Чаптер файф

Знаєте, напевно, як людина, яка давно вже не могла виспатись, яка брала ті декілька, 4-5 максимум годин для сну, не насолоджуюсь цим сном, а просто приймаючи його, як приймає сістємщік чергову дозу, знаючи, що приймає він її не для кайфу, бо пройшли ті часи коли наркотики були іграшкою, а для того щоб просто жити. Розумієте? Жити. Бо без цієї дози, будь-то героїн чи сон, людина просто вмре. І приходить той випадок, коли невідомий Волшєбнік-В-Голубом-Вєртольотє дає людині дозу. Гарну велику дозу чистого гєроїна, або гарну велику дозу сна, якого вистачить надовго. А що робить людина? Нарік, звісно вмазує таку дозу, якіу він би вживав дня два, ловить неймовірний пріход, а потім – все! Таке ж, майже таке ж сталось і з Сашком. Він насолоджувався сном. У кожного в житті буває такий випадок, коли, ви лягли спать, на дворі бурує грудень!, поставили будільнік на восьму ранку, залізли під величезну пухову ковдру і миттєво заснули, а вранці, почувши будільнік, не відкриваючи очей його вимикаєте – а вам ще снилась яка-небудь Ялта в липні – коє-как відкриваєте одне око, дивитись в вікно, а там ніч, думаєте, ну чого це я поставив будільнік на такий час? Ще трохи посплю, а потім на пляж, сонце, море, zzzzzz…..
 - Вставай, пес, хватіт спать, замерзнеш! Ще й легенько сапогом під ребра, щоб зрозуміти, що невідомий, сука, не бреше.
Сашко, як отой благородний дон Румата, прийшов в себе невідомо де, але ладно, дон пив, а Сашко? Він поволі піднявся на ноги просто з землі, на якій він, виходить валявся невідомо скікі. Фокусуючи погляд, Сашко озирнувся. Була та година, коли ще немає Сонця, але все видно навкруги, з землі підіймається мряка, створюючи несильний туман. Сашко пам’ятав останні декілька годин, перед тим, як він очутився тут. Він пам’ятав дощ, місто, тобто якусь окраїну, до якої він добрався за допомогою підземки. Ще він пам’ятав того що зараз він не відчував. Його дихання. Сашко глибоко позіхнув, легко-легко, як в дитинстві, коли його будила вранці мати, а школа була так далеко!
 - Шо ти на мене пялішся? Шо з тобою?
Тікі зараз Сашко помітив, що він робив всі свої умовиводи, витріщившись на якогось величезного дядьку в рибацьких сапогах та в військовому плащу-наметові, якій тримав в одній руці пасок а в другій величезний ніж.
 - На, тримай, це твоє, сказав дядька, кинувши Сашкові пасок.
Сашко взяв пасок, який насправді виявився паском перерізаним навпіл, та з’єднаним посередині бляхою.
 - Я не ношу пасків. Сашко кинув його на землю.
 - Де я? Хто ви такий?
 - Ну, звісно, не носиш. Пошлі, чого стоїмо, мені ще патрулювати, а тобі, я так думаю, на цьому березі робити нічого, там, на схід – ліси. Пошлі.
 - Куди?
 - До річки.