde

 "А ти гулєй, гулєй, гулєй, сині гори то не місто!"
"Перкалаба"
"Іду над плаєм в синю даль - весить Марічка на смерічці, парує сивий дим
проваль, цвете червлена ружа чічка. Ооо, б"ютіфул Карпати!"
"Мертвий Півень"

Шановне панство, а ви колись були в синіх горах? Ну, звісно, хто влітку
не відпочивав з наметом в славному Закарпатті, хто взимку не катавсь на
лижах в Яремчі? А Коломия, а Яремча, а Шешори? Це ж парадайз лост,
бєспорно.
 Так вот, трапилось одного разу Сашкові поїхать в гори. Влітку. З
файной діукой-чічкой, Сашко, як кожна людина, весь рік працював, але
прийшло літо, треба відпочивать. А як? Їхати кудись на моря, на кшалт
Криму? Шо він там не бачив? Засраний кацапами та татарами Крим, це не
дуже гарне місто для відпочинку. Летіть кудись за кордон - маятня, бо
все таке ж є і дома. І вирішив Сашко залишитись на ці два тижня
відпустки дома.
Приїхав він до цієї дівки в столицю(а діука гарна, розумна, освідчена,
ще й в сталіце мешкає). Зібрали вони рюкзаки-карємати-палатки еtс. і на
славний потяг Кийов-Франек. А це, я вам кажу, дуже славний потяг, та й шо
там, всі потяги шо їдуть на захід нашої країни веселі і дивакуваті, чого
тікі стоїть потяг Харків-Ужгород, де після, десь, Львова, набивається в
вагон табір циган з мєдвєдями, скрипалями і іншою всякою ромською
хрєнотєнью.
 Але ж, Сашко їхав в іншому потязі, де було навалом заробітчан з
заходу. Дивні, добрі, кумедні люде. Вуйки. Гоцули. Це така нація, їх
тікі треба бачить і з ними спілкуватись. Їхало поруч з нашими героями
три вуйка з заробітків. Один дооовго дививсь на Сашка, а потім каже,
слухай, друже, у мене тут годинник шось зламавсь, чи шо з ним, подивись
будь ласка. Сашко бере годинник, совєцькі наручні часи типу
"Елєктроніка", вуставляє йому правільний час і відає. Вуйко з подякой
приймає. І довго поважно дивиться. Проходе ще дєякій час, Сашко з
дівчінкою(назвем її Марина) спілкуються, бо вже довго не бачились, п"ють
вино, в общем, шо ще можна робити в поїзді. Тут вуйко оп"ять звертається
до Сашка, друже, у мене тут ще є телехвон іноземний, там час теж щось
збивсь. Сашко бере телехвона(дюже старого алкателя) виставляє і там
врєм"я. повертається до вуйків, а вони вже чекають на нього з гранчаком.
Це була пісня. Це було свято. Дві пляшки казьонки, гоцульська їжа, добра
компанія...
 Нарешті, приїхали вони до Франека, Сашко зі дзвоном в головє, Марина з
посмішкою(бо треба було не з гоцулами пити, а зі мною цілуватись). В
общєм, поїхали рєбята в невеличке гоцульське село на доволі великий і
гарний фєстіваль музичний. Там три дні побули, погуляли, цілувались,
любились(але це не наша справа), з людьми спілкувались, гарні речі
купували, гарні страви і напої вживали... Відпочивали так, як треба
відпочивать, а нє по всякім турціям-єгіптам їздити...
 Потім занесло рєбят в Закарпаття. А я вам скажу, там дуже гарно. Там
трохи інші люде ніж в Карпатах, там відчувається Мад"ярщина та Румунія.
Там трохи по-іншому розмовляють, трохи по-іншому на світ дивляться.
Правда, і горці там трохі крейзанутішні, ніж в Карпатах високих...
 Так вот, рєбята очутілісь в такій місцевості дикий, сама хаща кругом і
домік австро-угорського лєсніка, ще з тих часів. Зара зробили з неї базу
для київських студіотусів-гєографов, люде практикуються, значить.
Кстаті, до ближайшого села 8 км. Ви думаєте, ха, шо там, але це 8 км. по
горах. На КРАЗє в кузовє. Вєсєлуха.
 Таке. Було й там багато чого цікавого: довгі карпатські ночі в наметі,
на утро очі бідних хлопчиків-аспірантів, які окрім навчання та науки
ніколи нічого не бачили й не чули, прогулянки ввечері на гору, шоп связь
стільникову злавіть, ще коли світло - а потім обратно спускатись - а
воно вже темно, сташно, хаща, угугу, казьонка з місцевими хлопцями з
села вранці, які на цій базі підпрацьовують, шось типу давньої
гоцульської традиції, шоп стосунки наладіть, прикарпатський бальзам з Франека в чаю біля вогнища, ммммм, ще й дуже чого до біса цікавого і інтєрєсного, я вам так скажу, шановний читач, можна тікі Сашкові по-доброму позаздрити...
 Так вот, знаєте навіщо люде в горе їздуть? Правільно, по горам полазити, так вот, одного теплого ранку відправились рєбята на хрєбєт, недалечко віж їхньої бази, там через полонину і ввєрх. А там красиво так, що кричати хочєтся, горивоздухнебохмаривітеркіслородотаривівцівсніг! Сніг!!!! В липні! Це справді, панство, парадайз лост, до біса місто, урбан цей клятий Вавілон - і в гори! В гори!!!! Щось таке відчував Сашко коли карабкавсь всьо више і више і више. Це був не досить високий горний хрєбєт, десь півтори тисячи метрів вверх, але ж таки, тікі вверх, обережно, довго. Доліз накінець Сашко, доліз! Устав трохи, але при такій кількості кіслороду та при таких краєвидах співати хочеться і по землі валятись. Впав Сашко на землю відпочить, на небо подивитись... Поверув Сашко голову наліво. А там величєзна коров"яча лєпьошка. Вот так.