Чаптер ту

До біса таке життя. Кому воно потрібно? Ну живеш ти гарно, робота, гроші. Ага. Но все-таки. Деградація. Я ось замєтіл, що людина, ну ви знаєте, нема кордонів для розвитку особистості, людина розвивається постійно, коли вона це хоче, ще з часів, коли маленьке людське троьхрічне створіння задовбує батьків, які по-перше працюють, як воли, та й крім того їм іноді хочеться побуть удвох. Да. Так вот, дитиною, вона задовбює батьків тим, щоб вони ще почитали їх дитячу улюблену книжку, Волковскій "Ізумрудний город" чи "Чіполіно" чи "Крабата". Їм цікаво! Це йде до тих пір, поки батьки не навчать дитину саму читати, років там в 4, в 5. Потім дитино сама прагне розвиватись, сама читає важелезні книжки, у діда і бабці на селі спостерегає за мурашником, за тим всим що є в селі, дивиться, на жаль, телевізора, починає слухать музику(це залежить від батьків, якщо батьки - такі собі старі совєцькі ґіпі, то й дитина знає всіх цих бітлів з Мерк"юрі до кучи).
 А потім школа, золоті спудейські роки, коли людина, по-правді, має доста часу, жива так як хоче, без, майже, тіх проблем, які має покоління людей постарше. І все цей час вона розвивається, вона ковтає інформацію, читає, дивиться, спілкується... А потім - все починається по-справжньому доросле життя - проаця, жінка\чоловік, діти. Все, нема часу щоб так розвиватись, як це було колись. Ну, тудим-сюдим, щось читає, за чимось слідкує, але все більше перестає сприймати нове, бо найкраще було в часи молодості, саме той молодості той людини. Ось.
 Олександр не став виключенням. Зі своєю працею, де він бістро обустроївсь, зрозумів, як і що робить, щоб і не дюже втомлюватись, як зрізать купони. Як треба на самом дєлє відпочивать, маючи можливості, яких не було при часах голодного спудейства. І панєслась!

 ***

 -Знаєш, люба, щось мені нездоровиться.
 -В сенсі?
 -Ну знаєш, таке щось, якийсь тягар, важко стало прокидадись, важко сплю. Я не знаю, що це, я був у Колі, знаєш його?
Лікар, да, гарний, каже мені, щось ти, Сашко, знаєш, треба тобі трохи... Відпочить? Ні. І так ти, я бачу, відпочиваєш гарно. Займись чим цікавим, я не знаю, спортом, або, там колекціонуй тарганів. Да, амеріканських. Бля, хватіт тобі бухать та шляться по клубам та по бабам, я шо тебе не знаю?! Задрав. Я б тебе, кабана, на лісопілку послав в Карпати, там де файні буки, мігом би очухався, пес. Ось шо там було насправді. Але Сашко не казав цього дружині. Він і лікарю на це нічого не сказав. Сам все знав.

 ***
 Тажесть. Важка така. Як рюкзак турістичний, з наметом зо всім туристічном лайном. Да. Знаєте, не тікі тяжесть, а й такий собі пасок, на кшалт ціх рюкзачних, які на грудях застьобуються. Да. Пасок. Він Обгорнув груди. Не так, щоб і дихати було важко, але, знаєте, так обгорнув, що на кожний подих ти витрачуєш більше сили, ніж на той що був перед цим. Знаєте, і з кожним подихом стає дихати важче і важче. Не так щоб це було відчутно, але це і так майже не відчутно. Майже. Мо" який би датчік зміг би різницю вловити. Мізерну різницю. Але, що вбиває, те що з кожним подихом все важче і важче, і важче, і....